Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №175/20450/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6465/26 Справа № 175/20450/25 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І.М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2026 року Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – АТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 09 січня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2040120033-Card, зобов`язання за яким щодо надання кредитних коштів банк виконав у повному обсязі. Всупереч умовам договору відповідачка своєчасно та в повному обсязі платежі для погашення боргу не здійснювала, через що станом на 28 жовтня 2025 року утворилася заборгованість у загальній сумі 49 917,89 грн, яка складається з 26 036,03 грн непростроченого тіла кредиту, 13 875,00 грн простроченого тіла кредиту, 1 037,61 грн непрострочених відсотків та 8 969,25 грн прострочених відсотків.

Крім того, 23 червня 2024 року ОСОБА_1 уклала з АТ «ОТП Банк» кредитний договір № 2040327775, умови якого щодо надання кредиту банк також виконав повністю. Через неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань станом на 28 жовтня 2025 року виникла заборгованість у загальній сумі 6 972,64 грн, з яких 5 579,33 грн становить прострочене тіло кредиту, а 1 393,31 грн — прострочені відсотки за договором. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № 2040120033_Card від 09 січня 2024 року в загальній сумі 49 917,89 грн, яка складається з: 26 036,03 грн – непрострочене тіло кредиту, 1 037,61 грн – сума непрострочених відсотків, 13 875 грн – прострочене тіло кредиту, 8 969,25 грн – прострочені відсотки за договором. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № 2040327775 від 23 червня 2024 року в загальній сумі 6 972,64 грн, яка складається з: 5 579,33 грн – прострочене тіло кредиту, 1 393,31 грн – прострочені відсотки за договором, а також судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитні договори відповідають вимогам закону, укладені у визначений чинним законодавством спосіб, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань.

Не погодившись із рішенням суду, представник позивача звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник апелянта просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована незаконністю та необґрунтованістю рішення суду через неповне з`ясування обставин справи та неправильну оцінку доказів. Представник скаржника зазначає, що суд безпідставно прийняв розрахунок банку, не перевіривши його правильність. На переконання відповідача, АТ «ОТП Банк» не надало належних доказів отримання коштів позичальником, руху по рахунку та правильності нарахування процентів. Крім того, один із договорів підписано простим електронним підписом без належної ідентифікації особи, що викликає сумнів у його укладенні ОСОБА_1 . Також вказується, що суд першої інстанції не врахував сплату відповідачем 40 855,67 грн, не перевірив порядок їх зарахування (зокрема на погашення тіла кредиту) та обґрунтованість подальшого нарахування відсотків. Представник апелянта стверджує, що залишок боргу є значно меншим, а місячна процентна ставка у розмірі 5% є надмірною та суперечить принципам розумності й справедливості.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 09 січня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2040120033_Card. Розділ 2 кредитного договору (заява-анкета про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 2040120033_Card від 09 січня 2024 року) передбачає, що позичальниця, попередньо ознайомившись з усіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, зокрема з положеннями договорів та всіх додатків до них, які розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП Банк», виявила бажання оформити поточний (картковий) рахунок та отримати електронний платіжний засіб.

Відповідно до умов договору АТ «ОТП Банк» взяв на себе зобов`язання щодо відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , надання картки держателю, а також здійснення розрахункового обслуговування платіжних операцій, виконаних з використанням картки.

На картковий рахунок № НОМЕР_1 та картку № НОМЕР_2 , відкриті за заявою відповідачки, було встановлено кредитний ліміт, порядок користування яким визначено правилами користування карткою.

Згідно з умовами обслуговування кредитної лінії за користування кредитом банк нараховує проценти, які розраховуються на підставі процентної ставки, розмір якої визначається тарифами банку.

Пункт 2.1 розділу 2 кредитного договору передбачає, що за користування кредитом АТ «ОТП Банк» нараховує проценти у розмірі 5% на місяць.

На виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання щодо видачі відповідних сум кредиту виконав повністю.

Згідно з копією паспорта споживчого кредиту та анкети-заяви позичальниці, ОСОБА_1 видано кредитні кошти в сумі 29 046,00 грн строком на 9 місяців (з правом пролонгації) на загальні споживчі цілі, без забезпечення.

Кредитний договір № 2040120033_Card від 09 січня 2024 року, паспорт споживчого кредиту та графік платежів підписані ОСОБА_1 власноруч.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач не здійснила своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами у строк, указаний у договорі, чим суттєво порушила взяті на себе договірні зобов`язання. Внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, яка станом на 28 жовтня 2025 року становить 49 917,89 грн та складається з: 26 036,03 грн – непрострочене тіло кредиту, 1 037,61 грн – сума непрострочених відсотків, 13 875,00 грн – прострочене тіло кредиту, 8 969,25 грн – прострочені відсотки за договором.

27 серпня 2025 року АТ «ОТП Банк» направило ОСОБА_1 досудову вимогу щодо погашення простроченої заборгованості перед банком у сумі 49 917,89 грн.

Також, 23 червня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2040327775 на суму 45 845,00 грн строком до 23 квітня 2025 року, який підписаний позичальницею простим електронним підписом — 139124. Таким же електронним підписом — 139124 підписаний графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту.

На виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання щодо видачі відповідних сум кредиту виконав повністю.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2040327775 від 23 червня 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26 серпня 2025 року становить 6 972,64 грн та складається з: 5 579,33 грн – прострочене тіло кредиту, 0,25 грн – прострочені відсотки за договором, 1 393,31 грн – прострочена комісія за договором.

25 серпня 2025 року АТ «ОТП Банк» направило ОСОБА_1 досудову вимогу щодо погашення простроченої заборгованості перед банком в сумі 6 972,64 грн.

Згідно зі звітом-рахунком відповідачем використано кредит у загальній сумі 56 890,53 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення кредитних договорів № 2040120033_Card від 09 січня 2024 року та № 2040327775 від 23 червня 2024 року, а також наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Зважаючи на те, що відповідач не надала суду належних доказів на спростування здійсненого позивачем розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За статтею 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

У силу ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 530, 612, 525 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних банку відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту укладення кредитних договорів № 2040120033-Card від 09 січня 2024 року та № 2040327775 від 23 червня 2024 року, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання нею зобов`язань щодо їх повернення, що призвело до утворення заборгованості. Відповідно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 56 890,53 грн, з чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апелянта щодо необґрунтованості розрахунку заборгованості та відсутності доказів руху коштів з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру заборгованості позивач надав розрахунок заборгованості та звіт-рахунок, які містять вичерпну інформацію про рух коштів за рахунком, дати та обсяги здійснених операцій, а також алгоритми нарахування процентів за кожним кредитним договором. Відповідачка, заявляючи про неправильність розрахунку банку та стверджуючи, що фактичний залишок заборгованості є значно меншим, не надала суду жодного контррозрахунку чи власного розрахунку заборгованості та доказів на спростування доводів позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки відповідачка належних та допустимих доказів на спростування правильності розрахунку банку не надала, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв цей розрахунок як допустимий доказ і виходив із нього під час ухвалення рішення.

Доводи скаржника про недоведеність факту укладення кредитного договору № 2040327775 від 23 червня 2024 року через його підписання простим електронним підписом також є безпідставними. Згідно із положеннями Закону України «Про електронну комерцію» укладення договору в електронній формі шляхом використання відносно ідентифікованого одноразового ідентифікатора (пароля-коду, направленого на верифікований номер телефону позичальника) прирівнюється до договору, підписаного власноручним підписом. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач пройшла процедуру автентифікації у банківській системі, погодилася з умовами договору та ввела надісланий їй код підпису — 139124. Крім того, факт використання відповідачем встановленого кредитного ліміту та виконання зобов`язань за договорами свідчить про визнання умов кредитних договорів та фактичне користування кредитними коштами, що повністю спростовує її твердження про неукладення вказаного правочину.

Щодо посилань апелянта на те, що судом не враховано факт часткової сплати коштів у сумі 40 855,67 грн, колегія суддів зазначає, що внесені відповідачем кошти були в повному обсязі враховані банком під час визначення остаточної суми заборгованості. Зарахування вказаних коштів здійснено відповідно до умов кредитних договорів та ст. 534 ЦК України, яка визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням (спочатку витрати та проценти, а потім — тіло кредиту). Доказів порушення банком цієї черговості чи неврахування будь-якого платежу відповідач суду не надала. Подальше нарахування процентів на залишок простроченого тіла кредиту є правомірним відповідно до статей 526, 611, 1054 ЦК України та є наслідком тривалого порушення зобов`язання самою боржницею.

Твердження відповідача про надмірність та несправедливість встановленої договором процентної ставки у розмірі 5% на місяць колегія суддів відхиляє, оскільки сторони під час укладення договору діяли добровільно, на засадах свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) та погодили всі істотні умови, включаючи розмір процентів. Підписуючи договір та паспорт споживчого кредиту, відповідач була детально ознайомлена з графіком платежів та сукупною вартістю кредиту, не заявляла жодних заперечень, а тому добровільно погодилася на умови, які згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида