Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №344/1951/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1951/26

Провадження № 2/344/3208/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Атаманюка Б.М.

секретаря судового засідання Солонинкло С.А.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Зелінського П.Л.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ТОРЕНТ» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 02.02.2026 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ТОРЕНТ» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05.02.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28.05.2026 здійснено перехід із спрощеного провадження по справі в загальне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.07.2026 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу досудового розгляду.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.09.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ТОРЕНТ» про стягнення моральної шкоди - залишено без розгляду за заявою позивача. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ТОРЕНТ» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 свій позов обґрунтовувала тим, що вона знаходилася у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «М-ТОРЕНТ», на посаді головного бухгалтера. На підставі наказу про звільнення №19-К від 09.06.2025 року трудові відносини між сторонами припинені. Однак, у день звільнення та після нього відповідач не виплатив заробітну плату за грудень 2024 року, січень 2025 року, а також не виплатив компенсацію за 20 календарних днів невикористаної відпустки, на яку позивач мала право, як одинока матір. У зв`язку із невиплатою відповідачем заборгованості позивач звернулася до органів Держпраці. За результатами перевірок Держпраці зафіксовано наявність заборгованості по заробітній платі відповідно до даних бухгалтерського обліку, встановлено факту невиплати компенсації за невикористану відпустку та винесено припис, який відповідач не виконав.

На підставі наведеного, позивач просила суд стягнути із відповідача заборгованість по заробітній платі за грудень 2024 року, січень 2025 року, а також компенсацію за 20 календарних днів невикористаної відпустки, як одинокій матері; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 09.06.2025 року по день фактичного розрахунку та судові витрати за наявності.

З урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог від 25.03.2026 (том. 1, а.с. 167-168), позивач зазначила, що станом на день подання цієї заяви відповідачем не проведено повного розрахунку зі нею, тому позивач здійснила власний розрахунок заборгованості, з урахуванням чого вона просить суд стягнути в її користь з відповідача:

- заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 33 512,65 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 К3пП України у розмірі 194 965,44 грн.;

- компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 62 081,67 грн.

ВІДЗИВ (том 1, а.с. 68-77).

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ТОРЕНТ» скористався правом подання відзиву на позов, в якому щодо задоволення позову заперечив. Зазначає, що ОСОБА_1 на підставі заяви та наказу №15-к від 16.10.2024 призначено на посаду головного бухгалтера ТОВ «М-ТОРЕНТ» з 18.10.2024 з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Перед початком виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис із посадовою інструкцією головного бухгалтера та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. При прийнятті на роботу позивач, в порядку ст.ст. 24, 25 Кодексу законів про працю України, подала документи, а саме: паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, документ про освіту (диплом спеціаліста серії НОМЕР_1 ). Копії зазначених документів містяться в особовій справі позивача. Будь-які документи, що підтверджують статус одинокої матері, зокрема свідоцтво про народження дитини, довідка про внесення запису про батька відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України, рішення суду, акти відповідних комісій або інші підтверджуючі документи, при прийнятті на роботу, у період трудових відносин чи в день звільнення позивачем не надавалися. Відповідно, станом на дату звільнення у відповідача були відсутні підстави вважати позивача особою, яка має право на додаткову соціальну відпустку як одинока мати. Про ймовірний статус позивача як одинокої матері відповідачу стало відомо лише 24.07.2025 під час проведення перевірки інспектором Держпраці. Водночас, під час проведення перевірки представнику відповідача не було пред`явлено жодних документів, які б підтверджували наявність у позивача відповідного статусу, та які могли слугувати підставою для нарахування і виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку. Інспектором Держпраці також не було надано відповідачу копій будь-яких документів, що підтверджують право позивача на таку відпустку. Тому, за відсутності документального підтвердження відповідного статусу, відповідач об`єктивно не мав можливості встановити наявність у позивача права на додаткову соціальну відпустку та, відповідно, не мав правових підстав для нарахування і виплати компенсації за невикористану відпустку. 3 метою з`ясування тверджень інспектора праці, відповідач направив позивачу запит про надання документації, яка б могла стати підставою для виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку. 11.10.2025, тобто через чотири місяці після звільнення, позивач вперше звернулася до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку. До заяви долучено копію свідоцтва про народження дитини та копію витягу з державного реєстру акті цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу Україна. Разом з тим, станом на дату звільнення позивача (09.06.2025) жодних документів, які б підтверджували її статус одинокої матері та право на додаткову соціальну відпустку, відповідачу подано не було. Позивач не надала відповідачу жодного належного доказу, який би підтверджував відсутність участі батька у вихованні дитини, наявність у неї статусу одинокої матері у розумінні трудового законодавства, права на додаткову соціальну відпустку. Вважає, що сам по собі витяг за ч. 1 ст. 135 СК України лише підтверджує спосіб внесення запису про батька до актового запису про народження, але не встановлює факту фактичного виховання дитини без участі батька.

Крім того, право працівника на додаткову соціальну відпустку реалізується шляхом звернення працівника до роботодавця із відповідною заявою та подання документів, що підтверджують наявність підстав для її надання. У період трудових відносин позивач жодного разу не зверталася до відповідача із заявою про надання додаткової соціальної відпустки, не подавала документів, які б підтверджували наявність у неї статусу одинокої матері, та не повідомляла роботодавця про наявність підстав для застосування відповідної трудової гарантії.

Щодо твердження позивача про не виплату заробітної плати, зазначає, що у період виконання обов`язків головного бухгалтера ОСОБА_1 безпосередньо та особисто формувала документи на виплату, ініціювала проведення розрахунків, відображала факт виплати у бухгалтерському обліку, подавала звітність із зазначенням сум нарахованої та виплаченої заробітної плати. Відповідно, у разі наявності будь-якої заборгованості із заробітної плати або непроведення остаточного розрахунку саме позивач була обізнана про такі обставини та мала можливість належним чином відобразити їх у бухгалтерському обліку, ініціювати проведення відповідних виплат або повідомити керівництво підприємства про наявність заборгованості. Однак протягом усього періоду роботи та в день звільнення позивач не заявляла жодних вимог щодо проведення розрахунку або наявності заборгованості. Вважає, що поведінка позивача суперечить принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин, закріпленому у ст. 3, 13 ЦІК України, та як особа не може посилатися на обставини, які виникли внаслідок її ж власних дій або службових рішень, якщо раніше вона підтверджувала протилежне.

Також зазначає, що у направленні на проведення перевірки інспектором Держпраці було витребувано первинну бухгалтерську документацію, формування, ведення та зберігання якої входило до функціональних обов`язків позивача як головного бухгалтера. Після отримання направлення директором ТОВ «М-ТОРЕНТ» видано наказ №17-25 від 22.07.2025 року на підготовку та подання запитуваних документів, а також представництво інтересів товариства під час перевірки уповноваженою особою. Під час виконання зазначеного наказу особою уповноваженою встановлено відсутність частини первинної бухгалтерської документації, у зв`язку з чим 23.07.2025 року подано доповідну записку на ім`я директора. Таким чином, звернення позивача до контролюючого органу відбулося після припинення трудових відносин та стосувалося документації, ведення якої входило до її службових обов`язків. Зазначена поведінка свідчить про намагання покласти на роботодавця наслідки організації бухгалтерського обліку за період, коли відповідальною особою за його ведення була сама позивач.

24.07.2025 інспектором Держпраці складено Акт №ПЗ/ІФ/8494/0249, у якому зазначено про ненадання ТОВ «М-ТОРЕНТ» документів, що підтверджують виплату ОСОБА_2 заробітної плати за грудень 2024 року та січень 2025 року. Проте відповідач вважає, сам по собі факт ненадання документів під час проведення перевірки не є доказом невиплати заробітної плати, оскільки не встановлює відсутності відповідних господарських операцій, а лише фіксує відсутність окремих документів у момент перевірки. Того ж дня інспектором Держпраці винесено припис №ПЗ/ІФ/8494/0249 від 24.07.2025 року, з яким відповідач не погодився та подав письмові заперечення. 3 метою усунення виявлених під час перевірки обставин 25.07.2025 року видано наказ №20-25 про відновлення первинної касової документації, яким передбачено невідкладні заходи щодо відновлення відсутніх документів на підставі бухгалтерських регістрів та банківських виписок. Крім того, на підставі доповідної записки юрисконсульта від 23.07.2025 року директором ТОВ «М-ТОРЕНТ» видано наказ №21-25 про створення тимчасової комісії та проведення внутрішньої перевірки бухгалтерського обліку та кадрової документації. За результатами роботи комісії складено Акт №1, яким встановлено відсутність у місці зберігання частини первинних документів з обліку касових операцій за період з 08 січня 2025 року по 06 червня 2025 року. Перелік таких документів наведено у Додатку №1 до Акта. Водночас комісією встановлено, що відповідні господарські операції, зокрема про виплату заробітної плати відображені у бухгалтерських регістрах та податковій звітності підприємства.

З урахуванням висновків комісії 15.08.2025 року видано наказ №25-25 про відновлення первинної документації та впорядкування облікових даних, яким передбачено комплексні заходи щодо відновлення документів, звірки розрахунків та приведення бухгалтерського обліку у відповідність до вимог законодавства.

Враховуючи значний обсяг відсутньої первинної бухгалтерської документації, необхідність поєднання процесу, її відновлення з поточною господарською діяльністю підприємства, а також те, що кожен документ потребував окремої перевірки та звірки з бухгалтерськими регістрами, податковою звітністю та банківськими виписками, відновлення і впорядкування первинної документації здійснювалося у період з 15.08.2025 року по 02.02.2026 року, що є об`єктивно зумовленим обсягом і складністю проведених робіт. Після завершення відновлення документації підприємством було вжито заходів для проведення звірки з особами, яким у відповідний період здійснювалися виплати, підтвердні документи щодо яких були відсутні у місці зберігання. 3 цією метою працівників підприємства, у тому числі позивача, було запрошено для ознайомлення, звірки та підписання відновлених платіжних відомостей. Оскільки виплата заробітної плати фактично здійснювалася відповідно до вимог чинного законодавства та була відображена у бухгалтерському і податковому обліку підприємства, працівниками відповідні документи було підписано, при цьому жоден із працівників не заявив претензій щодо факту чи розміру виплати заробітної плати. За таких обставин, твердження позивача про невиплату заробітної плати за грудень 2024 року та січень 2025 року є необґрунтованими та спростовуються сукупністю наданих відповідачем доказів, зокрема податковою звітністю, матеріалами внутрішньої перевірки підприємства та відновленою первинною документацією.

Окремо представником відповідача подано додаткові письмові пояснення 11.06.2026 (том 1, а.с. 239) в яких він додатково пояснив, що позивач стверджує, що їй не виплачена станом на день звільнення 09.06.2025 та по даний час заробітна плата за грудень 2024 та січень 2025 року. В той ж час, в матеріалах справи відсутні первинні дані про розмір заробітної плати. Так, штатним розписом який введений в дію з 02.12.2024 та з 01.01.2025 посадовий оклад головного бухгалтера ОСОБА_1 становив 15000 грн. (відповідні коші штатного розпису додаються). Заробітну плату у вказаному розмірі було нараховано та виплачено про, що долучаються відомості № 2501080371 та 2412193665. Окрім цього, до АТ «Райффайзен банк» було подано запит та отримано відповідь з якої вбачається, які дії щодо нарахування та виплати коштів вчинялися, ким і коли саме, відповідь із додатками додається.

Окрім того, представником відповідача подано 11.06.2026 окрему заяву про застосування строків звернення до суду, мотивуючи тим, що ч. 2 ст. 233 КЗпП України у даній категорії справ встановлений трьохмісячний строк звернення до суду з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. З рахуванням того, що з часу звільнення позивача пройшло вісім місяців, просить застосувати наслідки спливу строку на звернення до суду з даним трудовим спором.

На підставі наведеного, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

ВІДПОВІДЬ НА ВІЗИВ.

26.03.2026 позивач подача до суду відповідь на відзив (том. 1, а.с. 175-180) в якому на спростування позиції відповідача надає роз`яснення щодо тлумачення поняття «одинока мати», підтвердження такого статусу, кількості днів додаткової відпусти та компенсації за її невикористання. Вважає, що нею такий статус підтверджено і вона право на отримання грошової компенсації за 20 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки.

Щодо твердження Відповідача про нібито неналежне виконання Позивачем своїх посадових обов`язків, як головного бухгалтера, то предметом даного позову є стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації при звільненні (ст.116, 117 КЗпП України). Питання ж якості виконання посадових обов`язків працівником є предметом дисциплінарного провадження, а не підставою для невиплати зароблених коштів.

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав вказаних у позові та відповіді на відзив. Додатково пояснила, що вона перед звільненням з роботи зробила повний розрахунок який подала керівнику, проте їй не було виплачено всіх сум при звільненні. Оскільки їй добровільно відмовлялися виплатити компенсацію, вона звернулася в інспекцію праці, яка здійснювала перевірку. Роботодавцем не було надано інспекції праці всіх документів, проте вона встановила порушення та надала роботодавцю свій припис, який також не виконано. Стверджує, що в особовій справі були всі документи, які в подальшому були вилучені з метою уникнення виплати. Вона намагалася врегулювати спір з відповідачем, надала ще раз всі документи на підтвердження статусу одинокої матері, і юрист Назар сказав їй, що буде виплачено 30 000 грн., проте керівник відмовився виплачувати, пояснивши це тим, що надані документи не підтверджують статусу одинокої матері. Щодо строків звернення до суду, то звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «М-ТОРЕНТ» в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях. Стверджує, що позивачу при звільненні виплачені всі суми. Розрахунок здійснював інший бухгалтер підприємства. Позивачем не було подано підприємству документів на підтвердження її статусу одинокої матері, а тому такі виплати не здійснені. Припис інспекції праці відповідачем не виконано, і припис не оскаржували. Проте, в приписі йдеться про те, що повний розрахунок з позивачем по заробітній платі здійснено на третій день, тому йому не зрозуміло звідки позивач взяла 129 днів. Щодо статусу одинокої матері, то у підприємства не було таких документів, позивачка про такі виплати не писала заяву, а тому такі виплати не здійснювалися. При цьому, вважає, що статус одинокої матері є непідтвердженим. Окремо зазначає, що позивач в будь-якому випадку пропустила строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, які визначені ст. 233 КЗпП України, і останнім днем такого строку був 05.06.2025. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши надані докази, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За приписами частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Відомості про батька дитини – ОСОБА_4 внесені відповідно до ч.1 ст.135 СК України (том 1 а.с.8-9).

Позивач ОСОБА_1 знаходилася у трудових відносинах з 18.10.2024 із ТзОВ «М-ТОРЕНТ» на посаді головного бухгалтера, з окладом згідно штатного розпису, на підставі наказу №15-к від 16.10.2024 (том 1 а.с.78).

Посадові обов`язки головного бухгалтера на підприємстві визначені посадовою інструкцією, також працівники на підприємстві зобов`язані дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників (том 1, а.с. 79-91).

09.06.2025 ОСОБА_1 подала на ім`я директора ТзОВ «М-ТОРЕНТ» заяву про звільнення, в якій повідомила, що 25.05.2025 нею була написана заява на звільнення за власним бажанням. У зв`язку із неприйняттям її до уваги просить звільнити її з роботи за згодою сторін (том 1, а.с. 92).

Згідно наказу №19-К від 09.06.2025 ТзОВ «М-ТОРЕНТ» ОСОБА_1 звільнена 09.06.2025 із займаної посади за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Зобов`язано виплатити усі виплати (а.с.10).

Позивач вважала, що у день звільнення та після цього відповідач не виплатив їй заробітну плату за грудень 2024 року, січень 2025 року, а також не виплатив компенсацію за 20 календарних днів невикористаної відпустки, на яку позивач мала право, як одинока матір.

У зв`язку із невиплатою відповідачем заборгованості позивач звернулася до органів Держпраці.

На підставі направлення на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) в період з 21.07.2025 по 25.07.2025 була здійснена позапланова перевірка ТзОВ «М-ТОРЕНТ» (том 1, а.с. 94).

Після отримання направлення директором ТОВ «М-ТОРЕНТ» видано наказ №17-25 від 22.07.2025 року на підготовку та подання запитуваних документів, що було доручено юрисконсульту Онофришин Н.В.. Під час виконання зазначеного наказу уповноваженою встановлено відсутність частини первинної бухгалтерської документації, у зв`язку з чим 23.07.2025 року подано доповідну записку на ім`я директора (том 1, а.с. 95, 96).

Згідно акту Південно-Західного Міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці від 24.07.2025, зокрема встановлено, що згідно банківських відомостей нарахування коштів №2503175311 та №2503283520, працівникам ТзОВ «М-ТОРЕНТ» заробітну плату за березень 2025 року виплачено 18.03.2025 року та 04.04..2025 року, тобто на 17 день. Аналогічно, згідно банківських відомостей нарахування коштів №2504160524 та №25055051691, працівникам ТзОВ «М-ТОРЕНТ» заробітню плату за квітень 2025 року виплачено 17.04.2025 та 06.05.2025 р., тобто на 19 день, через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів, чим порушено вимоги ч. 1 ст.10 ЗУ №2136. Крім цього, ТзОВ «М-ТОРЕНТ» не надано документів, що підтверджують виплату ОСОБА_1 в повному обсязі заробітної плати за грудень 2024 року та за січень 2025 року. Виплату всіх нарахованих сум ОСОБА_1 у ТзОВ «М-ТОРЕНТ» проведено 12.06.2025 року, тобто не у день звільнення. Однак, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 09.06.2025 року по 12.06.2025 року ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено, чим порушено вимоги ч.1 ст.10 ЗУ №2136. Також, встановлено, що ОСОБА_1 являється одинокою матір`ю неповнолітньої дитини, яка не використала своє право на щорічну додаткову опалену відпустку. При звільненні ОСОБА_1 не нараховано та відповідно не виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку (соціальну відпустку), яка їй належала, чим порушено вимоги абз. 4 ч.1 ст.12 ЗУ №2136 (а.с.23-33).

Відповідно до припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПЗ/ІФ/8494/0249/П Південно-Західного Міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці від 24.07.2025 зобов`язано ТзОВ «М-ТОРЕНТ» усунути вищевказані виявлені порушення та забезпечити додержання норм законодавства про працю та проінформувати до 22.08.2025 року про виконання (а.с.34-38).

3 метою усунення виявлених під час перевірки порушень, 25.07.2025 директором ТзОВ «М-ТОРЕНТ» видано наказ №20-25 про відновлення первинної касової документації, яким передбачено заходи щодо відновлення відсутніх документів на підставі бухгалтерських регістрів та банківських виписок. Крім того, на підставі доповідної записки юрисконсульта від 23.07.2025 року директором ТОВ «М-ТОРЕНТ» видано наказ №21-25 про створення тимчасової комісії та проведення внутрішньої перевірки бухгалтерського обліку та кадрової документації (том 1, а.с. 109, 110).

Згідно складено акту №1 ТзОВ «М-ТОРЕНТ», за результатами роботи комісії з перевірки бухгалтерського обліку та кадрової документації встановлено відсутність у місці зберігання частини первинних документів з обліку касових операцій за період з 08 січня 2025 року по 06 червня 2025 року. Перелік таких документів наведено у Додатку №1 до Акта (том 1 а.с.121-126).

Відповідно до наказу №25-25 ТзОВ «М-ТОРЕНТ» від 15.08.2025 року, з урахуванням висновків комісії зобов`язано відновити первинну документацію та впорядкування облікових даних, яким передбачено комплексні заходи щодо відновлення документів, звірки розрахунків та приведення бухгалтерського обліку у відповідність до вимог законодавства (том 1 а.с.127-128).

З приводу виплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як одинокій матері, то між сторонами велася претензійна робота. ОСОБА_1 зверталася з листами до ТзОВ «М-ТОРЕНТ» з даного приводу, додатково подавала документи на підтвердження вказаного статусу (копію свідоцтва про народження, Витяг з державного реєстру актів цивільного стану), на що отримувала відповіді, що при формуванні особової справи документація, яка підтверджувала статус одинокої матері, ОСОБА_1 подано не було. Також ОСОБА_1 зверталася до ТзОВ «М-ТОРЕНТ» із заявою про надання їй довідки про суми наявної заборгованості по заробітній платі (том 1, а.с. 11-21).

Відповідач заперечує наявність заборгованості по заробітній платі, на підтвердження чого надає: податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2024 рік 4 квартал, з квитанцією №2; відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 4 квартал 2024 року; відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 4 квартал 2024 року; податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1 місяць 2025 року, з квитанцією №2; відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 1 місяць 2025 року, відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 1 місяць 2025 року (том 1, а.с.139-158).

В свою чергу, з урахуванням даних, які вказані у вищевказаних документах, а також з урахуванням довідок про рух коштів по рахунку позивача (том 1, а.с.206-226), позивачем було здійснено детальний розрахунок заборгованості.

Так, згідно з розрахунку заборгованості по заробітній платі, за період 18.10.2024 по 09.06.2025 заборгованість ТзОВ «М-ТОРЕНТ» перед ОСОБА_1 становить 33 512,65 грн. (том. 1, а.с.169).

Згідно з розрахунком невикористаної відпустки за період роботи з 18.10.2024 по 09.06.2025 заборгованість ТзОВ «М-ТОРЕНТ» перед ОСОБА_1 становить 34 726,32 грн., з яких: 15 433,92 грн. – основна; 19 292,40 грн. – додаткова (том. 1, а.с.170).

Згідно з розрахунком компенсації втрати частини доходів, з урахуванням індексу споживчих цін, сума компенсації за вказаний період роботи становить 62 081,67 грн. (том. 1, а.с.171).

Також здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, який за квітень-травень 2025 року, всього за 44 дні, становить 194 965,44 грн. При розрахунку взято до уваги, що середній заробіток становив 1 511,36 грн., а кількість днів прострочення – 129. (том 1, а.с.172).

ЗАКОНОДАВСТВО, ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану додаткову відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 К3пП України та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Позивач здійснила власний розрахунок заборгованості, який відповідачем не визнається та стверджується про виплату всіх належних сум позивачу під час звільнення.

В матеріалах справи відсутні первинні дані про розмір заробітної плати. Позивач стверджує, що штатним розписом який введений в дію з 02.12.2024 та з 01.01.2025 посадовий оклад головного бухгалтера ОСОБА_1 становив 15000 грн.

Заробітну плату було нараховано та виплачено про, що долучаються відомості № 2501080371 та 2412193665, та про що вказано у акті перевірки та приписі про усунення порушень.

В даній справі має місце факт відсутності частини первинних документів з обліку касових операцій за період з 08 січня 2025 року по 06 червня 2025 року, що встановлено під час проведення перевірки контролюючого органу.

Як наслідок, за наявними матеріалами справи суд не може самостійно здійснити власні розрахунки на спростування доводів однієї чи іншої сторони.

Відтак, з урахуванням наданих сторонами доказів, суд при прийнятті рішення бере до уваги Акт та Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПЗ/ІФ/8494/0249/П Південно-Західного Міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці від 24.07.2025, яким зобов`язано ТзОВ «М-ТОРЕНТ» усунути виявлені порушення.

Зазначається, що вказаний Припис є актом індивідуальної дії, який не оскаржувався у встановленому законом порядку, цим самим вважається визнаним та таким, що підлягає виконанню.

Так, в частині спірних правовідносин в Акті та Приписі встановлено, що виплату всіх нарахованих сум ОСОБА_1 у ТзОВ «М-ТОРЕНТ» проведено 12.06.2025 року, тобто не у день звільнення. Однак, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 09.06.2025 року по 12.06.2025 року ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено, чим порушено вимоги ч.1 ст.10 ЗУ №2136.

З урахуванням встановленого контролюючим органом порушення слідує висновок, що ТзОВ «М-ТОРЕНТ» немає перед ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі, проте виплату всіх нарахованих сум ОСОБА_1 у ТзОВ «М-ТОРЕНТ» проведено не в дань звільнення 09.06.2025, а тільки 12.06.2025 року. Тобто, має місце не проведення повного розрахунку із строком затримки - три дні.

З урахуванням встановлених обставин в цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, нормою статті 117 КЗпП України встановлено обов`язок для роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - по день фактичного розрахунку.

Визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).

У відповідності до абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. В разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяця роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - п. 5 Порядку.

При цьому, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів - п. 8 Порядку.

Цим же пунктом встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.

Як встановлено судом, середній заробіток позивача на підприємстві за останні два місяці перед звільненням становив 66 500,00 грн., з яких 36 500 грн. – в квітні та 30 000,00 грн. в травні 2025 року. Загальна кількість робочих днів за вказані місяці становила 44 дні.

Відповідно, середній заробіток позивача на підприємстві становив 1 511,36 грн. на день (66 500/44).

Таким чином, з урахуванням того, що виплату всіх нарахованих сум ОСОБА_1 у ТзОВ «М-ТОРЕНТ» проведено на третій день після звільнення, середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача за правилами ст. 117 КЗпП України, повинен становити – 4 534,08 грн. (1 511,36 х 3).

Щодо стягнення відшкодування за невикористану додаткову відпустку одинокій матері.

Тлумачення поняття «одинока мати» надане в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, в п.9 якої визначеного, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдову, іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пункт 5 частини 14 ст.10 Закону «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР (далі — Закон №504) визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

У п.2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів У країни від 07.07.2021 р. №693, вказано, що термін «одинока мати» вживається в такому значенні: це «мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком».

Згідно зі ст.19 Закону №504 одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 Кодексу законів про працю України).

Законодавством України про працю не передбачено строку давності, після закінчення якого працівниця - одинока мати втрачала б право на додаткову соціальну відпустку, передбачену ст. 19 Закону №504. Якщо одинока мати, яка працює і сама виховує дитину, не користувалася зазначеною соціальною відпусткою, вона має на неї право починаючи з 2004 року — тривалістю 7 календарних днів за кожен календарний рік до виповнення дитиною повноліття, а з 2010 року — тривалістю 10 календарних днів. Тому якщо працівниця з якихось причин не скористалася цим правом і не використала цю відпустку за минулі роки, вона має право використати цю відпустку, а в разі звільнення (незалежно від підстав) роботодавець зобов`язаний виплатити такій працівниці компенсацію за всі невикористані дні відпусток.

Крім того, згідно зі ст. 24 Закону №504 та статтею 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні як щорічної відпустки, так і додаткової відпустки працівникам. Ця виплата є обов`язковою частиною остаточного розрахунку в день звільнення (ст.116 КЗпП України), і якщо роботодавець її не виплатив, вона є частиною заборгованості, яку Позивач має всі правові підстави стягнути.

З огляду на зазначене, позивач згідно з чинним законодавством України визнається одинокою матір`ю, що документально підтверджується копією свідоцтва про народження дитини та витягом, і що надає їй право на додаткову відпустку згідно зі ст. 19 Закону №504, компенсація за яку не була виплачена при звільненні з роботи та повному розрахунку.

Суд вважає, що позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження її статусу одинокої матері, тому вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за 20 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розрахунку вказаної заборгованості до уваги береться розрахунок позивача (том 1, а.с. 170), згідно з яким за період роботи з 18.10.2024 по 09.06.2025 позивачу з жовтня 2024 по травень 2025 було нараховано 204 500,00 грн. заробітної плати. Кількість календарних днів за вказаний період становив 212. Відповідно, грошова компенсація за 20 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, повинна становити 19 292,40 грн. (204 500/212=964,62; 20х964,62=19 292,40).

В даному розрахунку позивача суд не знаходить невідповідності, при цьому відповідач не заперечив правильність такого розрахунку, свого контррозрахунку до суду не надав.

Водночас, звертається увага, що позивачем у вказаній таблиці визначено окрему компенсацію за 16 днів основної відпустки на суму 15 433,92 грн.. Проте, позовна заява не місить жодних обґрунтувань з цього приводу, під час проведення перевірки Державною службою з питань праці такого порушення не встановлено. Тому судом такі обставини не досліджуються, а розрахунок позивача в цій частині до уваги не береться.

Щодо стягнення компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (див. постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 521/940/17, від 18 липня 2023 року в справі № 200/10663/21).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» та Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, оплата часу відпусток входить до структури заробітної плати.

Таким чином, грошова компенсація за 20 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері, яка становить 19 292,40 грн., підлягає індексації за період невиплати вказаного доходу.

З урахуванням того, що інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться, для розрахунку індексації до уваги береться наступний місяць за місяцем звільнення – липень 2025 року та період по вересень 2026 року включно, а також сума компенсації за невикористану додаткову відпустку 19 292,40 грн.

За вказаними даними, відповідно до здійсненого судом розрахунку сума індексації, яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивача становить – 222,98 грн..

Щодо індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який судом визначений в сумі 4 534,08 грн., то така виплата не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)). Відповідно, на таку виплату індексація не нараховується.

Щодо строків звернення до суду за вирішенням вказаного трудового спору, то частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025. Вказане рішення суду чинне на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, а тому судом не застосовуються наслідки спливу строків звернення до суду за вирішенням даного трудового спору.

ВИСНОВОКИ СУДУ.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ТзОВ «М-ТОРЕНТ» в користь ОСОБА_1 : 4 534,08 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку; 19 292,40 грн. - компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері та 222,98 грн. - компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а всього – 24 049,46 грн.

При цьому, при стягненні зазначеної суми, суд враховує наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Таким чином, слід стягнути з ТзОВ «М-ТОРЕНТ» (код 42840527) в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 : 4 534,08 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку; 19 292,40 грн. - компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері; 222,98 грн. - компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а всього – 24 049,46 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, тому суд дійшов висновку про стягнення судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. з відповідача в дохід держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 9, 10-13, 76-81,89,133, 141, 259,263-265,268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТзОВ «М-ТОРЕНТ» (код 42840527) в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 : 4 534,08 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку; 19 292,40 грн. - компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері; 222,98 грн. - компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а всього – 24 049 (двадцять чотири тисячі сорок дев`ять) грн. 46 коп., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з ТзОВ «М-ТОРЕНТ» (код 42840527) судовий збір у дохід державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України) в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повне найменування учасників розгляду:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 .

Відповідач : ТзОВ «М-ТОРЕНТ» (код ЄДРПОУ 42840527), юридична адреса: вул. Лермонтова 25 В, приміщення 3, м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область.

Рішення виготовлено та підписано 09.10.2026.

Суддя Богдан АТАМАНЮК