Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №212/3431/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9241/26 Справа № 212/3431/26 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони справи

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2026 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 22 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

За вказаною адресою також зареєстрований, але не мешкає відповідач ОСОБА_2 , який відбувши строк покарання протягом шести місяців не повернувся до місця свого мешкання за вказаною адресою.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду із вказаним позовом та просить його задовольнити.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд розглянув справу формально та не врахував фактичні обставини справи. Відповідач у справі доводиться їй рідним братом, різниця у віці між ними становить 13 років. Ще з підліткового віку відповідач ні підставі вироків суду відбував тривалі строки покарання в місцях позбавлення волі, загальний стаж перебування ОСОБА_2 за гратами становить 34 роки. Вона його практично не знає. Останній раз бачила в залі суду у 2011 році, коли його вироком суду було засуджено до 15 років позбавлення волі через скоєне навмисне вбивство і крадіжку. З 2011 року вони з братом не зустрічалися, жодних стосунків з нею чи з нині померлою матір`ю він не підтримував, за місцем реєстрації він не жив і після звільнення в житло не приходив.

Зараз вона з третьою особою ОСОБА_3 вирішили приватизувати вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Наприкінці січня 2025 року вона отримала з Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» листа, в якій її повідомили про те, що ОСОБА_2 вже відбув термін покарання за вироком суду і був звільнений з місць позбавлення волі. Тобто станом на 12 березня 2026 року (день її звернення до суду) відповідач ОСОБА_2 вже 1 рік 2 місяці перебував на свободі, але до зареєстрованого місця проживання він не повернувся і його місце перебування до цього часу невідоме.

Посилається, що реєстрація відповідача в спірній квартирі покладає на неї, як на квартиронаймача додаткові матеріальні витрати, оскільки за нього нараховуються комунальні платежі, які вона має сплачувати. Крім того, через відсутність відповідача в житлі, в якому він зареєстрований, вона не може приватизувати займану квартиру, до порушує її цивільні права.

Визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, дасть їй можливість уникнути накопичення заборгованості по сплаті комунальних платежів і оформити приватизацію квартири.

Зазначає, що під час розгляду справи суд проігнорував докази по справі, які були нею надані, до розгляду справи підійшов формально і ухвалив рішення, яке є помилковим.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Третя особа ОСОБА_3 до апеляційного суду надала заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є комунальною власністю.

За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 – наймач, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с. 8).

На підтвердження факту непроживання відповідача в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , позивач долучила до позову Акт від 21 листопада 2025 року, складений майстром ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 не мешкають з 01 січня 2010 року по теперішній час. (а.с. 10)

Згідно листа начальника Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» №85 від 05.10.2017 року ОСОБА_2 , 1970 року народження, відбуває покарання в бердичівській виправній колонії Житомирської області (№70) з 08.09.2011 року. Засуджений 04.05.2011 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області до 15 років розбавлення волі. Початок строку покарання: 05.11.2010 року. Кінець строку покарання: 18.04.2025 року. (а.с. 13)

Відповідно копії листа начальника Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» №9-1-25/П-1 від 15.01.2025 року, в якому позивачку повідомлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнився з державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» за відбуттям строку покарання. (а.с. 11)

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачкою не надано докази, які б підтверджували відсутність поважних причин не проживання відповідача у спірній квартирі

З такими висновками суду колегія суддів не може погодитись та погоджується з доводами позивачки викладеними в апеляційній скарзі з огляду на наступне.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте, суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим оскаржуване рішення суду не можна повністю визнати законним і обґрунтованим.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Колегія суддів виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі 71 та 72 ЖК України, у зв`язку з його не проживанням в жилому приміщенні понад встановлені законом строки без поважних причин.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 з 2010 року фактично не мешкає в спірній квартирі, оскільки з цього часу він відбував покарання в ДУ «Бердичівська виправна колонія Житомирської області (№70)» і після звільнення за відбуттям строку покарання, що підтверджено листом установи від 15.01.2025 року, до місця реєстрації у спірну квартиру не повернувся.

Системний аналіз статті 29 ЦК України дає підстави для висновку, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вільно обирав собі місце проживання та в квартиру за місце реєстрації не повернувся. За відсутності доказів на підтвердження наявності поважних причин не проживання відповідача за місцем реєстрації понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім користувачем житловим приміщенням, його свідома поведінка з обрання іншого місця проживання свідчить про втрату відповідачем інтересу до такого жилого приміщення.

Тому, з урахування відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім користувачем житловим приміщенням та відсутності поважності причин у спірному приміщенні понад встановлений законом строк, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з цим, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, понесений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 3 328,00 грн. (1 331,20 грн + 1 996,80 грн)

Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 328,00 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: