Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №640/37031/21 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 рокусправа № 640/37031/21 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м.Києві про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач) пред`явив позов до Головного управління Національної поліції України у м. Києві (далі – відповідач), у якому просить суд зобов`язати Головне управління Національної поліції України у м.Києві надати відповідь на звернення №2008/21-1 ОСОБА_1 від 20.08.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.08.2021 подав відповідачу заяву №2008/21-1 від 20.08.2021 про сплату компенсації на правову (правничу) допомогу, яку уповноважена особа відповідача прийняла особисто, проставивши на ній штемпель приймальні Головного управління Національної поліції України у м.Києві, вхідний номер Н-14672 та дату. Позивач вказав, що заява містить його прізвище, ім`я, по батькові, адресу місця проживання та номер контактного телефону, а тому оформлена відповідно до вимог ст.5 Закону України «Про звернення громадян». Позивач зазначив, що відповідь на заяву відповідач зобов`язаний був надати у строк, передбачений ст.20 Закону України «Про звернення громадян», проте станом на день пред`явлення позову такої відповіді не надав. Покликаючись на приписи ст.40 Конституції України та на ст.1, 3, 7, 15, 20 Закону України «Про звернення громадян» позивач вказав, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду, а орган, який отримав заяву і до компетенції якого входить вирішення порушених у ній питань, зобов`язаний повідомити громадянина про наслідки її розгляду. Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9600,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів надсилання листом з описом вкладення копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу.

23.12.2021 позивач подав заяву про усунення недоліків з доданими до неї копією опису вкладення та копією накладної акціонерного товариства «Укрпошта» від 23.12.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2022 позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з цим адміністративним позовом, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача належним чином завірену копію відповіді на звернення позивача від 20.08.2021 (вх.№Н-14672 від 27.08.2021) разом з доказами її надсилання позивачеві.

04.02.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень представник відповідача зазначив, що 27.08.2021 у приймальні Головного управління Національної поліції у м.Києві зареєстровано заяву про сплату компенсації на правову (правничу) допомогу, подану в рамках кримінального провадження №42021102070000110, за вх.№М-14672 (так у відзиві), а 09.09.2021 за вих.№Н-1933/125/53-2021 позивачеві за підписом керівника відділення слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві надано відповідь на цю заяву. Представник відповідача вказав, що за трекінгом поштових відправлень позивач отримав конверт 28.09.2021. Представник відповідача послався на п.1 і п.2 розділу I та п.1 розділу III Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 №570, і зазначив, що позивач є учасником кримінального провадження №42021102070000110, досудове розслідування якого здійснює слідчий Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, а організація розгляду і вирішення скарг та заяв громадян, які надходять у зв`язку з проведенням досудового розслідування кримінальних правопорушень, належить до функцій слідчих підрозділів. Представник відповідача також послався на п.3 розділу I та п.7 розділу IV Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2017 №930, і стверджував, що заяву позивача передано на вирішення до підпорядкованого підрозділу – слідчого підрозділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, що свідчить про дотримання відповідачем вимог законодавства. Крім того, представник відповідача зазначив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, і таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, пославшись на позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 07.02.2017 у справі №800/45/16.

Разом з відзивом відповідач подав клопотання про повернення позовної заяви від 02.02.2022 №139/125/13-2022, мотивоване тим, що склад учасників, предмет та підстави позову в адміністративних справах №640/30268/21 і №640/37031/21 є ідентичними, а також клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

08.02.2022 позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач не надав жодного доказу відправлення позивачу або отримання позивачем листа від 09.09.2021 №Н-1933/125/53-2021, що текст цього листа не містить відповіді на питання, порушене у зверненні позивача, і що в ньому йдеться про заяву за вх.№Н-1933 від 30.08.2021 (так у відповіді на відзив), тоді як у цій справі оскаржується ненадання відповіді на заяву, зареєстровану в Головному управлінні Національної поліції у м.Києві 27.08.2021 за вх.№Н-14672. Позивач також вказав, що посилання відповідача на Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України та інші нормативні акти не мають відношення до суті цієї справи, оскільки предметом спору є ненадання відповідачем своєчасної відповіді на звернення. Щодо розподілу судових витрат позивач зазначив, що акт про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) згідно з додатком №1 до договору №2307/21, а витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено, пославшись на додаткову постанову Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №300/3178/20.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Згідно з Додатком 3 до п.19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, справу №640/37031/21 визначено розглядати Львівському окружному адміністративному суду. За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Андрусів У.Б.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 прийнято справу №640/37031/21 до провадження, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

18.02.2025 відповідач подав додаткові пояснення у справі, у яких повторив доводи відзиву, а також клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому не погодився із сумою компенсаційних витрат на правову допомогу в розмірі 9600,00 грн і просив її зменшити. В обґрунтування цього клопотання представник відповідача зазначив, що: подані на підтвердження наданої правничої допомоги документи не містять інформації про підготовку процесуальних документів саме у справі №640/37031/21 та жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування; умовами договору, додатком №1 від 23.07.2021 та додатковою угодою №2 від 23.07.2021 не погоджено сплати за надання консультації, вартість якої визначено в акті у сумі 800,00 грн; клопотання, за підготовку якого в акті визначено 2600,00 грн, до позовної заяви не долучено; за підготовку заяви до Головного управління Національної поліції у м. Києві виставлено 2600,00 грн, проте не зазначено, за яку саме заяву і скільки часу витрачено на її підготовку; справа є справою незначної складності, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, існує судова практика з розгляду аналогічних спорів, а позовна заява написана на одному аркуші. Представник відповідача послався на ст. 59 Конституції України, ст. 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та на постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19 і від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.

19.02.2025 відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.240 та ч.3 ст.45 КАС України.

17.05.2025 позивач подав додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що у справі №640/37028/21 оскаржується неналежний розгляд заяви №2008/21-2 від 20.08.2021 (вх.№Н-14673 від 27.08.2021), а у цій справі – неналежний розгляд заяви №2008/21-1 від 20.08.2021 (вх.№Н-14672 від 27.08.2021), тобто йдеться про різні звернення, та що жодної із заяв відповідач належним чином не розглянув.

Ухвалою суду від 09.10.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції України у м.Києві про повернення позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.10.2026 відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції України у м.Києві про залишення позову без розгляду.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

20.08.2021 позивач склав заяву №2008/21-1 про сплату компенсації на правову (правничу) допомогу, адресовану заступнику голови Національної поліції України – начальнику Головного управління Національної поліції у м.Києві. У цій заяві позивач зазначив, що 25.07.2021, керуючись п.4 ч.1 ст.56 Кримінального процесуального кодексу України, надіслав на офіційну електронну адресу клопотання №25/07/21-1, адресоване слідчому слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021102070000110; що, не дочекавшись відповіді, 31.07.2021 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність слідчого, яку ухвалою цього суду задоволено; що для захисту своїх прав та інтересів він звертався за правовою (правничою) платною допомогою, і відповідно до акта виконаних робіт від 19.08.2021 сума складає 9400,00 грн. Позивач просив перерахувати зазначену суму на вказану ним банківську картку. До заяви позивач додав копію ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва та копію акта виконаних робіт.

Зазначену заяву прийнято у приймальні Головного управління Національної поліції у м.Києві 27.08.2021 та зареєстровано за вх.№Н-14672, що підтверджується відповідним штемпелем на самій заяві.

На підтвердження розгляду цієї заяви відповідач подав копію листа Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві від 09.09.2021 №Н-1933/125/53-2021, адресованого позивачу, зі змісту якого вбачається таке: « 30.08.2021 року до Подільського УП ГУНП м. Києві надійшла заява за вх. Н-1930 від ОСОБА_1 . Вашу заяву було отримано слідчим відділом Подільського УП ГУНП у м. Києві та уважно розглянуто. Повідомляємо Вам, що Вашу заяву було долучено до матеріалів кримінального провадження, яке внесене до єдиного реєстру досудового розслідування за №42021100050000110, щодо вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.127 ККУ України. На даний час триває досудове розслідування та встановлюються свідки та очевидці даної події».

Також відповідач подав копію фіскального чека акціонерного товариства «Укрпошта» від 16.09.2021 про надсилання рекомендованого листа на ім`я ОСОБА_2 за адресою 04084 Київ та копії скриншотів вебсторінки трекінгу поштових відправлень акціонерного товариства «Укрпошта» щодо відправлення №0407140202951, згідно з якими відправлення прийнято 16.09.2021 та вручено особисто 28.09.2021.

Окрім того, відповідач подав копію листа відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції у м.Києві від 30.12.2021 №1446/125/15/02-2021, адресованого начальнику Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, у якому відповідач просив надати до відділу правового забезпечення до 06.01.2022 належно завірені копії доказів відправки відповідей на адресу, вказану у заявах, ОСОБА_1 .

Доказів того, що він повідомляв позивача про передачу заяви на вирішення іншому підрозділу або про встановлення необхідного додаткового строку для її розгляду, відповідач суду не подав.

Уважаючи, що відповідач не надав відповіді на його заяву, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Спірні правовідносини виникли у серпні – вересні 2021 року, а тому до них підлягають застосуванню норми законодавства в редакції, чинній на час виникнення цих правовідносин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок реалізації цього конституційного права визначає Закон України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон №393/96-ВР).

Відповідно до ст.1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Відповідно до ч.3 цієї ж статті заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Згідно з ч.3 цієї ж статті якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

За змістом ст.12 Закону №393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, зокрема, кримінальним процесуальним законодавством.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідно до ч.3 цієї ж статті відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Частиною 4 ст.15 Закону №393/96-ВР установлено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст.19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З аналізу змісту наведених норм випливає, що орган державної влади, який отримав заяву (клопотання) громадянина і до компетенції якого належить вирішення порушених у ній питань, зобов`язаний розглянути таку заяву об`єктивно і вчасно, прийняти за результатами її розгляду рішення відповідно до чинного законодавства та повідомити громадянина про наслідки розгляду, а в разі відмови в задоволенні викладених у заяві вимог – викласти мотиви відмови з посиланням на закон і роз`яснити порядок оскарження прийнятого рішення.

Як підтверджується матеріалами справи, заява позивача №2008/21-1 від 20.08.2021 містить прохання про сплату компенсації понесених ним витрат на правову (правничу) допомогу та про перерахування відповідної суми на банківську картку позивача. За своїм змістом така заява є зверненням у розумінні ч.1 і ч.3 ст.3 Закону №393/96-ВР, оскільки в ній позивач звернувся з проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що розгляд цієї заяви охоплюється порядком, установленим кримінальним процесуальним законодавством, з огляду на таке. Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює порядок розгляду заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення (ст.214), клопотань учасників кримінального провадження, заявлених стороні обвинувачення під час досудового розслідування (ст.220), а також скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які розглядає слідчий суддя (ст.303-307). Заява позивача про сплату компенсації на правову (правничу) допомогу, адресована керівнику Головного управління Національної поліції України у м.Києві, не є ні заявою про вчинення кримінального правопорушення, ні клопотанням у розумінні ст.220 Кримінального процесуального кодексу України, ні скаргою, порядок розгляду якої встановлено ст.303-307 цього Кодексу. Та обставина, що у заяві позивач згадав кримінальне провадження, у якому він набув статусу потерпілого, і пов`язав свої витрати з участю в цьому провадженні, сама по собі не переводить розгляд заяви у площину кримінального процесуального законодавства.

З наведених мотивів суд відхиляє і покликання представника відповідача на п.1 і п.2 розділу I та п.1 розділу III Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 №570, оскільки ці норми визначають завдання і функції слідчих підрозділів, однак не звільняють відповідача як орган, що отримав звернення, від обов`язку, передбаченого ч.3 ст.15 Закону №393/96-ВР, надати заявникові відповідь за результатами його розгляду.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не подав жодного доказу передачі заяви позивача №2008/21-1 від 20.08.2021 (вх.№Н-14672 від 27.08.2021) на вирішення до Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві. При цьому, лист відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції у м.Києві від 30.12.2021 №1446/125/15/02-2021 таким доказом не є, оскільки його складено через чотири місяці після реєстрації заяви, вже після звернення позивача до суду, і він стосується витребування копій доказів відправлення відповідей для підготовки правової позиції у судових справах.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть за умови доведеності такої передачі це не свідчило б про належний розгляд звернення позивача.

Як випливає зі змісту листа Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві від 09.09.2021 №Н-1933/125/53-2021, у ньому йдеться про заяву, що надійшла 30.08.2021 за вх. №Н-1930, а заявника повідомлено лише про те, що його заяву долучено до матеріалів кримінального провадження №42021100050000110 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.127 Кримінального кодексу України, та що досудове розслідування триває. Жодної згадки про заяву №2008/21-1 від 20.08.2021 чи про її реєстрацію у Головному управлінні Національної поліції у м.Києві за вх.№Н-14672 від 27.08.2021 цей лист не містить. Крім того, номер кримінального провадження, зазначений у листі (№42021100050000110), не збігається з номером кримінального провадження, зазначеним позивачем у заяві (№42021102070000110).

Суд звертає увагу і на те, що зміст цього листа не містить вирішення питання, порушеного позивачем у заяві. Позивач просив сплатити йому компенсацію понесених витрат на правову (правничу) допомогу у визначеній ним сумі та перерахувати її на банківську картку. Натомість лист від 09.09.2021 №Н-1933/125/53-2021 не містить ні рішення про задоволення цієї вимоги, ні рішення про відмову в її задоволенні з посиланням на закон, викладенням мотивів відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення, як того вимагає ч.4 ст.15 Закону №393/96-ВР.

Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі №160/11446/21 (адміністративне провадження №К/990/3491/22) зазначив: «Аналізуючи приписи статті 15 Закону України «Про звернення громадян», варто зауважити, що суб`єкт, якому адресовано звернення, зобов`язаний, зокрема, перевіряти викладені в зверненнях факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомити громадянина про наслідки розгляду звернення. Отже, не будь-яка відповідь на звернення може свідчити про розгляд такого звернення в розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки його розгляд (як результат діяльності суб`єкта, якому адресовано звернення) повинен відповідати статті 15 цього Закону».

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21284/23 (адміністративне провадження №К/990/18288/24), у якій Суд, з посиланням на свою постанову від 27.04.2020 у справі №813/4351/16, вказав: «надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування й вирішення порушених у зверненні питань».

Отже, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище висновками Верховного Суду щодо застосування ст.15 Закону №393/96-ВР слідує, що лист від 09.09.2021 №Н-1933/125/53-2021 не є розглядом звернення позивача в розумінні Закону №393/96-ВР, оскільки він не містить вирішення порушеного позивачем питання та його обґрунтування.

За таких обставин надані відповідачем копія фіскального чека акціонерного товариства «Укрпошта» від 16.09.2021 та копії скриншотів трекінгу відправлення №0407140202951, згідно з якими відправлення вручено 28.09.2021, не спростовують висновків суду. Ці докази можуть підтверджувати лише факт надсилання та вручення позивачу поштового відправлення, проте не підтверджують, що позивачу надано відповідь по суті порушеного у заяві №2008/21-1 від 20.08.2021 питання.

Необґрунтованими є посилання представника відповідача на позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 07.02.2017 у справі №800/45/16, щодо необхідності реального порушення прав особи на момент її звернення до суду, оскільки у цій справі таке порушення є реальним і стосується індивідуально виражених прав позивача: станом на день пред`явлення позову (14.12.2021) питання, порушене позивачем у заяві №2008/21-1 від 20.08.2021, відповідач по суті не вирішив, тоді як передбачений ч.1 ст.20 Закону №393/96-ВР місячний строк розгляду звернення, що обчислюється з 27.08.2021, сплив 27.09.2021.

Відповідно до ч.1 і ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності своєї бездіяльності у цій справі не довів.

Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд доходить до висновку про те, що відповідач не виконав покладеного на нього ч.1 і ч.3 ст.15, ст.19, ч.1 ст.20 Закону №393/96-ВР обов`язку розглянути звернення позивача та надати на нього відповідь по суті порушеного питання, а тому порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути це звернення та надати позивачу відповідь по суті порушеного у ньому питання відповідно до вимог Закону №393/96-ВР.

Суд зауважує, що обираючи такий спосіб захисту, він виходить із того, що адміністративний суд не наділений повноваженнями вирішувати за суб`єкта владних повноважень питання, віднесені законом до його дискреції, а здійснює контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень. Саме такий спосіб захисту застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21284/23, у якій Суд, установивши, що звернення фактично не було вирішено по суті поставлених у ньому питань, дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути звернення.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2022 позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з цим адміністративним позовом, а тому судовий збір розподілу між сторонами не підлягає.

Поряд з тим, позивач заявив до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9600,00 грн.

Відповідно до ч.1 і ч.2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 7 ст.134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч.1 і ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У п.21 додаткової постанови від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав копію договору про надання правової (правничої) допомоги №2307/21 від 23.07.2021, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Володимир Бондар і партнери», копію додатка №1 від 23.07.2021 до цього договору, яким затверджено тарифи на надання правової (правничої) допомоги та адвокатських послуг, копію додаткової угоди №2 від 23.07.2021 до цього договору про відстрочку платежів за надану правову (правничу) допомогу, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №219, ордер серії ВТ №1016221, а також копію акта №0612/21-1 від 06.12.2021 про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги.

Згідно з актом №0612/21-1 від 06.12.2021 виконавець з 02.11.2021 по 06.12.2021 у справі щодо захисту інтересів в адміністративній справі надав клієнту правову (правничу) допомогу на загальну суму 9600,00 грн, а саме: консультація – 800,00 грн; підготовка клопотання від 03.12.2021 – 2600,00 грн; підготовка заяви до ГУНП – 2600,00 грн; підготовка позовної заяви від 06.12.2021 – 3600,00 грн.

Крім того, у матеріалах справи є копія акта №07/02/22-1 від 07.02.2022 про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги, складеного позивачем та адвокатом Зозулею Володимиром Миколайовичем на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №0401/22 від 04.01.2022, згідно з яким вартість підготовки відповіді на відзив від 07.02.2022 у справі №640/37031/21 становить 3000,00 грн. Водночас вимоги про стягнення цієї суми позивач не заявляв, а тому суд вирішує питання про розподіл витрат у межах заявленої позивачем суми 9600,00 грн.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що умовами договору №2307/21 від 23.07.2021, додатком №1 від 23.07.2021 та додатковою угодою №2 від 23.07.2021 не погоджено сплати за надання консультації. Як вбачається з додатка №1 від 23.07.2021 до договору, п.8 переліку послуг охоплює, зокрема, аналіз отриманих документів по справі та консультацію, вартість яких визначено в сумі 800,00 грн, а в кінцевих положеннях цього додатка сторони погодили, що вартість консультації визначається виконавцем залежно від обсягу.

Необґрунтованими є і посилання представника відповідача на те, що клопотання, за підготовку якого в акті визначено 2600,00 грн, до позовної заяви не долучено. Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про звільнення від сплати судового збору від 03.12.2021 подано разом з позовною заявою та зазначено серед додатків до неї.

Разом з тим суд вважає обґрунтованими доводи представника відповідача про те, що акт №0612/21-1 від 06.12.2021 не містить посилання на адміністративну справу, у межах якої заявлені витрати до відшкодування, а також відомостей про час, витрачений адвокатом на виконання кожної з робіт. Зі співставлення дат, зазначених в акті, з матеріалами справи вбачається, що позиції «підготовка клопотання від 03.12.2021» та «підготовка позовної заяви від 06.12.2021» стосуються саме цієї справи, оскільки клопотання про звільнення від сплати судового збору датоване 03.12.2021, а позовна заява – 06.12.2021.

Щодо позиції акта «консультація» вартістю 800,00 грн суд зазначає, що акт не містить відомостей ні про зміст, ні про обсяг, ні про час надання такої консультації, а тому не дає змоги встановити її зв`язок з розглядом цієї справи. За таких умов ці витрати не можна вважати доведеними у розумінні п.1 ч.3 ст.132 і ч.7 ст.139 КАС України, а відтак вони відшкодуванню не підлягають.

Оцінюючи співмірність заявлених витрат, суд враховує, що ця справа є справою незначної складності, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, тобто без проведення судових засідань; обсяг доказів у справі є незначним; позовна заява за змістом є стислою, викладена на одному аркуші, не містить аналізу судової практики та значною мірою складається з відтворення тексту норм Закону №393/96-ВР; спірні правовідносини щодо розгляду звернень громадян є усталеною категорією справ, у якій сформована стала судова практика Верховного Суду, що зменшувало обсяг необхідної для підготовки процесуальних документів роботи; клопотання про звільнення від сплати судового збору від 03.12.2021 за обсягом та складністю є незначним і значною мірою складається з цитування ухвал суду в інших справах.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про непідтвердження факту понесення позивачем витрат, оскільки за приписами ч.7 ст.139 КАС України та з урахуванням правового висновку, викладеного у додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 (адміністративне провадження №К/9901/19007/21), згідно з яким «враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено», відстрочення оплати, погоджене сторонами в додатковій угоді №2 від 23.07.2021, не перешкоджає розподілу цих витрат.

За наведених обставин суд приходить висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 9600,00 грн є частково необґрунтованою, не повною мірою відповідає критеріям реальності та необхідності таких витрат і розумності їх розміру, а її стягнення у заявленому розмірі не відповідало б вимогам співмірності, визначеним ч.5 ст.134 КАС України.

Відтак, враховуючи вищезазначене, з урахуванням критеріїв пропорційності та співмірності, підставним є присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Керуючись ст.2, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м.Києві про зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції України у м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №2008/21-1 від 20.08.2021 про сплату компенсації на правову (правничу) допомогу та надати ОСОБА_1 відповідь по суті порушеного у ній питання відповідно до вимог Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян».

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у м.Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

4. У задоволенні іншої частини вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

5. Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Головне управління Національної поліції України у м.Києві (місцезнаходження: вул.Володимирська, буд.15, м.Київ, 01601; ЄДРПОУ 40108583).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна