Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №932/7076/24 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

ЄУН 932/7076/24

Провадження №2/932/2596/24

РІШЕННЯ

іменем України

02.10.2026 місто Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого – судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Щербаченко А.В.,

позивача ОСОБА_1 , її представника – адвоката Костогриза О.В.,

відповідача – ОСОБА_2 , її представника – адвоката Бур`янського А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватні нотаріуси Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович та Дажук Марина Вячеславівна, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції і вимоги позивача

ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом і в обґрунтування вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка за життя склала заповіт, яким усе майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, заповідала їй.

Для прийняття спадщини вона в березні 2023 року звернулася до приватного нотаріуса Орлова О.А., отримала 21.07.2023 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину нерухомого майна, що належала померлій, – земельну ділянку.

Під час вивчення документів на підтвердження обсягу майна та майнових прав спадкодавця було виявлено частину будинку АДРЕСА_1 . Так, за даними КП «ДМБТІ» ДМР на дату останньої інвентаризації у 1982 році домоволодіння є побудованим самочинно та його користувачами є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . 08.08.1974 ОСОБА_5 було притягнуто до відповідальності за самочинне будівництво цього будинку, а рішеннями народного суду Бабушкинського району м. Дніпропетровська від 1974 та 1981 років було встановлено порядок користування житловим будинком та виділено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 частини будинку, визначено порядок користування земельною ділянкою.

13.06.1980 ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер та після його смерті нотаріусом відкрито за заявою ОСОБА_4 як спадкоємця першої черги спадкову справу №07/2009.

11.09.2013 ОСОБА_4 відмовлено в отримані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , нотаріусом зазначено, що оскільки «…У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена, і як наслідок, правовстановлюючий документ відсутні або проведена після смерті спадкодавця, питання належності цього майна попередньому власнику та наступного його власнику (спадкоємцю) повинно вирішуватись у судовому порядку».

04.10.2013 фахівцем ПП «СКЛАДОВИЙ» за заявою ОСОБА_4 як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 було проведено технічну інвентаризацію житлового будинку АДРЕСА_1 та виготовлено технічний паспорт з описом-характеристикою будинку, господарських будівель та споруд.

Так, домоволодіння складалось з: літ.А-1 – житловий будинок; літ.Б, б – сарай; літ.Г – вбиральня; літ.Д – погріб з шийкою, літ Е – сарай; №1-8, І – споруди. Житловий будинок складався з двох окремих квартир.

Квартира АДРЕСА_1 : 1 – коридор площею 3,7 кв.м; 2 – житлова площею 12,0 кв.м; 3 – житлова площею 7,2 кв.м; 4 – кухня площею 2,9 кв.м; 5 – коридор площею 6,2 кв.м. Разом по квартирі АДРЕСА_1 – житлова площа 19,2 кв.м, загальна площа – 32,0 кв.м. Квартира АДРЕСА_1 знаходилась в користуванні ОСОБА_4 .

Квартира АДРЕСА_2 – коридор 5,4. кв.м; 2 – житлова площею 5,4 кв.м, 3 – кухня площею 7,0 кв.м, 4 – сан. вузол площею 2,7 кв.м, 5 – житлова площею 18,6 кв.м, 6 – житлова площею 10,3 кв.м. Разом по квартирі АДРЕСА_3 : житлова площа – 34,3 кв.м, загальна площа – 49,4 кв.м. Квартира АДРЕСА_3 знаходилась в користуванні ОСОБА_6 , а після її смерті – у ОСОБА_2 .

Вочевидь, що станом на 1981 рік будинок було побудовано самовільно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . До 2021 року в експлуатацію будинок введено не було, в Державному реєстрі речових прав право власності на будинок зареєстровано не було. Після набрання чинності рішенням народного суду Бабушкинського району м. Дніпропетровська від 1974 року будинок став об`єктом спільної часткової власності, в якому судовим рішенням встановлено порядок користування приміщеннями та господарськими спорудами.

У відповідності до ст.118 ЦК Української РСР (який діяв на час винесення судом рішення) якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов`язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.

То ж, на думку позивача, встановлений в 1974 році між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порядок користування домоволодінням є обов`язковим для осіб, які придбали частку в спільній власності, в тому числі осіб, які отримали частку в порядку успадкування.

25.04.2024 нотаріус Орлов О.А. в межах відкритої ним спадкової справи №08/2023 під час перевірки інформації ДРРПНМ та РПВНМ щодо Державної реєстрації права власності на будинок (частину будинку) виявив, що 20.07.2021 приватним нотаріусом Дажук М.В. здійснено первину державну реєстрацію речового права (з відкриттям розділу) в цілому спірного будинку.

Документом, поданим для державної реєстрації, є Декларація про готовність об`єкта нерухомості до експлуатації, серія та номер ДП 161210712488, видавник: Управління ДАБК ДМР, власник – ОСОБА_2 , розмір частки – 11. Тобто в 2021 році право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 в цілому як за особою, яка одноособово збудувала житловий будинок.

Зазначена інформація не відповідає дійсності, протирічить фактичним обставинам та спростовується наявними доказами. Відповідач є рідною донькою ОСОБА_6 , яка на підставі рішення суду в 1974 році отримала в домоволодінні приміщення в особисте користування. З урахуванням того, що ОСОБА_6 померла, ОСОБА_2 мала отримати в порядку спадкування лише ту частку в домоволодінні, яку мала в користуванні її мати. Натомість остання станом на червень 2024 року незаконно володіє домоволодінням в цілому, в тому числі незаконно утримує шляхом державної реєстрації права власності частку домоволодіння, яка їй не належить.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тому позивач як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_4 має право на витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна – 12 частини будинку як такого, на яке ОСОБА_4 мала право в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 як особи, що побудувала будинок.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва встановлено постановою КМУ від 05.09.1992 №449, а будинок побудований в 1981 році, тому у відповідності до правового висновку, викладеного в постанові ВС від 15.01.2021 у справі №1540/3952/18, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.1992, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Державна реєстрація будинку вже проведена, та власником будинку в цілому помилково визначено відповідача.

Просила визнати за нею право власності на частину домоволодіння АДРЕСА_1 – на кв. АДРЕСА_1 : 1 – коридор площею 3,7 кв.м; 2 – житлова площею 12,0 кв.м; 3 – житлова площею 7,2 кв.м; 4 – кухня площею 2,9 кв.м; 5 – коридор площею 6,2 кв.м. Разом по квартирі АДРЕСА_1 – житлова площа 19,2 кв.м, загальна площа – 32,0 кв.м, сарай літ.В, частину вбиральні та частину огорожі в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 та витребувати це майно з незаконного володіння відповідача на свою користь.

ІІ. Заяви (клопотання) та позиції учасників справи під час судового розгляду

Стороною позивача заявлялися суду клопотання про забезпечення доказів та про витребування доказів.

Стороною відповідача подані клопотання про застосування строку позовної давності, про долучення доказів та додаткові пояснення.

Вирішуючи питання прийняття додаткових пояснень сторони відповідача, суд зазначає, що копія ухвали суду від 27.06.2025 про прийняття справи до провадження поточним складом суду, в якій встановлено строк на подання відповідачем відзиву – 15днів з дня вручення даної ухвали, отримана представником відповідача ОСОБА_7 21.07.2025, а залученим згодом представником відповідача ОСОБА_8 – 28.11.2025.

Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило. Додаткові пояснення у справі подані представником відповідача ОСОБА_8 30.06.2026, тобто далеко за межами строку для подання відзиву, але за своїм змістом відповідають відзиву на позов, бо охоплюють всі порушені у позові питання.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (ст.126 ЦПК України).

В постанові ВП ВС стосовно письмових пояснень по статті 43 ЦПК України у справі №477/2330/18 від 14.12.2022 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (ч.5 ст.174 ЦПК України).

Оскільки відповідач ОСОБА_2 не просила дозволу суду подати додаткові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву не визнавав їх подання необхідним, ці пояснення суд залишає без розгляду.

В судовому засіданні стороною позивача підтримані позовні вимоги.

Позивачем ОСОБА_1 пояснене, що спадкодавець ОСОБА_4 є її двоюрідною сестрою. Після смерті сестри вона намагалася домовитися з відповідачем про поділ будинку в досудовому порядку, та домовилася з нею про зустріч, але сама не з`явилася, а після цього казала їй, що не визнає її права.

Представником позивача додане, що відповідач має витяг про право власності на нерухоме майно в цілому, реєстрація права власності була здійснена на підставі декларації про готовність об`єкта та сама відповідач під час зустрічі визнавала, що їй допомогли зробити ці документи. Пропозицію сплатити позивачеві вартість половини домоволодіння відповідач відхилила.

Стороною відповідача позовні вимоги не визнані.

Відповідач ОСОБА_2 суду пояснила, що її вітчим ОСОБА_5 виховував її с 7-місячного віку, вона вважала його батьком. Вона оформила його будинок на себе, оскільки коли батько захворів, то обіцяв, коли вилікується, переписати дім на неї, але за тиждень помер і не встиг цього. Також вона спілкувалася з рідною донькою ОСОБА_5 ОСОБА_9 , яка сказала їй оформляти будинок на себе. З дитинства, років з 6, вона зареєстрована в будинку, про рішення з поділу будинку вона не обізнана. Оформлення права власності на неї здійснював її представник за довіреністю, бо вона не мала на це часу, про декларацію не пам`ятає. Будинок будувався в 70-х роках її матір`ю ОСОБА_6 та вітчимом, в подальшому останній уклав шлюб з ОСОБА_4 , вона мешкала потім в іншій половині будинку. З 1982 року вони добудовували будинок вже з чоловіком, то ж, що саме ділив суд, вона не знає. Що саме вони добудовували – не пам`ятає, там були стіни та дах, все інше робили вони. У своїй половині зробили парове опалення, підлогу, штукатурку. Її мати померла у 2014 році, але оскільки будинок був неоформлений, до нотаріуса вона не зверталася, але документами для подальшої реєстрації права власності на будинок вона почала займатися ще за життя своєї матері ОСОБА_6 . Після смерті вітчима до нотаріуса вона також не зверталася, оскільки вважала, що звернеться його рідна донька, але та також не звернулася, а згодом їй сказала оформлювати на себе, мовляв, потім розберуться. Чи зверталася до нотаріуса ОСОБА_4 після смерті батька, їй невідомо. Взимку 2022-2023, десь у січні, вона лежала в хоспісі, в лікарні. Між ними були нормальні стосунки, але те, кому залишиться її половина будинку, не обговорювалося. Вважає, що весь будинок належить їй, але позивача поки не виселяє, бо чекає, що вирішить суд.

Представник відповідача додав, що позивач ОСОБА_1 з`явилася лише незадовго до смерті ОСОБА_4 , перед тим, як останню помістили до хоспісу. Нею не доведено, що ОСОБА_4 мала право на частку в домоволодінні, вона не вступала в спадщину.

Треті особи до суду не з`явилися та письмових пояснень по суті справи не подали.

Інших клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не подано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Позовна заява надійшла до суду 14.08.2024 та була автоматично розподілена до провадження судді Кондрашова І.А.

26.08.2024 ухвалою судді відкрите загальне позовне провадження у справі та призначене підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.12.2024 задоволене клопотання сторони позивача про забезпечення доказів та витребувано у приватного нотаріуса Дажук М.В. документи, що стали підставою для реєстрації права власності на домоволодіння за ОСОБА_2

19.06.2025 здійснено повторний автоматизований розподіл справи поточному складу суду.

Ухвалою від 27.06.2025 справу прийнято до провадження та призначене підготовче засідання.

31.07.2025 ухвалою суду підготовче провадження у справі закрите, призначено справу до розгляду по суті на 06.10.2025.

Стороною відповідача неодноразово подавалися суду заяви про відкладення судових засідань.

Ухвалою від 12.02.2026 визнано обов`язковою явку в судове засідання відповідача ОСОБА_2

30.06.2026 за наслідками розгляду справи суд перейшов до стадії ухвалення рішення.

Ухвалами суду від 09.07.2026 поновлений судовий розгляд справи та до участі в ній залучено третьою особою без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 31.07.2026 за клопотанням сторони позивача витребувано у приватного нотаріуса Кота Б.А. копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_5

24.09.2026 за наслідками розгляду справи суд перейшов до стадії ухвалення рішення з його проголошення в судовому засіданні 02.10.2026.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Розпорядженням міського голови №897-р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 24.11.2015 №882-р «Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська» провулок Копилова перейменований у провулок Бориса Познанського.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи з 13.10.2022 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

За відомостями КП «Дніпровське міське БТІ» від 25.03.2024 станом на 31.12.2012 згідно з матеріалами інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_4 , реєстрація права власності на нерухоме майно не проводилася. На дату останньої інвентаризації, проведеної у 1982 році, нерухоме майно складалося з житлового будинку літ.А-1 (роки побудови – 1969-1981) загальною площею 81,4 м2, житловою – 53,5 м2, сараю (використовується під житло) літ.Б, вбиральні літ.Г, №1-3,І – споруди; все домоволодіння побудоване самочинно, про що виставлено відповідний штамп; користувачами майна значаться ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

За цією інформацією житловий будинок має загальну площу 81,9 м2, житлову – 53,5 м2, опис: літ.А – житловий будинок, літ.А1 – прибудова, літ.а,а1 – ґанки, літ.а2 – сходи, літ.Б – сарай, літ.б – сарай, літ.Г – вбиральня, літ.Д – навіс, літ.Е – літній душ, літ.Ж – вольєр, №1-6,І – споруди (хвіртка, огорожа, ворота, замощення).

Рішенням народного суду Бабушкінського району м. Дніпропетровська від 11.09.1974 у справі №2-1239/74 визначений порядок користування домоволодінням, розташованим у АДРЕСА_4 , та виділено в користування ОСОБА_5 в житловому будинку А-І кімнати 1-4, 1-3 площею 28,9 м2, сарай В, частина вбиральні та частина паркану, що складає 39/100 частину домоволодіння. ОСОБА_6 виділене у користування в житловому будинку А-І приміщення І-І, І-2, І-5, І-6, І-7 площею32,7 м2, сарай Б, сарай б, частину вбиральні та частину паркана, що становить 61/100 частину домоволодіння.

Постановою адміністративної комісії виконкому Бабушкінської районної ради депутатів трудящих від 08.08.1974 на ОСОБА_5 накладено штраф за самовільну побудову будинку.

25.05.1981 проведено основну інвентаризацію домоволодіння, у звідному оціночному акті визначена вартість майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

ОСОБА_10 є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , внаслідок укладення шлюбу 08.08.1987 змінила прізвище на ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 не подавалася нотаріусу заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

13.06.1980 ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_4 .

11.11.2009 ОСОБА_4 було подано приватному нотаріусу Котові Б.А. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та нотаріусом заведено спадкову справу №07/2009.

Листом нотаріуса від 11.09.2013 ОСОБА_4 повідомлено, що реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_4 не проводилася та питання належності майна попередньому власникові має вирішуватися у судовому порядку.

04.10.2013 ПП «СКЛАДОВИЙ» на замовлення ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14.03.2023 приватним нотаріусом Орловим О.А. зареєстровано спадкову справу №08/2023 (номер у реєстрі 70384017) щодо майна ОСОБА_4

27.02.2024 у цій спадковій справі на ім`я позивача ОСОБА_1 нотаріусом видане свідоцтво про право на спадщину на кошти (рухоме майно) у вигляді недоотриманої пенсії в сумі 4425,47 грн, а 21.07.2023 – на земельну ділянку у Маломихайлівській с/раді Покровського району Дніпропетровської області..

Постановою нотаріуса від 27.02.2024 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 через неподання документів, що підтверджують право власності останньої на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25.04.2024 №375981707 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване в цілому за ОСОБА_2 20.07.2021 приватним нотаріусом Дажук М.В. на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП161210712488, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

Для реєстрації права власності нотаріусу було надано витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо житлового будинку АДРЕСА_1 як нового будівництва на земельній ділянці, орендарем якої є ОСОБА_2 , а орендодавцем – Дніпровська міська рада; а також технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовлений 23.03.2021 ТОВ «Департамент землеустрою, містобудування та оцінки майна» на замовлення ОСОБА_2 .

Станом на 15.07.2024 оціночна (ринкова) вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 1453758,00 грн, а вартість його – 726879,00 грн (висновок ТОВ «Кабінет оцінки «АРКТУС»).

V. Оцінка суду

У статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1216 ЦК України).

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом частин першої, третьої статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

За своєю юридичною природою заповіт – це односторонній безвідплатний правочин (стаття 202 ЦК України), щодо якого встановлено обов`язкове нотаріальне посвідчення (статті 1247, 1249 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 1233 ЦК України, заповіт повинен відповідати загальним вимогам чинності правочину, які передбачені цивільним законодавством України.

Розпоряджатися майном може тільки власник.

При цьому слід враховувати, що при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається (частина третя статті 56 Закону України «Про нотаріат», пункт 1.5. глави 3 «Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування» розділу II «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5).

Таким чином, заповіт складається і посвідчується нотаріусом зі слів самого заповідача.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходи та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи, навпаки, на заперечення існування таких обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів, здійснює їх оцінку.

У даній справі, виходячи з встановлених судом її обставин, підлягає доказуванню позивачем, що до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , входило право останньої на спадкування нерухомого майна – частини будинку, яке залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_5 .

З досліджених судом доказів достеменно встановлено, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_5 або іншими особами не проводилася з моменту виникнення майна та до 20.07.2021, коли воно було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .

Житловий будинок АДРЕСА_1 є самочинно збудованим майном, що підтверджене постановою адміністративної комісії виконкому Бабушкінської районної ради депутатів трудящих від 08.08.1974, якою на ОСОБА_5 накладено штраф за самовільну побудову будинку.

Наявність рішення суду 1974 року про визначення порядку користування будинком між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , звідного оціночного акту за домоволодінням, виготовлення на замовлення ОСОБА_4 технічного паспорту на будинок жодним чином не породжує та не підтверджує права власності ОСОБА_5 на цей будинок або його частину.

Твердження сторони позивача, що будинок на момент визначення порядку користування ним судом був спільною частковою власністю подружжя, не ґрунтуються на законі, оскільки судом встановлена відсутність державної реєстрації права власності будь-яких осіб на будинок.

Частини перша та друга статті 376 ЦК України чітко унормовують, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі жилий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно необхідно з`ясовувати, зокрема, правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку діючих на той час норм тощо.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

За положеннями абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 №56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно належить керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема, положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 25.12.1974 «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 №45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 №1/5, та іншими нормативними актами.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23.03.1999 №12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 05.08.1992 і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями – державними приймальними або державними технічними; по об`єктах, що збудовані до 05.08.1992, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1992 №449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05.08.1992, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05.08.1992, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Відповідні роз`яснення були надані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , після його смерті за загальними положеннями законодавства мала право на спадкування належного йому майна або майнових прав, однак документально відображена наявність такого майна або майнових прав у ОСОБА_5 , які б могла успадкувати його дружина, матеріалами справи не підтверджена.

За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що до спадкового майна, яке охоплюється заповітом ОСОБА_4 , складеним нею на користь ОСОБА_1 , входять майнові права на частину будинку АДРЕСА_1 .

Відтак, у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно в порядку спадкування належить відмовити.

З огляду на відмову в задоволенні позову щодо визнання права власності підлягає відмові у задоволенні й вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння як така, що є похідною від первісної вимоги.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову по суті вимог, заява сторони відповідача про застосування строків позовної давності у справі вирішенню не підлягає.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судові витрати у справі, понесені позивачем ОСОБА_1 , через відмову в задоволенні позову покладаються на неї.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ), треті особи: ОСОБА_3 (місце проживання на території України невідоме), приватні нотаріуси Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_11 ( АДРЕСА_8 ), про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 09.10.2026.

Суддя: В.С. Салькова