Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №191/6671/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6606/26 Справа № 191/6671/25 Суддя у 1-й інстанції - Костеленко Я. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Пищиди М.М., Петешенкової М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 05 жовтня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1456-2603 в електронній формі. Відповідно до умов цього договору товариство взяло на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб у сумі 24 000,00 грн зі строком кредитування 300 днів (базовий період — 14 днів), комісія за видачу кредиту становить 20,00 % від суми кредиту, знижена процентна ставка – 0,90 % на день, стандартна процентна ставка – 1,00 % на день. Крім того, додатковими угодами до договору про відкриття кредитної лінії № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року кредитодавець та позичальник домовилися про надання додаткових кредитних коштів, а саме: за додатковою угодою № 1 від 13 грудня 2024 року — у сумі 5 500,00 грн, за додатковою угодою № 2 від 26 січня 2025 року — у сумі 1 600,00 грн, за додатковою угодою № 3 від 15 квітня 2025 року — у сумі 1 600,00 грн та за додатковою угодою № 4 від 02 травня 2025 року — у сумі 1 600,00 грн. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань, відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором шляхом внесення платежів, зазначених у розрахунку позивача.

Однак відповідач отримані кредитні кошти у добровільному порядку не повернув та свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка в добровільному порядку не погашена.

Станом на 21 жовтня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 92 606,27 грн, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом — 29 406,53 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами — 46 049,74 грн та заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України — 17 150,00 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь із відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року станом на 21 жовтня 2025 року в загальній сумі 59 406,53 грн, яка складається з: 29 406,53 грн – заборгованості за кредитом; 30 000,00 грн – заборгованості за нарахованими процентами, а також стягнуто витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором. З огляду на це, при вирішенні питання щодо стягнення процентів суд першої інстанції, встановивши очевидну неспіврозмірність нарахованих процентів невиконаному зобов`язанню відповідача та врахувавши інтереси обох сторін, зважаючи на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту. На переконання суду першої інстанції, такий розмір є справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин. При цьому нарахування решти процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику.

Не погодившись із рішенням суду, позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив рішення суду в частині залишених без задоволення вимог про стягнення простроченої заборгованості за процентами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам. Скаржник вказує, що розмір нарахованих процентів повністю відповідає умовам договору, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити плату (проценти) за користування коштами у погодженому розмірі та у визначений строк. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що відповідач не лише користувався грошима, а й визнав укладення правочину, вчинивши дії для його виконання. З огляду на це, суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1456-2603 за допомогою вебсайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем позивача, що реалізують технології обробки інформації та діють у цьому процесі як єдине ціле.

Відповідно до п. 2.2. вказаного договору Кредитодавець відкрив Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику Кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит у сумі 24 000,00 грн (п. 2.3, п. 4.1 Договору) строком на 300 календарних днів (до 25 січня 2025 року) (п. 4.9 Договору). Умовами договору також визначено базовий період тривалістю 14 днів (п. 4.4 Договору), стандартну процентну ставку в розмірі 1,00 % на день (п. 4.6 Договору), комісію за видачу кредиту — 20,00 % (п. 4.7 Договору), реальну річну процентну ставку — 5 835,45% (п. 4.10 Договору), а також загальну вартість кредиту в сумі 92 112,47 грн (п. 4.11 Договору).

13 грудня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття кредитної лінії № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року, відповідно до умов якого (п. 3) позичальнику надано додатковий кредит у сумі 5 500,00 грн, у зв`язку з чим змінено загальні умови кредитування. Після цього сума кредиту склала 29 500,00 грн, а залишок строку користування — 300 календарних днів. Орієнтовна реальна річна процентна ставка визначена на рівні 3 049,22 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту з урахуванням несплачених процентів та комісії — 105 345,59 грн.

26 січня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору про відкриття кредитної лінії № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року, згідно з умовами якої ОСОБА_1 отримав додаткові кошти в сумі 1 600,00 грн. Після підписання цієї угоди з урахуванням здійснених сум погашення, загальна сума кредиту становила 29 467,09 грн, залишок строку кредитування — 300 календарних днів, орієнтовна реальна річна процентна ставка — 3 226,25%, а орієнтовна загальна вартість кредиту з урахуванням несплачених процентів та комісії — 105 729,66 грн.

15 квітня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до договору про відкриття кредитної лінії № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року, відповідно до п. 3 якої позичальнику надано додаткові кошти в сумі 1 600,00 грн, у зв`язку з чим змінено умови кредитування. Після цього, з урахуванням здійснених сум погашення, загальна сума кредиту становила 29 435,95 грн, залишок строку користування — 300 календарних днів, орієнтовна реальна річна процентна ставка — 4 079,38 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту з урахуванням несплачених процентів та комісії — 108 123,17 грн.

02 травня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду № 4 до вказаного договору № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року, згідно з умовами якої ОСОБА_1 отримав додатковий кредит у сумі 1 600,00 грн. Після підписання цієї угоди, з урахуванням здійснених сум погашення, сума кредиту склала 29 406,53 грн, залишок строку — 300 календарних днів, орієнтовна реальна річна процентна ставка визначена на рівні 3 409,92 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту з урахуванням несплачених процентів та комісії — 106 502,89 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року надання коштів ОСОБА_1 за кредитним договором здійснено за допомогою системи LiqPay.

Факт безготівкового перерахування коштів підтверджується копіями квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» про переказ грошових коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через платіжну систему LiqPay на картку відповідача № НОМЕР_1 , а саме: 24 000,00 грн (05 жовтня 2024 року), 5 500,00 грн (13 грудня 2024 року), 1 600,00 грн (26 січня 2025 року), 1 600,00 грн (15 квітня 2025 року) та 1 600,00 грн (02 травня 2025 року), чим позивач виконав свої зобов`язання за договором № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року та додатковими угодами до нього своєчасно і в повному обсязі.

Таким чином, на виконання умов договору та додаткових угод до нього відповідачу було надано кредитні кошти в загальній сумі 34 300,00 грн, а саме: 24 000,00 грн, 5 500,00 грн, 1 600,00 грн, 1 600,00 грн, 1 600,00 грн.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, станом на 21 жовтня 2025 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року становить 92 606,27 грн, що складається із: заборгованості за кредитом – 29 406,53 грн; заборгованості за нарахованими процентами — 46 049,74 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України — 17 150,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про стягнення заборгованості за процентами в сумі 46 049,74 грн є неспівмірною із сумою кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності й створює дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансових послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів за користування кредитом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з п. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За приписами абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України.

З огляду на ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Щодо стягнення заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 17 150,00 грн колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі відповідними Указами Президента України неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23), надаючи тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначив, що законодавець передбачив особливості регулювання наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань. Ці особливості полягають в існуванні специфічних правових наслідків у період дії в Україні воєнного чи надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Вони поширюються на договори позики, кредитні договори, зокрема й на договори про споживчий кредит.

Такі наслідки полягають у тому, що позичальник повністю звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі — Закон № 3498-IX) відповідну норму було виключено, а пункт 6 викладено в такій редакції: «у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності цим Законом, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за такому договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Кожна з наведених норм регламентує окремі часові проміжки для визначення правомірності нарахування та стягнення неустойки. Внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» на підставі Закону № 3498-IX не усуває необхідності застосування приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зважаючи на їх прямий заборонний характер.

Також Постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 деталізувала часові межі застосування мораторію. Суд зазначив, що Закон № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який вніс зміни до норм ЦК України, повністю виключив можливість нарахування сум на підставі ст. 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року для кредитних і позикових правовідносин.

Таким чином, до платежів, нарахованих за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором (ч. 2 ст. 625 ЦК України), підлягає застосуванню п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача інших платежів, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань, в тому числі і процентів, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України.

Оскільки проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 17 150,00 грн нараховані відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, в період дії в Україні воєнного стану, тобто в період коли відповідач є звільненим від сплати таких процентів, підстав для їх стягнення із відповідача на користь позивача немає.

За наведених обставин, стягнення заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 17 150,00 грн за кредитним договором № 1456-2603 від 05 жовтня 2024 року в період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, а тому в цій частині задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що норма закону, яка передбачає звільнення від відповідальності, не застосовується до кредитних договорів, укладених після 23 січня 2024 року. Твердження позивача про наявність підстав для нарахування та стягнення з відповідача неустойки чи процентів за ст. 625 ЦК України повністю спростовуються вищезазначеними нормами матеріального права.

Статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З огляду на це, нарахований позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, які є невід`ємними елементами конституційного принципу верховенства права. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 наголосив, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

У вказаній постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року також зазначено, що сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати, з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України). Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Крім того колегія суддів зазначає, що при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором від 05 жовтня 2024 року, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 1,00 %.

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 14днів, починаючи з 05 жовтня 2024 року складають 4116,92 грн (29406,53 грн х 1,00%= 294,06 грн х 14 днів), які і підлягали б стягненню з відповідача.

Крім того, колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Водночас, Верховний Суд у своїх численних рішеннях зауважував, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом – tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Тож, враховуючи вищевикладений принцип, незважаючи на висновок апеляційного суду щодо доведеного розміру відсотків та тіла за кредитом, відсутні законні підстави для зменшення стягнутого судом першої інстанції розміру заборгованості.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» – залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2026 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида