Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/3533/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3533/25 пров. № А/857/47761/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 380/3533/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,

суддя у І інстанції – Братичак У.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за заявою від 05.12.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати страховий стаж ОСОБА_1 , зазначений у трудовій книжці та відповідно до вимог ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з моменту визнання його особою з інвалідністю відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв`язку з визнанням його особою з інвалідністю 3 групи, 05.12.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак відповідач безпідставно відмовив в призначенні пенсії, посилаючись на відсутність необхідного страхового стажу 10 років, при наявному 06 років 01 місяць 20 днів. При цьому, відповідачем до загального страхового стажу не було зараховано періоду роботи ОСОБА_1 з 07.12.1999 по 11.11.2003 на посаді слюсаря по монтажу вікон на підприємстві ТзОВ «Львіввікнопласт», оскільки запис про період роботи внесено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Позивач вказує, що працівники не несуть відповідальності за ведення власних трудових книжок. Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо зарахування спірного періоду роботи та призначення пенсії, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) призначити з 13.11.2024 (з дня встановлення інвалідності) ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію по інвалідності, у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши при цьому до його страхового стажу період роботи з 07.12.1999 по 11.11.2003 згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 03.05.1999.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вказує, що за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідними та доданих документів, встановлено, що страховий стаж позивача на момент звернення, становить лише 06 років 01 місяць 20 днів. До розрахунку страхового стажу не враховано період роботи з 07.12.1999 по 11.11.2003 на посаді слюсаря по монтажу вікон на підприємстві ТзОВ «Львіввікнопласт», оскільки запис про період роботи, внесено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.Таким чином, вважає, що орган Пенсійного фонду України, приймаючи рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії, діяло в межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів України.

Крім цього, вказує на незгоду пенсійного органу із розміром витрат на правничу допомогу.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційних вимог, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з визнанням його особою з інвалідністю 3 групи, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК від 13.11.2024, звернувся до пенсійного органу зі заявою від 05.12.2024 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідь на адвокатський запит представника позивача, листом від 06.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило, що 05.12.2024 до відділу обслуговування громадян №6 (сервісний центр) звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з розгляду питання про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи з інвалідністю III групи мають право на призначення пенсії по інвалідності у віці від 43 років до 45 років включно за наявності страхового стажу не менш як 10 років. На підставі поданих документів (паспорта, ідентифікаційного номера, довідки про навчання, трудової книжки) у ОСОБА_1 був відсутній страховий стаж зазначеної тривалості. У зв?язку з тим, заявникові була видана довідка від 05.12.2024 №1892/02.09-26/4, необхідна для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».

У відповідь на адвокатський запит представника позивача, листом від 05.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило, що ОСОБА_1 , 07.01.2025 звернувся до Відділу обслуговування громадян №6 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про попередній розрахунок страхового стажу. За результатами розгляду заяви про попередній розрахунок стажу, страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 6 років 01 місяць 20 днів. До розрахунку страхового стажу не враховано період роботи ОСОБА_1 з 07.12.1999 по 11.11.2003 на посаді слюсаря по монтажу вікон на підприємстві ТзОВ «Львіввікнопласт», оскільки запис про період роботи внесено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо зарахування періоду роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Суд першої інстанції зазначив, що обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити з 13.11.2024 (з дня встановлення інвалідності) позивачу пенсію по інвалідності, у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши при цьому до його страхового стажу період роботи з 07.12.1999 по 11.11.2003 згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 03.05.1999.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом №1058-ІV.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону №1058-VI пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Частиною 1 ст. 32 Закону №1058-VI визначено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп - від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років.

Частиною 1 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом

Згідно із ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 03.05.1999, в межах спірного періоду містяться записи №4, №5 згідно з якими ОСОБА_1 у період з 07.12.1999 по 11.11.2003 працював на посаді слюсаря по монтажу вікон на підприємстві ТзОВ «Львіввікнопласт». При цьому, відповідні записи завірені печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи, містяться відомості про накази, на підставі яких позивач приймався на роботу та звільнявся, із зазначенням номерів та дати таки наказів.

Відповідно до відповіді № 1300-5803-8/19113 від 05 лютого 2025 року відповідачем до загального страхового стажу не було зараховано періоду роботи ОСОБА_1 з 07.12.1999 по 11.11.2003 на посаді слюсаря по монтажу вікон на підприємстві ТзОВ «Львіввікнопласт», оскільки запис про період роботи внесено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Заповнення трудових книжок регламентується наказом Міністерства праці України №58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 Загальні положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи.

Відповідно до пп.2.2 п.2 Інструкції №58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно з пп.2.11 п. 2 Інструкції №58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до пп. 2.4. п.2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 (далі - Постанова 301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Крім цього, як вірно зазначив суд першої інстанції, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

В той же час, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу у спірні періоди.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні стажу роботи позивача з 07.12.1999 по 11.11.2003 згідно з записами його трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.05.1999 є протиправними.

Щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів вказує, що оскільки саме відсутність страхового стажу не менш як 10 років було єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV, а суд прийшов до висновку про наявність підстав для зарахування стажу роботи позивача з 07.12.1999 по 11.11.2003 (3 роки 11 місяців 5 днів), то з врахуванням попередньо зарахований відповідачем страховий стаж позивача становить 6 років 01 місяць 20 днів, суд приходить висновку про наявність підстав для призначенням пенсії по інвалідності.

Зокрема, з огляду на те, що судом встановлено, що на момент звернення до пенсійного органу зі заявою про призначення пенсії по інвалідності (05.12.2024), позивачу була встановлена третя група інвалідності, він досягнув 43-рьох років, за змістом статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено III групу інвалідності у віці від 43 років до 45 років мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу не менш як 10 років.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії, у нього були наявні всі умови, які необхідні для призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону №1058-IV.

Щодо вимог апеляційної скарги в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат, до матеріалів справи долучено копії: Договору про надання правничої допомоги №191224-1К від 19.12.2024, Акта прийому-передачі юридичних послуг (додаток №1 до Договору) на суму 12000,00 грн, Прибуткового касового ордера №191224-1К/1 від 07.03.2025 на суму 12000,00 грн.

Задовольняючи частково вимогу позивача щодо стягнення коштів на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із принципу співмірності та розумності судових витрат, врахував конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, та вважав за доцільне стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 2000,00 грн. У задоволенні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що зазначені докази про підстави надання адвокатом правничої допомоги позивачу у адміністративній справі №380/3533/25 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають належні правові підстави для висновку про правомірність часткового задоволення судом першої інстанції заяви позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000 грн на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такі є співмірними із складністю даної справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 380/3533/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяН. М. Судова-Хомюк

суддіІ. В. Глушко

В. С. Затолочний