Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №206/2541/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/2541/26

Провадження 2/206/2056/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Малихіної В.В.,

за участі секретаря Тимченко Ю.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2026 року позивач звернувся до Самарського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування даного позову позивач зазначив, що на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради № 430 від 16.11.2012 року «Про зміну договору найму ОСОБА_1 » з позивачем було переукладено договір найму шляхом переоформлення особистого рахунку на займану житлову площу, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 кв.м у зв`язку із смертю його матері ОСОБА_5 .. Склад сім`ї - 4 особи, у тому числі: ОСОБА_6 - сестра, ОСОБА_7 ,- племінниця, ОСОБА_8 - племінниця. Зазначені члени сім`ї на теперішній час зняті з реєстраційного обліку по вищезазначеній адресі.

У вищезгаданій квартирі зареєстровані, але не проживають, з 2017 року і по сьогоднішній день його колишня дружина ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 , що підтверджується Актами від 26.09.2023, від 15.09.2024, від 01.04.2025, від 11.03.2026 року, які було складено за підписом двох свідків та посвідчено головою ОСББ «Немировича- Данченко 36».

Так, ОСОБА_3 у 2017 році зібрала свої речі та переїхала мешкати в інше місце проживання. ОСОБА_4 з дати реєстрації не мешкав за даною адресою та його реєстрація мала формальний характер на прохання тодішньої його дружини. Де на сьогоднішній день проживають відповідачі йому не відомо. Також, зазначає, що останній раз він бачив свою дружину та її сина досить давно. Відповідно до рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20.04.2021 року по справі No206/5545/20 шлюб між ними розірвано. Крім того, рішенням Самарського районного суду що м.Дніпропетровська від 07.03.2024р. по справі No206/5217/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою було відмовлено в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Проте з часу ухвалення вищезазначеного рішення відповідачі жодного разу не виявили бажання чи інтересу проживати в квартирі та не звертались до позивача протягом всього часу з дати ухвалення рішення з даного питання.

Відповідачі не проживають в даній квартирі, не сплачують комунальні платежі в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають. Факт реєстрації відповідачів порушує його право на вільне розпорядження і користування майном, жодних перешкод на протязі всього часу не проживання відповідачів ним не чинилося, вони у добровільному порядку залишили житло.

Враховуючи вищевикладене вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втратили право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 у зв`язку з тривалою, на протязі понад 9 років, без поважної причини, відсутністю за місцем реєстрації, окрім того, не сплачують за комунальні послуги та не несуть інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому позивач змушений звернутися до суду з даною позовною заявою, оскільки відповідачі створюють перешкоди у здійсненні права користування і розпорядженням житловим приміщенням.

04.05.2026 року ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити на підставі викладених обставин.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилися, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи – департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.

Таким чином, суд вважає можливим застосувати положення ст.280 ЦПК України та розглянути справу заочно.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги з огляду на наступні підстави.

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради № 430 від 16.11.2012 року «Про зміну договору найму ОСОБА_1 » з позивачем було переукладено договір найму шляхом переоформлення особистого рахунку на займану житлову площу, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 кв.м у зв`язку із смертю його матері ОСОБА_5 .. Склад сім`ї - 4 особи, у тому числі: ОСОБА_6 - сестра, ОСОБА_7 ,-племінниця, ОСОБА_8 - племінниця. Зазначені члени сім`ї на теперішній час зняті з реєстраційного обліку по вищезазначеній адресі.

У вищезгаданій квартирі зареєстровані, але не проживають, з 2017 року і по сьогоднішній день його колишня дружина ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 , що підтверджується Актами від 26.09.2023, від 15.09.2024, від 01.04.2025, від 11.03.2026 року, які було складено за підписом двох свідків та посвідчено головою ОСББ «Немировича-Данченко 36».Так, ОСОБА_3 у 2017 році зібрала свої речі та переїхала мешкати в інше місце проживання. ОСОБА_4 з дати реєстрації не мешкав за даною адресою та його реєстрація мала формальний характер на прохання тодішньої його дружини. Де на сьогоднішній день проживають відповідачі йому не відомо. Також, зазначає, що востаннє він бачив свою дружину та її сина досить давно.

Відповідно до рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20.04.2021 року по справі No206/5545/20 шлюб між ними розірвано. Крім того, рішенням Самарського районного суду що м.Дніпропетровська від 07.03.2024р. по справі No206/5217/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою було відмовлено в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що знайома з позивачем, їй відомо, що відповідачі не проживають за його адресою ще з початку повномасштабного вторгнення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що знайома і з позивачем із відповідачами, їй відомо, що відповідачі не проживали за адресою мешкання позивача приблизно з 2017 року, відповідач ОСОБА_4 не проживав ніколи

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що є головою ОСБББ їй відомо, що відповідачка та її син не проживають в квартирі приблизно 9 років.

На підтвердження вищезазначених обставин щодо не проживання ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_4 , в матеріалах містяться Акти від 26.09.2023, від 15.09.2024, від 01.04.2025, від 11.03.2026 року, які було складено за підписом двох свідків та посвідчено головою ОСББ «Немировича- Данченко 36».

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, їх особистих речей в квартирі немає, спірною квартирою вони не цікавляться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші особи відповідачам не чинять.

Суд застосовує при вирішенні цього спору житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 391 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст.316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно зі ст. ст. 379, 382 ЦК України об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.

Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Статтею ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу Української РСР» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачі більше 9 років фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст.391, 405 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити .

Визнати ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), та ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Малихіна