Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/32767/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року справа №320/32767/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 по день проведення перерахунку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач вказує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 01.03.2025 його пенсія підлягала індексації.

Разом із тим, за твердженням позивача, відповідач при проведенні індексації пенсії з 01.03.2025 фактично не забезпечив виплату пенсії у нарахованому розмірі, оскільки продовжив застосовувати обмеження її максимальним розміром, унаслідок чого розмір фактично виплачуваної пенсії є меншим за розмір пенсії, обчислений з урахуванням передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 індексації.

Позивач зазначає, що обмеження його пенсії максимальним розміром є протиправним, оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими було встановлено максимальний розмір пенсії, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

На думку позивача, після визнання зазначених положень неконституційними правові підстави для обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, відсутні, а тому нарахована з 01.03.2025 пенсія з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, має виплачуватися йому у повному розмірі.

У зв`язку із цим позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати з 01.03.2025 пенсії з обмеженням її максимальним розміром та просить суд зобов`язати відповідача нараховувати та виплачувати йому з 01.03.2025 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, а також виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в його електронний кабінет.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Водночас 13.10.2025 через підсистему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання ухвали суду від 27.08.2025.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 30.10.2024 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262).

З матеріалів пенсійної справи №2608059562 вбачається, що основний розмір пенсії позивача визначено у розмірі 70% грошового забезпечення.

Відповідно до протоколу за пенсійною справою №2608059562 станом на 01.01.2025 загальний розмір пенсії позивача з урахуванням установлених підвищень становить 42 887,21 грн, водночас розмір пенсії, визначений до виплати з урахуванням максимального розміру пенсії, становить 23 610,00 грн.

З 01.03.2025 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» відповідачем проведено індексацію пенсії позивача.

Водночас після проведення зазначеної індексації виплата пенсії позивачу продовжувала здійснюватися із застосуванням обмеження її максимальним розміром.

Не погоджуючись із виплатою пенсії з 01.03.2025 з обмеженням її максимальним розміром, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 15.04.2025, в якій просив провести перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.05.2025 відповідач, розглянувши звернення позивача щодо пенсійного забезпечення, повідомив, що пенсія ОСОБА_2 призначена відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідач зазначив, що на виконання постанов Кабінету Міністрів України, якими передбачалося проведення індексації пенсій у 2022-2025 роках, пенсія позивача перераховувалася з урахуванням відповідних коефіцієнтів збільшення та встановлених підвищень.

Щодо проведення індексації пенсії з 01.03.2025 відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», якою передбачено проведення з 01.03.2025 перерахунку пенсій із застосуванням установленого цією постановою коефіцієнта збільшення.

Водночас Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що відповідно до статті 43 Закону №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Також відповідач навів положення Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», якими встановлено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

За результатами розгляду звернення відповідач повідомив про відсутність правових підстав для виплати позивачу пенсії у розмірі, що перевищує встановлений законодавством максимальний розмір, та фактично відмовив у проведенні виплати пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209.

Не погоджуючись із правомірністю дій відповідача щодо виплати з 01.03.2025 пенсії з обмеженням її максимальним розміром, у тому числі з урахуванням проведеної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 індексації, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим преамбули Закону 2262-ХІІ цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що спірним у цій справі є питання наявності у відповідача правових підстав для обмеження з 01.03.2025 пенсії позивача максимальним розміром при проведенні її індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209.

Щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром суд зазначає таке.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, було запроваджено Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.

Так, відповідно до статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати 10740 гривень.

Одночасно Законом №3668-VI було внесено відповідні зміни до Закону №2262-ХІІ, внаслідок чого частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ також було встановлено, що максимальний розмір пенсії з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Отже, обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, було одночасно закріплено у двох нормативно-правових актах - статті 2 Закону №3668-VI та частині сьомій статті 43 Закону №2262-ХІІ, причому зазначені норми регулювали одні й ті самі правовідносини та були однаковими за своїм змістом.

Разом із тим Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.

Вирішуючи питання конституційності такого обмеження, Конституційний Суд України виходив, зокрема, із особливого характеру конституційних гарантій соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону №2262-ХІІ.

Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту зазначеної категорії осіб, не можуть бути скасовані чи звужені з мотивів економічної доцільності або з огляду на соціально-економічні обставини.

При цьому Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсії особам, право на пенсійне забезпечення яких встановлено Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Таким чином, починаючи з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка встановлювала обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, втратила чинність.

У подальшому внесення законодавцем змін до положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, яке вже втратило чинність унаслідок визнання його неконституційним, не відновлювало дії цієї норми та не створювало самостійної правової підстави для застосування обмеження максимального розміру пенсії.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17 та від 17.05.2021 у справі №343/870/17.

Разом із тим після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення статті 2 Закону №3668-VI у частині поширення їх дії на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, формально залишилися чинними.

Суд звертає увагу, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ та положення статті 2 Закону №3668-VI у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ були прийняті одночасно, регулювали одні й ті самі правовідносини та встановлювали однакове за змістом обмеження – неможливість виплати пенсії у розмірі, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Отже, після визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ виникла правова колізія - спеціальний Закон №2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 не містить чинної норми, яка передбачала б обмеження відповідної пенсії максимальним розміром, тоді як стаття 2 Закону №3668-VI формально продовжує передбачати таке обмеження.

При вирішенні зазначеної колізії суд враховує практику Європейського суду з прав людини, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування найбільш сприятливого для особи підходу у випадку неоднозначного або множинного тлумачення норм законодавства.

Так, Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, яка допускає можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону» та не забезпечує належного захисту особи від свавільного втручання органів державної влади у її майнові права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, повинні тлумачитися на користь особи.

Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, у якій зроблено висновок, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення Закону №2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не положення статті 2 Закону №3668-VI у частині встановлення максимального розміру пенсії.

Відповідно, після 20.12.2016 правові підстави для обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, відсутні.

Такий висновок відповідає практиці Верховного Суду у спорах щодо обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, зокрема правовим позиціям, викладеним у постановах від 25.07.2022 у справі №580/3451/21, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 11.07.2022 у справі №620/613/21, від 29.06.2022 у справі №640/19118/18 та від 18.05.2022 у справі №380/12337/20.

Щодо застосування наведеного правового регулювання до обставин цієї справи та проведення індексації пенсії позивача з 01.03.2025 суд зазначає таке.

Як установлено судом, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ.

З матеріалів пенсійної справи №2608059562 вбачається, що основний розмір пенсії позивача становить 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Відповідно до протоколу за пенсійною справою №2608059562 станом на 01.01.2025 загальний розмір пенсії позивача з урахуванням установлених підвищень становив 42 887,21 грн. Водночас розмір пенсії, визначений до виплати з урахуванням максимального розміру пенсії, становив 23 610,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що фактично нарахований розмір пенсії позивача перевищував суму, яку відповідач визначив до виплати, а різниця між указаними сумами виникла внаслідок застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром.

При цьому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 01.03.2025 було передбачено проведення індексації пенсій.

Як вбачається з матеріалів справи та відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на звернення позивача, відповідач не заперечує проведення відповідної індексації пенсії позивача, однак продовжує визначати належну до виплати суму пенсії з урахуванням її максимального розміру.

Таким чином, предметом спору в цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсійної виплати, визначеної з урахуванням індексації, проведеної з 01.03.2025 відповідно до Постанови №209.

Суд звертає увагу, що індексація пенсії є встановленим законодавством механізмом підвищення її розміру. Проведення такого підвищення не утворює нового виду пенсійного забезпечення та не змінює правової природи пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Відтак після проведення індексації пенсія позивача продовжує залишатися пенсією, призначеною відповідно до Закону №2262-ХІІ, а тому при визначенні розміру такої пенсії до виплати підлягають урахуванню наведені вище правові висновки щодо відсутності законних підстав для обмеження її максимальним розміром.

Інше тлумачення фактично призводило б до ситуації, за якої передбачене державою підвищення пенсії внаслідок її індексації було б нараховано, однак не виплачувалося б пенсіонеру повністю внаслідок застосування максимального обмеження, правова підстава для якого щодо пенсій, призначених за Законом №2262-ХІІ, відсутня.

При цьому положення Постанови №209 не можуть розглядатися як самостійна правова підстава для обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ. Постанова №209 регулює питання проведення індексації пенсійних виплат, а тому її застосування не змінює правових наслідків Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 щодо відсутності у Законі №2262-ХІІ чинної норми, яка встановлювала б таке обмеження.

Отже, проведення з 01.03.2025 індексації пенсії позивача відповідно до Постанови №209 не створює для відповідача правових підстав для обмеження отриманого внаслідок такого перерахунку розміру пенсії максимальним розміром.

Більше того, як зазначалося судом вище, обмеження пенсії позивача максимальним розміром суперечить правовому регулюванню, яке підлягає застосуванню до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, незалежно від того, у зв`язку з якою саме законодавчо визначеною підставою відбулося збільшення її розміру.

Тому нарахована позивачу з 01.03.2025 пенсія з урахуванням індексації, передбаченої Постановою №209, підлягає виплаті без застосування обмеження максимальним розміром.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати позивачу з 01.03.2025 пенсії з обмеженням її максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, є протиправними.

Відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо належного способу захисту порушеного права позивача суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи характер установленого порушення, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії з 01.03.2025 по день проведення перерахунку задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частин 2-3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

При цьому частиною 1 статті 372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

У даному випадку способом виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень – Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, є нарахування та виплата позивачу з 01.03.2025 пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, та з урахуванням раніше виплачених сум. Інший спосіб виконання у спірних правовідносинах нормативно не визначено.

Суд зауважує, що приписами статті 55 Закону №2262-ХІІ за наявності вини пенсійного органу не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичність проведення платежів тощо та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.

Таким чином, покладений судом на відповідача обов`язок здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою №209, та раніше виплачених сум охоплює обов`язок відповідача виплатити суми пенсії, які не були виплачені позивачу внаслідок застосування такого обмеження.

У разі набрання законної сили рішенням суду про покладення на відповідача такого обов`язку перерахування позивачу недоплачених унаслідок застосування обмеження максимального розміру пенсії сум буде належним виконанням судового рішення як у разі перерахування належної суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде виплата відповідачем усієї суми пенсії, недоплаченої позивачу внаслідок застосування такого обмеження.

Отже, зобов`язання відповідача здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії з 01.03.2025 по день проведення перерахунку не є необхідним для ефективного відновлення порушеного права позивача, оскільки виплата відповідної різниці охоплюється покладеним на відповідача обов`язком здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою №209, та раніше виплачених сум. У зв`язку із цим позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 18.06.2025 (а.с. 5), яка долучена до матеріалів справи.

Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", та з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42093368) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.