Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №932/10518/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/10518/24

Провадження № 2/201/420/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого судді Батманової В.В.

при секретарі Головко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Соборного районного суду міста Дніпра в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

В проваджені Соборного районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням уточнень первісним позивачем ОСОБА_1 було заначено, що 06.05.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Красногвардійським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 343.

Під час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу подружжям було набуто рухоме та нерухоме майно.

У 2017 році сторони за договором купівлі-продажу придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка була переобладнана під стоматологічний кабінет, в якому сторони здійснюють свою професійну діяльність.

19.09.2022 сторони у передбаченому законом порядку подарували по 1/6 частці вказаної квартири синові та на теперішній час разом із сином є співвласниками квартири по 1/3 частці кожний.

Також сторонами була набута у власність квартира за адресою АДРЕСА_2 , яка за договором дарування від 08.03.2024 була подарована сторонами їх сину ОСОБА_5 та зареєстрована за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 54038917.

Також в інтересах родини від імені ОСОБА_2 було укладено договір № Т-7-27від 25.02.2021 про асоційоване членство в кооперативі «Чкаловський» та сплату пайових внесків за двокімнатну квартиру в сумі 916674,00 грн. Додатком до договору було погоджено графік сплати пайових внесків та ОСОБА_2 протягом тривалого часу вносив кошти, зароблені родино, з вказану квартиру.

Згодом позивачем було з`ясовано, що відповідач без її згоди переоформив вказану квартиру за своєю матір`ю – ОСОБА_3 та на даний час саме за нею визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

11.04.2024 за спільні кошти подружжя було придбано автомобіль BMW X3, 2020 року випуску, вартістю 1050000,00 грн., який за згожою сторін було зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_2 .

Згодом позивач дізналась, що без її на те згоди вказаний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2024 був перереєстрований на батька відповідача – ОСОБА_4 .

Також сторони мали відкриті на ім`я ОСОБА_2 рахунки в КБ «Альфа-Банк», «Ощадбанк» та ПУМБ, де були акумульовані спільні кошти подружжя.

Отже позивач просила суд визнати за нею право власності на частку квартири АДРЕСА_3 , автомобіля BMW X3, 2020 року випуску, коштів на банківських рахунках та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 22 січня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Батмановій В.В. (а.с.42 том №1).

Ухвалою судді від 24 січня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (а.с. 45, том №1).

Відповідач скористалась своїм правом подачі зустрічної позовної заяви та звернулась до суду з зустрічним ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя .

В обґрунтування зустрічного позову зазначив наступне.

За час шлюбу позивачем та відповідачкою, як подружжям, було придбано декілька об`єктів нерухомого майна та 3 (три) автомобілі. Своєю чергою, відповідачка у своєму первісному позові навела неповний та неточний перелік майна, яке сторони набули під час шлюбу, а об`єкт заявлений в її позові взагалі не належить до спільного сумісного майна подружжя та в нього зовсім інший власник.

Натомість ОСОБА_1 в її первісному позові взагалі не зазначені посилання на належні та допустимі докази, що підтверджували би придбання чи належність ОСОБА_2 будь якого майна.

Так, квартира АДРЕСА_3 взагалі належить ОСОБА_3 на підставі Довідки щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: DT01:4616-3750-8418-8709, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; договір про поділ спільного майна, серія та номер: б/н, виданий 04.05.2023. Вказані обставини підтверджуються, зокрема Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 416081106 від 03.03.2025 (копія додається). Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо вказаної квартири взагалі є безпідставними та непоґрунтованими

Насправді сторонами були придбані наступні об`єкти рухомого та нерухомого майна:

1. Автомобіль марки «MAZDA 3», 2013 року випуску, об`єм двигуна – 1998 см. куб., VIN-код НОМЕР_1 – був зареєстрований за Відповідачкою, що підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС») № 31/29/14/159?аз/10? 2025?152?2025 від 21.02.2025 року;

2. Автомобіль марки «AUDI Q5», 2015 року випуску, об`єм двигуна – 2967 см. куб., VIN-код НОМЕР_2 – був зареєстрований за Відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ № 2142/2024/4587752 від 15.05.2024., що також підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС») № 31/29/14/159?аз/10? 2025?152?2025 від 21.02.2025;

3. Нежитлове приміщення загальною площею 65,2 кв.м, розташоване на першому поверсі житлового будинку літ. А-9 нежитлове приміщення № 350 - стоматологічний кабінет, який складається з приміщень 1-8; літ.а – сходи та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане майно було зареєстроване за Позивачем та Відповідачкою, а згодом вони подарували від належних їм частин майна по рівній частині їхньому сину – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 416081571 від 03.03.2025 року (копія додається);

4. Квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 100,7 кв.м, житловою площею 59 кв.м. Вказане майно було зареєстроване за Позивачем, а згодом, як було вказано вище, за письмовою згодою Відповідачки, яка була нотаріально посвідчена, Позивач подарував їхньому спільному синові - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме за договором дарування від 08.03.2024, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шевченко Вікторією Валеріївною за реєстровим № 373, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 416081649 від 03.03.2025.

ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за одну другу частку ринкової вартості автомобілів, визначених відповідними оцінками, марки «MAZDA 3», 2013 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб., VIN-код НОМЕР_1 та «AUDI Q5», 2015 року випуску, об`єм двигуна – 2967 см. куб., VIN-код НОМЕР_2 , в сумі 572 967,70 грн. (п`ятсот сімдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят сім гривень 70 копійок)

Щодо розподілу між сторонами спільного сумісного майна у вигляді коштів ОСОБА_2 зазначив, що упродовж подружнього життя позивача та відповідачки, ними формувалось збереження коштів, які відкладались для придбання в майбутньому їхньою сім`єю вартісних покупок. Всі грошові збереження розміщувались позивачем та відповідачкою за взаємною згодою на рахунках Відповідачки, відкритих на її ім`я в АТ «Ощадбанк», АТ «ПУМБ» та АТ «Альфа-Банк» (нині АТ «Сенс Банк»)

Вказане спільне сумісне майно відповідачка також не бажає ділити мирним шляхом, тож позивач вимушений й таке майно просити ділити в судовому порядку.

Також просив суд розділити судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Позивач за первісним позовом скористався правом подання відзиву, в якому позовні вимоги не визнала, наголосила на тому, що вказані ОСОБА_2 автомобілі ніколи не мали відношення до їхньої родини, а оформлювались лише за проханням їхнього родича з метою продажу. Родини ж кошти на ці авто не витрачала. Просила відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Відповідач за первісним позовом також надав суду відзив, в якому не визнав позову, надав пояснення, які за змістом збігаються із зустрічною позовною заявою, просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 надала суду відзив, в якому позову не визнала, наголосила н а тому, що квартира АДРЕСА_5 належить їй та її чоловіку на праві приватної власності, родина її сина жодного відношення до цієї квартири не мала та ця квартира була придбана одним платежем, а не відповідно до договору про асоційоване членство, як про це зазначила ОСОБА_1 в своєму позові.

Третя особа ОСОБА_4 надав письмову заяву, в якій зазначив, що не визнає позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та представник позивача за первинним позовом підтримали позов в повному обсязі, просили відмовити у задоволенні зустрічного позову, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, відзиві, тощо.

Представник відповідача за первісним позовом підтримав зустрічний позов, просив суд про відмову у задоволенні первісного позову з підстав зазначених у зустрічному позові.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час допиту в судовому засіданні повідомили суду, що автомобілі марки «MAZDA 3», 2013 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб., VIN-код НОМЕР_1 та «AUDI Q5», 2015 року випуску, об`єм двигуна – 2967 см. куб., VIN-код НОМЕР_2 не були придбані за кошти подружжя, оскільки свідки використовували документи ОСОБА_1 для тимчасового оформлення автомобілів з метою подальшого перепродажу, про що ОСОБА_2 було достеменно відомо.

Суд, вислухавши думку сторін, допитавши свідків вивчивши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Встановлено, що 06.05.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 був укладений шлюб в Красногвардійському районному у місті Дніпропетровську відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було складено відповідний актовий запис № 343, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_3 , виданим 16.07.2024 року (повторно) відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

В шлюбі у них народилася дитина: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що було складено відповідний актовий запис про народження за № 944, що підтверджується свідоцтвом про його народження Серії НОМЕР_4 , виданим 16.07.2024 року (повторно) відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 березня 2025 року по справі 201/10426/24 шлюб між сторонами було розірвано.

Судом був встановлений певний обсяг нерухомого спільного сумісного майна подружжя.

У 2017 році сторони за договором купівлі-продажу придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка була переобладнана під стоматологічний кабінет, в якому сторони здійснюють свою професійну діяльність.

19.09.2022 сторони у передбаченому законом порядку подарували по 1/6 частці вказаної квартири синові та на теперішній час разом із сином є співвласниками квартири по 1/3 частці кожний.

Також сторонами була набута у власність квартира за адресою АДРЕСА_2 , яка за договором дарування від 08.03.2024 була подарована сторонами їх сину ОСОБА_5 та зареєстрована за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 54038917.

Дані факти сторонами не заперечувались та доказуванню не підлягають, відповідно до вимог ЦПК України.

Разом з тим суд критично ставиться до посилань ОСОБА_1 на те, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю подружжя з огляду на наступне.

Так, квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 на підставі Довідки щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: DT01:4616-3750-8418-8709, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; договір про поділ спільного майна, серія та номер: б/н, виданий 04.05.2023. Вказані обставини підтверджуються, зокрема Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 416081106 від 03.03.2025 (а.с. 82-83, т.1).

Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо вказаної квартири є безпідставними та непоґрунтованими.

Щодо позовних вимог обох сторін про поділ коштів на банківських рахунках, суд вважає за необіжне зазначити наступне.

На виконання ухвал суду про витребування доказів судом були отримані відповіді з банківських установ, відповідно до яких було встановлено, що залишки коштів на рахуках та рахунки відсутні.

Так АТ «ПУМБ» (а.с. 192 т.1), АТ «Ощадбанк» (а.с. 193 т.1), АТ «Сенс-банк» (а.с. 194 т.1) повідомили, що в них відсутні відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_1

АТ «Сенс-банк» (а.с. 1 т.2) повідомив, що залишків коштів на рахунках, відкритих ОСОБА_2 , не має.

АТ «Ощадбанк» (а.с. 200 т.1) повідомив, що залишків коштів на рахунках, відкритих ОСОБА_2 , не має.

АТ «ПУМБ» повідомив про відсутність відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 197 т.1).

Суд критично сприймає позовні вимоги ОСОБА_2 стосовно поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності Позивача та Відповідачки, а саме автомобілів марки «MAZDA 3», 2013 року випуску, об`єм двигуна – 1998 см. куб., VIN-код НОМЕР_1 та «AUDI Q5», 2015 року випуску, об`єм двигуна – 2967 см. куб., VIN-код НОМЕР_2 , - шляхом стягнення з Відповідачки на користь Позивача половини ринкової вартості цих автомобілів, оскільки факт того, що ці автомобілі були придбані за кошти сім`ї, спростовується як показами ОСОБА_1 , так і показами свідків, допитаних під час судового розгляду, які є цілком логічними, послідовними та виваженими.

Також встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами був набутий у власність автомобіль BMW X3, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб.,, який відповідно до довідки Регіонального ТСЦ від 14.03.2025, 11 січня 2024 року було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Разом із цим 06.08.2024 даний автомобіль було перереєстровано на підставі договору купівлі-продажу №6112/24/02455 від 03.08.2024 на нового власника, а саме батька відповідача – ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 03 червня 2015 року, критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

За правилами статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована та один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У відповідності до положень ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована. Разом з тим, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов`язком.

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Суд вважає, що поділу в рівних частках підлягає спільне майно подружжя яке складається з автомобіля BMW X3, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб., оскільки ОСОБА_2 не було доведено суду факту того, що кошти від продажу автомобіля були витрачені в інтересах подружжя.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Суд враховує той факт, що автомобіль BMW X3, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб перебував в користуванні ОСОБА_2 , його вартість відповідно до дослідження про визначення ринкової вартості транспортного засобу становить 1624480,00 гривень (т.2, а.с. 94-101).

Автомобіль є неподільною річчю, а отже можна прийти до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на компенсацію грошової вартості 1/2 частини автомобіля BMW X3, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1998 см. куб, замість належної їй частки у праві спільної власності на автомобіль, яка становить суму у розмірі – 812240,00 гривень.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно – постанова Верховного Суду від 05 листопада 2024 року у справі № 127/3135/23.

Крім того, при прийняття такого рішення суд ґрунтується на висновках Верховного Суду про неефективність рішень суду в справах про поділ майна, які зумовлюють необхідність в подальшому вживати сторонам додаткові засоби захисту своїх прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зроблено такі висновки: “Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63))”.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю – постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року по справі № 545/2396/20 (провадження № 61-4894св22) було складено правову позицію згідно з якою у випадку відчуження автомобіля одним із подружжя проти волі без згоди іншого з подружжя, останній має право на грошову компенсацію вартості відчуженого автомобіля, виходячи з дійсної ринкової вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна. З вищевказаним судовим рішенням можна ознайомитись у відкритому доступі на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень за наступним посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106116488.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Частиною 1 статті 80 того ж ЦПК України встановлено, - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведених у позовних заявах обставин, наданих доказів та досліджених обставин, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Щодо судових витрат, про які визначено в ст. 141 ЦПК України, суд вважає за доцільне не здійснювати їх розподілу, оскільки розмір судового збору при поданні позову, який був сплачений обома сторонами, є максимальним та достатнім з урахуванням об`єму задоволених позовних вимог за первісним позовом та відмови зустрічним позовом.

Також відповідно до вимог ЦПК України суд скасовує ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025 року про забезпечення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141, 263 – 265, 282 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) частку вартості транспортного засобу BMV X3, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб. у розмірі 812240 (вісімсот дванадцять тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Скасувати ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025 року про забезпечення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 01 жовтня 2026 року.

Суддя : В.В. Батманова