Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №303/9935/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 303/9935/25 пров. № А/857/45791/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 серпня 2026 року (суддя – Полянчук Б.І., м. Мукачево) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Закарпатській області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 6306302 від 08.12.2025, винесену інспектором 1 взводу 4 роти УПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Палюхом В.М., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки 05.12.2025 о 13 год. 30 хв. він, керуючи транспортним засобом «AUDI Q7» НОМЕР_1 , здійснив короткотривалу зупинку по вул. Миру, 13 в м. Мукачево і в цей час перебував в автомобілі, який не заважав пішоходам та транспортним засобам. Зазначив, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектор поліції не взяв до уваги його пояснення щодо обставин справи. Вказував на відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 серпня 2026 року позов задоволено частково. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови - відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови – задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА № 6306302 від 08.12.2025, винесену інспектором 1 взводу 4 роти УПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Палюхом В.М., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення – закрито.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що матеріали справи містять взаємопов`язані докази, які у своїй сукупності дають можливість встановити: факт перебування транспортного засобу у відповідному місці; його ідентифікаційні ознаки, зокрема державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; часовий зв`язок із подією, зазначеною в оскаржуваній постанові; характер розташування транспортного засобу; створення цим транспортним засобом перешкоди для руху інших транспортних засобів. За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував положення законодавства про докази, фактично поставивши до кожного окремого скріншота вимогу щодо самостійного підтвердження всіх елементів події правопорушення

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Належно повідомлені сторони у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) сторонами про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подано.

За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 08.12.2025 відносно ОСОБА_1 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6306302, складена інспектором 1 взводу 4 роти УПА батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Палюхом В. М., в якій зазначено, що ОСОБА_1 05.12.2025 о 13:33:37 год., в м. Мукачеві по вулиці Миру, 13, керуючи ТЗ здійснив зупинку в місті, де транспортний засіб, що зупинився, унеможливив рух інших транспортних засобів, чим порушив п. 15.10.Д ПДР - порушення стоянки у місцях, де ТЗ, що стоїть, зробить неможливим рух інших ТЗ або пішоходів,

На підставі наведеного ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн.

Вважаючи постанову протиправною, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваній постанові відображена об`єктивна сторона адміністративного правопорушення у вигляді зупинки транспортного, але в подальшому міститься посилання на порушення правил, стоянки, що передбачена п. 15.10.д ПДР, а не порушення правил зупинки, що передбачені п. 15.9 ПДР.

У залежності від цього відповідач повинен надати докази, які підтверджують порушення правил зупинки або стоянки. Таким чином, в оскаржуваній постанові відповідач суперечливо зазначає про те, що позивач здійснив зупинку, але порушив правила, які регулюють порядок стоянки транспортного засобу, що має істотне значення для встановлення об`єктивної сторони правопорушення, оскільки підлягають доказуванню різні обставини його вчинення. Суд першої інстанції виснував, що матеріали справи не містять доказів, які б дозволяли встановити тривалість перебування транспортного засобу у відповідному місці або інші обставини, необхідні для правильної правової кваліфікації події. Суд також врахував, що позивач послідовно зазначав про здійснення короткочасної зупинки та перебування безпосередньо в транспортному засобі, але ці доводи відповідачем належними доказами не спростовані. Відтак, позиція відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення ґрунтується на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах. Наявні у справі сумніви щодо доведеності вини позивача не можуть тлумачитися проти нього, а тому оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. п.1.3 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

За положеннями п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 15.10. «д» Правил дорожнього руху України стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Пунктом 1.10 ПДР визначено значення термінів, які вживаються у цих Правилах, зокрема:

зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);

стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Таким чином, законодавцем не ототожнюються поняття «зупинка» та «стоянка», які хоч і схожі за своїм значенням, але вимоги до них є різними. Головна відмінність у часовому факторі: стоянка передбачає тривалість, а зупинка - короткочасний маневр. При цьому, відповідно до Правил дорожнього руху не завжди зупинка заборонена там, де не можна ставити автомобіль на стоянку, тоді як стоянка завжди буде порушенням в тих місцях, де заборонена зупинка.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 05.12.2025 о 13:33:37 год. порушив правила стоянки.

На підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові, відповідач надав три скріншоти з камер зовнішнього спостереження за місцем вчинення правопорушення.

На першому скріншоті зазначено дату та час – 05.12.2025 о 13:33:43. Водночас з цього зображення неможливо встановити державний реєстраційний номер транспортного засобу, його фактичне місце розташування відносно проїзної частини дороги, а також з`ясувати, чи створював він перешкоду дорожньому руху.

На другому скріншоті зафіксовано транспортний засіб з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , однак на ньому відсутні відомості про дату та час здійснення фотофіксації. Крім того, із зазначеного зображення неможливо встановити місце розташування транспортного засобу відносно елементів дороги, ширину проїзної частини, наявність інших транспортних засобів та обставини, які б свідчили про створення перешкоди дорожньому руху.

На третьому скріншоті зафіксовано зображення, якість якого не дозволяє достовірно встановити особу, яка перебувала біля транспортного засобу, державний реєстраційний номер транспортного засобу, його місце розташування відносно проїзної частини дороги, а також інші істотні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Із зазначеного зображення також неможливо визначити ширину проїзної частини, наявність інших транспортних засобів, які не могли здійснити рух, чи інші обставини, які б свідчили про створення транспортним засобом позивача перешкоди дорожньому руху.

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, третій скріншот через його низьку якість та відсутність можливості ідентифікувати істотні обставини події не може бути визнаний належним, допустим та достатнім доказом на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Таким чином, жоден із наданих відповідачем скріншотів як окремо, так і в їх сукупності не дає можливості достовірно встановити час, місце та обставини події, факт здійснення саме стоянки, а не зупинки транспортного засобу, як про це зазначає позивач, а також наявність обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, а саме створення транспортним засобом перешкоди дорожньому руху.

Окрім того, жоден із долучених до матеріалів справи доказів не підтверджує тривалість перебування транспортного засобу позивача у відповідному місці.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України стоянкою є припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж п`ять хвилин, тоді як зупинка є припиненням руху транспортного засобу на час до п`яти хвилин або більше у випадках, визначених Правилами дорожнього руху. Саме тому тривалість перебування транспортного засобу є обов`язковою ознакою, яка дозволяє відмежувати стоянку від зупинки.

Матеріали справи не містять доказів, які б дозволяли встановити тривалість перебування транспортного засобу у відповідному місці або інші обставини, необхідні для правильної правової кваліфікації події.

Стосовно наданого відповідачем відеозапису суд зазначає, що на такому зафіксовано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови, яке відбулося 08.12.2025, водночас фіксації самого правопорушення, яке за версіює відповідача мало місце 05.12.2025 такий відеозапис не містить.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення ЄСПЛ у справі "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У справах "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v. Russia", № 36673/04, рішення 30 травня 2003 року) та "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на викладене колегія суддів переконана, що під час розгляду справи відповідач не довів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Зважаючи на вищенаведене, на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність вини позивача у вчиненому адміністративному правопорушенні, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, апеляційний суд дійшов висновку, що винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є неправомірною та підлягала скасуванню.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 серпня 2026 року у справі №303/9935/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 09.10.26