Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №209/6981/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4801/26 Справа № 209/6981/25 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 10 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 26 квітня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит (оферту) № 26.04.2023-100001929, який підписано електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора. За умовами договору відповідачу надано кредит у сумі 11 000,00 грн на строк 70 днів, а він зобов`язався повернути кошти, сплатити проценти, комісії за надання й обслуговування кредиту, а також неустойку в разі порушення зобов`язань. Позивач перерахував кошти на електронний платіжний засіб (картку) відповідача через сторонній сервіс інтернет-еквайрингу, що за договором визначено як платна комісійна послуга. Оскільки відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, утворилася заборгованість у сумі 22 759,97 грн, з яких: 10 400,00 грн - тіло кредиту, 10 709,97 грн - проценти, 1 650,00 грн - комісія. У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму кредитної заборгованості.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 10 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором (офертою) № 26.04.2023-100001929 від 26 квітня 2023 року в сумі 22 759,97 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 400,00 грн, заборгованості за процентами в сумі 10 709,97 грн та заборгованості за комісією за надання кредиту в сумі 1 650,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір відповідає вимогам закону, укладений у визначений чинним законодавством спосіб, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань, при цьому сума кредитної заборгованості підтверджена документально.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, апелянт вважає, що обов`язок довести факт надання коштів, розмір заборгованості та правомірність нарахування процентів і комісій покладається на позивача. Разом з тим матеріали справи містять лише узагальнений розрахунок позивача без детального обґрунтування періодів нарахування процентів та правових підстав для стягнення комісії. Зі свого боку суд першої інстанції не здійснив перевірки зазначеного розрахунку та не вказав мотивів, з яких визнав його правильним.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просило залишити її без задоволення через безпідставність, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 10 листопада 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 квітня 2023 року між сторонами укладено договір про споживчий кредит (оферту) № 26.04.2023-100001929. Цей документ підписано електронним підписом відповідача, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора А814, який було надіслано на номер його мобільного телефону НОМЕР_1 . Відповідно до умов правочину позичальникові надано кредит у сумі 11 000,00 грн на строк 70 днів із зобов`язанням повернути кошти до 04 липня 2023 року, сплатити проценти за користування, комісії за надання й обслуговування кредитної заборгованості, а також неустойку в разі неналежного виконання зобов`язань.

Кредитні кошти перераховані на рахунок відповідача, а саме на платіжну картку № НОМЕР_2 . Вказані обставини підтверджуються копією заявки, пропозицією про укладення кредитного договору (офертою), паспортом споживчого кредиту, додатком до анкети позичальника, підтвердженням укладення договору, квитанцією та даними системи BankID.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання за кредитним договором, утворилася заборгованість у загальній сумі 22 759,97 грн, яка згідно з довідкою-розрахунком складається із: заборгованості за тілом кредиту - 10 400,00 грн, заборгованості за процентами - 10 709,97 грн та заборгованості за комісією за надання кредиту - 1 650,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений у визначений чинним законодавством України спосіб, із дотриманням усіх вимог щодо його форми та умов, які не суперечать закону. Зокрема, правочин укладено шляхом підписання оферти електронним підписом та перерахування коштів на платіжну картку відповідача, а за умови невиконання позичальником своїх зобов`язань вимоги кредитодавця про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією є обґрунтованими.

Проте колегія суддів частково не може погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки він дійшов вказаних висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення та його зміни.

Позиція апеляційного суду.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

У п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, шо одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

У силу положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про споживчий кредит, який підписано сторонами. Зокрема, відповідач підтвердив згоду з його умовами шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором (паролем А814).

Оскільки відповідно до чинного законодавства такий правочин прирівнюється до укладеного у письмовій формі, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Це стосується, зокрема, розміру кредиту, порядку його надання та повернення, розміру комісії, строку кредитування, порядку нарахування і сплати процентів, прав та обов`язків сторін, а також відповідальності за порушення зобов`язань.

Таким чином, з огляду на зміст договору суд першої інстанції правильно констатував доведеність факту досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, оформленого належним чином в електронній формі з використанням електронного підпису.

Встановивши, що 26 квітня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит (оферту) № 26.04.2023-100001929 в електронному вигляді, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а відповідач розмір спірної заборгованості за вказаним договором жодними належними доказами не спростував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 400,00 грн та за процентами в сумі 10 709,97 грн.

Відтак доводи скаржника про те, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів за договором, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Позивач надав на підтвердження переказу коштів квитанцію LiqPay, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги». Вона містить усі відомості щодо платіжної операції відповідно до вимог вищезазначеного закону, а тому є належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Доказів, які б спростовували належність відповідачу банківського рахунку (картки), на який було перераховано кредитні кошти, або факт їх ненадходження, скаржник не надав.

Відповідач мав об`єктивну можливість надати докази на спростування факту отримання кредиту, а саме відомості з банківської установи про відсутність у нього платіжної картки з реквізитами, зазначеними в матеріалах справи, або ж довідку про те, що в день укладення договору кошти на його рахунок не надходили.

Також слід зауважити, що відповідач не спростував факт свого добровільного волевиявлення під час укладення спірного кредитного договору. Враховуючи наявність у тексті правочину всіх достовірних персональних даних позичальника, повідомлених кредитодавцю, а також фіксацію згоди сторін щодо істотних умов договору шляхом введення одноразового ідентифікатора, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність доказів підписання договору саме відповідачем. Самі по собі заперечення скаржника не можуть свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що він є стороною укладеного договору та безпосереднім позичальником.

Щодо доводів апелянта про ненадання позивачем детального розрахунку, то колегія суддів вважає, що факт його відсутності не порушив принципу змагальності сторін та права відповідача на захист, оскільки всі вихідні дані, необхідні для перевірки нарахованої позивачем заборгованості, наявні в умовах укладеного договору та не потребують здійснення складних математичних обчислень. Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає, оскільки свідчить про дотримання кредитодавцем як періоду нарахування процентів, так і застосування погодженої процентної ставки за визначеними умовами договору.

Водночас колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача комісії в сумі 1 650,00 грн не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З матеріалів справи вбачається, що комісію в сумі 1 650,00 грн визначено як плату за надання кредиту.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності чи переліку додаткових послуг, які пов`язані з наданням кредиту, мають надаватися кредитодавцем і погоджені зі споживачем при укладенні оспорюваного договору, то положення цього правочину про встановлення плати за надання кредиту у вигляді комісії в сумі 1 650,00 грн є нікчемними відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної комісії відсутні.

На викладене суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача комісії в сумі 1 650,00 грн за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Як визначено ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

З огляду на викладене, колегія суддів, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, дійшла висновку про те, що оскаржуване заочне рішення суду слід змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з відповідача на користь позивача з 22 759,97 грн до 21 109,97 грн., тим самим виключивши із суми заборгованості комісію.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги висновок апеляційного суду про зміну оскаржуваного судового рішення та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог (92,75 %), а саме в сумі 2 246,78 грн (2 422,40 грн х 92,75 %).

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 263,44 грн (3 633,60 грн х 7,25 %).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, зважаючи на положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 983,34 грн (2 246,78 грн - 263,44 грн).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 10 листопада 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» з 22 759,97 грн до 21 109,97 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в сумі 1 983,34 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида