Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №460/23460/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/23460/25 пров. № А/857/34296/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (суддя Дудар О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та позиції відповідача, їх обґрунтування

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII зі змінами (надалі - Закон № 2232-XII);

- зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення про звільнення позивача з військової служби на вказаній правовій підставі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації.

У липні 2025 року позивач звернувся з рапортом на ім`я командира військової частини, до якого було додано усі необхідні документи, про звільнення з військової служби відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком - ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ), який є особою з інвалідністю другої групи та потребує стороннього догляду, тоді як інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або відсутні, або не можуть забезпечити необхідний догляд. Зокрема, рідна сестра позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ОСОБА_3 ), проживає окремо від батька у м. Києві, де навчається на третьому курсі університету та сама потребує матеріальної підтримки, оскільки є студенткою. Тобто територіально та фактично вона не може здійснювати догляд за батьком.

Листом від 08.09.2025 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні рапорту через ненадання повного переліку документів, передбачених вимогами чинного законодавства, та наявність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати ОСОБА_2 (а саме його доньки - ОСОБА_3 ). При цьому відповідач зазначив, що доданий до рапорту акт обстеження сімейного стану військовослужбовця за формою та змістом не відповідає додатку 23 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція №170). Крім того, військовослужбовцем не надано медичних документів, які підтверджують, що ОСОБА_3 сама потребує постійного догляду.

Позивач з відмовою відповідача у звільненні з військової служби не погоджується та вважає її неправомірною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2026, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), позов ОСОБА_1 повністю задоволено.

Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп."г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та прийняти за результатами розгляду в установленому порядку рішення про звільнення позивача зі служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,50 грн.

Постановляючи зазначене рішення, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем було доведено факт відсутності інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за його батьком, особою з інвалідністю ІІ групи.

При цьому суд врахував, що інший член сім`ї батька позивача першого ступеня споріднення - дочка ОСОБА_3 , не може доглядати за батьком з об`єктивних причин: навчання у вузі в іншому місті та матеріальна залежність від матері унеможливлюють такий догляд. Щодо невідповідності встановленій формі акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 11.08.2025, то суд вказав на те, що це не може бути підставою для ігнорування відповідачем змісту акту, оскільки акт складався уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , які несуть відповідальність за його зміст та форму.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що при застосуванні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII має бути доведено, зокрема, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або що такі, самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Водночас з доданих позивачем до рапорту на звільнення документів встановлено, що особою, за якою необхідно здійснювати постійний догляд є його батько - ОСОБА_2 (особа з інвалідністю ІІ групи), у якого крім сина ОСОБА_1 (військовослужбовця військової частини) є повнолітня донька - ОСОБА_3 . При цьому до рапорту про звільнення з військової служби не додано доказів того, що ОСОБА_3 , як член сім`ї першого ступеня споріднення із ОСОБА_2 , сама потребує постійного догляду.

Відповідач також зазначає, що наданий з рапортом "Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_1 " від 11.08.2025 ні за формою, ні за змістом не відповідає додатку 23 до Інструкції № 170. Крім того, всупереч встановленому законодавством порядку цей акт був оформлений начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 за заявою ОСОБА_2 від 11.08.2025 вх. № 3694, а не на підставі рапорту військовослужбовця за формою згідно з додатком 22 до Інструкції № 170, або ж за зверненням командира військової частини у зв`язку з надходженням рапорту військовослужбовця про бажання звільнитися з військової служби за сімейними обставинами.

Окремо відповідач наголошує на пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та вважає, що позивач пропустив такий строк без поважних причин. При цьому відповідач звертає увагу, що у клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач навів неправдиві відомості щодо начебто його перебування (в межах строку звернення до суду) на території Харківської, Сумської та Чернігівської областей з метою виконання службових розпоряджень та завдань, що, однак, не відповідає дійсності. Насправді, як твердить відповідач, з 21.03.2025 і дотепер старший солдат ОСОБА_1 виконує обов`язки в тилу - в одному з населених пунктів Дубенського району Рівненської області.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху з встановленням скаржнику строку для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Апеляційний розгляд вирішено здійснити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заперечень щодо такого порядку розгляду від учасників справи не надходило.

Позиція іншої сторони

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вважає, що відповідач взагалі не враховує реальну спроможність ОСОБА_3 здійснювати догляд за своїм батьком. Разом з тим вона навчається на денній формі у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця, проживає у м. Києві, окремо від батька, та перебуває на матеріальному утриманні матері. Її навчання триває і завершиться лише у 2028 році.

Щодо акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, то позивач звертає увагу, що такий акт мітить дані про членів комісії та їх підписи, підпис керівника уповноваженого органу, відтиск печатки, повну інформацію щодо членів сім`ї та посилання на документи, з яких відповідні відомості отримані. Суд першої інстанції безпосередньо дослідив цей документ і дійшов обґрунтованого висновку, що його зміст дозволяв встановити істотні для вирішення питання про звільнення обставини. Водночас формальні недоліки акту, який складений уповноваженими посадовими особами, не можуть бути самостійною підставою для надання відмови у звільненні військовослужбовця з військової служби за наявності для цього законних підстав.

Крім того, позивач заперечує твердження відповідача щодо пропуску строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин. Позивач зазначає, що він просив суд поновити такий строк з посиланням на сукупність фактичних обставин проходження військової служби, які об`єктивно перешкодили вчасно оформити та подати до суду позовну заяву. Це, зокрема, службова зайнятість, підпорядкування наказам командування, обмеження у пересуванні, необхідність погодження дій та складність оперативного збору документів і комунікації для підготовки процесуальних матеріалів. Відтак суд першої інстанції оцінив існування відповідних обставин, обумовлені фактом проходження позивачем військової служби, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність поновлення строку звернення до суду у цій справі.

Установлені судом обставини справи

Позивач ОСОБА_1 , будучи мобілізованим, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка безпосередньо підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 .

Батьком позивача є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 05.05.2015.

ОСОБА_2 є пенсіонером та згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 657638, виданою 09.10.2024 Овруцькою міжрайонною МСЕК, з 04.10.2024 є особою з інвалідністю другої групи; інвалідність встановлена на строк до 01.11.2026, дата чергового переогляду - 04.10.2026.

Відповідно до висновку ЛКК КНП "Народицька лікарня" форми № 080-4/о від 17.03.2025 № 532, ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу догляду вдома.

Також, за висновком ЛКК КНП "Народицька лікарня" від 17.03.2025 № 532, ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 63, виданою 20.02.2025 Заліським старостинським округом Народицької селищної ради Житомирської області ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ), до складу сім`ї (зареєстрованих) входять: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - голова двору (розлучений), та ОСОБА_1 - його син.

Довідкою № 64, виданою 20.02.2025 Заліським старостинським округом Народицької селищної ради Житомирської області ОСОБА_2 підтверджується, що за місцем його реєстрації родичів першої та другої групи спорідненості немає, окрім сина ОСОБА_1 , який зареєстрований за цією ж адресою.

Згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_2 ), затвердженим 11.08.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатами обстеження сімейного стану ОСОБА_1 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , на підставі поданих документів та відомостей, отриманих з Реєстру ДРАЦС, комісією встановлено вичерпний перелік інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд. Інших осіб першого та другого ступеня споріднення за допомогою реєстру ДРАЦС встановити не вдалося.

Відповідно до актового запису про народження № 3, складеного 08.09.2005 Виконавчим комітетом Мотійської сільської ради Народицького району Житомирської області, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 18.02.2025, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, про що 18.02.2025 складено актовий запис № 7.

Витягом з Реєстру територіальної громади від 16.09.2025 № 2025/013572610 доводиться, що ОСОБА_3 з 05.04.2024 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 03.08.2025 № 786/120, ОСОБА_3 є студентом 3 курсу медичного факультету № 3, денної форми навчання, бюджет. Термін закінчення університету - 2028 рік.

Крім того, довідкою Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 12.08.2025 № 120/123 підтверджується, що ОСОБА_3 є студенткою 4 курсу 7 семестру 2024/2025 навчального року медичного факультету № 3 денної форми навчання. Зарахована на 1 курс навчання відповідно до наказу № 2459/л-1 від 05.09.2022.

Відповідно до заяви ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця на денній формі навчання та проживає у гуртожитку м. Києва. Вона знаходиться на повному утриманні і фінансовому забезпеченні матері, а тому здійснювати догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , інвалідом ІІ групи, не має можливості.

Зазначена заява засвідчена державним нотаріусом Народицької державної нотаріальної контори Фрусевич В.І., реєстровий номер 1082.

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся по команді (через командира військової частини НОМЕР_2 ) до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю постійного стороннього догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи т потребує стороннього догляду.

Листом від 08.09.2025 № 661/3598 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність правових підстав для прийняття рішення про його звільнення зі служби, оскільки акт обстеження сімейного стану не відповідає формі та змісту, визначеним у додатку 23 до Інструкції № 170. Одночасно не надано підтверджуючих документів, що ОСОБА_3 (яка є сестрою старшого солдата ОСОБА_1 та відповідно до довідки № 786/120 від 03.02.2025, виданої Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця, навчається на 3 курсі медичного факультету № 3) потребує постійного догляду.

Вважаючи надану відмову у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Оцінка апеляційним судом висновків суду першої інстанції, рішення якого переглядається, та доводів учасників справи

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Водночас згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, є різновидом військової служби.

В силу приписів ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-XII)

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому питання щодо звільнення з військової служби регламентуються статтею. 26 Закону № 2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на таких:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

У свою чергу, частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, зі змісту наведених правових норм висновується, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, за їх бажанням звільняються з військової служби під час воєнного стану у тому числі з необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи.

Водночас обов`язковою умовою реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби у цьому разі є:

1) або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли забезпечити догляд особі з інвалідністю,

2) або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу, для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, зокрема:

- чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто одного із батьків військовослужбовця, який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення зазначеної особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Як установлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, згідно з поданим ОСОБА_1 рапортом та доданими до нього документами батько позивача - ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІI групи та потребує стороннього догляду.

Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду у цій справі, колегія суддів апеляційної інстанції визнає безспірною обставиною.

Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть забезпечити догляд особі з інвалідністю (батькові позивача).

Верховний Суд у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував правову позицію, згідно з якою для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.

Колегія суддів враховує, що нормами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не передбачено переліку осіб, які відносяться до членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду.

Окрім цього, виникає також питання, чи повинна особа першого або другого ступеня споріднення проживати разом з особою, яка потребує догляду, бути пов`язаною із нею спільним побутом та мати взаємні права і обов`язки, що вважати "членом сім`ї" в розумінні аналізованих норм закону.

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що законодавство України не містить універсального визначення поняття "член сім`ї", яке підлягало б однаковому застосуванню у всіх видах правовідносин.

Наприклад, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї"), до кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки.

Житлове законодавство також широко використовує поняття "член сім`ї". Так, стаття 64 Житлового кодексу до членів сім`ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; членами сім`ї наймача також можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом і ведуть із ним спільне господарство.

Водночас, згідно зі статтею 1-1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років" членами сім`ї є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Стаття 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачає, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Пункт 70 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" визначає, що члени сім`ї - чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Отже, сімейне та житлове законодавство пов`язує належність до членів сім`ї з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. Водночас інші законодавчі акти, зокрема у сфері соціального забезпечення, оподаткування тощо, визначають коло членів сім`ї значно ширше, не обмежуючи його виключно фактом спільного проживання.

Тому, одна і та сама особа в межах різних правовідносин може визнаватися членом сім`ї або не визнаватися таким залежно від функціонального призначення відповідної норми.

З огляду на викладене, буквальне перенесення визначення поняття "член сім`ї", сформульованого в одному нормативно-правовому акті, на правовідносини, що регулюються іншим законом, є неправильним та може призвести до викривлення змісту відповідної правової норми.

Разом з тим колегія суддів враховує, що попереднє правове регулювання передбачало можливість звільнення військовослужбовця у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими членами сім`ї (зокрема дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка)) без встановлення додаткових умов щодо наявності інших осіб, здатних забезпечити такий догляд.

Водночас із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-IX, який набув чинності з 18.05.2024, законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об`єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості.

Якщо раніше достатньою була сама наявність необхідності здійснення догляду, то після внесення змін законодавець пов`язав можливість звільнення з додатковою умовою - відсутністю інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд.

Отже, законодавець фактично посилив критерій поважності відповідної підстави, обмеживши її випадками, коли військовослужбовець є єдиною особою, здатною забезпечити необхідний догляд.

Водночас положення Сімейного кодексу України не оперують категоріями ступеня споріднення у контексті визначення складу сім`ї, а натомість пов`язують належність до членів сім`ї лише з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. При цьому сім`ю можуть утворювати й особи, які взагалі не мають ступеню споріднення.

Отже, сімейне законодавство використовує інші критерії для визначення кола членів сім`ї, ніж ті, що закладені у спірній нормі, яка прямо поєднує поняття "член сім`ї" зі ступенем споріднення. Це свідчить про те, що відповідні поняття мають різне контекстуальне наповнення залежно від сфери правового регулювання, а тому їх ототожнення є необґрунтованим.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що у розумінні Закону про військову службу поняття "члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення" необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює усіх осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, а не лише тих із них, які пов`язані фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків, оскільки таке тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.

Подібний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25.

Отже, в межах спірних правовідносин факт окремого проживання ОСОБА_2 (батька) та ОСОБА_3 (доньки) не є тією обставиною, яка виключає факт наявності у батька позивача інших, окрім самого позивача, членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, до яких належить ОСОБА_3 .

Поряд з цим, як вже зазначалося вище, сама по собі юридична наявність такої особи ще не свідчить про відсутність підстав для звільнення з військової служби.

Необхідно також встановити іншу обов`язкову умову, яка впливає на вирішення питання про звільнення військовослужбовця зі служби за сімейними обставини - можливість забезпечити догляд особі з інвалідністю цим іншим наявним членом сім`ї першого або другого ступеня споріднення.

Зокрема, в межах цієї справи спірним є те, чи вважається ОСОБА_3 , яка є повнолітньою та працездатною особою, такою, що "відсутня" в розумінні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а тому не може доглядати за своїм батьком з інвалідністю, враховуючи факт її навчання у вузі в іншому місті за денною формою.

Відповідаючи на вказане питання, колегія суддів враховує, що згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

В силу приписів ч.1, 3 ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків (ч. 1 ст. 204 Сімейного кодексу України).

Отже, в силу вимог закону повнолітні діти зобов`язані піклуватися про непрацездатних батьків та надавати їм матеріальну допомогу у разі такої необхідності.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що закон розмежовує цей обов`язок дітей щодо своїх непрацездатних батьків на "піклування" та "утримання".

Утримання (матеріальний обов`язок) - це законодавчо визначений обов`язок повнолітніх дітей надавати своїм непрацездатним батькам, які потребують допомоги, фінансову або іншу матеріальну підтримку. Цей обов`язок спрямований на забезпечення базових життєвих потреб особи (харчування, ліки, житло), коли її власні доходи (наприклад, пенсія) є недостатніми.

У свою чергу, піклування/особистий догляд (немайновий обов`язок) - це обов`язок дітей, що полягає у наданні батькам особистої фізичної, побутової, організаційної та моральної допомоги. Воно виражається у безпосередніх діях (побут, супровід, догляд під час хвороби) і спрямоване на підтримання належної якості життя особи, яка через вік або стан здоров`я не може повністю обслуговувати себе самостійно.

Тобто утримання має матеріально-економічний (надання грошових коштів, сплата рахунків, купування майна) аспект, тоді як піклування - особисто-немайновий та фізичний (особиста присутність, праця, побутова та моральна допомога).

Абзац 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ пов`язує право військовослужбовця на звільнення з військової служби через "необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи" з обов`язковою умовою, яка полягає у відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли забезпечити такий постійний догляд.

Тобто, у вказаній нормі йдеться про обов`язок, який охоплюється поняттям піклування (дітей про своїх непрацездатних батьків). Виконання цього обов`язку не обумовлюється майновим станом особи, яка за законом повинна забезпечити потрібний догляд, та наявністю у неї самостійного доходу. Відповідно, фінансова спроможність особи не замінює її фізичної відсутності при потребі в сторонньому догляді.

Отже, факт перебування повнолітньої працездатної доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на утриманні матері відображає виключно майновий стан особи, але не є юридичною підставою чи об`єктивною непереборною обставиною, яка звільняє її від обов`язку догляду за батьком. Відтак критерій "відсутності інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, зобов`язаних за законом здійснювати догляд", визначений Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", у даному випадку не виконується.

Крім того, як вже мовилося вище, в аспекті права військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, звільнитися з військової служби за сімейними обставинами з підстав, передбачених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, визначальним є відсутність інших (крім самого військовослужбовця) членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати догляд за одним зі своїх батьків, які особами з інвалідністю першої чи другої групи та потребують постійного догляду.

І хоча використана у відповідній нормі правова конструкція "відсутність інших членів сім`ї" не може тлумачитися звужено, тобто виключно як їхня фізична відсутність, наголос законодавця свідчить про винятковість випадків визнання родичів "відсутніми" в цілях застосування відповідних нормативних положень.

Це означає, що будь-яка причина, яка претендує на роль "об`єктивної перешкоди", повинна мати характер непереборності.

Наведене підтверджується й висновками Верховного Суду, зробленими у вже згаданій постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24.

У цій постанові суд касаційної інстанції зауважив, що про "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" йдеться, насамперед, у разі реальної відсутності таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа теж вважається відсутньою у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2122-IX.

Далі Верховний Суд зазначив, що "<…> в контексті Закону № 2232-XII поняття "відсутність" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.

З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю I групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту <…>".

Отже, ключовий висновок Верховного Суду полягає у розмежуванні "юридичної наявності" родича (запис у документах) та його "фактичної спроможності" здійснювати догляд. Суд визнав, що якщо держава сама обмежила волю особи (полон, ув`язнення) або залучила її до виконання обов`язку, що виключає можливість перебування поруч із хворим (військова служба), то така особа вважається реально відсутньою. Це дозволяє іншому родичу взяти на себе догляд та отримати відповідні правові підстави для відстрочки або звільнення.

Застосовуючи наведену правову позицію з урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів переконана, що навчання у вузі повнолітньої ОСОБА_3 в іншому місті не підпадає під критерії "реальної відсутності".

Здобуття вищої освіти є добровільним правом особи на розвиток та обрання форми зайнятості, яке за своїм пріоритетом та юридичною силою не може нівелювати або заміщати безумовний, встановлений законом обов`язок повнолітньої дитини щодо піклування про своїх непрацездатних батьків. Крім того, чинне законодавство в освітній сфері передбачає різні правові інструменти для адаптації освітнього процесу до життєвих обставин студента, зокрема, перехід на заочну чи дистанційну форму навчання, оформлення індивідуального графіка відвідування занять або отримання академічної відпустки з метою здійснення постійного стороннього догляду за хворим батьком (матір`ю).

За таких обставин, в умовах дії правового режиму воєнного стану, суб`єктивне бажання цивільної особи (доньки) продовжувати навчання у звичному для неї очному форматі в іншому місті не може бути підставою для звільнення військовослужбовця від його конституційного обов`язку із захисту Вітчизни (стаття 65 Конституції України). Наявність працездатної повнолітньої доньки, яка юридично зобов`язана та фактично спроможна змінити тривалість чи умови свого перебування в іншому місті задля догляду за батьком, виключає критерій "відсутності інших членів сім`ї першого ступеня споріднення", визначений Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Ураховуючи наведене, можливо констатувати, що правова конструкція "відсутність інших членів сім`ї", вжита у абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2122-IX, охоплює лише ті ситуації, де перешкода для догляду є зовнішньою, примусовою та непереборною для самої особи. Навчання чи робота в іншому місті України чи за кордоном є наслідком вольового рішення, а тому не може вважатися об`єктивною причиною "відсутності" члена сім`ї першого ступеня спорідненості, яка б давала право іншому родичу на відстрочку чи звільнення.

З цих мотивів колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за його хворим батьком та доходить висновку, що військова частина НОМЕР_1 , надаючи військовослужбовцю ОСОБА_1 відмову у звільненні з військової служби з огляду на наявність, згідно з поданими документами, інших працездатних осіб (повнолітньої сестри позивача), діяла правомірно, зіславшись на ненадання позивачем медичних документів, які підтверджують той факт, що ОСОБА_3 сама потребує постійного догляду.

Щодо іншої підстави для відмови у задоволенні рапорту позивача, а саме невідповідність доданого акту обстеження сімейного стану вимогам законодавства, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначає вже згадана вище Інструкція № 170.

Так, додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (Додаток 19).

Пункт 5 цього Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зокрема, відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді.

Таким чином, для звільнення з військової служби під час дії режиму воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) - особами з інвалідністю I або II групи, військовослужбовець, який не бажає продовжувати службу, повинен довести наявність підстав для звільнення шляхом надання відповідних підтверджуючих документів.

Одним із таких обов`язкових документів є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до положень пункту 14.30 Інструкції № 170 під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіально центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.

Комісія зобов`язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

З аналізу наведених правових норм висновується, що перевірка сімейного стану військовослужбовця проводиться виключно у двох чітко визначених законом випадках, а саме (1) за запитом військової частини або (2) за особистою заявою (рапортом) самого військовослужбовця. У випадку ініціювання цієї процедури безпосередньо військовослужбовцем, поданий ним рапорт має обов`язково відповідати конкретній затвердженій формі, визначеній у додатку 22 до Інструкції № 170.

Чіткі вимоги висуває Інструкція № 170 також і до підсумкового документа, оскільки сам акт перевірки сімейного стану в обов`язковому порядку має відповідати встановленій формі, визначеній у додатку 23. Невідповідність акта перевірки цій затвердженій формі свідчить про неналежність такого документом, який не може мати юридичної сили. Крім того, якщо процедура перевірки була розпочата та оформлена за зверненням чи заявою будь-якої іншої сторонньої особи, це повністю нівелює саму суть та результати такої перевірки і свідчить про її очевидну неправомірність з огляду на порушення імперативно встановленого порядку її призначення.

Судом встановлено, що для вирішення питання про звільнення позивача за сімейними обставинами відповідачу було надано "Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_1 " від 11.08.2026, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас такий акт складений за зверненням ОСОБА_2 від 11.08.2026, тобто всупереч процедурі, визначеній Інструкцією № 170.

Окрім того, зі змісту такого акту вбачається, що він не відповідає формі згідно з додатком 23 до цієї Інструкції. Зокрема, в акті:

- відсутнє посилання на одну з підстав для його складення: запит командира військової частини або заява військовослужбовця, зареєстрованого у відповідному ТЦК та СП;

- не зазначено відомості про інших членів сім`ї, які зобов`язані здійснювати / можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 та у разі не здійснення постійного догляду за членом сім`ї, за яким вони зобов`язані здійснювати постійний догляд - причини не здійснення такого догляду, а саме відсутні відомості про ОСОБА_3 та висновок щодо її можливості чи неможливості забезпечити догляд;

- відсутня відмітка про ознайомлення з актом під підпис особи, за якою здійснюється / здійснюватиметься постійний догляд.

Крім того, акт містить інші невідповідності як у назві, так і за необхідними реквізитами, передбаченими затвердженою законом формою.

Водночас такі істотні дефекти у процедурі отримання акту та його оформлення не є формальними, а безпосередньо впливають на його дійсність та можливість врахування для підтвердження юридичних фактів.

За таких обставин колегія суддів вважає правомірною оскаржувану відмову відповідача через відсутність акту перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до Інструкції № 170, як обов`язкового документа для прийняття рішення про звільнення з військової служби з підстав, передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.

При цьому помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідач, виявивши невідповідність акту встановленій формі, був зобов`язаний самостійно надіслати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки запит на перевірку сімейного стану позивача.

Колегія суддів зауважує, що згідно з пунктом 14.30 Інструкції № 170 такий запит надсилається виключно у разі надходження на ім`я командира військової частини рапорту військовослужбовця за формою, визначеною додатком 22 до Інструкції № 170.

Водночас зі змісту цієї форми можна побачити, що такий рапорт є саме рапортом з проханням скерувати запит для перевірки ТЦК та СП сімейного стану військовослужбовця у зв`язку з його наміром звільнитися зі служби за сімейними обставинами, та оформлення за результатами проведеної перевірки відповідного акту за формою згідно з додатком 23 до Інструкції № 170. Тобто рапорт за формою 22 передує рапорту про звільненні з військової служби та не може подаватися одночасно з таким рапортом. До того ж рапорт позивача не містив вимоги про ініціювання перевірки його сімейного стану.

Ухвалюючи рішення на користь позивача, суд також врахував, що згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 02.02.2026 № 19.5.2/С-3904/4740, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнула кордон України 25.01.2026 в пункту пропуску "Угринів", напрям - виїзд.

Заявою від 13.01.2026 ОСОБА_3 повідомила, що у зв`язку з виїздом за державний кордон України відмовляється утримувати, доглядати та піклуватися за батьком - ОСОБА_2 , та не заперечує, щоб утримання, піклування та догляд за батьком здійснював його син - ОСОБА_1 .

Відповідні письмові докази були надані позивачем разом з клопотанням від 02.02.2026.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що такі докази не впливають на висновки, зроблені вище судом апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Крім того, колегія суддів вважає, що такі докази не стосуються предмету доказування у цій справі та були прийняті судом до розгляду з порушенням норм процесуального права.

По-перше, ОСОБА_1 оскаржує відмову військової частини НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби, яка оформлена листом від 08.09.2025 № 661/3598. Тобто, вищезазначені документи були відсутні на час прийняття оскаржуваного рішення, не додавалися до рапорту позивача та не оцінювалися відповідачем. Отже, вони не відповідають критерію належності доказів, закріпленому у статті 73 КАС України.

По-друге, такі докази були подані позивачем поза строками, визначеними законом, та без заявлення клопотання про визнання поважними причин їх несвоєчасного подання.

Отже, вказані письмові документи не підлягали прийняттю до розгляду та не могли бути покладені судом в основу ухваленого рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, колегія суддів вважає, що відповідач обґрунтовано відмовив у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, а оскаржувана відмова є правомірною і такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2025 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Щодо строку звернення до адміністративного суду

В апеляційній скарзі відповідач також наполягає на тому, що позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду, а у суду першої інстанції не було підстав для його поновлення.

Тобто скаржник фактично обґрунтовує свої вимоги положеннями ч. 1 ст. 319 КАС України, згідно з якими судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Проте, на думку колегії суддів, зазначені доводи відповідача є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується право на справедливий суд, згідно з яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є джерелом права та повинна враховуватись судами України при розгляді справ.

Так, у справі "Меньшакова проти України", № 377/02, рішення від 8 квітня 2010 року, пункт 53, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично, таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, п. 57). Суд підкреслює, що у сфері тлумачення національного законодавства, зокрема процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженні, його роль обмежується перевіркою того, чи результати такого тлумачення національними органами влади, особливо судами, відповідають Конвенції (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Чеської Республіки", п. 46).

Конвенційні стандарти стосовно доступу до суду викладено Європейським судом з прав і в багатьох інших рішеннях ("Ґолдер проти Сполученого Королівства", "Кутіч проти Хорватії", "Балацький проти України" тощо).

В контексті наведеного суд апеляційної інстанції враховує, що поновлення строку, пропущеного з поважних причин, є гарантією захисту для фізичних осіб, а також єдиною можливістю відновити порушені права та інтереси. Відтак відмова у поновленні строку звернення до суду можлива лише у виняткових випадках та коли особа не скористалася своїм правом на звернення до суду з причин, що є очевидно неповажними. Інакше це не відповідатиме основну завданню адміністративного судочинства, передбаченому у ч. 1 ст. 2 КАС Україна.

З матеріалів справи видно, що ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху на стадії судового розгляду та запропоновано усунути виявлені недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду.

У встановлений судом строк представник позивача подав відповідне клопотання, яке було задоволено ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2026.

При цьому суд врахував, що позивач є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу по мобілізації. Як зазначено представником позивача, у період вересень-грудень 2025 року він фактично виконував службові розпорядження та завдання військового командування на території Харківської, Сумської та Чернігівської областей, які віднесено до територій можливого ведення та ведення бойових дій.

Крім того, суд погодився з твердженнями представника позивача про те, що особливий режим служби в період воєнного стану та підпорядкування наказам командування, перебування на службі поза місцем постійного проживання та поза місцем знаходження суду, нестабільний доступ до засобів зв`язку та правової допомоги створили для позивача істотні перешкоди для своєчасного звернення до суду.

Отже, враховуючи з`ясовані обставини, пов`язані із неможливістю своєчасного звернення позивача до суду, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у даному випадку пропуск строку звернення до суду обумовлюється об`єктивними чинниками, а тому позбавлення позивача права на оскарження дій відповідача за цих обставин не є пропорційним та може вказувати на надмірний формалізм у такому важливому питанні, як доступ до правосуддя.

Водночас колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про те, що вказані висновки суду зроблені на підставі недостовірної інформації, повідомленої позивачем щодо проходження ним військової служби не у тилу, а начебто на території Харківської, Сумської та Чернігівської областей.

Колегія суддів враховує, що зазначені обставини пропуску строку звернення до суду суд першої інстанції оцінював у сукупності з іншими повідомленими заявником причинами, які у своїх сукупності переконали суду наявності підстав для поновлення строку звернення до суду, зокрема, беручи до уваги закономірні обмеження, в яких перебуває позивач у зв`язку з проходженням військової служби.

При цьому відповідач отримав електронну копію ухвали суду від 04.05.2026 про залишення позовної заяви без руху та не був позбавлений можливості відстежувати її виконання позивачем та подавати, за необхідності, свої заперечення на клопотання про поновлення строку звернення до суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для застосування на стадії апеляційного перегляду наслідків пропуску строку звернення до суду, про що просить апелянт.

З цих мотивів апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім того, за правилами, визначеними ч. 2 ст. 139 КАС України, в разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції задоволено частково апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень, який поніс судові витрати винятково у виді судового збору за подання апеляційної скарги, то сплачений ним судовий збір не може бути стягнутий за рахунок позивача.

Поряд з цим, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, позивач втрачає право на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 460/23460/25 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідачП. І. Сало

суддіТ. М. Димарчук

Р. М. Москаль