Вирок від 08 жовтня 2026 р. у справі №185/7750/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 185/7750/26

Провадження № 1-кп/185/1419/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні у період воєнного стану в залі в м.Павлоград кримінальне провадження, що внесене до ЄРДР за №62025170030006286 від 24 квітня 2025 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя Запорізької області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, розлученого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, водія 2 відділення супроводження автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -

за участю прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (дистанційно),

захисника адвоката ОСОБА_6 (дистанційно),

обвинуваченого ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який призначений на посаду водія 2 відділення супроводження автомобільного взводу підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройний Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків 28 грудня 2024 року близько 19:00 годині самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 .

У період часу з 28.12.2024 року по 03.05.2026 року обвинувачений ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі по 03.05.2026 року, коли цього ж дня був зупинений працівниками поліції в складі пішого патруля «Зола-904» та під час перевірки документів, що підтверджують особу, згідно Закону України «Про Національну поліцію України», встановлений як особа, що перебуває у розшуку територіальним управлінням ВСП в місті Запоріжжя в зв`язку з самовільним залишенням військової частини НОМЕР_1 , і в подальшому був доставлений до Східного ТУ ВСП, розташованого в місті Дніпро, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_3 під час судового розгляду свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, відмовився давати показання.

Допитаний свідок ОСОБА_7 суду показав, що на час подій він займав посаду заступника командира роти з психологічної підтримки військової частини НОМЕР_1 . 28 грудня 2024 року обвинувачений самовільно залишив розташування підрозділу військової частини в АДРЕСА_2 , в якому проходив військову службу. Проводились пошукові заходи, намагались додзвонитися до обвинуваченого, проте мобільний телефон ОСОБА_3 був вимкнений. Мобільні телефони родичів не відповідали. Місце перебування обвинуваченого не було встановлено, останній на службу самостійно не повернувся, тому був складений рапорт про самовільне залишення ОСОБА_3 місця несення служби. Обвинувачений нікому не повідомляв, що має залишити військову частину. До нього особисто солдат ОСОБА_3 з будь-якими проблемами, що стались з ним або родиною, не звертався, бажання піти у відпустку не висловлював. Ніяких позастатутних відносин між обвинуваченим та іншими військовослужбовцями не було встановлено. ОСОБА_3 під час проходження служби виконував обов`язки водія, займався перевезенням вантажів, різноманітного військового майна, який перевозив їх підрозділ, та пасажирів, на бойові позиції він не виходив. В подальшому військовослужбовці ВСП повідомили, що виявили обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_8 під час допиту в судовому засідання повідомив, що в 2024 році він виконував обов`язки заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_1 . В його обв`язки входило опрацювання рапортів командирів підрозділів щодо самовільного залишення місця несення служби військовослужбовцями їх частини. Солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину, подробиць не пригадує, бо на час подій в підрозділі проходили військову службу багато військовослужбовців. Командир обвинуваченого займався пошуком останнього та розслідуванням цього випадку. Ніяких рапортів від обвинуваченого з проханням надати відпустку за сімейними чи іншими обставинами не надходило.

Крім наведених показань свідків, судом були досліджені наступні письмові докази та прийняті процесуальні рішення.

Постанова про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 05.05.2026 року, згідно якої керівником Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону була визначена група прокурорів в даному кримінальному провадженні /т.1 а.п.72-73/.

Копія витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по строковій службі) №212 від 16.10.2024 року, відповідно до якого обвинуваченого ОСОБА_3 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з 16.10.2024 року призначено на посаду водія 2 відділення супроводження автомобільного взводу охорони роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звання «солдат» /т.1 а.п.74/.

Копія наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №2789-АГд від 29.12.2024 року про призначення службового розслідування відносно солдата ОСОБА_3 за фактом самовільного залишення військової частини, який мав місце 28.12.2024 року /т.1 а.п.75-76/.

Копія акту службового розслідування ВЧ НОМЕР_1 від 16.01.2025 року, відповідно до якого за результатами службового розслідування встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 у період з 14.00 години 28.12.2024 року до 19.00 години 28.12.2024 року самовільно залишив місце служби – місце тимчасового розташування ВЧ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), перебуваючи поза місцем розташування ВЧ понад три доби (з 28.12.2024 року), використовував службовий час на свій власний розсуд, не пов`язуючи його з використанням обов`язків військової служби та про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв / т.1 а.п.77-85/.

Копія резолюції командира ВЧ НОМЕР_1 за результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, призначеного наказом ВЧ НОМЕР_1 від 29.12.2024 року, згідно з яким вирішено звернутись до правоохоронних органів з повідомленням про кримінальне правопорушення за фактом самовільного залишення місця служби обвинуваченим ОСОБА_3 / т.1 а.п.86-87/.

Копія витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по строковій службі) №295 від 30.12.2024 року, відповідно до якого обвинуваченого ОСОБА_3 вважати таким, що з 28.12.2024 року самовільно залишив підрозділ в районі виконання завдань /т.1 а.п.93/.

Суд, проаналізувавши позицію обвинуваченого в судовому засіданні про визнання своєї вини у вчиненні злочину за ч.5 ст.407 КК України, співставляючи їх з обвинуваченням, що інкримінується ОСОБА_3 , а також з іншими доказами кримінального провадження, зокрема з показаннями свідків, письмовими доказами, які повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 КК України, - робить висновок про те, що наведені судом докази, мають характер логічних, послідовних та об`єктивних, тому і покладені в основу вироку. Зазначені докази винуватості обвинуваченого є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки повністю підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.

Щодо промови обвинуваченого в судових дебатах та під час останнього слова про його бажання продовжити проходження військової служби, суд неодноразово протягом судового розгляду даного кримінального провадження роз`ясняв обвинуваченому, що для його звільнення від кримінальної відповідальності одного бажання обвинуваченого надалі проходити військову службу недостатньо. Для цього потрібна ще письмова згода командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби у відповідності до вимог ч.5 ст.401 КК України. За весь час розгляду кримінального провадження такої письмової згоди командира військової частини стороною захисту не було надано.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності з вимогами ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, віднесення його до категорії тяжкого злочину, ступінь негативних наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем несення служби характеризується посередньо, є військовослужбовцем, на обліку в психіатричному диспансері та у лікаря-нарколога не перебуває, а також враховує повне визнання обвинуваченим своєї вини.

Обставин, відповідно до вимог ст.66 КК України, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Зазначене в обвинувальному акті щире каяття, як обставина яка пом`якшує покарання обвинуваченого, та заявлене захисником під час промови в судових дебатах в якості пом`якшуючої покарання обвинуваченого обставини щире каяття, - не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. За весь час розгляду обвинувачений не висловлював щирого жалю або осуду своєї поведінки. Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд в своєму рішенні від 10.06.2020 року в справі №149/1596/16-к.

Обставин, відповідно до вимог ст.67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

За сукупністю обставин вчинення кримінального правопорушення, ступеня тяжкості, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, відсутності пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, суд дійшов висновку, що відносно обвинуваченого ОСОБА_3 необхідно застосувати реальне покарання можливе лише з ізоляцією його від суспільства і відносно обвинуваченого необхідно застосувати покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Згідно статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Підстави для застосування ст.ст. 69, 75, 76 КК України відсутні, оскільки норми вказаних статей прямо забороняють їх застосування під час засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 КК України.

Визначене судом покарання буде відповідати ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, а також здатним сприяти виправленню ОСОБА_3 та попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.

Застосований запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили не підлягає змінам.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

З огляду на наведене, з урахуванням вимог ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення обвинуваченого ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили має бути зараховано обвинуваченому в строк призначеного йому покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 374 КПК України, суд –

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити обраний – тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Зарахувати в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_3 з 06.05.2026 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1