Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №344/15598/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15598/25

Провадження № 2-др/344/137/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ДОДАТКОВЕ)

09 жовтня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання – Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тугай Іван Михайлович звернувся до суду через систему «Електронний суд» з заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації. Обґрунтовуючи вимоги заяви, заявник вказує, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. У зв`язку з розглядом даної справи позивачем понесено судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 13080,96 гривень, витрат на оплату послуг з оцінки майна, у розмірі 8261,28 гривень та витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги, у розмірі 20000,00 гривень. За таких обставин заявник просить поновити строк на подання доказів понесення витрат та вирішити питання про судові витрати (а.с. 232-234).

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25 вересня 2026 року дану заяву передано для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 238).

25 вересня 2026 року представником відповідача – адвокатом Неште Аллою Іванівною подано до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення суду, в якому просить відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у повному обсязі. Вказує, що відповідач та її представник категорично заперечують проти задоволення заяви позивача у повному обсязі, вважають вимоги про стягнення витрат на оцінку майна та правничу допомогу безпідставними, а вимогу щодо судового збору такою, що суперечить принципу пропорційності розподілу судових витрат.

Відповідач зазначає, що заяву про ухвалення додаткового рішення та відповідні докази подані позивачем лише 24 вересня 2026 року (тобто з пропущенням імперативного 5-денного строку). Як на підставу поважності пропуску строку представник позивача посилається на своє перебування у щорічній відпустці за межами України з 08.09.2026 по 21.09.2026 року. Відповідач наголошує, що перебування адвоката у відпустці є його особистим волевиявленням та заходами внутрішньої організації праці. При цьому факт відпустки чи відрядження представника не є поважною причиною для поновлення процесуальних строків самій стороні позивачу. Позивач ОСОБА_1 не був позбавлений можливості особисто або через іншого представника подати докази у визначений законом строк. Більше того, повний текст рішення надійшов до електронного кабінету адвоката ще 18.09.2026. З огляду на це, підстави для поновлення процесуального строку відсутні, а заява позивача у частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає відмові у задоволенні.

Щодо покладення витрат на проведення оцінки майна в сумі 8 261,28 гривень одноособово на позивача, то позивач самостійно, на власний розсуд та за власною ініціативою замовляв досудові оцінки та звіти про вартість майна. Метою цих оцінок було виключно обґрунтування його особистої процесуальної вимоги - стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі 1 632 987,50 гривень за 1/2 частку незавершеного будинку. Відповідач ОСОБА_2 від самого початку процесу повністю визнавала правовий режим спільної сумісної власності подружжя на це майно і наполягала на його поділі в натурі (по 1/2 частці), категорично заперечуючи проти примусового стягнення грошової компенсації. Оскільки судом повністю відхилено майнову вимогу позивача щодо стягнення грошової компенсації (під яку позивач і готував вказані оцінки), витрати на проведення суб`єктами оціночної діяльності цих витрат підлягають покладенню виключно на позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

Щодо некоректності розподілу судового збору в сумі 13 080,96 гривень, то оскільки позов задоволено лише частково - в частині поділу майна в натурі по 1/2 частці (щодо чого відповідач заперечень не мала та позов визнавала). За таких обставин стягнення з Відповідачки всієї суми судового збору є незаконним. Судовий збір підлягає розподілу судом виключно пропорційно задоволеній частині позовних вимог (тобто в межах тих 17,5% вимог, які стосувалися поділу майна в натурі).

Щодо безпідставності та непропорційності витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 гривень, то позовні вимоги позивача задоволено лише частково, при цьому в задоволенні його основної, найбільш спірної та фінансово обтяжливої майнової вимоги (про стягнення 1,6 мільйонів гривень) судом повністю відмовлено. Фактично розгляд справи завершився ухваленням рішення про поділ майна в натурі по 1/2 частці, тобто саме на тих умовах, які відповідач послідовно пропонувала у своїх письмових поясненнях та дебатах. Оскільки позивач не довів правомірність обраного ним способу захисту у виді грошової компенсації, робота його адвоката у цій частині не принесла позитивного процесуального результату. За таких умов покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 20 000,00 гривень є абсолютно необґрунтованим, несправедливим. Просить у задоволенні заяви відмовити (а.с.241-242).

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, попередньо представник позивача - адвокат Тугай І.М. подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення підтримує у повному обсязі (а.с.243).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибула, однак представником відповідача – адвокатом Неште А.І. подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, щодо задоволення заяви заперечує у повному обсязі (а.с. 246).

На підставі частини четвертої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути заяву у відсутність сторін, що не з`явилися, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Учасники справи у судове засідання, призначене на 05 жовтня 2026 року, не з`явилися, тому суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2026 року по справі № 344/15598/25, провадження № 2/344/1074/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації – задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 2620884101:01:002:1019, площею 1600 кв.м, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: с. Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область; автомобіль Renault Kangoo пасажирський, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; незавершений будівництвом житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами, загальною площею 109,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 2620884101:01:002:1019, площею 1600 кв.м, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: с. Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 2620884101:01:002:1019, площею 1600 кв.м, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: с. Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину транспортного засобу Renault Kangoo пасажирський, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину транспортного засобу Renault Kangoo пасажирський, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку садибного типу з господарськими спорудами, загальною площею 109,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку садибного типу з господарськими спорудами, загальною площею 109,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено (а.с. 215-230).

Пункт 3 частини першої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Строк, визначений частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, є процесуальним і за певних підстав може бути поновлений, а при відсутності таких підстав настають наслідки, передбачені статтею 126 Цивільного процесуального кодексу України , згідно із частиною другою якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Згідно статті 126 Цивільного процесуального кодексу України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини третьої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України, якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Таким чином, строк на подання заяви, встановлений законом, є процесуальним строком, який може бути поновлений судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно із заявою про розподіл судових витрат.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску, встановленого законом, процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Заява про ухвалення додаткового рішення по справі містить клопотання про поновлення пропущеного строку та докази, що підтверджують поважність причини пропуску, а саме те, що адвокат Тугай І.М., який є представником позивача ОСОБА_1 , перебував у щорічній відпустці з 08.09.2026 по 21.09.2026 (а.с. 235-236).

Також суд враховує те, що 17.09.2026 судом було прийнято рішення за відсутності учасників справи.

Відтак вбачаються підстави для поновлення заявнику строку на подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої-третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як вбачається з квитанції від 01 вересня 2025 року, позивачем сплачено судовий збір за позовом у розмірі 7267,20 гривень (а.с. 44).

Згідно квитанції від 05 вересня 2025 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5741,06 гривень (а.с. 65).

Позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 2276,44 гривень.

Вирішуючи вимоги заяви про стягнення з відповідача витрат на проведення оцінки майна в сумі 8 261,28 гривень, то суд зазначає, що дані витрати відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для підготовки до розгляду справи.

Вказані витрати були здійснені позивачем у зв`язку з необхідністю проведення оцінки та звітів про вартість майна з метою стягнення грошової компенсації у розмірі 1 632 987,50 гривень. У задоволенні даної позовної вимоги рішенням суду від 17 вересня 2025 року було відмовлено, тому витрати на проведення суб`єктами оціночної діяльності послуг з оцінки майна підлягають покладенню виключно на позивача і не підлягають відшкодуванню відповідачем.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

З наданих до суду доказів вбачається, що витрати на професійну правничу (правову) допомогу підтверджуються ордером про надання правничої допомоги (а.с. 7, 63, 172), договором про надання правничої допомоги від 26 травня 2025 року (а.с. 233).

Судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої Європейський суд з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача та заперечення відповідача в контексті положення частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що заявлена позивачем сума не є обґрунтованою.

Враховуючи реальний обсяг професійної правничої допомоги у суді, час, витрачений на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, тому дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у розмірі 5000,00 гривень (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 11, 12, 15, 133, 134, 137, 141, 259, 263-265, 270, 351, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна та стягнення грошової компенсації – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , понесені витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 5000,00 гривень (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 2276,44 гривень (дві тисячі двісті сімдесят шість гривень сорок чотири копійки).

У задоволенні іншої частини вимог заяви – відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.