Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/32551/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року справа №320/32551/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.06.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.06.2025 з урахуванням подальших підвищень (змін) у розмірі пенсії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір якої обчислено виходячи з 80% відповідних сум грошового забезпечення.

Позивач вказує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі №320/20076/24, яке набрало законної сили, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зобов`язано здійснити перерахунок його пенсії з 01.12.2019.

Позивач зазначає, що станом на 01.06.2025 розрахований розмір його пенсії з урахуванням усіх підвищень та надбавок становить 26 850,26 грн. Водночас відповідач здійснює виплату пенсії із застосуванням обмеження її максимальним розміром в сумі 23 610,00 грн.

У зв`язку із цим позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром. Листом від 13.06.2025 №15266-16909/С-02/8-1000/25 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати пенсії у розмірі, що перевищує максимальний розмір, установлений Законом №2262-ХІІ.

Позивач вважає таке обмеження протиправним, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ щодо обмеження пенсії максимальним розміром визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

На думку позивача, після ухвалення зазначеного Рішення Конституційного Суду України правові підстави для обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, відсутні, а тому застосування відповідачем такого обмеження до його пенсії є протиправним.

У зв`язку із цим позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром з 01.06.2025 та зобов`язати відповідача перерахувати та виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром з 01.06.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в його електронний кабінет.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 01.01.2007 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262).

З матеріалів пенсійної справи N/А 6596 вбачається, що основний розмір пенсії позивача визначено у розмірі 80% грошового забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі №320/20076/24, яке набрало законної сили:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області" від 29.02.2024 №8701, починаючи з 01.12.2019;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області" від 29.02.2024 №8701, з урахуванням проведених раніше виплат.

Відповідно до розрахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі N/А 6596 станом на 02.06.2025 підсумковий розмір пенсії позивача становить 26 850,26 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.06.2025 при визначенні розміру пенсії позивача до виплати Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області застосовано обмеження пенсії максимальним розміром та пенсію визначено в розмірі 23 610,00 грн.

Не погоджуючись із таким обмеженням, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 02.06.2025 щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Листом від 13.06.2025 №15266-16909/С-02/8-1000/25 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача, що відповідно до частини сьомої статті 43 Закону №2262 максимальний розмір пенсії, з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Не погоджуючись з правомірністю таких дій відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим преамбули Закону 2262-ХІІ цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262 та положення частини 1 статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону №2262.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ. Основний розмір пенсії позивача визначено у розмірі 80%відповідних сум грошового забезпечення.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність дій відповідача щодо застосування з 01.06.2025 обмеження пенсії позивача максимальним розміром, а тому суд має надати оцінку наявності у відповідача станом на момент виникнення спірних правовідносин належної підстави для застосування такого обмеження.

З наявного у матеріалах справи розрахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі N/A 6596 станом на 02.06.2025 вбачається, що основний розмір пенсії позивача становить 80% грошового забезпечення, а загальний розмір пенсії, визначений за результатами її обчислення, становить 26 850,26 грн.

Суд звертає увагу, що визначення основного розміру пенсії позивача у відсотковому співвідношенні до відповідних сум грошового забезпечення та обмеження вже обчисленого розміру пенсії максимальною величиною є різними за своєю правовою природою механізмами.

У межах цієї справи правильність визначення основного розміру пенсії позивача у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення не є спірною. Предметом судового контролю є виключно правомірність подальшого обмеження відповідачем уже обчисленої пенсійної виплати максимальним розміром з 01.06.2025.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що при визначенні належної позивачу суми пенсії до фактичної виплати відповідачем з 01.06.2025 застосовано обмеження її максимальним розміром. Таким чином, спір між сторонами виник щодо наявності у відповідача правових підстав після визначення належного позивачу розміру пенсії обмежувати суму, яка підлягає фактичній виплаті.

Не погоджуючись із застосуванням такого обмеження, позивач 02.06.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо виплати призначеної йому пенсії без обмеження максимальним розміром.

Листом від 13.06.2025 №15266-16909/С-02/8-1000/25 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для виплати пенсії у розмірі, що перевищує встановлений законом максимальний розмір, посилаючись при цьому на положення статті 43 Закону №2262-ХІІ.

Отже, підставою для застосування відповідачем спірного обмеження фактично визначено законодавче положення про те, що максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас наявність судового рішення у справі №320/20076/24 сама по собі не виключає необхідності перевірки правомірності дій відповідача у спірних правовідносинах, що виникли з 01.06.2025, оскільки предметом цієї справи є дії пенсійного органу в іншому часовому періоді. Визначальним для вирішення цього спору є встановлення того, чи існувала станом на 01.06.2025 чинна правова норма, яка надавала відповідачу підстави для повторного застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром.

Оцінюючи правомірність таких дій відповідача, суд враховує, що положення частини 7статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими передбачалося обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.

Таким чином, із 20.12.2016 положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, які встановлювали максимальний розмір пенсії для осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до цього Закону, припинили свою дію та не могли надалі бути самостійною правовою підставою для обмеження розміру пенсійної виплати.

При цьому подальше внесення законодавцем змін до положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, яке на той час уже втратило чинність унаслідок визнання його неконституційним, не відновило дії такого положення та не створило нової самостійної правової підстави для застосування максимального обмеження до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Суд також ураховує, що статтею 2 Закону №3668-VI було передбачено аналогічне за змістом обмеження максимального розміру пенсій, у тому числі пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ. Однак приписи статті 2 Закону №3668-VI в частині поширення їх дії на Закон №2262-ХІІ Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Конституційний Суд України у Рішенні від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 дійшов висновку, що приписи статті 2 Закону №3668-VI, які поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ, не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, що випливають зі спеціального юридичного статусу відповідної категорії осіб, а тому не відповідають Конституції України.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 приписи статті 2 Закону №3668-VI, визнані неконституційними, втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин - 01.06.2025 не лише положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, а й положення статті 2 Закону №3668-VI у частині поширення встановленого нею максимального розміру пенсії на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, втратили чинність.

За таких обставин посилання відповідача у листі від 13.06.2025 №15266-16909/С-02/8-1000/25 на положення статті 43 Закону №2262-ХІІ як на правову підставу для обмеження розміру пенсії позивача не свідчить про правомірність спірних дій, оскільки положення цієї статті в частині встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність унаслідок визнання їх неконституційними.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин цієї справи, суд доходить висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з 01.06.2025 пенсії позивача максимальним розміром здійснено за відсутності чинної правової норми, яка б надавала відповідачу повноваження застосовувати таке обмеження до пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Відтак дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.06.2025 є протиправними.

З огляду на характер установленого порушення та з метою ефективного відновлення порушеного права позивача суд вважає належним способом захисту зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.06.2025 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням подальших підвищень (змін) у розмірі пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що передумовою надання судового захисту є наявність порушеного права, свободи чи законного інтересу особи внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень конкретного рішення, вчинення ним певних дій або допущення бездіяльності.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване насамперед на захист уже порушених прав особи у конкретних публічно-правових відносинах. Саме по собі припущення про можливість порушення права у майбутньому, за відсутності відповідного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не свідчить про виникнення публічно-правового спору, який потребує вирішення судом.

При цьому судовий захист має бути спрямований на усунення реального порушення прав позивача та його наслідків, установлених судом під час розгляду конкретної справи, а обраний судом спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права та характеру допущеного суб`єктом владних повноважень порушення.

Як установлено судом у цій справі, спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з 01.06.2025 до обчисленого розміру пенсії позивача обмеження її максимальним розміром.

Станом на 02.06.2025 розмір пенсії позивача, визначений за результатами її обчислення, становив 26 850,26 грн, тоді як до виплати відповідачем визначено 23 610,00 грн внаслідок застосування максимального обмеження. Саме зазначені дії відповідача становлять предмет судового контролю у цій справі та саме щодо них судом установлено порушення прав позивача.

Водночас вимога позивача про здійснення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням подальших підвищень (змін) у розмірі пенсії стосується не лише існуючих на час виникнення спору правовідносин, а й правовідносин, які можуть виникнути в майбутньому.

Суд звертає увагу, що розмір пенсії позивача у майбутньому може змінюватися залежно від юридичних фактів та нормативно-правового регулювання, які існуватимуть на момент відповідної зміни пенсійної виплати. Підстави, порядок та розмір такого підвищення (зміни), так само як і правове регулювання виплати пенсії на відповідний момент, не є предметом розгляду цієї справи та не можуть бути наперед установлені судом.

Більше того, на час вирішення цієї справи відповідачем ще не здійснено майбутніх перерахунків чи підвищень пенсії позивача, не визначено її нового розміру за результатами таких перерахунків та, відповідно, не вчинено дій щодо обмеження максимальним розміром пенсії, визначеної внаслідок таких майбутніх змін.

Матеріали справи також не містять доказів прийняття відповідачем рішення про застосування максимального обмеження до будь-яких майбутніх підвищень (змін) пенсії позивача або доказів відмови у виплаті таких сум, оскільки відповідні правовідносини на момент розгляду справи ще не виникли.

Таким чином, щодо можливих майбутніх підвищень (змін) розміру пенсії відсутнє конкретне рішення, дія чи бездіяльність відповідача, якими було б порушено право позивача та яким суд міг би надати правову оцінку в межах цієї справи.

Вирішуючи спір, суд не може виходити з припущення, що в майбутньому, після зміни розміру пенсії позивача, відповідач застосує до неї максимальне обмеження всупереч висновкам суду, викладеним у цьому рішенні. Так само суд не може наперед визначати протиправними дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які ним ще не вчинені.

Встановлення судом обов`язку щодо певного порядку виплати пенсії стосовно всіх можливих майбутніх змін її розміру фактично означало б урегулювання судовим рішенням правовідносин на майбутнє без урахування конкретних фактичних обставин та нормативного регулювання, які існуватимуть на момент їх виникнення.

Водночас висновок суду про передчасність зазначеної частини позовних вимог не змінює встановленого у цій справі обов`язку відповідача усунути вже допущене порушення права позивача, а саме здійснити з 01.06.2025 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у межах установлених судом спірних правовідносин є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.06.2025 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому вимога про зобов`язання відповідача здійснювати таку виплату з урахуванням подальших підвищень (змін) у розмірі пенсії стосується правовідносин, які на час розгляду справи не виникли, та ґрунтується на припущенні про можливе порушення права позивача у майбутньому.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав та належними і допустимими доказами правомірності застосування з 01.06.2025 до пенсії позивача обмеження максимальним розміром не довів.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведене правове регулювання, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає вирішенню, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.06.2025.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.06.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.