Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/14523/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року справа №320/14523/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління Державної охорони України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;

- зобов`язати Управління державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Управління державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в Управлінні державної охорони України та був звільнений з військової служби 30.09.2019. Водночас за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідачем не було нараховано та виплачено індексацію його грошового забезпечення.

Позивач стверджує, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошового забезпечення за спірний період повинна здійснюватися із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не звільняє відповідача від обов`язку нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, оскільки така індексація є однією з державних гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення.

Позивач вказує, що звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, однак листом від 18.11.2024 йому повідомлено про неможливість здійснення відповідних виплат з огляду на відсутність бюджетних асигнувань.

Крім того, позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення він має право на компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Посилаючись на наведені обставини та вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

02.05.2025 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовних вимог не визнає та просить відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову зазначає, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів відповідних рівнів. Посилаючись на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Бюджетного кодексу України, відповідач вказує, що здійснення відповідних виплат можливе лише за наявності бюджетних асигнувань.

Стверджує, що у зв`язку з відсутністю відповідного фінансування нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період не здійснювалися.

Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач зазначає, що така компенсація має похідний характер та може нараховуватися лише щодо доходів, які були попередньо нараховані, але не виплачені у встановлені строки. Оскільки індексація грошового забезпечення позивачу за спірний період не нараховувалася, відповідач вважає відсутніми підстави для виплати відповідної компенсації.

Крім того, відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначаючи, що позивач був звільнений з військової служби 30.09.2019, однак із цим позовом звернувся лише у 2025 році. На думку відповідача, наведені позивачем обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Управлінні державної охорони України.

Відповідно до витягу з наказу Управління державної охорони України від 30.09.2019 №687-ос/лск «Щодо особового складу» полковника ОСОБА_1 (У-040335), який перебував у розпорядженні начальника Управління державної охорони України, звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України згідно з підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно із зазначеним наказом останньою займаною посадою позивача була посада директора Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів Управління державної охорони України.

Вислуга років ОСОБА_1 станом на 30.09.2019 становила: календарна - 27 років 08 місяців 07 днів, пільгова - 12 років 11 місяців 07 днів, загальна - 40 років 08 місяців 04 дні.

Вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та інших передбачених виплат.

Крім того, наказом передбачено виплату ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно в сумі 21 646,36 грн відповідно до довідки про вартість речового майна, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

У матеріалах справи міститься інформаційна довідка Управління державної охорони України про виплачені суми при звільненні з військової служби ОСОБА_1 , відповідно до якої нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 563 274,00 грн, компенсацію за неотримане речове майно в сумі 21 646,36 грн та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 122 480,12 грн. Загальна сума зазначених нарахувань становила 707 400,48 грн.

20.09.2024 представник позивача, адвокат Єрьоміна В.А., звернулася до начальника Управління державної охорони України із заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. У зазначеній заяві представник позивача просила провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період.

Листом Управління державної охорони України від 30.10.2024 №20-2376-2024, підписаним начальником ОСОБА_2 , представника позивача повідомлено, що за результатами розгляду заяви від 20.09.2024 Управлінням надано розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.09.2019. У вказаному листі зазначено, що відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 27.08.2004 №192, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2004 за №1409/10008, в який внесено зміни наказом Міністерства соціальної політики України від 22.10.2019 №120, для проведення відповідного розрахунку застосовано коефіцієнти індексації.

До листа додано розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 та архівні розрахункові відомості за 2016-2019 роки.

Відповідно до наданого розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 загальна сума індексації становить 84 996,51 грн. Зі змісту зазначеного розрахунку вбачається, що індексація визначена помісячно із зазначенням коефіцієнтів індексації, прожиткового мінімуму, суми обчисленої індексації та належної суми індексації до виплати. У розрахунку за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 за березень - грудень 2018 року зазначено нульові суми індексації, а за окремі місяці 2019 року наведено відповідні суми індексації, обчислені із застосуванням коефіцієнтів та прожиткового мінімуму.

Листом Управління державної охорони України від 18.11.2024 №20-2568-2024, підписаним начальником ОСОБА_2 , представника позивача повідомлено про результати розгляду заяви від 20.09.2024 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У зазначеному листі відповідач повідомив, що відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, Управління державної охорони України здійснює заходи правового режиму воєнного стану, зокрема щодо забезпечення захисту державної незалежності України, її територіальної цілісності та безпеки. Посилаючись на зазначені обставини, необхідність безперервного забезпечення виконання завдань правового режиму воєнного стану та спрямування фінансових ресурсів на відповідні заходи, відповідач повідомив, що здійснення нарахування і виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати наразі не вбачається можливим.

Отже, до звернення позивача до суду Управлінням державної охорони України було надано розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.09.2019, водночас повідомлено про неможливість здійснення її нарахування та виплати із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, а також виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати

Вважаючи, що Управлінням державної охорони України протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців, а також не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, правове регулювання якої здійснюється спеціальним законодавством, що визначає правовий статус військовослужбовців, порядок проходження ними військової служби, а також гарантії їх соціального і правового захисту.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей сприятливі умови в економічній, соціальній, політичній сферах для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Таким чином, положеннями спеціального законодавства передбачено обов`язковість індексації грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до закону, що є однією з установлених державою гарантій їх соціального захисту.

Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлено в розмірі 103 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За приписами статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 становить 103 відсотки.

Індекс споживчих цін обчислюється Державною службою статистики України та не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення здійснюється наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року — місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, визначений пунктом 1-1 Порядку №1078.

Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є встановленою законом державною соціальною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання споживчих цін, та здійснюється відповідно до визначеного законодавством механізму.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, передбачалося, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсій, інших визначених законодавством виплат, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, у якому відбулося підвищення, вважався базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» внесено зміни до Порядку №1078, зокрема викладено в новій редакції пункт 5 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній у спірний період, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів).

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу.

Починаючи з 01.12.2015 визначальним для встановлення місяця підвищення грошового доходу з метою проведення індексації є факт підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не збільшення грошового забезпечення за рахунок інших його складових, зокрема надбавок, доплат чи премій, без підвищення посадового окладу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності 01.01.2008, було впорядковано структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців і встановлено відповідні розміри посадових окладів.

Зазначена постанова діяла до 01.03.2018, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою запроваджено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

Отже, починаючи з 01.12.2015 визначальним для встановлення місяця підвищення посадових окладів з метою проведення індексації грошового забезпечення є факт підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою, а не збільшення загального розміру грошового забезпечення внаслідок зміни надбавок, доплат, премій чи інших його складових.

При цьому суд враховує, що грошове забезпечення військовослужбовців Управління державної охорони України регулюється як постановами Кабінету Міністрів України, так і відповідними відомчими нормативно-правовими актами. Водночас саме по собі існування таких актів не свідчить про підвищення посадових окладів у розумінні пункту 5 Порядку №1078, якщо ними не змінено безпосередньо розміри посадових окладів за відповідними посадами.

Аналогічний підхід щодо застосування січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців за період до 01.03.2018 викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.06.2022 у справі №420/4841/21 та від 06.04.2023 у справі №380/12370/21.

Крім того, у постанові від 30.05.2023 у справі №380/3632/21 Верховний Суд зазначив, що посадові оклади військовослужбовців, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294, не змінювалися до березня 2018 року, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Верховний Суд дійшов висновку, що за умови останнього підвищення посадового окладу в січні 2008 року саме цей місяць підлягає застосуванню для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Суд також враховує, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 поширювалася на правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців Управління державної охорони України, зокрема передбачала затвердження цим органом порядку виплати грошового забезпечення.

Також судом взято до уваги, що відповідачем самостійно здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком та службовою запискою Фінансової служби Управління державної охорони України.

Водночас відповідачем не наведено обґрунтування необхідності застосування іншого місяця підвищення посадових окладів та не надано суду доказів нормативного підвищення посадового окладу за відповідною посадою позивача, яке могло б вплинути на визначення місяця підвищення доходу відповідно до пункту 5 Порядку №1078.

Як встановлено судом, позивач проходив військову службу в Управлінні державної охорони України, у тому числі протягом спірного періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018.

З матеріалів справи вбачається, що Управлінням державної охорони України надано розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 30.09.2019, відповідно до якого загальна сума індексації становить 84 996,51 грн.

Судом встановлено, що Управлінням державної охорони України надано розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, відповідно до якого загальна сума обчисленої індексації становить 83 625,23 грн.

Зі змісту службової записки тимчасово виконуючого обов`язки головного бухгалтера - начальника Фінансової служби Управління державної охорони України Миколи Копитова, складеної у зв`язку з розглядом адміністративної справи №320/14523/25, вбачається, що зазначений розрахунок проведено із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.

Отже, відповідачем фактично здійснено обчислення індексації грошового забезпечення позивача за спірний період із застосуванням саме того місяця підвищення посадових окладів, на необхідності застосування якого наполягає позивач.

Водночас зазначені документи підтверджують лише визначення розрахункової суми індексації та самі по собі не свідчать про її відображення як нарахованої до виплати суми в бухгалтерському обліку чи фактичне перерахування коштів позивачу.

Водночас листом від 18.11.2024 №20-2568-2024 відповідач повідомив представника позивача про неможливість здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, посилаючись на необхідність забезпечення виконання завдань правового режиму воєнного стану.

Водночас відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів фактичної виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що обов`язок здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців встановлений законодавством та не залежить від волевиявлення суб`єкта владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо її нарахування та виплати.

Конституційний Суд України у рішеннях від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002 сформулював правову позицію, відповідно до якої Конституція України виокремлює певні категорії громадян, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До таких категорій належать, зокрема, громадяни, які проходять службу у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, у тому числі в Управлінні державної охорони України.

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України наголосив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена особливим характером служби, пов`язаної з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності та інших якостей військовослужбовців.

Отже, державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, зокрема щодо індексації їх грошового забезпечення, підлягають реалізації відповідно до вимог законодавства.

Оцінюючи доводи відповідача про неможливість нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних призначень, суд зазначає таке.

Суд враховує, що відповідно до положень статті 5 Закону №1282-XII та пункту 6 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється з урахуванням визначених законодавством джерел її фінансування.

Водночас зазначені положення регулюють порядок фінансового забезпечення індексації та не передбачають скасування встановленої законом державної соціальної гарантії внаслідок недостатності бюджетних призначень.

Отже, відсутність належного бюджетного фінансування сама по собі не звільняє відповідача від обов`язку забезпечити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період, у якому в позивача виникло право на її отримання.

Право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення виникає за наявності передбачених законодавством умов та не ставиться Законом №2011-XII і Законом №1282-XII у залежність від прийняття суб`єктом владних повноважень окремого рішення про здійснення такої виплати.

Положення бюджетного законодавства, які регулюють порядок планування та використання бюджетних коштів, не скасовують установлених спеціальним законодавством державних соціальних гарантій військовослужбовців.

При цьому відповідачем не наведено положень законодавства, які б передбачали припинення або скасування права позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.

Суд враховує, що спірні суми індексації стосуються періоду, який передував введенню воєнного стану, а тому посилання відповідача на необхідність фінансування заходів правового режиму воєнного стану не спростовують факту виникнення у позивача права на відповідні виплати.

З огляду на встановлені обставини справи, положення Закону №1282-XII та Порядку №1078, а також відсутність доказів фактичної виплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності Управління державної охорони України щодо нездійснення належного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін.

Відповідно, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів, з урахуванням раніше виплачених сум індексації за цей період, якщо такі виплати здійснювалися.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. При цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні положення щодо підстав, порядку обчислення та виплати компенсації втрати частини грошових доходів містяться у Порядку №159.

З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що компенсація втрати частини доходів має компенсаторний характер та спрямована на відшкодування втрати купівельної спроможності грошових доходів особи внаслідок порушення встановлених строків їх виплати.

Суд враховує, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є встановленою законом державною соціальною гарантією, яка за наявності визначених законодавством умов підлягає щомісячному нарахуванню та виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення за своєю правовою природою не належить до одноразових виплат, а тому на правовідносини щодо порушення строків її виплати поширюється дія Закону №2050-III.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого право особи на компенсацію втрати частини доходів, передбачену Законом №2050-III, пов`язується із сукупністю таких умов: порушення строків виплати доходу щонайменше на один місяць, систематичний характер відповідного доходу та його фактичне отримання особою.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не виключається пред`явлення в межах одного судового провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

У постанові від 05.08.2026 у справі №120/4140/25 Верховний Суд, врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, розглянув питання правомірності відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів з мотивів їх передчасності у випадку, коли належна військовослужбовцю індексація грошового забезпечення ще не була нарахована та виплачена.

Верховний Суд зазначив, що для вирішення питання про застосування Закону №2050-III визначальне значення має характер доходу, у зв`язку з несвоєчасною виплатою якого заявлено вимогу про компенсацію.

При цьому Верховний Суд розмежував індексацію грошового забезпечення, яка має систематичний характер, та одноразові види грошового забезпечення, зокрема грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та одноразову грошову допомогу при звільненні, на які дія Закону №2050-III не поширюється.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Зокрема, Верховний Суд задовольнив вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за відповідний період за весь час затримки виплати по день фактичної виплати індексації.

Таким чином, наведена правова позиція Верховного Суду свідчить про можливість задоволення одночасно заявлених вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення і компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, незважаючи на те, що на момент судового розгляду належні суми індексації фактично не виплачені.

Суд зазначає, що спірні правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Верховного Суду у справі №120/4140/25, оскільки позивачем також заявлено вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за минулий період і компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У межах цієї справи судом встановлено, що позивачу не було здійснено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

Зазначена індексація є доходом, який має систематичний характер, а порушення строків її виплати перевищує один календарний місяць.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт порушення строків виплати належної позивачу індексації грошового забезпечення, її систематичний характер та наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

При цьому відсутність фактичної виплати належної позивачу індексації грошового забезпечення на момент ухвалення судового рішення не є підставою для відмови в задоволенні одночасно заявленої вимоги про компенсацію втрати частини доходів з мотивів її передчасності.

Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів підлягає обчисленню щодо сум індексації грошового забезпечення, належних позивачу за кожний місяць спірного періоду, окремо, з урахуванням тривалості затримки виплати відповідних сум та індексу інфляції за період такої затримки відповідно до статті 3 Закону №2050-III та Порядку №159.

Конкретний розмір компенсації має бути визначений відповідачем під час виконання судового рішення з урахуванням фактичної дати виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом зобов`язання Управління державної охорони України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, обчислену за кожний місяць невиплаченого доходу відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, за весь час затримки до дня фактичної виплати відповідних сум індексації.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі – Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Пунктом 4 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 Верховний Суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є його складовою, а тому нарахування та виплата належних військовослужбовцю сум індексації мають здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 31.01.2024 у справі №320/6441/22 та від 07.05.2025 у справі №560/15993/24. Зокрема, у постанові від 07.05.2025 Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про передчасність вимоги щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Управлінні державної охорони України та був звільнений з військової служби 30.09.2019.

Спірна індексація грошового забезпечення стосується періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018, тобто періоду проходження позивачем військової служби, протягом якого він набув право на отримання відповідних сум.

Отже, звільнення позивача з військової служби до моменту фактичного нарахування та виплати належної йому індексації грошового забезпечення не змінює правової природи відповідного доходу та не виключає застосування передбаченого Порядком №44 механізму компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що належні позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 підлягають нарахуванню та виплаті з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення і компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є складовою належного їм грошового забезпечення та має систематичний характер, а тому спір щодо її нарахування та виплати належить до спорів, пов`язаних із дотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 233 КЗпП України, якими змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах, пов`язаних з оплатою праці.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформулював правовий висновок щодо застосування статті 233 КЗпП України до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-IX.

Зокрема, Верховний Суд виходив із того, що правовідносини, які мали місце до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню відповідно до положень статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до зазначеної дати.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 30.04.2025 у справі №160/29232/23, у якій предметом спору було нарахування та виплата індексації за періоди до 19.07.2022. Верховний Суд дійшов висновку, що право позивача на звернення до суду з відповідними вимогами не обмежене будь-яким строком.

Судом встановлено, що позивач заявив вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, тобто за період, який повністю передував набранню чинності Законом №2352-IX.

Таким чином, до спірних правовідносин у частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, які не встановлювали обмеження строком звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів суд враховує, що така компенсація передбачена Законом України від 19.10.2000 №2050-III та спрямована на відновлення купівельної спроможності грошових доходів особи внаслідок порушення строків їх виплати.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 зазначив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер та є складовими належної працівникові заробітної плати.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 зазначила про можливість пред`явлення в межах одного судового провадження вимог про стягнення нарахованого, але не виплаченого доходу та відповідної компенсації втрати частини доходів.

У постанові від 05.08.2026 у справі №120/4140/25 Верховний Суд застосував зазначений підхід до вимог про індексацію грошового забезпечення, визнавши можливим задоволення одночасно заявленої вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації.

Суд враховує, що у цій справі позивач заявив вимогу про компенсацію втрати частини доходів одночасно з вимогою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а належні суми індексації, за встановленими судом обставинами, фактично не виплачені.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відмови у розгляді вимоги про компенсацію втрати частини доходів з мотивів її передчасності лише через відсутність фактичної виплати основної суми індексації.

Отже, оскільки спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення виникли до 19.07.2022, суд доходить висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду в частині зазначених вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

При цьому, суд зазначає, що вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення пов`язані з невиплатою доходу, право на який виникло у позивача протягом 2016-2018 років, тобто до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 233 КЗпП України.

У постанові від 03.04.2025 у справі №420/1581/24 Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній після 19.07.2022, до правовідносин щодо компенсації втрати частини доходів, які виникли до зазначеної дати.

Враховуючи, що право позивача на належні суми індексації грошового забезпечення виникло протягом 2016-2018 років, а порушення строків їх виплати мало місце до 19.07.2022, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до заявлених вимог тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах розгляду цієї справи відповідачем не доведено правомірності ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить із того, що обов`язок здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення покладається на орган, у якому військовослужбовець проходив службу та який здійснював виплату йому грошового забезпечення.

Визначення розміру індексації грошового забезпечення здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку та не передбачає свободи розсуду суб`єкта владних повноважень щодо самої необхідності проведення індексації за наявності передбачених законом умов.

Отже, здійснення відповідного розрахунку є обов`язком відповідача, а суд у межах розгляду адміністративної справи перевіряє правомірність застосування нормативно-правових приписів, правильність визначення місяця підвищення посадових окладів та наявність підстав для нарахування і виплати індексації грошового забезпечення.

Суд зазначає, що наданий відповідачем розрахунок індексації грошового забезпечення не є доказом фактичної виплати зазначених коштів позивачу та не свідчить про усунення допущеного порушення його права.

З урахуванням установлених обставин справи суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною бездіяльності Управління державної охорони України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язання відповідача здійснити її нарахування і виплату із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів, з урахуванням раніше виплачених сум, за їх наявності.

При цьому обрання такого способу захисту не означає надання відповідачу права повторно вирішувати питання щодо застосування іншого місяця підвищення посадових окладів, оскільки відповідне питання вирішено судом під час розгляду цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, досліджені докази, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір" як учасник бойових дій та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців.

3. Зобов`язати Управління державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, за весь час затримки виплати відповідних сум індексації.

5. Зобов`язати Управління державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати відповідних сум індексації грошового забезпечення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.