Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №177/2893/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10279/26 Справа № 177/2893/25 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 177/2893/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В.,Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Коваль Н. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особи: Служба у справах дітей Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 30 листопада 2001 року позивач перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2023 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказував, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з ним, а відповідач сплачує аліменти на його утримання, відповідно до судового наказу № 177/1525/25 від 19 червня 2026 року, який виданий Криворізьким районним судом Дніпропетровської області.

На даний час відповідач зареєструвала шлюб з іншим чоловіком та створила нову сім`ю, змінивши прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » та народила доньку. В теперішній час фактично проживає в с. Нова Ушиця, Камянець-Подільського району, Хмельницької області.

Позивач зазначав, що син ОСОБА_6 трагічно пережив той факт, що мати утворила нову родину та самостійно визначив своє місце проживання з батьком не бажаючи проживати з матір`ю в новій родині.

В січні 2022 року позивач звернувся до служби у справах дітей для фіксації даного факту, зареєстрував місце проживання сина у квартирі, уклав декларацію з сімейним-лікарем КНП Лозуватської сільської ради «ЦПМСД», оформив необхідні документи для навчання сина в КЗ «Гейківська гімназія» Лозуватської сільської ради, постійно купує йому одяг та шкільне приладдя, створює умови для нормально фізичного розвитку сина, вихідні дні проводить разом з сином, відвідують парки відпочинку та кінотеатри, бажаючи надати сину і заповнити те тепло та ласку яку він не отримує від матері.

Вказує, що він, як батько, створив за місцем свого проживання всі умови для проживання та розвитку сина, вирішуючи всі питання пов`язані з його навчанням та здоров`ям, займається його вихованням, має постійне місце роботи та змогу матеріально забезпечувати сина, який бажає надалі з ним проживати.

Відповідач як до розлучення, так і після нього, жодного разу не цікавилася життям сина, його навчанням, здоров`ям, не займалася його вихованням та утриманням, інколи може йому подзвонити. Фактично вона самоусунулася від виконання покладених на неї законом батьківських обов`язків.

Виконавчим комітетом Лозуватської сільської ради затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком.

Вказує, що визначення місця проживання сина з ним та встановлення факту самостійного виховання сина, необхідно йому для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі на переміщення дитини, на здійснення медичних втручань, а також для отримання соціальних послуг або документів, можливості одноосібно звертатися до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, отримання права на звернення до ТЦК та СП на законних підставах для отримання відстрочки від призову.

Заочним рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком та ухвалити в цій частині нове рішення по справі про їх задоволення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачем зазначено, що на його переконання, для підтвердження заявлених позовних вимог нимбуло надано належні та допустимі докази, як то інформаційну довідку Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року, з якої видно, що ОСОБА_1 - позивач по справі, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).

Крім того було надано акт обстеження умов проживання № 44 від 21 серпня 2025 року складений начальником ССД Лозуватської сільської ради, відповдно до якого ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом з сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , будинок цегляний, підведено водопостачання, газопостачання, електропостачання, в кімнатах санітарно-гігієнічні умови в належному ставні, дитина має окрему кімнату з необхідними меблями для навчання і відпочинку, забезпечений технічними засобами навчання. Дитина проживає з батьком, який займається вихованням та розвитком дитини, вони разом займаються спортом, ведуть домашнє господарство. Стосунки у сім`ї доброзичливі, хлопець гарно відгукується про свою родину також вказує, що з мамою він спілкується тільки в телефонному режимі.

Апелянт звертає увагу на те, що він протягом чотирьох років фактично сам виховує сина, забезпечує його всім необхідним, починаючи з одежі та взуття до технічних засобів навчання, колишня дружина, покинувши родину запевняла, що буде платити аліменти та допомагати у вихованні сина. Однак, остання аліменти платити не бажала, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідачка, відповідно до довідки Криворізького відділу ДВС у Криворізькому районі Дніпроптеровської області від 21 липня 2026 року, відповідачка має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 66 199,12 грн, з яких 11 місяців відповідач взагалі не сплачувала аліменти.

Апелянт зазначає, що спілкування сина з матір`ю має місце один раз на 2-3 місяці, при цьому після останнього їх спілкування дитина не бажає більше спілкуватися з матір`ю.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи: Служба у справах дітей Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком учасниками справи фактично не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач з 30 листопада 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано30 січня 2023 року рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області (а.с. 26-27).

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.15).

18 квітня 2023 року відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » під час реєстрації шлюбу, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00058339089 від 13 травня 2026 року (а.с.107-108).

З копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 липня 2025 старшого державного виконавця Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), видно, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини із усіх видів заробітку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а.с.12-13).

З інформаційної довідки Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року, видно, що позивач по справі ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).

Відповідно до акту обстеження умов проживання № 44 від 21 серпня 2025 року складений начальником ССД Лозуватської сільської ради, відповдно до якого ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом з сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , будинок цегляний, підведено водопостачання, газопостачання, електропостачання, в кімнатах санітарно-гігієнічні умови в належному ставні, дитина має окрему кімнату з необхідними меблями для навчання і відпочинку, забезпечений технічними засобами навчання. Дитина проживає з батьком, який займається вихованням та розвитком дитини, вони разом займаються спортом, ведуть домашнє господарство. Стосунки у сім`ї доброзичливі, хлопець гарно відгукується про свою родину також вказує, що з мамою він спілкується тільки в телефонному режимі (а.с. 75).

З характеристики наданої КЗ «Гейківська гімназія» Лозуватської сільської ради, видно, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у вищезазначеному навчальному закладі з першого класу, нині у 8 класі. Учень виявляє готовність до навчання в школі. Має добру довготривалу пам`ять, відтворює навчальний матеріал. Активний у спілкуванні з ровесниками, товариський, ввічливий, чутливий, з повагою ставиться до старших. Вихованням дитини займається батько, ОСОБА_1 . В сім`ї, панує дружня атмосфера, існує сприятливий морально-психологічний клімат. Загальний емоційний стан ОСОБА_6 позитивний, що сприяє хорошій поведінці учня. Батько приділяє належну увагу вихованню дитини, постійно співпрацює з класним керівником впродовж усіх років навчання, відвідує батьківські збори, є головою батьківського комітету класу, надає посильну допомогу в підготовці класу і гімназії до нового навчального року. Завдяки турботам батька, ОСОБА_6 завжди акуратний, має охайний вигляд, забезпечений усіма необхідними для навчання речами, сезонним одягом та взуттям (а.с. 17).

Позивач працює в регіональній філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» і обіймає посаду майстра шляхового 12 околодку четвертої дільниці за місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 24,25).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визначення місця проживання та встановлення факту самостійного виховання дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 181 від 25 серпня 2025 року, з метою захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та прав батька ОСОБА_1 , в той час як мати ОСОБА_8 , фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, щодо виховання та утримання дитини, Орган опіки та піклування вважає за доцільне підтвердити факт спільного проживання, самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 20-22).

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання дитини, позивач посилався на те, що після розірвання шлюбу син залишився проживати разом з ним, він створив за місцем свого проживання всі умови для проживання та розвитку сина, вирішую всі питання пов`язані з його навчанням та здоров`ям, займається його вихованням, має постійне місце роботи та змогу матеріально забезпечувати сина, який бажає надалі з ним проживати, в той час як відповідач з часу як до розлучення так і після жодного разу не цікавилася життям сина, його навчанням, здоров`ям, не займалася його вихованням та утриманням, інколи може йому подзвонити, що спростовано відповідачем, яка в судове засідання не з`явилася, відзиву на позовну заяву не надала.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині встановлення факту самостійного виховання дитини суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду справа № 201/5972/22 для вирішення виключної правової проблеми, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 звернула увагу, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); з настанням певних юридичних фактів, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися, а для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється; оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх; доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом; оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У розглядуваній справі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини батьком.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, оскільки надані позивачем докази дійсно підтверджують місце проживання сина разом з батьком, яке той після досягнення чотирнадцяти років може вільно обирати, а також виконання позивачем своїх батьківських обов`язків, однак не підтверджують ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Саме по собі проживання матері за кордоном не свідчить про її ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини (див. наприклад постанови Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25).

Встановивши, що позивач не довів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина, врахувавши, що саме по собі проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від її виховання та утримання і не звільняє останню від батьківських обов`язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем.

Інформаційна довідка Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року, акт обстеження умов проживання № 44 від 21 серпня 2025 року складений начальником ССД Лозуватської сільської ради та Висновок органу опіки та піклування, на які посилається позивач, як на піставу для задоволення позових вимог, не спростовують висновки суду в частині вирішення вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Щодо посилань апелянта на те, що саме позивач забезпечує дитині належні умови проживання, навчання, лікування, побутового забезпечення та виховання, постійно проживає разом із сином, самостійно вирішує питання його розвитку та утримання, тоді як відповідач проживає окремо від дитини, не здійснює щоденного батьківського піклування та має заборгованість по сплаті аліментів, то ці обставини, з огляду на наведені висновки, викладені в постановах Верховного Суду, не спростовують правильності тверджень суду.

З урахуванням встановлених обставин, висновки суду першої інстанції в частині, відмови в задоволенні позовних вимог позивача про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 361/11889/24, постанові Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, постанові Верховного Суду від 18 вересня 2026 року в справі № 394/15/25.

Колегія суддів зазначає, що за своїм змістом доводи апеляційної скарги повторюють доводи, викладені позивачем в позовній заяві та зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

В силу положень ч. 3 ст. 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до п.п. «б» та «в» п. 4) ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: