Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №204/11386/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7590/26 Справа № 204/11386/24 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 21 липня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1242-7951 в електронній формі. Відповідно до умов цього договору товариство взяло на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб у сумі 4 500,00 грн зі строком кредитування 300 днів (базовий період — 14 днів).

Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, однак відповідач грошові кошти у визначений строк не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка в добровільному порядку не погашена. Станом на 16 жовтня 2024 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 44 685,00 грн, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом — 4 500,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами — 40 185,00 грн. Водночас позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача Програми лояльності для споживачів фінансових послуг, а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами в сумі 22 185,00 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у сумі 22 500,00 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь із відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Заочним рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1242-7951 від 21 липня 2023 року в загальній сумі 9 000,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 4 500,00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 4 500,00 грн, а також стягнуто судовий збір у сумі 2 422,40 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором. З огляду на це, при вирішенні питання щодо стягнення процентів суд першої інстанції, встановивши очевидну неспіврозмірність нарахованих процентів невиконаному зобов`язанню відповідача та врахувавши інтереси обох сторін, зважаючи на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту. На переконання суду першої інстанції, такий розмір є справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин. При цьому нарахування решти процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику.

Не погодившись із рішенням суду, позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив заочне рішення суду в частині залишених без задоволення вимог про стягнення простроченої заборгованості за процентами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю його висновків фактичним обставинам. Скаржник зазначає, що відповідач на час укладення договору добровільно погодився з його умовами, які відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема в частині визначення розміру процентів, та у встановленому порядку правочин не оспорював. Апелянт наголошує, що розмір нарахованих процентів повністю узгоджується з умовами договору, згідно з якими відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та внести плату (проценти) за користування ними у погодженому розмірі та визначений строк. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишився факт користування відповідачем кредитними коштами, що свідчить про визнання ним умов договору. Проте взяті на себе грошові зобов`язання відповідач належним чином не виконав. З огляду на це, суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на те, що заочне рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 21 липня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1242-7951 за допомогою вебсайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем позивача, що реалізують технології обробки інформації та діють у цьому процесі як єдине ціле.

Відповідно до п. 2.2. вказаного договору Кредитодавець відкрив Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику Кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором.

Кредит надається для особистих потреб позичальника на таких умовах, за яких розмір кредитного ліміту (загальний розмір кредиту) становить 4 500,00 грн, датою його видачі є 21 липня 2023 року, плата передбачена у формі процентів за користування та комісії за видачу, тип процентної ставки є фіксованим, а базовий період становить 14 календарних днів, при цьому нарахування процентів здійснюється на залишок неповернутої суми за кожен день користування, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми боргу за стандартною процентною ставкою у розмірі 3,00% за кожен день.

Відповідно до довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1242-7951 від 21 липня 2023 року надання коштів ОСОБА_1 за кредитним договором здійснено за допомогою системи LiqPay.

Факт безготівкового переказу підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на картку відповідача № НОМЕР_1 (кредитний договір № 1242-7951 від 21 липня 2023 року, сума — 4 500,00 грн, дата видачі — 21 липня 2023 року), чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, станом на 16 жовтня 2024 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 1242-7951 від 21 липня 2023 року становить 44 685,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (основний борг) — 4 500,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами — 40 185,00 грн.

Разом з тим кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальника за нарахованими процентами у загальній сумі 22 185,00 грн за умови погашення ним решти заборгованості за кредитним договором у сумі 22 500,00 грн.

Таким чином, станом на 16 жовтня 2024 року з урахуванням часткового списання заборгованості за нарахованими процентами загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 22 500,00 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом – 4 500,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами – 18 000,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про стягнення заборгованості за процентами (навіть з урахуванням часткового списання) в сумі 18 000,00 грн є неспівмірною із сумою кредиту в 4 500,00 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності й створює дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансових послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів за користування кредитом.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи та отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками з причин того, що їх розмір не відповідає принципам розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такого рішення.

Як встановлено, 17 листопада 2023 року між Товариством і ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1242-7951 за яким відповідачу надано кредитні кошти у загальному розмірі 4500 грн. строком на 14 днів (базовий період), загальний період кредитування 300 днів, зі сплатою процентів в розмірі 2,50 % в день (знижена процентна ставка), стандартна процентна ставка – 3,00 % в день.

Проте, заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика – 14 днів, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Тож, нарахування заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору є незаконним.

Доводи апеляційної скарги Товариства про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо строку кредитування та відповідно порядку нарахування відсотків, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 4.8. договору, базовий період складає 14 календарних днів.

Водночас, згідно пункту 4.12. договору, строк кредитування встановлено 300 днів.

Відповідно до пункту 4.10 та пункту 10.1 договору, знижена процентна ставка складає 2,50% в день; стандартна процентна ставка – 3,00 % в день.

Та згідно пункту 4.13. договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 1139965,00 %.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором від 21 липня 2023 року, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 2,50 %.

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 14 днів, починаючи з 21 липня 2023 року складають 1575 грн (4500 грн х 2,50%= 112,5 грн х 14 днів), які і підлягали б стягненню з відповідача.

Крім того, колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Водночас, Верховний Суд у своїх численних рішеннях зауважував, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом – tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Тож, враховуючи вищевикладений принцип, незважаючи на висновок апеляційного суду щодо доведеного розміру відсотків та тіла за кредитом, відсутні законні підстави для зменшення стягнутого судом першої інстанції розміру заборгованості.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог, але вказав неправильні мотиви такої відмови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - задовольнити частково.

Заочне Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2026 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида