Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №352/1777/25 — Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1777/25

Провадження № 2/352/97/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гриньків Д.В.,

секретаря судового засідання Івасів В.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Недоходюка І.В.,

прокурора Боднар Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

30.07.2025 року позивач звернулася до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову посилається на те, що з 03.09.2012 року по 05.02.2016 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 від даного шлюбу у них народився син – ОСОБА_5 . З лютого 2014 року позивачка з відповідачем перестали проживати разом. 05.02.2016 року рішенням Монастириського районного суду у справі №603/672/15-ц шлюб між ними розірвано, син залишився проживати з позивачкою. З лютого 2014 року відповідач жодних контактів з дитиною не підтримує, не провідує сина, не цікавиться здоров`ям дитини, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує. Свої батьківські обов`язки щодо участі у вихованні, лікуванні та фінансовому забезпеченні сина не виконує. Бажання спілкуватися з дитиною з того часу не виявляв і просто зник з життя дитини, жодних судових спорів з приводу способів участі у вихованні дитини та спілкування з нею у позивача та відповідача не було, перешкоди відповідачу зі сторони позивача у спілкуванні з сином не вчинялися. Місцезнаходження відповідача позивачу не відоме.

В листопаді 2014 року у позивачки почали складатися стосунки з іншим чоловіком ОСОБА_6 . З травня 2015 року пара почала проживати разом і від того часу ОСОБА_7 був стабільно присутнім у житті ОСОБА_8 та виконував роль батька. З 14.07.2021 року Позивачка з ОСОБА_6 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 від даного шлюбу народилась донька ОСОБА_9 .

ОСОБА_6 надана відстрочка до завершення мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У зв`язку тим, що відповідач не бажає змінюватися, не виявляє інтерес до дитини, застосування такого заходу як позбавлення батьківських прав є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини. Враховуючи викладене, наведені в позові факти є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини.

Просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 . Позивач вказала, що син ОСОБА_10 з двох років проживає з вітчимом, батька не знає, із ним не спілкується, вважає ОСОБА_7 своїм батьком. Щодо висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 вказала, що такий базувався на словах відповідача, однак жодних дій з його боку для спілкування із сином не здійснено. Пояснила, що її чоловік ОСОБА_6 бажає усиновити ОСОБА_8 , але метою позбавлення батьківських прав відповідача для позивача є зміна прізвища дитини.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позбавлення батьківських прав заперечував. Вказав, що батько з бабусею допомагали ОСОБА_10 , тому матір не зверталася із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. Вказав, що ОСОБА_3 не спілкувався із сином, оскільки мати забирала у нього телефон, вважає позов безпідставним.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яка була присутня в одному з судових засідань підтримала висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_5 .

Представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи через підсистему «Електронний суд».

Прокурор в судовому засіданні вказала, що проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_11 відносно ОСОБА_5 заперечує.

При зясуванні думки дитини у присутності психолога ОСОБА_12 вказав, що батька не знає, а тому просив позбавити останнього батьківських прав. Вказав, що вважав своїм батьком ОСОБА_13 та про те, що такий не є його біологічним батьком дізнався нещодавно.

ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.

В провадженні судді Олійника М.Ю. перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою суду від 10.11.2025 року постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

У зв`язку із відрахуванням судді Олійника М.Ю. зі штату Тисменицького районного суду Івано-Франківської області на підставі розпорядження керівника апарату призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №352/1777/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 року справу №352/1777/25 було передано на розгляд судді Гриньків Д.В.

Ухвалою судді від 08.06.2026 року постановлено прийняти до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав. Призначити розгляд справи.

Ухвалою суду від 10.08.2026 року постановлено залучити до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури.

ІV. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 12.02.2013 року Задаріською сільською радою Монастириського району Тернопільської області, вбачається, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_14 (а.с.15).

Згідно рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 05.02.2016 року справа № 603/672/15-ц, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_14 розірвано (а.с.16-17).

У відповідності до витягів з реєстру Івано-Франківської територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.13,14).

У відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 14.07.2021 року, ОСОБА_6 14.07.2021 року уклав шлюб із ОСОБА_14 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу – « ОСОБА_15 » (а.с.18).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , у ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_16 (а.с.19).

У витязі з додатку «Резерв+» відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вказано, що останній є військовозобов`язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно якого застосовується відстрочка до завершення мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст. 23, згідно постанови ВЛК – ОСОБА_6 є непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час (а.с.27).

У відповідності до довідки військової частини НОМЕР_4 , від 16.09.2026 року №3333/д ОСОБА_6 , перебуває на військовій службі по мобілізації з 17.06.2026 року по теперішній час.

У відповідності до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносини щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було досліджено особливості сімейної ситуації та встановлено особливості психологічного стану дитини.

Зокрема, у бесіді з дитиною з`ясовано, що йому 12 років, навчається в 7-му класі. У шкільному середовищі почувається добре, має друзів, активно взаємодіє з однолітками, з інтересом бере участь у спільних іграх. Улюбленим предметом називає фізичну культуру. Захоплюється катанням на велосипеді та самокаті. Проживає разом з мамою, молодшою сестрою та вітчимом, якого називає «татом». Хлопчик сприймає вітчима як повноцінну батьківську фігуру: між ними склалися теплі, довірливі стосунки, вони активно проводять час разом, катаються на велосипедах. З мамою ОСОБА_8 також має гарні стосунки, зазначає про спільне проведення часу, перегляд фільмів, легке та радісне спілкування. Хлопчик також тісно взаємодіє з батьками вітчима, має з ними позитивні, емоційно насичені стосунки, сприймає їх як частину родини. Під час психодіагностики, у контексті бесіди, хлопцеві кілька разів у різних формулюваннях було озвучено ім`я його біологічного батька ( ОСОБА_3 ). ОСОБА_8 відповів, що не знає такої людини і ніколи раніше не чув цього імені. Ця інформація не викликала в нього жодних асоціацій чи емоційного відгуку.

Загалом, діагностичні результати у підсумку свідчать про позитивний емоційний розвиток хлопчика, наявність підтримувального родинного середовища, здатність до соціальної взаємодії, сформоване почуття безпеки та довіри до значущих дорослих. Родина виконує для ОСОБА_8 функцію джерела стабільності, турботи, емоційного прийняття та розвитку, що є важливим чинником його психологічного благополуччя. З огляду на результати дослідження, біологічного батька хлопчик не знає, не має з ним жодного емоційного чи психічного зв`язку і не ідентифікує як батьківську фігуру. Функцію тата у внутрішньому світі дитини посідає вітчим, якого він сприймає як рідного і з яким у нього сформовані довірливі, теплі стосунки (а.с.20-26).

У висновку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що є додатком до рішення виконавчого комітету міської ради від 22.04.2026 року №547, серед іншого зазначено, що 05.02.2026 року працівникам Служби у справах дітей виконавчого Івано-Франківської міської ради вдалось установити контакт з відомо відповідачем. У телефонній розмові ОСОБА_17 повідомив, що йому відомо про позов ОСОБА_1 , він «категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 ». Останній раз спілкувався з сином 5-6 років назад, оскільки колишня дружина перешкоджала йому у зустрічах з дитиною, налаштовувала хлопчика проти нього. Щодо встановлення способів участі у вихованні сина, до Органів опіки та піклування, чи суду, він не звертався, оскільки сподівався, що ситуація зміниться.

З дитиною бачаться його батьки, через них він передає хлопчику матеріальну допомогу. У 2025 році, коли його матір брала ОСОБА_8 до себе, він розмовляв з сином, той називав його ОСОБА_10 , а не батьком.

Відповідно до інформації, наданої командуванням ІНФОРМАЦІЯ_7 14.01.2026 року (№30/47.5-08/118), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_2 ). Згідно з листом керівництва Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 02.10.2025 року №1092/47.5-08/12в, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не притягувалась до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Відносно гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , 14.04.2017 року складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 122 КУпАП (Перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху), а також 04.12.2024 року надходило звернення від ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо порушення законодавства про мобілізацію.

25.02.2026 року відповідач надав свою письмову позицію у справі. У ній він зазначає, що категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Він ніколи не відмовлявся від своєї дитини та не мав наміру ухилятись від виконання батьківських обов`язків. Водночас, як він вказує, матір дитини систематично створювала йому перешкоди у спілкуванні з сином, зокрема йому неодноразово обмежували можливість особистих зустрічей та повноцінного спілкування з ОСОБА_8 . Матір дитини «дозволяла йому спілкуватись з сином лише через його батьків, які могли бачитись з онуком».

Наразі він перебуває за кордоном, у зв`язку з життєвими обставинами та воєнним станом, що також ускладнює особисті зустрічі, однак не відмовляється від своїх обов`язків як батька та готовий налагоджувати регулярне спілкування, брати участь у житті дитини. Вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, і в даній ситуації не відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки син має право на обох батьків і він готовий виконувати свої батьківські обов`язки. Зважаючи на все вищевикладене ОСОБА_3 , при розгляді питання просить врахувати його позицію, об`єктивно оцінити обставини справи та не позбавляти його батьківських прав.

У висновку також було встановлено, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народився син ОСОБА_18 , якому станом на 30.09.2025 року було три тижні.

З урахуванням викладеного, орган опіки та піклування вважав за недоцільне позбавити батьків прав відповідача (а.с.191-197).

V. Мотиви з яких виходить суд та норми права.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей закріплено, що незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно з частиною першою статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. зокрема постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Одночасно суд може прийняти рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку.

VІ. Висновки суду.

Вислухавши учасників справи, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Так, ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дитини. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю дитиною (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

Суд зауважує, що під час розгляду справи встановлено, що відповідач виявляв бажання бачитися із дитиною, проте на даний момент через введений в Україні воєнний стан особисто це зробити не може, оскільки перебуває за кордоном. Крім цього не заперечується той факт, що ОСОБА_8 спілкується і бачиться з батьками ОСОБА_3 .

Одночасно, з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що причиною звернення позивача із заявою про позбавлення батьківських прав є необхідність зміни прізвища дитини. Ця обставина, на переконання суду, не є підставою для задоволення позову, оскільки для зміни прізвища дитини передбачена окрема процедура.

Крім цього, ОСОБА_1 в судовому засіданні заявила про те, що метою ініціювання даного позову є також бажання її чоловіка ОСОБА_6 усиновити ОСОБА_8 , натомість законодавчо визначені підстави позбавлення батьківських прав у зв`язку із зазначеним, відсутні.

При цьому суд виходить із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Однак, судом не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Щодо висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Посилання представника позивача на те, що висновок органу опіки та піклування не слід брати до уваги судом, оскільки такий є недостатнім та недостовірним доказом у даній справі, суд вважає безпідставним, оскільки вважає, що даний висновок не суперечить інтересам дитини.

Крім цього, судом було заслухано думку ОСОБА_8 , який зазначив, що про батька дізнався тільки незадовго до розгляду даної справи, його не знає, в той же час просив позбавити його батьківських прав.

Одночасно суд може прийняти рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України), а озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав.

На переконання суду, задоволення позову про позбавлення батьківських прав відповідача, який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Тому, врахувавши те, що відповідач не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення стосунків з сином, а також те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Разом з тим, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина.

При цьому суд вважає, що також слід покласти на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

Суд зазначає, що позивач не позбавлена права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти та небажання відповідача в подальшому змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Відтак, зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позову, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі ст. 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, ст. 51 Конституції України, ст. 141, 153, 155, 157, 164 СК України, ст. 12, 14 Закону України "Про охорону дитинства", керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;

відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 ;

треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського ,21, м. Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ:36498179;

виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського ,21, м. Івано- Франківськ, 76018, ЄДРПОУ: 04054346.

Рішення складене в повному обсязі 09.10.2026 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Гриньків Д.В.