Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №213/6257/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5457/26 Справа № 213/6257/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» (далі – АТ «А-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 04 серпня 2022 року між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, але відповідач зобов`язання за договором не виконала, своєчасно не надавала банку кошти для погашення заборгованості. Відтак станом на 27 листопада 2025 року відповідач має заборгованість у загальній сумі 97 429,24 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 серпня 2022 року станом на 27 листопада 2025 року в сумі 19 916,63 грн, 495,19 грн - на відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Також стягнуто з АТ «А-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7 160,21 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізації права кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Проте при зверненні до суду з позовом АТ «А-Банк» не надало доказів направлення відповідачу досудової вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, як і матеріали справи не містять доказів того, що банк направляв вимогу про дострокове повернення кредиту. Разом з тим, посилаючись на розрахунок заборгованості за договором № б/н від 04 серпня 2022 року та враховуючи, що у відповідача станом на дату звернення (27 листопада 2025 року) існувала прострочена заборгованість за тілом кредиту в сумі 4 418,25 грн та заборгованість за процентами у сумі 15 498,38 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості станом на дату звернення з цим позовом до суду.

Не погодившись із рішенням суду, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю його висновків фактичним обставинам. Суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Представник скаржника посилався на те, що між сторонами було укладено кредитний договір і в цьому випадку застосовуються умови цього договору, якими не передбачено обов`язкове повідомлення про вимогу дострокового погашення кредиту. Тому, на думку скаржника, наявні правові підстави для звернення з позовом до суду, оскільки за наявності підписаних анкети-заяви та паспорта споживчого кредиту відповідач була обізнана про умови кредитування та факт порушення нею взятих на себе зобов`язань.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 — ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість, а рішення суду — без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга АТ «А-Банк» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 04 серпня 2022 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», чим уклала з АТ «А-Банк» договір про надання банківських послуг.

Своїм підписом відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням www.a-bank.com.ua, між нею та АТ «А-Банк» становлять Договір про надання банківських послуг (далі – Договір), умови якого їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, що підтверджується її підписом у заяві.

04 серпня 2022 року ОСОБА_1 підписала в електронному вигляді власноручним цифровим підписом на екрані смартфону Заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, за умовами якої банк відкрив відповідачу рахунок та надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.

З п. 3 заяви щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком вбачається, що мета отримання кредиту споживчі цілі.

Пунктом 5 заяви встановлено, що строк кредитування (строк дії кредитної лінії) – 240 місяців.

Відповідно до п. 4 заяви пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3.4% на місяць.

У п. 6 заяви сторони погодили порядок погашення - щомісяця, до останнього дня поточного місяця включно, в розмірі не менше 4 % від заборгованості та не менше нарахованих відсотків за користування кредитом, та не менше 100,00 грн й не більше повного розміру заборгованості за Договором про споживчий кредит.

Згідно із п. п. 7.1. заяви при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8 % на місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості.

Крім того, в матеріалах справи міститься Витяг з Тарифів користування кредитними картами «Зелена» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

Як вбачається з довідки за лімітами на картку відповідача 04 серпня 2022 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 0,00 грн, який у подальшому неодноразово змінювався, останній раз – 19 березня 2025 року до розміру 77 200,00 грн.

Факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою по картці відповідача за період з 04 серпня 2022 року по 27 листопада 2025 року.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 27 листопада 2025 року в загальній сумі становить 97 429,24 грн, яка складається із: 77 185,49 грн – заборгованості за кредитом, 20 243,75 грн – заборгованості за відсотками.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем спростовано не було.

Суд першої інстанції зауважив, що на день розгляду справи в суді заборгованість не погашена, а відповідач не надала суду будь-яких доказів на спростування обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, як і не надала власного розрахунку заборгованості.

Із виписки за рахунком вбачається, що відповідач активно користувалася кредитними коштами у період з 04 серпня 2022 року по 27 листопада 2025 року та частково погашала заборгованість за договором, тобто погоджувалася з його умовами. З моменту оформлення кредитного договору позичальник до банку щодо неправильного нарахування відсотків не зверталася та не оскаржувала їхній розмір. Це свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування й повністю з ними погодилася, що підтверджується фактом підписання договору, користуванням кредитними коштами та здійсненими нею платежами на погашення боргу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення кредитного договору відповідно до вимог закону та наявності правових підстав для стягнення суми заборгованості за кредитом та процентами станом на 27 листопада 2025 року в судовому порядку. Зважаючи на те, що відповідач не надав суду жодних належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Водночас, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції правомірно посилався на положення ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про затримку зі сплатою кредиту із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Вказана норма свідчить про те, що законом встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання щодо прострочення споживачем сплати частини споживчого кредиту, який передбачає належне інформування боржника про наслідки такого порушення та спосіб усунення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позиція апеляційного суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За статтею 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

У силу ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 530, 612, 525 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних банку відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

До спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі 638/13683/15-ц (провадження 14-680цс19) вказала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої, у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про досягнення між сторонами згоди щодо укладення кредитного договору. Окрім того, доказом такої згоди є той факт, що відповідач активно користувалася кредитними коштами, що підтверджується відповідною випискою з рахунку. Тому позивач має право вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредиту та процентів.

Разом з тим, передбачений кредитним договором строк повернення кредиту ще не настав та спливає лише 17 липня 2026 року. У свою чергу, відповідач періодично сплачує заборгованість за договором, за прострочення вчасної сплати якого позивачем нараховується сума заборгованості за простроченими процентами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, докази направлення відповідачу досудової вимоги про дострокове повернення кредиту суду надані не були. Це є обов`язковою умовою з огляду на положення ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», а їх відсутність свідчить про порушення кредитодавцем норм чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, оскільки передбачений договором строк кредитування на момент звернення до суду не сплив, а вимогу про дострокове повернення кредиту в порядку статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» позивач боржнику не направляв, у відповідача не виникло обов`язку щодо дострокового повернення всієї суми кредиту в повному обсязі. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягненню в судовому порядку підлягає виключно та заборгованість, яка була фактично прострочена відповідачем на момент звернення позивача до суду з цим позовом (тобто станом на 27 листопада 2025 року), а саме: 4 418,25 грн — простроченої заборгованості за тілом кредиту та 15 498,38 грн — заборгованості за процентами на прострочену заборгованість. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення іншої частини суми кредитної заборгованості суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у зв`язку з їх передчасністю, що повністю узгоджується з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апелянта щодо наявності підстав для стягнення всієї суми заборгованості з огляду на підписані відповідачем анкету-заяву та паспорт споживчого кредиту, якими визначено пільговий період користування коштами, процентну ставку, права й обов`язки сторін, а також їхню відповідальність. Приписи статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» мають імперативний характер, метою якого є захист прав споживачів фінансових послуг. З огляду на це, внутрішні правила банку, анкети-заяви чи умови споживчого кредиту не можуть звужувати права позичальника, встановлені законом, а факт підписання договору не звільняє банк від обов`язку виконати вимоги закону перед зверненням до суду із вимогою про дострокове стягнення.

Інші доводи представника позивача також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сам по собі факт користування коштами не звільняє кредитодавця від обов`язку дотримання імперативних вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» щодо направлення досудової вимоги.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» – залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида