Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №344/10444/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10444/26

Провадження № 2/344/5827/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Татарінової О.А.,

секретаря Гарасимів А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням. Вимоги позову обґрунтовує тим, що він починаючи із 07.07.1976 року і по сьогодні постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 . В дану квартиру позивач вселився як член сім?ї (син) основного квартиронаймача, ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його матір, основний квартиронаймач, ОСОБА_2 померла. Відтак, він залишився єдиним мешканцем даної квартири.

При цьому, після смерті його матері документи, які б підтверджували право його матері на користування цим житловим приміщенням не збереглися та були втрачені (зокрема, ордер на вселення).

Маючи намір реалізувати своє право на приватизацію даної квартири, 09.04.2026 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про передачу йому у приватну власність даного житла. В даній заяві, серед іншого, він також просив повідомити про можливість здійснення приватизації даного житлового приміщення за відсутності в нього документів, що підвереджують його право користування цим житловим приміщенням (зокрема, ордеру на вселення чи договору найму житловим приміщенням тощо).

У відповідь на дану заяву, листом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05.05.2026 року №K/2415 його було повідомлено, що для переоформлення договору найму на вказане житлове приміщення йому необхідно надати копію ордера або архівного витягу з рішення виконавчого комітету про надання житлового приміщення. Також, повідомлено, що за умови відсутності в нього документів, що підтверджують мою правомірність вселення, то він не зможе приватизувати це житло. При цьому, зазначено, що має право відстояти своє право користування житлом в судовому порядку.

Відтак, з метою переоформлення договору найму на своє житло та в подальшому реалізації права на його приватизацію, позивач вимушений звернутися до суду із позовом про визнання свого права користування цим житлом.

Факт того, що позивачу дійсно належить дане житло на праві користування пояснюється і підтверджується поквартальною карточкою форми «Б» ЖЕО №5 міста Івано-Франківськ, виданою КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» від 07.11.2017 року згідно якої квартиронаймачами житла за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (основний наймач; дата вселення: 28.09.1962 року) та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (син; дата вселення: 07.07.1976 року). Подібні за змістом відомості відображені й в Довідці №02-02/4601 виписки з будинкової книги про реєстрацію та склад сім`ї, виданій 05.10.2015 року КП «ЄРЦ», де вказано, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані двоє чоловік: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (основний квартиронаймач), яка зареєстрована в будинку із 28.09.1962 року, а також позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (син), який зареєстрований в будинку із 07.07.1976 року.

В даній довідці зазначено, що вказане житло є власністю місцевої ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивача, основний квартиронаймач, ОСОБА_2 померла. Отже, внаслідок смерті матері до позивача перейшли всі права та обов`язки основного квартиронаймача даного житла.

Після смерті матері, рахунки на оплату комунальних послуг за обслуговування данного житла почав отримувати виключно позивач.

27.12.2017 року ТОВ «Балтія-Сервіс» (колишнім балансоутримувачем будинку) було видано довідку №02-02/1479 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, з якої простежується, що тільки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований в даному житлі як власник. Усього проживає одна особа.

Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади №2368 від 23.02.2026 року підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований в житлі виключно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , із 07.07.1976 року. Аналогічна інформація відображена й у Витязі з Реєстру територіальної громади від 05.03.2026 року, де зазначено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 із 07.07.1976 року проживає в АДРЕСА_2 .

Отже, зазначені докази в своїй сукупності достовірно підтверджують факт того, що починаючи із 07.07.1976 року і по теперішній час позивач є правомірним користувачем зазначеного житла.

Більше того, факт його правомірного користування цією квартирою неодноразово визнавався територіальною громадою міста.

Так, зокрема, 05.03.2013 року складеним КП «Муніципальна інспекція з благоустрою» було винесено припис, яким позивача, як мешканця даної квартири разом із матір`ю зобов`язано негайно вивезти сміття із балкону та прибудинкової території.

Протоколом про адміністративне правопорушення від 20.01.2015 року, складеним КП «Муніципальна інспекція з благоустрою» було встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 за даною адресою цього ж дня здійснив захаращення (засмічення) та балкону твердими побутовими відходами.

У зв`язку з чим, постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті міської ради від 05.03.2015 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП.

Протоколом про адміністративне правопорушення від 08.05.2015 року, складеним КП «ЄРЦ» знову було встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 за даною адресою накопичує побутове сміття в квартирі та на прибудинковій території.

Знову ж таки, постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті міської ради від 11.06.2015 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.150 КУпАП.

В листі КП «ЄРЦ» від 16.09.2015 року №01-02/2558 було зазначено, що наймачами квартири АДРЕСА_1 є саме ОСОБА_1 та, на той час ще жива його матір, ОСОБА_2 .

В подальшому знову, 14.03.2016 року КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» було складено відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення як мешканця даної квартири за накопичення побутового сміття на сходах та балконі у внутрішньому дворі даного будинку.

Як наслідок, постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті міської ради від 14.04.2016 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.150 КУпАП через накопичення побутового сміття за адресою свого проживання.

Таким чином, такі докази підтверджують ту обставину, що раніше представниками територіальної громади міста (як органом місцевого самоврядування, так і комунальними підприємствами) він визнавався як правомірний наймач даної квартири.

Про наявність реального зв`язку із цим житлом може свідчити, в тому числі й отримання позивачем поштових відправлень за цієї адресою.

Так, зокрема, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.05.2015 року підтверджується, що адресат ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 отримав рекомендований лист 25.05.2015 року, про що свідчить його особистий підпис.

Зазначає, що обставина правомірного користування позивачем означеним житлом раніше досліджувалася судами при вирішенні спору із територіальною громадою міста про його виселення із нього. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.12.2019 року у справі №344/12532/15-ц за позовом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа - КП «МІУК» про виселення без надання іншого житлового приміщення в задоволенні позову було відмовлено. Водночас, в даному рішенні суд встановив, що «відповідач ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 ». Зазначене рішення набрало законної сили згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 13.02.2020 року. Так само, в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року, прийнятій в зазначеній справі, в розділі «Фактичні обставини, встановлені судами» зазначено, що « ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_3 ». Рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову були залишені без змін.

Отже, обставина правомірного користування спірним житлом є преюдиційною та окремого доказування не потребує.

Таким чином, зазначені докази в своїй сукупності достовірно підтверджують факт правомірного користування позивачем цим житлом.

Також зазначає, що інформація про приватизацію даної квартири її наймачами у виконавчому комітеті міської ради відсутня, а інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №478667488 від 25.05.2026 року підтверджується відсутність зареєстрованого права власності на вказане житло.

Тобто, дане житло не було приватизоване будь-ким та надалі залишається комунальною власністю міста.

Позивачем зазначається, що ним вживалися заходи, спрямовані на отримання документів, які підтверджують підстави вселення моєї матері у спірне житло.

Листом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26.03.2026 року №14/01-20/1781 повідомлено, що ордер, як єдина підстава його вселення в зазначене жиле приміщення у виконавчому комітеті міської ради відсутній.

Також як і листом Державного архіву Івано-Франківської області від 23.03.2026 року №79/06-07 зазначено, що в протоколах засідань виконавчого комітету Станіславської (Івано-Франківської) міської Ради народних депутатів трудящих за 1962 рік (рік вселення його матері, основного наймача) рішення на підставі якого дану квартиру будо передано в користування ОСОБА_2 - не виявлено.

Так само, листом Державного архіву Івано-Франківської області від 17.07.2025 року №K-23/06-07 позивача повідомлено, що в протоколах засідань виконавчого комітету Станіславської міської Ради народних депутатів трудящих за 1946 рік рішення про надання ОСОБА_5 (його діду, батьку його матері) - не виявлено.

Отже, позивачем було вжито вичерпних заходів щодо отримання документів, які б підтверджували правові підстави вселення його матері у це житло.

Однак, внаслідок цих дій, таку інформацію не вдалося роздобути, а відтак, в позивача відсутній інший спосіб підтвердити своє право користування цим житлом ніж судовий.

Враховуючи наведене просить суд визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, а саме двокімнатною квартирою на першому поверсі, загальною площею 91,8 кв.м. та житловою площею 57,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

22.06.2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовують тим, що Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає, що зазначений позов є безпідставний та необґрунтований, а відтак, не підлягає до задоволення зважаючи на наступні обставини. Позивач зазначає, що з 1976 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 і був вселений як член сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 (матері). Документи які б підтверджували підстави вселення у зазначене житло відсутні. 01.07.2025р. позивач звертався до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики про надання копії ордеру на вселення в житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 . Листом від 22.07.2025р. ЗВ№К/1221 позивачу повідомлено, що ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 відсутній та рекомендовано звернутися до Івано-Франківського обласного архіву. 16.04.2026р. позивач звернувся і заявою до виконавчого комітету ІваноФранківської міської ради щодо передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 . Листом від 05.05.2026р. ЗВ№К/2415 позивачу було надано відповідь на зазначене звернення та роз`яснено, які необхідно надати документи.

Позивачем не надано жодних доказів, що спірна квартира надавалася ОСОБА_5 (дід) чи ОСОБА_2 (мати) та те, що вони були наймачами даної квартири. Крім того, не надано доказів того, що ОСОБА_5 , який ймовірно був наймачем квартири АДРЕСА_1 , вселив до даної квартири позивача. Також, доказів того що ОСОБА_2 , яка була зареєстрована в квартири АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті ОСОБА_5 була визнана наймачем спірної квартири, також не надано.

У позовній заяві позивач посилається на ст. 106 ЖК України «Зміна договору найму жилого приміщення внаслідок визнання наймачем іншого члена сім`ї», тобто на норми ЖК України, які визначають таким способом визнання права користування житловим приміщенням як зміну договору найму житлового приміщення тощо. Проте таких вимог позивач не заявляє.

Крім того, позивач не звертався до відповідача щодо зміни (переукладення) договору найму житлового приміщення після смерті попереднього наймача та не отримував відмову відповідача з даного приводу. Також слід зазначити, що виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради не порушувалось питання про примусове виселення позивача із спірного житла, перешкоди у користуванні спірним житлом також не створювались. А відтак вважають, що звернення позивача із зазначеним позовом є передчасним.

Просять суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської про визнання права користування житловим приміщенням двокімнатною квартирою АДРЕСА_3 на АДРЕСА_4 відмовити в повному обсязі.

26.06.2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яку обґрунтовує тим, що у своєму відзиві відповідач вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів тощо, що спірна квартира надавалася діду позивача, ОСОБА_5 або його матері, ОСОБА_2 , а також того, що вказані особи були наймачами даної квартири, які в подальшому вселили до даної квартири позивача. Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач покликається на норми Житлового кодексу України та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень. Однак, з такими твердженнями не можна погодитися з огляду на наступне.

Положеннями статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Житловий кодекс УРСР було прийнято 30.06.1983 року та введено в дію з 01.01.1984 року згідно постанови Верховної Ради УРСР від 30.06.1983 року №5465-Х. Водночас, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21.12.1983 року №6236-Х «Про порядок введення в дію Житлового кодексу Української РСР» було встановлено, що до приведення житлового законодавства Української РСР у відповідність з Житловим кодексом Української РСР чинні акти житлового законодавства Української РСР застосовуються, оскільки вони не суперечать Кодексу. Житловий кодекс Української РСР застосовується до житлових правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1984 року. У житлових правовідносинах, що виникли до введення в дію Житлового кодексу Української РСР, здійснення прав і обов`язків учасників цих правовідносин після 1 січня 1984 року регулюється відповідно до Житлового кодексу (пункти 1 та 2). Постановою Ради Міністрів Української РСР та Укрпрофради від 11.12.1984 року №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» визначено, що дані Правила обліку вводяться в дію з 1 січня 1985 року. Установлено, що громадяни, правомірно взяті на облік потребуючих поліпшення житлових умов до 1 січня 1985 р., не втрачають права на одержання жилого приміщення, якщо в новому законодавстві інакше регулюється взяття громадян на облік у таких випадках.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 вселився та зареєстрований у спірному житлі починаючи із 07.07.1976 року. Відтак, зазначені вище нормативно-правові акти, на які покликається відповідач не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в частині встановлення правомірності підстав вселення позивача у житло. У зв`язку з цим, до правовідносин з приводу вселення позивача у спірну квартиру необхідно застосовувати законодавство, чинне на той момент часу.

У відомостях із поквартирної карточки ЖЕО №5 (форма Б) (був обліковим документом, який містив інформацію про всіх прописаних мешканців) зазначено, що в квартирі АДРЕСА_5 основний наймач житла є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка прописана в ньому 28.09.1962 року, а ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 прописаний в даному житлі із 07.07.1976 року як син наймача.

На момент прописки позивача в 1976 році інститут прописки мав імперативно-дозвільний характер та передбачав можливість проведення такої реєстраційної дії виключно за наявності правових підстав для користування цією особою житлом, в якому вона прописується. Оскільки на момент прописки (вселення) в дане житлове приміщення позивачу було повних 16 років, а згідно облікових даних основним квартиронаймачем була матір позивача, то для такого вселення позивача на той момент часу достатньо було одноосібного рішення основного наймача. Отримання позивачем окремого розпорядчого документу на своє вселення до квартири матері законодавство не вимагало. Відтак, зазначене вище свідчить про те, що позивач вселився у дане житло правомірно, відповідно до нормативно-правових актів, які були чинні на той момент часу.

Також, помилковим є твердження сторони відповідача про відсутність доказів визнання матері позивача ОСОБА_2 основним наймачем квартири. Вищезгадана поквартирна карточка ЖЕО №5 (форма Б) свідчить про те, що саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка прописана в ньому 28.09.1962 року була основним наймачем цього житла. Окрім того, в Довідці №02-02/4601 виписки з будинкової книги про реєстрацію та склад сім`ї, виданій 05.10.2015 року КП «ЄРЦ», вказано, що на той час, в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані двоє чоловік: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (основний квартиронаймач), яка зареєстрована в будинку із 28.09.1962 року, а також ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , її син, який зареєстрований в будинку із 07.07.1976 року. Відтак, факт визнання відповідачем матері позивача основним наймачем спірної квартири підтверджується наявними у справі доказами. Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач, всупереч вимог процесуального закону, не надав у матеріали справи жодних доказів того, що позивач та/або його матір у 1962 та в 1976 роках вселилися в дане житло неправомірно, без належних на те законних підстав. Разом з тим, заперечуючи проти того факту, що позивач та його матір були наймачами квартири, відповідач допускає суперечливу поведінку, оскільки раніше ним визнавався такий факт.

Так, в позовній заяві про виселення без надання іншого жилого приміщення від 25.08.2015 року №1310/12-15/в Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради самостійно стверджував як одну із підстав свого позову те, що «наймачами квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .» (абзац 5 сторінка 1). Якщо ж відповідач заперечує правомірний статус позивача як наймача житла, то залишається незрозумілим чому він в судовій справі №344/12532/15-ц просив суд його виселити із житла із тієї підстави, що він є наймачем, який порушує правила співжиття громадян, а не з підстави неправомірного чи самовільного вселення в це житло.

Вввжає, що факт правомірного користування цією квартирою позивачем неодноразово визнавався територіальною громадою міста, зокрема реєстрацією місця проживання позивача за цією адресою та притягнення його до адміністративної відповідальності за вказаною адресою як наймача житла за порушення правил благоустрою (копії відповідних матеріалів долучалися до позову). Разом з тим, факт правомірного найму цього житла позивачем є преюдиційним, був встановлений у судових рішеннях по справі №344/12532/15-ц, та в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, окремому доказуванню не підлягає.

Отже, твердження сторони відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували статус позивача та його матері як наймачів житла є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо відсутності у позивача документів, які були підставою для вселення його матері та/або діда в спірне житло, представником позивача зазначається, що як вже було вище згадано, позивач вселився в спірну квартиру як член сім`ї основного наймача, його матері, а відтак, особисто йому ордер на вселення чи рішення про його вселення – не видавалися. Водночас, ним вживалися заходи, спрямовані на отримання документів, які підтверджують підстави вселення його матері та діда у спірне житло. Листом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 26.03.2026 року №14/01-20/1781 повідомлено, що ордер, як єдина підстава вселення в зазначене жиле приміщення у виконавчому комітеті міської ради відсутній. Подібна інформація знайшла своє відображення й в листі Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22.07.2025 року №К/1221, де також було рекомендовано позивачу звернутися в Івано-Франківський обласний архів для отримання витягу з рішення виконавчого комітету про надання житла. Листом Державного архіву Івано-Франківської області від 23.03.2026 року №79/06-07 зазначено, що в протоколах засідань виконавчого комітету Станіславської (Івано-Франківської) міської Ради народних депутатів трудящих за 1962 рік (рік вселення моєї матері, основного наймача) рішення на підставі якого дану квартиру будо передано в користування ОСОБА_2 – не виявлено.

Листом Державного архіву Івано-Франківської області від 17.07.2025 року №К-23/06-07 його повідомлено, що в протоколах засідань виконавчого комітету Станіславської міської Ради народних депутатів трудящих за 1946 рік рішення про надання ОСОБА_5 (діду позивача) – не виявлено.

Отже, позивачем було вжито вичерпних заходів щодо отримання документів, які б підтверджували правові підстави вселення його матері у це житло. Проте, такі документи не вдалося роздобути з незалежних від нього причин. Це свідчить про те, що в позивача відсутній інший спосіб підтвердити своє право користування цим житлом ніж судовий.

Якщо ж рішення про передачу у власність або користування майна відсутнє на зберіганні в архіві, то це не означає їхню відсутність чи недійсність. Відсутність у позивача, відповідача чи архівних установах документа, який був підставою для вселення матері та/або діда позивача, а в подальшому і самого позивача у спірне житло, не свідчить про неправомірність чи безпідставність вселення цих осіб до даної квартири. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт тривалого та правомірного користування цими особами спірним житлом. Саме відсутність таких документів і слугувала підставою для позивача звернутися до суду із цим позовом, оскільки відсутність таких документів перешкоджає йому в реалізації його прав як наймача житла.

У своєму відзиві представник відповідача вказує на те, що в спірних правовідносинах норми ЖК України визначають визнання наймачем іншого члена сім`ї як належний спосіб захисту права позивача. Проте, таке твердження є також помилковим. Отже, позивач просить суд застосувати до спірних правовідносин належний та ефективний спосіб захисту його права, визнавши його право користування цим житлом.

У відзиві також наголошується на тому, що позивач не звертався до відповідача із проханням зміни (переукладення) договору найму житлового приміщення після смерті своєї матері та не отримував відмову з даного приводу, та, як наслідок, вважає позов передчасним.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, будучи наймачем вказаного приміщення, звернувся до відповідача із заявою від 09.04.2026 року в якій просив передати йому житло у приватну власність. У відповідь на дану заяву, листом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05.05.2026 року №К/2415 йому було повідомлено, що для переоформлення договору найму йому потрібно надати копію ордера на вселення або архівний витяг з рішення виконавчого комітету про надання житлового приміщення. За умови відсутності таких документів, він не може приватизувати це житло.

Разом з тим, повідомлено, що він може відстояти своє право користування житлом у судовому порядку. Тобто, позивач маючи намір скористатися своїм правом на приватизацію житла як його наймач, звернувся до відповідача із відповідною заявою. Однак, його заява не була задоволена по причині невизнання права користування позивачем цим житлом так як в нього відсутні документи на вселення його матері. Це означає, що між сторонами виник спір щодо права позивача на користування цим житлом. Відтак, дане право підлягає судовому захисту.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідачем не визнається право позивача користування житлом і саме дії відповідача спричиняють йому перешкоди у повноцінній реалізації такого права (зокрема, на приватизацію цього житла). Відтак, у позивача були наявні фактичні та правові підстави для звернення до суду із цим позовом. Помилковим є також й твердження відповідача про те, що ним не порушувалося питання про примусове виселення позивача із спірного житла.

Наявними доказами підтверджується, що під час судового розгляду спору між цими ж самим сторонами у справі №344/12532/15-ц Виконавчий комітет ІваноФранківської міської ради мав намір виселити позивача без надання йому іншого житлового приміщення. Таким чином, факти чинення перешкод у реалізації права користування позивачем своїм житлом знайшли своє підтвердження. Тому, враховуючи наведене просять позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

03.07.2026 року представником відповідача подано до суду заперечення (на відповідь на відзив), які обґрунтовують тим, що з приводу посилання на ту обставину, що норми Житлового кодексу Украї не були чинними станом на момент вселення у квартиру, слід зазначити, що посилання зроблено станом на час розгляду спірних правовідносин, оскільки особа, набуває права користування/власності на підставах та у спосіб визначених чинними нормативно-правовими актами.

Реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.

З приводу посилання на рішення Івано-Франківського міського суду у справі № 344/12532/15-ц яким, на думку представника позивача, встановлено факт правомірного найму, то звертаємо увагу, що суд вказав «… при прийнятті даного рішення суд враховує те, що виселення на підставі ч. 1 ст. 116 ЖК України без надання іншого житлового приміщення є крайнім заходом, передбаченим законом. Більше того, ОСОБА_1 самостійно не має можливості для себе забезпечити інше житло, офіційно не працює, є особою пенсійного віку, хворіє, що підтверджується матеріалами справи…». Отже суд жодним чином не встановив правомірність проживання у спірному житлі, а тільки вказав, що врахвуючи вразливий стан особи її виселення є неможливим. В даному випадку також відсутні докази, які б підтвердили обставини наведені у позовній заяві, а відтак відсутні підстави для його задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила врахувати обставини зазначені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши всі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , батьками якого зазначені: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народженя, виданого повторно, Серії НОМЕР_1 від 10.02.2026 року (а.с.26).

ОСОБА_7 , як наймачу, видано поквартирну карточку на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 57 кв.м. У вказаній карточці також зазначені син ОСОБА_7 – ОСОБА_1 , та племінник ОСОБА_8 .

Крім того, у вказаній карточці зазначено, що ОСОБА_7 , яка була зареєстрована у вказаному вище житловому приміщенні з 28.09.1962 року виписана з нього 15.05.2017 року по АДРЕСА_6 (а.с.24).

22.11.2011 року виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 91,8 м.кв. (а.с.19).

05.03.2013 року КП «Муніципальна інспекція з благоустрою» було винесено припис, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як мешканців квартири АДРЕСА_5 зобов`язано негайно вивезти сміття (а.с.32).

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 20.01.2015 року, складеним КП «Муніципальна інспекція з благоустрою» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 за даною адресою цього ж дня здійснив захаращення (засмічення) та балкону твердими побутовими відходами (а.с.33).

У зв`язку з чим, постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті міської ради від 05.03.2015 року позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУПАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді 340,00 грн. (а.с.34).

Із копії протоколу про адміністративне правопорушення від 08.05.2015 року, складеним КП «ЄРЦ» вбачається, що ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_2 за даною адресою накопичує побутове сміття в квартирі та на прибудинковій території.

Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті міської ради від 11.06.2015 року №07/135 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.150 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Із зазначеної постанови вбачається, що ОСОБА_1 08.05.2015 року порушив правила користування жилими будинками і жилими приміщеннями, а саме накопичення та засмічення приміщення побутовим сміттям за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.36).

В листі КП «ЄРЦ» від 16.09.2015 року №01-02/2558 було зазначено, що наймачами квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та, на той час його матір, ОСОБА_2 (а.с.37).

Як вбачається з копії довідки №02-02/4601 від 05.10.2015 року за адресою: АДРЕСА_2 , станом на час видачі довідки були зареєстровані: ОСОБА_2 з 28.09.1962 року та ОСОБА_1 з 07.07.1976 року.

Власником зазначеної квратири зазначено – місцеву Раду (а.с.25).

14.03.2016 року КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» на ОСОБА_1 , як мешканця квартири АДРЕСА_1 , було складено протокол про адміністративне правопорушення №06-07/4 за накопичення побутового сміття на сходах та балконі у внутрішньому дворі даного будинку (а.с.38).

Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті міської ради від 14.04.2016 року ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.150 КУпАП через порушення правил користування жилими будинками і приміщеннями, а саме нагромадження великої кількості різного побутового сміття та на сходах та балконі внутрішнього двору будинку АДРЕСА_4 (а.с.39).

Позивачем до матеріалів справи також долучено рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.05.2015 року, з якого вбачається, що зазначене рекомендоване повідомленням адресоване ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , яке він отримав 25.05.2015 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с.40).

З копії рахунку-фактури №201825/12-2017 року за грудень 2017 року вбачається, що користувачем наданих послуг квартирі АДРЕСА_5 , зазначено ОСОБА_1 (а.с.28).

Відповідно до копії довідки №02-02/1479 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 27.12.2017 року, яка видана уповноваженому власнику (співвласнику), наймачеві житлового приміщення (будинку) членові житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 тільки він зареєстрований та зазначений як власник (а.с.29).

Згідно копії довідки МСЕК від 08.02.2018 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності по причині – загальне захворювання (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого повторно, Серії НОМЕР_2 від 10.02.2026 року (а.с.27).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.12.2019 року по справі №12532/15-ц у задоволенні позову Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Комунальне підприємство «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» про виселення без надання іншого житлового приміщення – відмовлено (а.с.41-42).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 02 грудня 2019 року - без змін (а.с.43-45).

Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року залишено без змін (а.с.46-50).

З копії відповіді Державного архіву Івано-Франківської області від 17.07.2025 року вбачається, що в протоколах засідань виконавчого комітету Станіславської міської Ради депутатів трудящих за 1946 рік рішення про надання гр. ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_5 не виявлено (а.с.53).

Згідно відповіді заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Смушака М. від 22.07.2025 року на запит ОСОБА_10 ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 відсутній (а.с.66).

Відповідно до копії довідки №2368 від 23.02.2026 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 з 07.07.1976 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.30), що також підтверджується копією витягу з реєстру Івано-Франківської територіальної громади (а.с.31).

Як вбачається із відповіді Державного архіву Івано-Франківської області від 23.03.2026 року в протоколах засідань виконавчого комітету Станіславської (Івано-Франківської) міської Ради депутатів трудящих за 1962 рік рішення на підставі якого квартиру АДРЕСА_5 було передано в користування гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виявлено (а.с.52).

З копії відповіді заступника міського голови - директором Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Смушака М. від 26.03.2026 року на запит адвоката Греська В. вбачається, що будинок АДРЕСА_4 , перебуває в самоуправлінні мешканців/співвласників будинку, шестиквартирний. Інформація про приватизацію вказаної квартири її наймачами відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не знайдена. Також відсутня інформація про надання квартирі статусу службової чи про її приналежність до відомчого житлового фонду. Ордер, як єдина підстава на вселення ОСОБА_11 в зазначене жиле приміщення, у виконавчому комітеті міської ради відсутній. З питання надання рішення органу місцевого самоврядування на вселення в цю квартиру рекомендовано звернутися в Державний архів Івано-Франківської області (вул. Сагайдачного, 42А) (а.с.51).

09.04.2026 року ОСОБА_1 звертався до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про оформлення та передачу йому в приватну власність квартири, що він займає самостійно на умовах найму за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.16).

05.05.2026 року заступником міського голови - директором Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Смушаком М. надано відповідь ОСОБА_1 на його звернення, з якого вбачається, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Для переоформлення договору найму на займане житлове приміщення заявнику необхідно звернутися до будь - якого відділення ЦНАПу та додати наступні документи: копія ордера або архівного витягу з рішення виконавчого комітету про надання жилого приміщення; копія особового рахунку на жиле приміщення; копія технічного паспорта; витяг з реєстру територіальної громади на кожного члена сім`ї, інших зареєстрованих осіб в житловому приміщенні, та членів сім`ї, які були вселені на підставі ордеру та вибули; копії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей; заява-згода інших повнолітніх членів сім`ї наймача (посвідчується адміністратором ЦНАП); копії паспортів дорослих членів сім`ї; копія документу на підтвердження підстав для переоформлення договору найму (свідоцтво про смерть, договір між співнаймачами жилого приміщення, тощо). За умови відсутності документів, що підтверджують правомірність вселення, то ОСОБА_1 не може приватизувати житло (а.с.17).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на майно від 25.05.2026 року у зазначеному реєстрі відсутні відомості про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

У статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

ОСОБА_7 , як наймачу, видано поквартирну карточку на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 57 кв.м. У вказаній карточці також зазначені син ОСОБА_7 – ОСОБА_1 , та племінник ОСОБА_8 .

Крім того, у вказаній карточці зазначено, що ОСОБА_7 , яка була зареєстрована у вказаному вище житловому приміщенні з 28.09.1962 року виписана з нього 15.05.2017 року по АДРЕСА_6 (а.с.24).

Відповідно до копії довідки №2368 від 23.02.2026 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 з 07.07.1976 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.30), що також підтверджується копією витягу з реєстру Івано-Франківської територіальної громади (а.с.31).

09.04.2026 року ОСОБА_1 звертався до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про оформлення та передачу йому в приватну власність квартири, що він займає самостійно на умовах найму за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.16).

05.05.2026 року заступником міського голови - директором Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Смушаком М. надано відповідь ОСОБА_1 на його звернення, з якого вбачається, що за умови відсутності документів, що підтверджують правомірність вселення, то ОСОБА_1 не може приватизувати житло (а.с.17).

У постанові Верховного Суду у справі № 127/6749/22 від 05.04.2023 року зазначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією

(а у разі її відсутності - відповідним підприємством, установою організацією)

і наймачем (статті 61 ЖК України).

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права

є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачами вимоги про визнання їх наймачами квартири є неефективним способом захисту, так як не захистить їхні житлові права.

Норми ЖК України, визначають таким способом визнання права користування житловим приміщенням, зміну договору найму житлового приміщення тощо.

Так, позивач проживає у спірній квартирі з 07.07.1976 року та був вселений

у неї як член сім"ї наймача.

Записи про вселення позивача та проживання

у зазначеній квартирі з 07.07.1976 року містяться, зокрема, у поквартальній картці. Місце постійного проживання позивача за зазначеною адресою зареєстровано з 07.07.1976 року, та до теперішнього часу відомості про місце проживання не змінювались.

Враховуючи що право користування позивача спірною квартирою заперечується відповідачем, суд вважає, що вимоги позову є доведеними та слід визнати за позивачем ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 259, 263,265,268,273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Татарінова О.А.