Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №461/5424/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 461/5424/26 пров. № А/857/45762/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2026 року (суддя – Стрельбицький В.В., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2026 року звернулася в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7238271 від 22 травня 2026 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вину у вчиненому не визнає, вважає оскаржувану постанову незаконною та необґрунтованою. Так, відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 нібито здійснила паркування автомобіля Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Львові на вул. Парковій, 4, в місці для осіб з інвалідністю, що позначене дорожніми знаками 5.42 та 7.17. Не погодившись із зазначеною постановою, 25.05.2026 ОСОБА_1 подала скаргу до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, за результатами розгляду якої скаргу залишено без задоволення. Вказує на те, що 21.05.2026 приблизно о 22 годині 00 хвилин (у темну пору доби) вона припаркувала свій автомобіль за адресою: м. Львів, вул. Паркова, 4. Вийшовши з автомобіля, візуально перевірила зону паркування на предмет наявності заборонних чи обмежувальних знаків, проте жодного знаку не побачила. Дорожня розмітка на покритті проїжджої частини була відсутня. В подальшому, 22.05.2026 під час огляду прилеглої території з`ясувалося, що дорожній знак 5.42 з табличкою 7.17 фізично закріплений біля дерева, а сама інформаційна табличка прихована у кроні (гілках та листі) вказаного дерева. Через таке розміщення знак є невидимим для водіїв, особливо в темну пору доби. Так, відповідно до п. 14.1.1. Національного стандарту України ДСТУ 4100:2021 «Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування», дорожні знаки потрібно розташувати так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо). На підставі наведеного, просила заявлені вимоги задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що з відеозаписів, які додаються до апеляційної скарги, встановлено, що дорожній знак 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличкою 7.17 (Особи з інвалідністю) встановлений таким чином, що є чітко видимим для учасників дорожнього руху. Рослинність, що знаходиться поблизу, жодним чином не перешкоджає його оглядовості та не обмежує можливість своєчасного сприйняття інформації, яку він містить. Оскільки, відповідно до розділу 8 ПДР України (пункт 8.2-1), дорожні знаки мають пріоритет перед дорожньою розміткою, у випадку, коли дорожня розмітка відсутня (або невидима), водій зобов`язаний керуватися вимогами встановлених дорожніх знаків. Пункт 8.5 ПДР України, на який посилався водій, чітко зазначає, що розмітка використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Відсутність дублюючого елемента (розмітки) не скасовує дію основного елемента регулювання - дорожнього знака.

Позивач подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 22.05.2026 інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшим лейтенантом поліції Кіт В.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7238271 стосовно ОСОБА_1 .

Так, зокрема в постанові вказано, що 22.05.2026 о 11 годині 37 хвилин, у м. Львові на вул. Паркова, 4, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Golf з державним номерним знаком НОМЕР_1 , здійснила стоянку в зоні дії дорожнього знаку 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличкою 7.17 (Особи з інвалідністю), чим порушила п. 8.4.е Правил дорожнього руху – Порушення вимоги заборонних знаків, тобто скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП.

Позивач не погоджується з вказаною постановою, у зв`язку з чим звернулась у суд з відповідним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що саме лише існування знаку на відповідній ділянці дороги, який до того ж розміщений не у відповідності до Правил дорожнього руху, не може безумовно свідчити про те, що позивач була належним чином поінформована про спеціальний режим відповідного місця стоянки.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до статті 14 Закону України Про дорожній рух (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух, встановлюється ПДР.

Відповідно до п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до положень п.1.10 ПДР:

- зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);

- стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Пунктом 8.1 ПДР встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Пунктом 8.4.ґ ПДР передбачено, що Дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила.

Відповідно до ПДР знак 5.42.1 "Місце для стоянки" є інформаційно вказівним знаком, що застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів.

Пунктом 8.4.е ПДР передбачено, що Дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

Табличка 7.17 “Особи з інвалідністю” застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 і 5.43 для позначення місця (або спеціально відведеної частини майданчика) для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак “Водій з інвалідністю” відповідно до вимог цих Правил.

Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 закріплено, що на місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.

Частиною 6 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю".

Так, позивач вказує на відсутність візуальної видимості дорожнього знаку під час здійснення стоянки та відсутність дорожньої розмітки на місці зупинки.

Колегія суддів зазначає, що з наданого відповідачем відеозапису чітко вбачається паркування транспортного засобу позивачки в зоні дії дорожнього знаку 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличкою 7.17 (особи з інвалідністю).

Стосовно доводів позивачки про відсутність дорожньої розмітки на місці зупинки.

Згідно з п. 8.1 та 8.2 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.

Таким чином, відсутність спеціальної дорожньої розмітки у формі суцільної синьої (блакитної) смуги не скасовує дію дорожнього знаку 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличкою 7.17 (особи з інвалідністю).

Стосовно покликання позивачки на відсутність візуальної видимості дорожнього знаку.

Відповідно до пункту 8.2-1 ПДР України дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.

Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.

Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги). Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.

З відеозаписів, які додані до апеляційної скарги, встановлено, що дорожній знак 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличко. 7.17 (особи з інвалідністю) встановлений таким чином, що є чітко видимим для учасників дорожнього руху. Рослинність, що знаходиться поблизу, жодним чином не перешкоджає його оглядовості та не обмежує можливість своєчасного сприйняття інформації, яку він містить.

Оскільки, як вказано судом вище, відповідно до розділу 8 ПДР України (пункт 8.2-1), дорожні знаки мають пріоритет перед дорожньою розміткою, у випадку, коли дорожня розмітка відсутня (або невидима), водій зобов`язаний керуватися вимогами встановлених дорожніх знаків.

Пункт 8.5 ПДР України, на який посилався позивач, чітко зазначає, що розмітка використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Відсутність дублюючого елемента (розмітки) не скасовує дію основного елемента регулювання - дорожнього знака.

При цьому п. 8.2-1 Правил дорожнього руху прямо передбачає, що дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. З відеозапису видно, що дорожній знак встановлений обабіч дороги та тому боці, який відповідає напрямку руху.

Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що дорожній знак розміщений з порушенням встановлених нормативів та ПДР є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинами справи.

Апеляційний суд резюмує, оскільки дорожній знак був наявний, видимий та встановлений відповідно до правил дорожнього руху, його вимоги були обов`язковими для виконання водієм.

Позивач, заперечуючи факт допущення нею адміністративного правопорушення, належних та допустимих доказів на підтвердження наведених нею у позовній заяві тверджень, не надала.

Додатково колегія суддів ураховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу постанови серії ЕНА № 7238271 від 22.05.2026, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому постанова серії ЕНА № 7238271 від 22.05.2026 є правомірною.

Доводи позивача про відсутність доказів вчинення нею адміністративного правопорушення є безпідставними та спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, винуватість в якому повністю доведена.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, не надав оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2026 року у справі №461/5424/26 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 09.10.26