Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/11055/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року справа № 320/11055/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 80 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та наказом командира військової частини від 19.12.2024 №277 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Позивач вказує, що під час звільнення йому виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки загальною тривалістю 80 календарних днів. Зокрема, наказом від 19.12.2024 №277 передбачено виплату компенсації за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 30 календарних днів - за 2023 рік та 30 календарних днів - за 2024 рік.

Разом із тим позивач стверджує, що при визначенні розміру зазначеної грошової компенсації відповідачем не було враховано додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", яка виплачувалася йому під час проходження військової служби.

На переконання позивача, додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168, має систематичний характер та належить до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця, а тому повинна враховуватися при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору його представник звертався до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатськими запитами щодо надання інформації про склад грошового забезпечення та порядок розрахунку виплаченої при звільненні компенсації. У відповідь Військова частина НОМЕР_1 надала довідку про доходи та архівні відомості грошового забезпечення позивача за 2022-2024 роки, з яких, за твердженням позивача, вбачається нарахування та виплата йому у відповідні періоди додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування зазначеної додаткової винагороди при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в його електронний кабінет.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді техніка (командира машини) групи автомобілів бронетехніки спеціального призначення.

Наказом командира НОМЕР_2 бригади охорони громадського порядку ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 19.12.2024 №277 позивача, звільненого з військової служби, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 19.12.2024 (за станом здоров`я).

Цим же наказом визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, а саме: за 2022 рік - за 20 календарних днів, за 2023 рік - за 30 календарних днів та за 2024 рік - за 30 календарних днів, тобто загалом за 80 календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2024 представник позивача - адвокат Отрох Алла Володимирівна звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби у 25-й окремій бригаді охорони громадського порядку ІНФОРМАЦІЯ_2 з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а також надати інформацію щодо періоду, за який було обчислено розмір місячного грошового забезпечення для виплати позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані відпустки у 2022-2024 роках.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2025 №1/30/6-398-О-9-Аз представника позивача повідомлено про результати розгляду адвокатського запиту від 30.12.2024. До вказаного листа відповідачем долучено довідку про доходи ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки про доходи №18 станом на 31.01.2025, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 за період з липня по грудень 2024 року нараховувалося грошове забезпечення, до складу якого входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші виплати. У довідці також відображено нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Не отримавши, на думку представника позивача, повної інформації щодо порядку розрахунку компенсації за невикористані відпустки, 11.02.2025 адвокат Отрох А.В. повторно звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому представник позивача просила, зокрема, надати розрахункову довідку про нараховані та фактично виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2022 по 2024 роки, а також інформацію щодо отримання ним додаткової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України №168 за цей період.

Листом від 14.02.2025 №1/30/10/13-636-О-12-Аз Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.12.2024 №277 ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 20 календарних днів, за 2023 рік - 30 календарних днів та за 2024 рік - 30 календарних днів. До листа відповідачем додано архівні відомості грошового забезпечення позивача за 2022, 2023 та 2024 роки.

З наданих відповідачем архівних відомостей убачається, що протягом 2022-2024 років ОСОБА_1 , поряд з іншими складовими грошового забезпечення, у відповідні місяці нараховувалася додаткова винагорода, встановлена на період дії воєнного стану. Водночас із наданих документів вбачається окреме нарахування у грудні 2024 року грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Вважаючи, що при обчисленні належної йому при звільненні грошової компенсації за 80 календарних днів невикористаних щорічних основних відпусток за 2022-2024 роки відповідач протиправно не включив до складу місячного грошового забезпечення суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII визначено склад грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, законодавець розмежував додаткові види грошового забезпечення військовослужбовця за критерієм періодичності (постійності) їх виплати на щомісячні та одноразові.

При цьому до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення Закон №2011-XII відносить не будь-яку винагороду, яка фактично виплачується військовослужбовцю протягом певного періоду, а саме винагороду, яка має постійний характер.

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому Законом України від 28.06.2023 №3161-IX Закон №2011-XII доповнено статтею 9-2, відповідно до якої під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Водночас стаття 9-2 Закону №2011-XII, передбачаючи щомісячну виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану, не визначає таку винагороду як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення постійного характеру у розумінні частини 2 статті 9 цього Закону.

Щодо права військовослужбовця на отримання компенсації за невикористані дні відпусток суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Отже, право позивача при звільненні з військової служби на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпусток гарантоване безпосередньо Законом №2011-XII.

Наявність такого права між сторонами не є спірною.

Спірним у цій справі є питання визначення розрахункової величини, з якої така компенсація повинна бути обчислена, а саме питання про те, чи підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) визначено структуру грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, положення Постанови №704 кореспондують приписам частини 2 статті 9 Закону №2011-XII та відносять до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення лише винагороди, які мають постійний характер.

Пунктом 3 Постанови №704 установлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Оскільки позивач проходив військову службу у Національній гвардії України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за №405/31857, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі - Інструкція №200).

Інструкція №200 є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, Інструкція №200, як Закон №2011-XII та Постанова №704, розмежовує щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок проведення розрахунків з військовослужбовцями Національної гвардії України у разі звільнення з військової служби визначено розділом XXXI Інструкції №200.

Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Інструкції №200 у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Водночас для вирішення цього спору визначальним є пункт 10 розділу XXXI Інструкції №200, яким установлено спосіб визначення розміру такої компенсації.

Відповідно до пункту 10 розділу XXXI Інструкції №200 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що для визначення розміру компенсації Інструкція №200 передбачає врахування не сукупності всіх грошових виплат, фактично отриманих військовослужбовцем протягом попередніх місяців або років служби, а саме розмір його місячного грошового забезпечення, право на отримання якого військовослужбовець має відповідно до законодавства на день звільнення.

Відтак сам по собі факт систематичного або неодноразового фактичного отримання певної виплати протягом попереднього періоду не є достатнім для її включення до розрахункової величини, визначеної пунктом 10 розділу XXXI Інструкції №200.

Для вирішення цього питання необхідно встановити правову природу відповідної виплати та з`ясувати, чи належить вона до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, яке враховується при обчисленні компенсації.

Щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд зазначає таке.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

У первинній редакції пунктом 1 Постанови №168 було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Національної гвардії України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, – розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

У подальшому правове регулювання умов та розмірів виплати додаткової винагороди неодноразово змінювалося.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 №836 Постанову №168 доповнено пунктом 1-1, яким диференційовано розміри додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, безпосередньої участі у бойових діях та здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Зокрема, пунктом 1-1 Постанови №168 передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах; 50000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання визначених бойових (спеціальних) завдань; 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання передбачених цією нормою бойових (спеціальних) завдань.

Постановою №836 Постанову №168 також доповнено пунктом 1-2, відповідно до якого виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, нормативно-правове регулювання цієї виплати свідчить про наявність сукупності юридично значимих ознак: право на таку винагороду безпосередньо пов`язане з існуванням особливого правового режиму - воєнного стану; її розмір не є сталим і залежить від передбачених Постановою №168 обставин, зокрема характеру завдань, які виконує військовослужбовець, безпосередньої участі у відповідних діях і заходах та тривалості такої участі; винагорода виплачується пропорційно часу участі у відповідних діях або виконання відповідних завдань; підставою для її безпосередньої виплати є наказ відповідного командира (начальника).

З огляду на це обставина, що така винагорода може нараховуватися військовослужбовцю протягом декількох місяців поспіль, не свідчить про набуття нею характеру постійної складової місячного грошового забезпечення.

Аналогічний підхід щодо визначення правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, сформований у практиці Верховного Суду.

Так, у постанові від 10.12.2024 у справі №580/9551/23 Верховний Суд, вирішуючи питання про те, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою №168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення або одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, виходив із того, що:

додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки встановлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;

розмір додаткової винагороди не є сталим, оскільки вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць залежно від виконання відповідних завдань та часу участі військовослужбовця у визначених законодавством діях і заходах;

виплата винагороди визначається наказами командирів (начальників).

За відсутності передбачених законодавством умов виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Урахувавши, що частина 2 статті 9 Закону №2011-XII відносить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, з огляду на її характер та особливості не належить до таких щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

У постанові від 31.01.2025 у справі №460/2645/24 Верховний Суд також виснував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, виплату якого запроваджено під час воєнного стану, вона має компенсаційну мету - часткову відплату за особливості несення служби в умовах війни, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за певних умов.

Суд також ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24.

Предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду в зазначеній справі було питання щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, військовослужбовцю у зв`язку з пораненням та перебуванням на лікуванні.

Отже, правовідносини у справі №280/8933/24 та у справі, яка розглядається, не є тотожними.

Водночас правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі має значення для встановлення правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, в частині критерію систематичності її виплати.

Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи правову природу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, яка виплачується військовослужбовцям у зв`язку з пораненням за час перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, дійшла висновку, що така винагорода є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця. При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що здійснення відповідної виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль саме по собі не змінює її разового характеру.

Наведений висновок має значення для цієї справи в частині визначення критерію, за яким періодичність фактичної виплати не є тотожною постійному характеру відповідного виду грошового забезпечення.

Вирішальним є нормативно визначений характер відповідної виплати, умови виникнення права на неї та залежність такого права від настання передбачених законодавством юридичних фактів.

Разом із цим суд враховує, що у попередній практиці Верховного Суду існував інший підхід до вирішення питання про врахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток.

Зокрема, у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 Верховний Суд виходив з того, що приписами пункту 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, не встановлено застереження щодо неврахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпусток, а тому додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, яка фактично виплачувалася військовослужбовцю, підлягала врахуванню при визначенні розміру такої компенсації.

Проте в подальшому цей підхід було змінено.

Так, у постанові від 10.06.2026 у справі №240/33823/23 Верховний Суд сформував новий підхід до застосування приписів Постанови №168 при перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця.

Верховний Суд зазначив, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер.

Водночас додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки встановлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності в Україні такого правового режиму; її розмір не є сталим, оскільки виплачується пропорційно в розрахунку на місяць залежно від виконання відповідних завдань та часу участі військовослужбовця у відповідних діях та заходах; її виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася військовослужбовцю відповідно до Постанови №168, до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обчислена, зокрема, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Наведений правовий підхід підтверджений Верховним Судом у постанові від 09.07.2026 у справі №240/4421/24.

У зазначеній справі Верховний Суд розглянув доводи касатора, який посилався на попередню правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23.

Верховний Суд указав, що з метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів необхідно враховувати пізнішу правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, яка розкрила характер додаткової винагороди військовослужбовцям за критерієм систематичності (разового/постійного характеру) її виплати.

Крім того, Верховний Суд урахував висновки, викладені у постанові від 10.06.2026 у справі №240/33823/23, якою змінено підхід до застосування приписів Постанови №168 при перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця.

За результатами такого аналізу Верховний Суд у постанові від 09.07.2026 у справі №240/4421/24 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою грошового забезпечення, яка включається, зокрема, до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

При цьому Верховний Суд наголосив, що з огляду на зміст Постанови №168 така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, виплата залежить від виконання відповідних завдань та визначається наказами командирів (начальників), що в сукупності свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 20.08.2026 у справі №200/766/25 при вирішенні спору щодо включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022-2024 роки.

Таким чином, станом на час вирішення цієї справи сформовано підхід Верховного Суду, відповідно до якого додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, унаслідок її тимчасового характеру, залежності права на її отримання та розміру від спеціально визначених умов, а також виплати на підставі наказів командирів (начальників), не належить до додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, які враховуються при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Суд враховує, що наведені постанови Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №240/33823/23 та від 09.07.2026 у справі №240/4421/24 стосувалися військовослужбовців, порядок виплати грошового забезпечення яких регулювався Порядком №260, тоді як позивач у цій справі проходив військову службу у Національній гвардії України, а тому порядок виплати його грошового забезпечення регулюється Інструкцією №200.

Разом з тим ця відмінність не змінює висновку щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Так, структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена на рівні Закону №2011-XII та Постанови №704, які поширюють свою дію як на військовослужбовців Збройних Сил України, так і на військовослужбовців Національної гвардії України.

Сама ж додаткова винагорода, умови її виплати, коло осіб, які мають на неї право, та обставини, від яких залежить її розмір, визначені Постановою №168, дія якої поширюється, зокрема, на військовослужбовців Національної гвардії України.

Отже, належність військовослужбовця до конкретного військового формування не змінює нормативно встановленої Постановою №168 правової природи цієї виплати.

Більше того, спеціальна для військовослужбовців Національної гвардії України Інструкція №200 не встановлює правила, за яким будь-яка винагорода, фактично отримана військовослужбовцем у місяці звільнення або в попередні місяці, автоматично включається до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток.

Натомість пункт 10 розділу XXXI Інструкції №200 пов`язує розмір такої компенсації з розміром місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.

Таким чином, приписи пункту 10 розділу XXXI Інструкції №200 мають оцінюватися системно з положеннями частини 2 статті 9 Закону №2011-XII, пункту 2 Постанови №704 та Постанови №168.

З такого системного тлумачення випливає, що до розрахунку компенсації підлягають включенню ті складові місячного грошового забезпечення, які відповідно до законодавства мають характер належних військовослужбовцю на день звільнення складових його місячного грошового забезпечення, а не будь-які додаткові виплати, які фактично здійснювалися йому протягом проходження військової служби.

Суд також звертає увагу, що використання в Постанові №168 словосполучень "щомісячно виплачується" або "в розрахунку на місяць" саме по собі не надає цій виплаті характеру щомісячного додаткового виду грошового забезпечення у розумінні частини другої статті 9 Закону №2011-XII.

Поняття періодичності фактичного нарахування виплати та поняття її постійного характеру не є тотожними.

Для віднесення винагороди до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення частина друга статті 9 Закону №2011-XII вимагає саме постійного характеру відповідної винагороди.

Додаткова ж винагорода за Постановою №168 установлена лише на період дії воєнного стану, право на її отримання та конкретний розмір залежать від установлених законодавством обставин, а її виплата здійснюється на підставі відповідного наказу командира (начальника).

Відтак її фактична виплата позивачу протягом певного періоду, навіть якщо така виплата здійснювалася протягом декількох місяців поспіль, не трансформує її за правовою природою у винагороду постійного характеру.

Застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до встановлених обставин цієї справи, суд зазначає таке.

Як установлено судом, наказом командира військової частини від 19.12.2024 №277 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 19.12.2024.

Цим же наказом визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 20 календарних днів, за 2023 рік - 30 календарних днів та за 2024 рік - 30 календарних днів, усього за 80 календарних днів.

Право позивача на отримання зазначеної компенсації підтверджується наказом від 19.12.2024 №277 та було реалізовано відповідачем.

Спір виник щодо невключення відповідачем до розрахункової величини, з якої обчислено таку компенсацію, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Матеріалами справи підтверджується, що у період проходження військової служби позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода, передбачена Постановою №168.

Разом з тим сам факт нарахування та фактичної виплати позивачу такої винагороди не є визначальним для вирішення питання про її включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого відповідно до пункту 10 розділу XXXI Інструкції №200 обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток. Визначальним є характер такої виплати відповідно до законодавства.

Як установлено вище, додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, має тимчасовий (непостійний) характер, її виплату запроваджено на період дії воєнного стану, конкретний розмір та право на отримання відповідної суми залежать від передбачених законодавством умов, а безпосередня виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже, зазначена винагорода не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру у розумінні частини 2 статті 9 Закону №2011-XII та пункту 2 Постанови №704.

У зв`язку із цим відсутні правові підстави для її включення до розміру місячного грошового забезпечення, з якого відповідно до пункту 10 розділу XXXI Інструкції №200 обчислюється грошова компенсація військовослужбовцю Національної гвардії України за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

При цьому доводи про те, що додаткова винагорода фактично виплачувалася позивачу щомісячно або протягом тривалого періоду, не спростовують наведеного висновку, оскільки, як зазначено вище, періодичність фактичної виплати не є тотожною постійному характеру відповідного виду грошового забезпечення.

Аналогічно не змінює правової природи спірної виплати використання законодавцем у статті 9-2 Закону №2011-XII терміна "щомісячно", оскільки ця норма визначає періодичність здійснення виплати під час дії воєнного стану, тоді як класифікація видів грошового забезпечення за критерієм постійності закріплена частиною другою статті 9 Закону №2011-XII.

Інше тлумачення фактично призвело б до ототожнення будь-якої виплати, яка здійснюється протягом декількох місяців, із щомісячним додатковим видом грошового забезпечення постійного характеру, що не відповідає структурі грошового забезпечення, установленій Законом №2011-XII.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 , не включивши суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за 80 календарних днів невикористаних відпусток, діяла відповідно до вимог Закону №2011-XII, Постанови №704 та Інструкції №200.

Ураховуючи викладене, підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток відсутні.

Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток загальною кількістю 80 календарних днів, обчисливши її з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та провести відповідну виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.