Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №906/568/26 — Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р.м. ЖитомирСправа № 906/568/26

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенка О.М.

секретар судового засідання: Бура Д.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Сичов Д.В.

від відповідача: Ковальчук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф"

про визнання недійсним договору суборенди землі

Зміст позовних вимог та заперечень.

Позивач звернувся з позовом, у якому просить:

1. Визнати недійсним договір суборенди землі від 10.11.2023 року, укладений між ПП ПАФ "ЛАН" та ТОВ "МК- АГРОЛАЙФ" щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровий номер 1825880600:08:000:0305 площею 1,9959 га.;

2. Зобов`язати ТОВ "МК- АГРОЛАЙФ" повернути ПП ПАФ "ЛАН" земельну ділянку, які є предметом оскаржуваного договору, з кадастровим номером 1825880600:08:000:0305 площею 1,9959 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що колишній директор позивача ОСОБА_1 в період вирішення питання про його звільнення, з метою виведення земельних ділянок з ПП "Приватна агрофірма "Лан" передав їх в суборенду відповідачу, засновником та директором якого є донька ОСОБА_1 . Позивач вважає, що ОСОБА_1 діяв в інтересах відповідача, всупереч інтересам позивача. Також позивач вказує в позові, що відповідач сплачує суборендну плату в меншому розмірі, ніж контрагент позивача за подібним договором.

У відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф"позов не визнало (а.с.124 т.1). Заперечення грунтуються на відсутності складу цивільного правопорушення, визначеного ст.232 ЦК України, оскільки відсутня така складова як завдана шкода ПП ПАФ "ЛАН".

У відповіді на відзив Приватне підприємство "Приватна агрофірма "Лан", зазначило, що передача в суборенду землі за спірним договором здійснена пов`язаними між собою особами, всупереч інтересів ПП ПАФ "ЛАН", що є підставою для визнання договору недійсним (а.с.94 т.2).

У запереченнях на відповідь на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф"зазначило про відсутність доказів, які підтверджують завдання шкоди ПП ПАФ "ЛАН" укладеним договором суборенди (а.с.102 т.2).

Рух справи

14.05.2026 до суду надійшла вказана позовна заява.

Ухвалою від 19.05.2026 суд відкрив провадження у справі №906/568/26 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження .

11.06.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф"(а.с.124 т.1).

14.07.2026 до суду надійшла відповідь на відзив від Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан"(а.с.94 т.2).

16.07.2026 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф"(а.с.102 т.2).

Ухвалою від 20.07.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 16.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його проголошення до 28.09.2026.

Представники сторін у судове засідання 28.09.26 не з`явились.

Встановлені судом обставини.

Відповідно до Статуту Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан" (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів власників ПП ПАФ "Лан" № 1 від 16.06.2021:

- Власниками підприємства є ОСОБА_2 із часткою 60% статутного капіталу та ОСОБА_1 із часткою 40% статутного капіталу (п. 1.2. Статуту);

- вищим органом управління Підприємства є Загальні збори власників, які ухвалюють рішення з будь-яких питань діяльності Підприємства. Волевиявлення оформляються відповідним рішенням (протоколом) і є обов`язковим для виконання виконавчим органом та всіма посадовими особами Підприємства, якщо воно не суперечить Статуту та чинному законодавству України. У питаннях, які не врегульовані законодавством, Власник керується цим Статутом (п. 5.1. Статуту);

- виключної компетенції Загальних зборів належать, зокрема, визначення основних напрямів діяльності підприємства і затвердження його планів та звітів по їх виконанню; призначення та звільнення з посади виконавчого директора Підприємства; прийняття рішень про передачу в заставу нерухомого та іншого майна Підприємства, а також майнових прав підприємства; визначення кадрової політики Підприємства (п. 5.2. Статуту);

- управління поточною діяльність Підприємства здійснюється виконавчим органом - директором Підприємства, який призначається загальними зборами (п. 5.4. Статуту);

- директор діє від імені Підприємства в межах своєї компетенції та без доручення і має право: видавати від імені підприємства доручення; видавати накази та розпорядження, що є обов`язковими для всіх працівників; без довіреності діяти від імені підприємства, представляти його в усіх підприємствах, установах, організаціях; розробляти поточні плани діяльності підприємства і заходи, що є необхідними для вирішення завдань; затверджувати щорічний кошторис, посадові оклади співробітників, встановлює показники, розмір та строки їх преміювання; затверджує ціни на продукцію і тарифи на послуги; затверджує локальні нормативні акти, що визначають відносини між підрозділами і філіями підприємств; приймають на роботу і звільняють з роботи співробітників підприємства, застосовувати до них заходи заохочення і накладати стягнення; подавати на затвердження загальних зборів підприємства річний звіт та баланс підприємства; забезпечувати виконання рішень загальних зборів підприємства; розпоряджатися майном підприємства в межах, що визначені цим Статутом та рішеннями Загальних зборів підприємства; підписувати фінансові та бухгалтерські документи підприємства; укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, відкривати в банках поточний та інші рахунки, в межах своєї компетенції; здійснювати інші дії, спрямовані на досягнення мети та цілей підприємства, в межах його компетенції; встановлені обмеження на підписання договорів (правочинів, угод) стосовно нерухомого майна підприємства (п. 5.7. Статуту).

- директор не має права приймати рішення, що призведуть до погіршення діяльності Підприємства (збитків і т. ін.) (п. 5.8. Статуту);

- частки учасників у Підприємстві становлять ОСОБА_1 3 000 000 грн (40 % статутного фонду), ОСОБА_2 4 500 000 грн (60 % статутного фонду) (п. 6.1. Статуту).

Відповідно до рішення зборів засновників ПП ПАФ "Лан", оформленого протоколом № 2 від 23.02.2003 директором позивача було призначено ОСОБА_1 .

Згідно із наказом № 3а від 23.02.2003 ОСОБА_1 призначений директором ПП ПАФ "Лан".

15.05.2023 засновник ПАФ "Лан" ОСОБА_2 , який володіє часткою в статутному капіталі - 60 % надіслав директору та засновнику ПП ПАФ "Лан" ОСОБА_1 вимогу про надання для ознайомлення документів, серед яких і інформація щодо обсягів орендованих земель.

14.06.2023 надіслав ОСОБА_1 повідомлення про проведення 25.07.2023 о 10:00 год. загальних зборів учасників ПАФ "Лан". Серед питань порядку денного було питання про зміну керівника ПП ПАФ "Лан" .

08.06.2023 було зареєстровано ТОВ "МК-Агролайф", засновницею та керівницею котрого зазначено ОСОБА_3 .

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 0042305621 від 15.11.2023, ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_1 .

Згідно із повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00042305460 від 15.11.2023, 15.07.2019 внесено актовий запис №00139812345 про шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яка змінила прізвище на ОСОБА_4 .

25.07.2023 відбулись загальні зборів учасників ПП "ПАФ "Лан" за участю учасників (засновників) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу) та ОСОБА_1 (40 % статутного капіталу) ;

Згідно протоколу загальних зборів ПП "ПАФ "Лан" від 25.07.2023 № 25/07-23-1 на порядок денний були винесені такі питання: 1) розгляд звіту керівника із підсумками роботи підприємства протягом 2020-2022 років; 2) прийняття рішення про розподіл чистого прибутку підприємства; 3) прийняття рішення про виплату дивідендів та їх розмір; 4) прийняття рішення про зміну керівника (директора) підприємства; 5) прийняття рішення про зміну адреси (місцезнаходження) підприємства; 6) затвердження результатів поділу майна підприємства між учасниками; 7) у разі надходження, розгляд заяви учасника ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників підприємства;

За результатами проведення загальних зборів власників ПП "ПАФ "Лан" 25.07.2023 було вирішено: у зв`язку із знаходженням на лікуванні учасника ОСОБА_1 оголосити перерву в роботі загальних зборів до 30.11.2023; після оголошення перерви продовжити роботу загальних зборів 30.11.2023, які провести за адресою АДРЕСА_1 ;

30.11.2023 було продовжено проведення загальних зборів ПП "ПАФ "Лан" за участю учасника (засновника) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу), рішення яких оформлено протоколом № 30/11-23-1 згідно порядку денного, який був винесено на загальні збори 25.07.2023.

За результатами проведених загальних зборів власників ПП "ПАФ "Лан" за участю учасника (засновника) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу) 30.11.2023 було вирішено, зокрема звільнити ОСОБА_1 з посади директора ПП "ПАФ "Лан" з 30.11.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків; призначити ОСОБА_2 з 01.12.2023 директором ПП "ПАФ "Лан".

Згідно наказу від 01.12.2023 "Про припинення повноважень та звільнення" на підставі рішення, оформленого протоколом № 30/11-23-1 від 30.11.2023 загальних зборів власників ПП "ПАФ "Лан", вважати повноваження директора підприємства ОСОБА_1 припиненими з 30.11.2023 та звільнити директора на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, у зв`язку з припиненням повноважень.

Відповідно до листа ТОВ "МК-Агролайф" № 07/04 від 21.10.2024, адресованого ПП ПАФ "Лан", відповідач просив виставити рахунок для оплати суборендої плати згідно Договорів суборенди землі, укладених між сторонами в сумі 2 737 698 грн , надати Акти надання послуг (суборендна плата), а також зареєструвати податкові накладні на суму 2 737 698 грн, в тому числі ПДВ 20%, що становить 456 283 грн (витяг ПДВ додається). Зазначив, що право суборенди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, термін суборендної плати до 30.11.2024.

У відповідь на такий лист, позивач листом від 14.11.2024 повідомив директорку відповідача, що її батько будучи директором ПП "ПАФ "Лан" не передав жодних документів при звільненні з посади директора і з цього приводу буде заявлено позов. В зв`язку із наведеним, у ПП "ПАФ "Лан" відсутні договори суборенди на котрі посилається відповідач. Просив надати ПП "ПАФ "Лан" належним чином завірені копії договорів суборенди, на котрі відповідач посилався в листі № 07/04 від 21.10.2024. Також зазначено, що у ПП "ПАФ "Лан" відсутні будь які договори, укладені між ПП "ПАФ "Лан" та ТОВ "МК-Агролайф", тому просив надати належним чином завірені копії всіх договорів, які укладалися між сторонами.

Господарський суд Житомирської області рішенням 18.12.2024 у справі №906/948/24 за позовом Приватного підприємства "Приватна агрофірма "Лан" до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_1 передати Приватному підприємству "Приватна агрофірма "Лан" по акту приймання-передачі: печатку ПП ПАФ "Лан"; оригінали Статутів ПП ПАФ "Лан"; фінансову та податкову звітність за період з 2016-2023 роки ПП ПАФ "Лан"; регістри бухгалтерського обліку ПП ПАФ "Лан"; 1-С бухгалтерію та ключі доступу до неї ПП ПАФ "Лан"; первинні бухгалтерські документи за період з 2016-2023 роки ПП ПАФ "Лан"; банківські та касові документи за період з 2008-2023 роки ПП ПАФ "Лан"; оригінал книги комірника за період з 2016-2023 роки ПП ПАФ "Лан"; головну книгу за 2016-2023рр. із оборотами по місяцях та по всіх розрахунках ПП ПАФ "Лан"; оборотно-сальдові відомості (помісячно) по всіх рахунках/субрахунках обліку оборотних та необоротних активів, розрахунків із постачальниками/покупцями, іншими контрагентами, працівниками, бюджетами, що відображені в головній книзі; оригінал книги вагаря за період з 2016-2023 роки ПП ПАФ "Лан"; оригінали документації по нерухомому майну ПП ПАФ "Лан", а саме: свідоцтва, технічні паспорти, рішення про надання юридичної адреси, інвентаризаційну справу (т. 1, а. с.71).

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, а також КП "Діловодство спеціалізованого суду" вказане судове рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 12.03.2025 та Верховний Суд постановою від 03.06.2025 залишили без змін.

Під час перерви в роботі загальних зборів, яка була оголошена до 30.11.2023, 10.11.2023 між Приватним підприємством "Приватна Агрофірма "ЛАН" (суборендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК-АГРОЛАЙФ" (суборендар, відповідач) укладено договір суборенди землі, згідно якого суборендодавець надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 1825880600:08:000:0305 площею 1,9959 га, яка розташована на території Вільшанської територіальної громади Бейзимівського старостинського округу Житомирського району (до змін Чуднівського), Житомирської області (а.с.18).

Позивач вважає, що вказаний договір суборенди землі укладено внаслідок зловмисної домовленості між представниками сторін, що є підставою для визнання його недійсним в силу положень ст. 232 ЦК України.

Висновки суду та норми права.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу приписів ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до приписів ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

За приписами ч. 1 ст. 93 ЗК України, яка кореспондується із ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Часинами 1-2 статті 8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як зазначено вище, між сторонами укладено Договір суборенди від 10.11.2023. Вважаючи, що правочин вчинений унаслідок зловмисної домовленості, позивач звернувся до суду із цим позовом про визнання його недійсними.

Згідно із ст. 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 вказаного Кодексу передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства: 1) обов`язок дбайливого ставлення (duty of care), що передбачає обов`язок діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним; 2) обов`язок лояльності (duty of loyalty), що націлений на уникнення конфлікту інтересів і дії директора під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього.

З наведеного вбачається, що недопущення директором підприємства конфлікту інтересів включає в себе, зокрема, уникнення ним таких ситуацій, де має місце потенційна або реальна суперечність між приватним інтересом такої особи та виконанням повноважень керівника підприємства, в інтересах якого має діяти особа.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначено, що ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку з вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування статті 232 Цивільного кодексу України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц зазначено, що тлумачення статті 232 Цивільного кодексу України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Близький за змістом висновок також міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №182/3593/17.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за ст. 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що перебуваючи на посаді директора ПП ПАФ "Лан", учасник підприємства ОСОБА_7 отримав від іншого учасника ( ОСОБА_2 ) вимогу про скликання загальних зборів від 15.05.2023 на неї не відреагував.

За таких обставин, ОСОБА_2 14.06.2023 самостійно скликав збори, які були призначенні на 25.07.2023 та на порядок денний яких, серед інших, було поставлено питання про зміну керівника ПП ПАФ "Лан".

За результатами проведення загальних зборів власників ПП "ПАФ "Лан" 25.07.2023 було вирішено: у зв`язку із знаходженням на лікуванні учасника ОСОБА_1 оголосити перерву в роботі загальних зборів до 30.11.2023; після оголошення перерви продовжити роботу загальних зборів 30.11.2023, які провести за адресою АДРЕСА_1 ; 30.11.2023 було продовжено проведення загальних зборів ПП "ПАФ "Лан" за участю учасника (засновника) ОСОБА_2 (60 % статутного капіталу), рішення яких оформлено протоколом № 30/11-23-1

В той же час, 08.06.2023, тобто одразу після вимоги про скликання загальних зборів, донька ОСОБА_7 - ОСОБА_3 створює нове товариство - ТОВ "МК-Агролайф" і вже 10.11.2023 укладається оспорюваний договір суборенди, де від імені позивача діє ОСОБА_7 , а від імені контрагента, його донька.

У відповідності до п. 13 Договору суборенди земельної ділянки від 10.11.2023, сторонами визначено 6200,00грн. суборендої плати за рік, а в п.17 Договору узгоджено, що суборендна плата вноситься до 30 листопада кожного року. Форма розрахунку грошова, що здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування суборендної плати на рахунок орендаря, що зазначений у цих договорах.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що в цій ситуації наявні ознаки зловмисної домовленості між особами, які безпосередньо брали участь у вчиненні спірного правочину, діючи узгоджено з метою досягнення протиправного результату.

При цьому, оцінюючи питання настання для позивача негативних (несприятливих) наслідків, суд звертає увагу на те, що внаслідок укладення спірного правочину позивач фактично втратив належний йому актив - земельну ділянку майже на 10 років , що позбавило його можливості самостійно здійснювати господарську діяльність на ній, реалізовувати свої статутні завдання, а також отримувати прибуток який може коригуватися позивачем самостійно, шляхом вибору конкретного способу використання. В той же час, коли передача в суборенду земельної ділянки позбавляє його такої можливості.

Одночасно суд вказує, що за змістом п. 16 Договору суборенди, можливість коригування розрахунку суборендної плати містить обмеження, зокрема розрахунок формується на підставі нормативного прибутку суборендодавця в розмірі не більше 10 % від витрат вказаних у договорі.

Таким чином, наслідком зловмисних дій стало істотне обмеження майнових прав та економічних інтересів позивача.

Вказане також підтверджує вчинення правочину директором позивача (ОСОБА_1.) не в інтересах позивача.

З врахуванням викладеного, суд зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а спірний правочин слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд зазначає, що учасники справи були почутими і їм надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання договору недійсним підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про повернення земельної ділянки суд констатує наступне.

Частиною 1 статті 216 унормовано, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Верховний суд у постанові від 20 січня 2026 року у справі №906/18/25 у аналогічному спорі між цими ж сторонами зробив висновок, що задоволення позовних вимог ПП ПАФ "Лан" про визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених між сторонами, без пред`явлення вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів, в цьому випадку є неефективним способом захисту прав Агрофірми.

З урахуванням вказаної норми закону та висновку Верховного суду позов в частині вимоги про повернення земельної ділянки підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236,237,238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір суборенди землі від 10.11.2023, який укладений між Приватним підприємством "Приватна Агрофірма "Лан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф", за яким в суборенду передана земельна ділянка площею 1,9959га, кадастровий номер 1825880600:08:000:0305.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф" (13224, Житомирська область, Житомирський район, с.Вільшанка, вул.Євгена Рихліка,1 ; код 45008078) повернути Приватному підприємству "Приватна Агрофірма "Лан" (10008, м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера, 33, офіс 1; код 31624499) земельну ділянку площею 1,9959га, кадастровий номер 1825880600:08:000:0305.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф" (13224, Житомирська область, Житомирський район, с.Вільшанка, вул.Євгена Рихліка,1 ; код 45008078) на користь Приватного підприємства "Приватна Агрофірма "Лан" (10008, м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера, 33, офіс 1; код 31624499) - 5324,80 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 09.10.26

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

- сторонам до ЕК