Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №160/19306/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа №160/19306/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2026 ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач-2), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046150020149 від 25.03.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та не зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періодів з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового та пільгового стажу за Списом №1 періоди з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025 та призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням змін, визначених рішенням Конституційного суду України в справі № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020, при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 врахувати ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку: а саме з 14.01.2026 без застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046150020149 від 25.03.2026 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком№1 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Як встановлено позивачем із форми РС-право до страхового та пільгового стажу позивача не було зараховано періоди: з 25.05.2006 по 19.09.2006 року, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008 року, з 01.04.2025 по 31.07.2025. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, вказує, що досягла пенсійного віку та не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо внесення відповідних відомостей до інформаційної бази системи персоніфікованого обліку, та вказані порушення не можуть бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу даних періодів роботи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 відкрито провадження у адміністративній справі; призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

20.07.2026 представником відповідача-2 подано до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що за наслідками розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням винесено Рішення про відмову у призначенні пенсії №046150020149 від 25.03.2026 (далі — Рішення), у зв`язку з недосягненням - 50 років. Вік заявниці 45 років, страховий стаж заявниці становить 22 роки 04 місяців 15 днів з урахуванням кратності складає 35 років 06 місяців 12 днів. Пільговий стаж заявниці по Списку №1 становить 13 років 09 місяців 07 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до пільгового та страхового стажу зараховано всі періоди. Оскільки позивач у період народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходилась у трудових відносинах, період догляду зараховано до загального страхового стажу відповідно до даних наявних в реєстрі застрахованих осіб, а до пільгового на підставі уточнюючих довідок, виданих підприємством. З огляду на зазначене до страхового та пільгового стажу роботи позивача не зараховано періоди догляду з 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008 та періоди роботи з 01.04.2025 по 31.07.2025, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон №1788, який не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті Головним управлінням рішення, що оскаржується.

Ухвалою суду від 10.07.2026 відповідачу-1 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Примірник позовної заяви та копія ухвали від 10.07.2026 отримані відповідачем-1 в системі «Електронний суд» 06.07.2026 та 10.07.2026 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.

Суд вважає відповідача-1 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленими про судовий розгляд справи.

Відповідачем-1, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .

17.03.2026 позивач звернулася із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії.

Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнято рішення №046150020149 від 25.03.2026 про відмову у призначенні пенсії.

В рішенні зазначено:

- вік заявниці – 45 років;

- страховий стаж заявниці становить 22 роки 04 місяців 15 днів з урахуванням кратності складає 35 років 06 місяців 12 днів;

- пільговий стаж заявниці по Списку № 1 становить 13 років 09 місяців 07 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до пільгового та страхового стажу зараховано всі періоди.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням 50 років.

Відповідно до форми РС-право розрахунок стажу, позивачу не зараховано періоди стажу з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025.

Листом від 18.06.2026 №0400-010303-8/116404 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено, що у 2006 році сплату страхових внесків за жінок у період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами (лікарняний по вагітності та пологах) не було передбачено. Відповідно до пункту 3-1 розділу ХV Закону №1058 період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30.06.2013 зараховується до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону. До страхового стажу та до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 25.05.2006 по 19.09.2006 (дитина ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Листом від 03.07.2026 №0400-010303-8/128153 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 у період народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходилась у трудових відносинах, період догляду зараховано до загального страхового стажу відповідно до даних наявних в реєстрі застрахованих осіб, а до пільгового на підставі уточнюючих довідок, виданих підприємством. З огляду на зазначене до страхового та пільгового стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано періоди догляду з 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008 та періоди роботи з 01.04.2025 по 31.07.2025, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, ст. 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: п. «а» ст. 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «а» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає ст. 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст. 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. «а» ст. 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у ст. 13, Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, ст. 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем-2 до спірних правовідносин норми ст. 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми ст. 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам ст. 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень ст. 114 Закону №1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та ст. 14 Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Відтак, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046150020149 від 25.03.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 через недосягнення пенсійного віку підлягає скасуванню, як протиправне.

Щодо вимог про зарахування до страхового та пільгового стажу за Списом №1 періодів з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025, суд зазначає наступне.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 27.09.1999, ОСОБА_2 з 07.04.2005 по 14.06.2019, з 03.04.2024 по 10.09.2025 працювала стовбуровою підземною зайнята повний робочий день на підземних роботах в шахті по видобутку руди на АТ «Кривбасзалізрудком».

Професія стовбурова підземна за результатами проведення атестацій робочих місць, які проводились від 08.12.2000 наказ №332, від 09.12.2005 наказ №613, від 07.12.2010 наказ №1240, від 07.12.2015 наказ №2711 відносились до Списку №1, розділ І, п. «а», позиція 1.1.а Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02.09.2008 №345-VI, атестація від 07.12.2020 наказ №5003 відносились до Списку №1, розділ 1, підрозділ 1 Постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02.09.2008 №345-VI що підтверджується Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №203 та №204 від 16.03.2026, згідно з довідками №203 та №204 від 16.03.2026.

Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №203 від 16 березня 2026 року пільговий стаж позивача за Списком №1 за період з 07 квітня 2005 року по 14 червня 2019 року складає 14 років 02 місяці 08 днів.

Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №204 від 16.03.2026 пільговий стаж позивача за Списком №1 за період з 03.04.2024 по 10.09.2025 складає 1 рік 05 місяців 28 днів.

Судом встановлено з листів Головного управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.06.2026 №0400-010303-8/116404 та від 03.07.2026 №0400-010303-8/128153, що позивачу не зараховано до страхового стажу та до пільгового стажу роботи період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 25.05.2006 по 19.09.2006, з 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008 та періоди роботи з 01.04.2025 по 31.07.2025, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.

У відповідності до ч. 3 ст. 56 Закону про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3 річного віку (пункт «ж»).

Згідно з ст. 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Таким чином, до спеціального стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3 річного віку. До також висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №550/5342/21.

В матеріалах справи наявні як записи трудової книжки про характер роботи позивача, так і передбачені пунктом 20 Порядку №637 уточнюючі довідки підприємства, які безпосередньо підтверджують спеціальний характер її роботи та належність відповідних періодів до Списку №1.

Доказів недостовірності зазначених довідок, скасування результатів атестації робочих місць або того, що у спірні періоди позивач була переведена на роботу, яка не давала права на пенсію на пільгових умовах, відповідачами суду не надано.

Підпунктом 3 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено включення до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії періодів перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 01.01.2004 по 30.06.2013 включно.

Отже, відсутність сплати страхових внесків у 2006 році за жінок, які перебували у такій відпустці, на що посилається пенсійний орган, не може бути підставою для невключення цього періоду до страхового стажу, оскільки законодавець прямо врегулював його зарахування.

Щодо пільгового характеру цього періоду суд ураховує, що відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами надавалася позивачу під час перебування у трудових відносинах за професією, яка дає право на пенсію за Списком №1, а уточнюючою довідкою №203 підприємство віднесло весь період з 07.04.2005 по 14.06.2019 до пільгового стажу за Списком №1 без виключення спірного періоду з 25.05.2006 по 19.09.2006.

При цьому відповідач не навів обставин, які б спростовували відомості уточнюючої довідки підприємства або свідчили про втрату позивачем у цей період статусу працівника відповідної професії.

За таких обставин період з 25.05.2006 по 19.09.2006 підлягає зарахуванню як до страхового, так і до пільгового стажу позивача за Списком №1.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у справі №686/1015/16-а сформував правовий висновок, відповідно до якого час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до спеціального стажу, який дає право на пенсію на пільгових умовах; перебування особи у такій відпустці не може зменшувати тривалість її спеціального стажу лише через невиконання у цей період безпосередніх трудових обов`язків.

У цій справі позивач як до початку, так і після закінчення відповідних відпусток по догляду за дитиною перебувала у трудових відносинах з АТ «Кривбасзалізрудком» за професією стовбурової підземної, яка віднесена до Списку №1. Крім того, уточнюючою довідкою №203 підприємство підтвердило весь відповідний період роботи як пільговий стаж за Списком №1.

Відтак періоди з 01.04.2007 по 28.02.2008 та з 10.03.2008 по 31.05.2008 підлягають зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивача за Списком №1.

Щодо періоду роботи з 01.04.2025 по 31.07.2025 суд зазначає, що єдиною підставою неврахування зазначеного періоду відповідач-2 визначив відсутність відповідних відомостей у Реєстрі застрахованих осіб.

Відсутність інформації про сплату страхових внесків не є підставою для відмови в зарахуванні вказаного періоду роботи.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії також не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи при призначенні пенсії позивачу.

Зазначена позиція відповідає правовим висновкам Верховного суду у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, 11.10.2023 по справі №340/1454/21.

Разом з тим, обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI покладено на платника єдиного внеску.

Періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.

Правові висновки з цього питання відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 06.07.2020 у справі №242/2179/17, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 31.03.2021 у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а, від 02.08.2022 року у справі № 560/4616/20.

Верховний Суд, зокрема і в постанові від 08.10.2025 у справі №400/2492/24, наголосив, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду сформувала наступний правовий висновок у постанові від 10.02.2021 у справі №805/3362/17-а, відповідно до якого страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язкові сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює ця особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Як підсумок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Несплата підприємством страхових внесків підприємством-роботодавцем не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання соціальних гарантій. Позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, дані Реєстру застрахованих осіб та витяги форми ОК-5/ОК-7 мають інформаційний характер і не є виключним або безумовним доказом наявності чи відсутності страхового стажу.

Пенсійний орган зобов`язаний здійснювати всебічну та повну перевірку страхового стажу на підставі сукупності доказів, зокрема: даних Реєстру застрахованих осіб; трудової книжки; первинних документів роботодавця; архівних та довідкових матеріалів.

Неповне відображення даних у Реєстрі застрахованих осіб не може покладатися у негативні наслідки для застрахованої особи та не є достатньою підставою для незарахування періодів роботи до страхового стажу.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Таким чином, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а також подання звітності до органів Пенсійного фонду України.

Позивач як найманий працівник не є суб`єктом, відповідальним за ведення персоніфікованого обліку, подання звітності чи перерахування страхових внесків, а тому неповнота або відсутність відомостей у Реєстрі застрахованих осіб не може покладатися йому у вину та бути підставою для незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення документації на підприємстві покладається на саме підприємство, відтак, неподання звітності або несплата страхових внесків підприємством-роботодавцем не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, період роботи з 01.04.2025 по 31.07.2025 також підлягає зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивача за Списком №1.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача при призначенні пенсії застосувати положення ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» суд зазначає наступне.

Оскаржуваним рішенням №046150020149 від 25.03.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії як такої з підстав недосягнення, на думку відповідача-2, необхідного пенсійного віку.

Отже, пенсія позивачу на момент виникнення спірних правовідносин не була призначена, її розмір відповідачем не обчислювався, а питання щодо наявності або відсутності підстав для визначення мінімального розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» предметом рішення відповідача не було.

Матеріали справи не містять рішення, дії чи бездіяльності пенсійного органу, якими позивачу було відмовлено саме у застосуванні положень ст. 8 Закону №345-VI при визначенні розміру призначеної пенсії.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Адміністративний суд не вирішує спір щодо можливого порушення права у майбутньому.

Після призначення позивачу пенсії пенсійний орган зобов`язаний визначити її розмір відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення права, та надати оцінку наявності передбачених законом підстав для застосування ст. 8 Закону №345-VI.

У разі незгоди з таким розрахунком позивач не позбавлена права оскаржити відповідні рішення, дії чи бездіяльність пенсійного органу.

За таких обставин вимога про зобов`язання відповідача застосувати при призначенні пенсії ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про виплату пенсії без застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, суд вказує, що вказана вимога не підлягає задоволенню з огляду на втрату чинності цієї Постановою на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1046 від 19.08.2026.

Щодо вимоги про призначення пенсії суд зазначає, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а 13.01.2026 досягла 45-річного віку. Заяву про призначення пенсії подано 17.03.2026, тобто до спливу трьох місяців з дня досягнення позивачем пенсійного віку. За розрахунком відповідача-2, наведеному в оскаржуваному рішенні, страховий стаж становить 22 роки 04 місяців 15 днів з урахуванням кратності складає 35 років 06 місяців 12 днів, пільговий стаж заявниці по Списку № 1 становить 13 років 09 місяців 07 днів.

Відтак, позивач відповідає всім умовам для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Отже належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046150020149 від 25.03.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та не зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періодів з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025.

Належним способом відновлення порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового та пільгового стажу за Списом №1 ОСОБА_1 періоди з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням змін, визначених рішенням Конституційного суду України в справі №1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 на підставі заяви від 17.03.2026.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у даній справі, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 17.03.2026 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо призначення пенсії саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як визначений суб`єкт призначення.

Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Також суд звертає увагу, що листи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.06.2026 №0400-010303-8/116404 та від 03.07.2026 №0400-010303-8/128153 не є рішеннями про відмову у зарахуванні спірних періодів до страхового та пільгового стажу, а мають роз`яснювальний характер щодо підстав незарахування спірних періодів.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у встановленому розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією від 06.07.2026.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1064,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 532,48 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046150020149 від 25.03.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та не зарахування до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періодів з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового та пільгового стажу за Списом №1 ОСОБА_1 періоди з 25.05.2006 по 19.09.2006, 01.04.2007 по 28.02.2008, з 10.03.2008 по 31.05.2008, з 01.04.2025 по 31.07.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням змін, визначених рішенням Конституційного суду України в справі №1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 на підставі заяви від 17.03.2026.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський