Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №214/5634/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10884/26 Справа № 214/5634/26 Суддя у 1-й інстанції - Фролова Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/5634/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради, Міністерство оборони України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Співак Вікторія Анатоліївна, на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року, яка постановлена суддею Фроловою Н. М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі заявою, в якій просив суд встановити факт перебування на його утриманні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року вказану заяву залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Співак В.А., посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було належним чином враховано, що щодо двох неповнолітніх дітей, батьком яких є заявник, до матеріалів справи долучено дві окремі довідки органу державної виконавчої служби про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. Зазначені документи мають безпосереднє значення для вирішення питання, яке є предметом заяви, оскільки підтверджують фактичне виконання заявником свого обов`язку щодо матеріального утримання дітей. Натомість суд першої інстанції, дійшовши висновку про існування спору щодо участі батька у матеріальному забезпеченні дітей, фактично не надав оцінки тому, що така участь заявника підтверджена документально та не заперечується іншими учасниками справи. Висновок суду першої інстанції про існування спору про право не ґрунтується на конкретно встановлених обставинах справи. Суд не зазначив, яка саме заінтересована особа оспорює факт перебування дітей на утриманні заявника, яке саме право заявника нею оспорюється та у чому конкретно полягає такий спір.

Зазначає, що у цій справі із заяви не вбачається спору про право. Заявник не ставить питання про зміну, припинення або обмеження прав інших батьків дітей, не просить встановити невиконання ними батьківських обов`язків та не заперечує їхнього права на участь у вихованні та утриманні дітей. Предметом заяви є виключно встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника. Факт проживання двох дітей разом із їхніми матерями заявником не заперечується та не є предметом спору. Проживання дитини з матір`ю не виключає її одночасного матеріального утримання батьком.

Апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є дитиною дружини заявника - ОСОБА_2 . Відомості про батька дитини внесені до актового запису про її народження відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України. Таким чином, юридично встановленого батька дитини, права якого могли б бути порушені встановленням факту її перебування на утриманні заявника, немає. Матір дитини була залучена до участі у справі як заінтересована особа та не заперечувала проти встановлення заявленого факту. Отже, і щодо цієї дитини суд не встановив особи, яка оспорює факт її матеріального утримання заявником. Саме тому посилання суду на можливий спір між батьками не відповідає фактичним обставинам цієї справи.

Також звертає увагу на те, що заявник звернувся до суду саме з метою встановлення юридичного факту, який не може бути підтверджений ним іншим способом та необхідний для реалізації передбаченого законом права. Наявність у заявника правовідносин із ТЦК та СП щодо питання відстрочки не змінює цивільно-правової природи вимоги про встановлення юридичного факту та не створює спору між батьками дітей. При цьому ТЦК та СП та Міністерство оборони України були залучені до участі у справі як заінтересовані особи та не заявляли про існування спору щодо самого факту утримання дітей заявником.

Апелянт наполягає на тому, що у цій справі суд не встановив яка саме особа оспорює право заявника; яке саме право оспорюється; у чому полягає предмет такого спору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю - доповідача, представника заявника ОСОБА_1 – адвоката Суботіна Г.Г., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду заяву суд першої інстанції виходив з того, що встановлення заявленого факту зачіпає права та законні інтереси інших осіб, а тому між заявником та іншими учасниками правовідносин фактично існує спір про право, який не може бути вирішений у порядку окремого провадження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Водночас у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Разом із тим, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне, зокрема, існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав батьків обмежується/припиняється або встановлення того, що останні не надають дитині належного утримання.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Отже, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначено, що: «правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України). Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24) вказано, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_11, ОСОБА_15 як матерів дітей, а також для ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_4. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які навіть не були залучені до участі у справі, не здійснюють прав та не виконують обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. […] За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24) зазначено, що «У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей. Зазначав, що встановлення вказаного факту необхідне йому для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»; колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд помилково не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), в якій зроблено у тому числі загальні висновки щодо юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Тому апеляційний суд помилково послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 560/8238/22), оскільки у наведеній справі не вирішувались вимоги про встановлення фактів, що мають юридичне значення; апеляційний суд не врахував, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту перебування особи на утриманні, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, незалежно від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень. Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України; суд першої інстанції не врахував, що встановлення відповідного факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як матерів дітей, а також для ОСОБА_7 як батька дитини ОСОБА_6. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то зазначене питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Тому в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про розгляд по суті заяви ОСОБА_1 за правилами окремого провадження. За таких обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду».

У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей, оскільки встановлення такого факту, крім іншого, необхідне йому для доведення підстав отримання відстрочки від проходження військової служби (мобілізації).

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що встановлення такого факту підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Так, встановлення факту перебування на утриманні заявника ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , може мати негативні наслідки як для матері дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , так і біологічного батька. За таких обставин у цій справі існує спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

З огляду на наведене у справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі біологічного батька у матеріальному забезпеченні дитини та/або ухилення від такого забезпечення, який відповідно до закону підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Крім того, у своїй заяві ОСОБА_1 просив встановити факт перебування на його утриманні, зокрема двох його власних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Щодо вказаних вимог суд першої інстанції вірно зазначив, що заявлені ОСОБА_1 у цій справі вимоги не можуть з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків, а саме матерів дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батька (матері) у вихованні дитини. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

З урахуванням встановлених обставин, саме по собі встановлення факту утримання дитини батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Вимоги заявника про встановлення факту перебування на його утриманні дітей не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні статей 293, 315 ЦПК України.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про закриття провадження у справі, що не позбавляє заявника права подати позов на загальних підставах.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі представника заявника.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Співак Вікторія Анатоліївна, залишити без задоволення.

Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: