Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №205/1563/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/1563/26

Номер провадження2/205/2582/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчева Лариса Володимирівна, про внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за законом та скасування запису про державну реєстрацію права власності, -

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчева Лариса Володимирівна, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позову зазначає, що 06 червня 1988 року між виконавчим комітетом Таромської селищної ради народних депутатів та її дідом ОСОБА_3 укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності. Договір посвідчено Другою Дніпропетровською нотаріальною конторою 18 липня 1988 року за реєстровим № 1-3387. За його умовами ОСОБА_3 як забудовнику надано земельну ділянку площею 740 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка посилається на пункт 10 цього договору, відповідно до якого після завершення будівництва зведені на земельній ділянці будівлі вводяться в експлуатацію та стають особистою власністю забудовника. Зазначає, що на виконання договору її дід побудував житловий будинок загальною площею 97,7 кв.м, житловою площею 54,4 кв.м, який нині розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження належності будинку ОСОБА_3 позивачка посилається на лист Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації від 29 квітня 2025 року № 4501 та відомості домової книги. За її твердженням, право власності на будинок зареєстровано за дідом на підставі зазначеного договору та записано до реєстрової книги № 34 за реєстровим № 6.

ОСОБА_3 перебував у шлюбі із ОСОБА_4 та мав двох синів — ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . Позивачка є донькою ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_3 .

Позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_4 , яка за життя склала заповіт на користь сина ОСОБА_2 щодо всього належного їй на день смерті майна. При цьому звертає увагу на відсутність у заповіті окремої згадки про спірний будинок або його частину та зазначає, що після смерті бабусі свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , який, за твердженням позивачки, заповіту не залишив. Після його смерті вона звернулася до приватного нотаріуса Главчевої Л.В. із заявою про прийняття спадщини за законом. Сини спадкодавця, як зазначає позивачка, відмовилися від прийняття спадщини, подавши відповідні заяви нотаріусу, та не заперечували проти спадкування нею будинку в цілому.

07 січня 2026 року в межах спадкової справи № 38/2025 приватний нотаріус Главчева Л.В. видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом, серії НКК № 132543, зареєстроване в реєстрі за № 64, на 7/12 часток зазначеного житлового будинку. Згідно з викладеним у позові змістом свідоцтва, до складу спадщини включено 1/2 частку будинку, яка належала спадкодавцю на підставі договору про надання земельної ділянки, та 1/12 частку, яку він успадкував після смерті дружини як обов`язкову частку у спадщині, але не оформив своїх спадкових прав. На підставі цього свідоцтва за позивачкою зареєстровано право власності на 7/12 часток будинку.

Позивачка вважає, що нотаріус неправильно визначила правовий режим будинку як спільного сумісного майна подружжя та, відповідно, обсяг спадщини після смерті діда. На її думку, умови договору 1988 року та положення законодавства, яке діяло на час будівництва, підтверджують належність будинку ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності в цілому. У зв`язку із цим стверджує, що до складу спадщини після його смерті мав увійти весь будинок, а не включення до свідоцтва решти 5/12 часток є безпідставним.

Посилаючись на статтю 1300 ЦК України та практику Верховного Суду, позивачка обґрунтовує можливість захисту своїх прав шляхом внесення змін до виданого їй свідоцтва. Зазначає, що врегулювати питання в позасудовому порядку не вдалося, оскільки нотаріус дотримується попередньої позиції щодо обсягу спадкового майна та не вважає можливим внести відповідні зміни за її заявою. Вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності на 7/12 часток будинку позивачка пов`язує з необхідністю зміни свідоцтва про право на спадщину.

З огляду на викладене позивачка просить суд: 1) внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 07 січня 2026 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчевою Ларисою Володимирівною, серії НКК № 132543, зареєстрованого в реєстрі за № 64 у спадковій справі № 38/2025 на її ім`я після смерті ОСОБА_3 , зазначивши, що спадкове майно складається з житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 в цілому, який належав спадкодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності житловою площею не більше 80 кв.м, посвідченого Другою Дніпропетровською нотаріальною конторою 18 липня 1988 року за реєстровим № 1-3387; 4) скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на 7/12 часток зазначеного житлового будинку, здійснений на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 січня 2026 року, зареєстрованого в реєстрі за № 64.

Відповідач у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву не подав.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності. У такій заяві названа сторона зазначає про повне підтримання позовних вимог та просить здійснити розгляд справи за її відсутності.

Відповідач також подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У такій заяві названа сторона зазначає про повне визнання позову, та просить здійснити розгляд справи за його відсутності.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчева Лариса Володимирівна у відкрите судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 31.03.2026 року вирішено витребувати у Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчевої Лариси Володимирівни (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Шолом-Алейхема, буд. 4/26, прим. 232-237) належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи № 38/2025, що була відкрита після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).

Інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення з огляду на наступне.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебували у шлюбі, зареєстрованому 07 жовтня 1969 року виконавчим комітетом Таромської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 44. До реєстрації вказаного шлюбу прізвище дружини було « ОСОБА_6 ». Зазначені обставини підтверджуються повним витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 22 липня 2025 року № 00052555159.

Матеріалами справи підтверджено, що 06 червня 1988 року між Виконавчим комітетом Таромської селищної ради та ОСОБА_3 , як забудовником, було укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності. За умовами такого договору забудовнику надано земельну ділянку площею 740 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку житловою площею не більше 80 кв.м. Договір посвідчено 18 липня 1988 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-3387.

Пунктом 10 вказаного договору передбачено, що після завершення будівництва зведені на земельній ділянці будівлі вводяться в експлуатацію та стають особистою власністю забудовника після прийняття їх приймальною комісією Таромської селищної ради народних депутатів з оформленням акта приймання.

Згідно з листом комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 29 квітня 2025 року № 4501, станом на 31 грудня 2012 року право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі зазначеного договору, посвідченого 18 липня 1988 року за реєстровим № 1-3387. Відомості про реєстрацію внесено до реєстрової книги № 34 за реєстровим № 6.

При цьому матеріали справи не містять доказів створення спірного будинку виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_3 , домовленості подружжя про належність будинку лише йому або поділу спільного майна, внаслідок якого він набув право власності на будинок у цілому.

У розділі IV домової книги на будинок АДРЕСА_1 , розпочатої 25 травня 2006 року, також зазначено, що будинок належить ОСОБА_3 в цілому на підставі договору від 18 липня 1988 року. Житлова площа будинку становить 54,4 кв.м. За записами домової книги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за цією адресою з 02 червня 2006 року.

Судовим розглядом також встановлено, що дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Вказана обставина підтверджується повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо відповідних актових записів про народження. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується повним витягом щодо актового запису про смерть № 101 від 30 листопада 1973 року.

Також матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_11 . Її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , що підтверджується повним витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 22 липня 2025 року № 00052557640, актовий запис № 23 від 21 березня 1997 року. Таким чином, позивачка є онукою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Судом також встановлено, що 03 серпня 2019 року позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 та змінила прізвище із ОСОБА_10 на ОСОБА_11 . Ці обставини підтверджуються повним витягом щодо актового запису про шлюб від 22 липня 2025 року № 00052557561, актовий запис № 339 від 03 серпня 2019 року.

Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Державну реєстрацію її смерті проведено 01 грудня 2017 року, актовий запис № 2128, видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Так само підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Державну реєстрацію його смерті проведено 03 липня 2025 року, актовий запис № 2926, про що було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . У повному витягу щодо актового запису про смерть місцем його останнього проживання зазначено АДРЕСА_1 .

За повідомленням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Базілєва Станіслава Петровича, наданим у відповідь на запит приватного нотаріуса Главчевої Лариси Володимирівни від 04 листопада 2025 року № 646/02-14, 18 серпня 2006 року ним посвідчено заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за реєстровим № 4917 на бланку ВЕА № 985399. Згідно з наведеним у листі змістом заповідального розпорядження ОСОБА_3 заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, ОСОБА_2 .

У цьому ж листі нотаріус повідомив про посвідчення 18 серпня 2006 року за реєстровим № 4918 на бланку ВЕА № 985400 заповіту від імені ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . За наведеним у листі змістом цього заповіту все майно заповідачки також заповідано ОСОБА_2 . Водночас у документах про шлюб та смерть особи із зазначеною датою народження її ім`я вказано як ОСОБА_13 , а в листі нотаріуса — як ОСОБА_14 .

Згідно з листом Другої Дніпровської державної нотаріальної контори № 635/01-16 заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений 18 квітня 2024 року, скасовано 08 квітня 2025 року на підставі його заяви.

При цьому суду не надано документів, які підтверджують перехід до ОСОБА_3 всієї належної його дружині частки будинку в порядку спадкування або з інших правових підстав. Відомості про прийняття ним після смерті ОСОБА_4 1/12 частки будинку як обов`язкової частки у спадщині наведені у виданому позивачці свідоцтві про право на спадщину.

Судом також встановлено, що 22 липня 2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Главчевою Ларисою Володимирівною заведено спадкову справу № 38/2025 після смерті ОСОБА_3 . Номер спадкової справи у Спадковому реєстрі - 74369519.

З матеріалів справи вбачається, що 22 липня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_3 . У заяві позивачка зазначила, що приймає все спадкове майно, яке залишилося після його смерті, за законом чи за заповітом. Іншим спадкоємцем у цій заяві зазначено сина померлого — ОСОБА_5 .

Матеріалами справи також підтверджено, що 22 липня 2025 року ОСОБА_5 подав приватному нотаріусу заяву, в якій відмовився від належної йому за законом частки у спадщині після смерті батька ОСОБА_3 на користь онуки померлого — ОСОБА_1 . Особу заявника встановлено нотаріусом, справжність його підпису перевірено.

Судом також встановлено, що 07 січня 2026 року приватний нотаріус Главчева Лариса Володимирівна видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на бланку серії НКК № 132543, зареєстроване в реєстрі за № 64.

Згідно зі змістом свідоцтва позивачка є спадкоємицею майна ОСОБА_3 як його онука із посиланням на статтю 1265 ЦК України. У свідоцтві також зазначено, що сини спадкодавця ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відмовилися від прийняття спадщини. При цьому в досліджених матеріалах спадкової справи міститься зазначена вище заява ОСОБА_5 ; заяви ОСОБА_2 про відмову від прийняття спадщини не виявлено.

Спадщину, на яку видано свідоцтво, становлять 7/12 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку становить 97,7 кв. м, житлова площа — 54,4 кв. м.

У свідоцтві зазначено, що 1/2 частка будинку належала спадкодавцеві на підставі договору, посвідченого 18 липня 1988 року за реєстровим № 1-3387, а 1/12 частка — у зв`язку з прийняттям ним спадщини після смерті дружини ОСОБА_4 як обов`язкової частки у спадщині, право на яку за життя він не оформив.

Видачу зазначеного свідоцтва зареєстровано у Спадковому реєстрі, що підтверджується витягом від 07 січня 2026 року № 83803855. Номер свідоцтва у Спадковому реєстрі — 75088540. У відомостях про спадкове майно зазначено 7/12 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що на підставі цього свідоцтва 07 січня 2026 року проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 7/12 часток зазначеного будинку. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 3265212312020, номер відомостей про речове право - 63061372. Державну реєстрацію здійснено на підставі рішення приватного нотаріуса Главчевої Лариси Володимирівни від 07 січня 2026 року, індексний номер 82768366. Зазначені відомості підтверджуються витягом із Державного реєстру речових прав від 07 січня 2026 року № 459555013.

В даному випадку судом також встановлено, що спір між сторонами стосується визначеного у свідоцтві обсягу спадкового майна. Позивачка стверджує, що весь житловий будинок належав ОСОБА_3 , та просить змінити свідоцтво про право на спадщину, зазначивши замість 7/12 часток будинок у цілому, а також скасувати державну реєстрацію її права власності на 7/12 часток цього будинку.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Вирішуючи даний спір цивільно-правого характеру, суд виходить із того, що позивачка просить змінити обсяг спадкового майна, зазначеного у виданому їй свідоцтві про право на спадщину, із 7/12 часток житлового будинку на будинок у цілому. Отже, для задоволення цієї вимоги необхідно встановити, що на час відкриття спадщини ОСОБА_3 належав на праві власності весь спірний будинок в цілому, а визначення у свідоцтві лише 7/12 часток не відповідає дійсному обсягу його речового права.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Тому обсяг майна, яке переходить до спадкоємця, залежить від обсягу права самого спадкодавця. Прийняття спадщини не створює права на майно, яке спадкодавцеві не належало.

Частиною другою статті 1300 ЦК України передбачено можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за рішенням суду на вимогу одного зі спадкоємців. Однак застосування цього способу захисту потребує встановлення обставин, які обґрунтовують відповідну зміну, зокрема щодо складу спадкового майна або розміру частки спадкоємця.

За змістом статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази в їх сукупності; жоден доказ не має заздалегідь встановленої сили.

Отже, під час розгляду цієї справи саме позивачка повинна довести, що на момент відкриття спадщини спірний житловий будинок належав ОСОБА_3 в цілому, а тому до складу спадщини після його смерті входив увесь будинок, а не лише зазначені у свідоцтві 7/12 часток. Зокрема, доведенню підлягають обставини, які підтверджують належність будинку до особистого майна спадкодавця або набуття ним права власності на решту часток з інших правових підстав. Крім того, позивачка повинна обґрунтувати своє право на спадкування всього цього майна. Лише встановлення зазначених обставин у сукупності може бути підставою для висновку про неправильне визначення у свідоцтві складу спадщини та обсягу спадкових прав позивачки, а відтак - для внесення до нього заявлених змін.

В даному випадку обґрунтовуючи належність усього будинку спадкодавцеві, позивачка посилається на договір про надання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, укладений у 1988 році, а також на реєстрацію права власності за ОСОБА_3 .

Оцінюючи наведені доводи, суд ураховує, що на час укладення цього договору ОСОБА_3 перебував у шлюбі із ОСОБА_4 , зареєстрованому 07 жовтня 1969 року, що підтверджується матеріалами справи, зокрема дослідженим судом витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Отже, зазначений договір укладено під час перебування забудовника у шлюбі, а тому його умови підлягають оцінці у взаємозв`язку з нормами законодавства, які регулювали майнові відносини подружжя на час набуття права власності на спірний будинок.

Визначаючи законодавство, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд виходить із того, що правовий режим майна подружжя встановлюється за нормами, чинними на час його набуття. Подальша втрата чинності відповідним нормативним актом не виключає застосування його положень для оцінки прав та обов`язків, які виникли в період його дії. Тому при оцінці доводів позивачки щодо правового режиму будинку, набуття якого вона пов`язує з договором 1988 року, суд ураховує положення Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинного на той час.

Так, стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинного на час укладення договору, передбачала, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Статтею 24 цього Кодексу до роздільного майна віднесено, зокрема, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане під час шлюбу в дар або в порядку спадкування.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 Верховний Суд зазначив, що стаття 22 КпШС України та стаття 60 СК України встановлюють презумпцію спільності майна, набутого подружжям у період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, проте обставини, які виключають спільний правовий режим майна, має довести особа, яка на них посилається. Для визначення правового режиму майна мають значення час та джерело його набуття.

Суд зазначає, що використане у договорі 1988 року поняття «особиста власність» не є достатньою підставою для висновку про належність будинку виключно одному з подружжя. Адже статті 100, 101 ЦК Української РСР у редакції, чинній на час укладення договору, визначали житловий будинок об`єктом права особистої власності громадян. При цьому стаття 101 прямо допускала належність такого будинку як одному члену сім`ї, так і на праві спільної власності. Отже, поняття особистої власності за тодішнім цивільним законодавством не виключало спільної власності подружжя та не було тотожним поняттю роздільного майна одного з них.

Умови дослідженого договору визначають ОСОБА_3 забудовником, установлюють порядок користування земельною ділянкою, будівництва та набуття права на зведений будинок. Водночас договір не містить відомостей про здійснення будівництва виключно за рахунок його особистого майна та не врегульовує майнових відносин між ним і дружиною.

Так само реєстрація будинку за ОСОБА_3 , відображена в документах БТІ та домовій книзі, підтверджує оформлення права на його ім`я, але сама собою не встановлює виключного правового режиму цього майна у відносинах подружжя. Реєстрація речового права лише за одним із подружжя не спростовує презумпції спільності майна, набутого під час шлюбу.

Позивачкою не надано доказів того, що спірний будинок був набутий ОСОБА_3 до шлюбу, створений виключно за рахунок належного йому роздільного майна або перейшов у його виключну власність унаслідок поділу майна подружжя чи з іншої правової підстави.

У виданому позивачці свідоцтві зазначено, що 7/12 часток будинку складаються з 1/2 частки, яка належала ОСОБА_3 , та 1/12 частки, прийнятої ним у спадщину після смерті дружини як обов`язкової частки у спадщині.

Відсутність оформленого за життя спадкодавця свідоцтва щодо успадкованого ним майна не означає відсутності відповідного спадкового права. Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Водночас саме неоформлення спадкових прав не доводить, що до ОСОБА_3 перейшла вся частка дружини у будинку.

Надані листи нотаріусів містять відомості про заповіти та їхній зміст. Суд ураховує ці документи як письмові докази в межах наведених у них відомостей. Проте повідомлення про заповідання майна ОСОБА_2 та про скасування конкретного заповіту ОСОБА_3 не підтверджують набуття останнім права власності на весь спірний будинок.

Заява ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь позивачки також не змінює складу майна, яке належало спадкодавцеві на час його смерті. Така заява стосується здійснення права на спадкування, а не набуття спадкодавцем права власності на додаткову частку будинку.

Суд також враховує, що у наведеному свідоцтві зазначено про відмову ОСОБА_2 від прийняття спадщини, тоді як відповідної заяви в досліджених матеріалах спадкової справи не виявлено. Однак ця розбіжність не є доказом належності спадкодавцеві всього будинку та сама собою не обґрунтовує збільшення частки позивачки із 7/12 до цілого. Відсутність такої заяви не може бути підставою для оформлення за позивачкою майна понад доведений обсяг спадкових прав.

Визнання позову відповідачем також не звільняє суд від перевірки законних підстав для його задоволення. За частиною четвертою статті 206 ЦПК України рішення про задоволення визнаного відповідачем позову ухвалюється за наявності для того законних підстав.

У постанові від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 Верховний Суд наголосив, що суд не вправі покласти в основу рішення лише факт визнання позову відповідачем без дослідження обставин справи.

У цьому випадку згода відповідача із заявленими вимогами не доводить належності спадкодавцеві всього будинку та не усуває необхідності встановлення матеріально-правових підстав для збільшення обсягу спадкового майна.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачка не довела належності ОСОБА_3 на час відкриття спадщини всього житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, не доведено обставин, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя та підтверджували набуття спірного будинку у виключну власність спадкодавця. Позивачка не надала доказів створення будинку виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_3 , визначення іншого правового режиму цього майна за домовленістю подружжя або переходу до нього частки дружини внаслідок поділу майна чи з інших правових підстав. Самі по собі зазначення спадкодавця забудовником у договорі 1988 року, використання в ньому поняття «особиста власність» та реєстрація будинку на його ім`я цих обставин не підтверджують.

Також не доведено, що після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_3 набув у порядку спадкування всю належну їй частку будинку, а не лише зазначену у свідоцтві 1/12 частку. Відсутність оформленого за його життя свідоцтва про право на спадщину після дружини сама собою не підтверджує переходу до нього всього її майна.

Таким чином, позивачка не довела, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 входив увесь спірний будинок, а визначення у свідоцтві лише 7/12 його часток є помилковим. Відповідно, підстав для внесення до свідоцтва про право на спадщину заявлених змін судом не встановлено.

Отже, у задоволенні позову у вказаній частині слід відмовити у зв`язку з недоведеністю обставин, які обґрунтовують заявлене позивачкою право на спадкування спірного будинку в цілому.

Також вимога про скасування державної реєстрації права позивачки на 7/12 часток будинку обґрунтована необхідністю оформлення її права на весь будинок та є похідною від вимоги про зміну свідоцтва. Оскільки підстав для такої зміни не встановлено, а самостійних обставин, які обґрунтовують скасування державної реєстрації, позивачка не довела, а тому й ця вимога не підлягає задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, витрати позивачки зі сплати судового збору в розмірі 2 129 грн 92 коп. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, застосовуючи статті 22, 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, статті 100, 101 ЦК Української РСР у редакції, чинній на час укладення договору 1988 року, статті 1218, 1296, 1300 ЦК України та керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 206, 259, 263–265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Главчева Лариса Володимирівна, про внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за законом та скасування запису про державну реєстрацію права власності – відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати по справі у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання до суду позовної заяви покласти на позивачку ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан