Вирок від 08 жовтня 2026 р. у справі №199/13318/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/13318/26

(1-кп/199/1413/26)

ВИРОК

іменем України

09.10.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро кримінальне провадження №12026041390000559 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сокулко, Бласшовського воєводства, Республіки Польща, громадянина України, одруженого, маючого на утримані двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом на посаді майстер 4 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший сержант», раніше не судимого відповідно до ст.89 КК України, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

1. Обвинувачений ОСОБА_4 , порушуючи Постанову Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року, «Положення про дозвільну систему», затверджене постановою Кабінету Міністрів України №576 від 12 жовтня 1992 року та «Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затверджену Наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21 серпня 1998 року, якими заборонено знаходження у власності громадян вогнепальної зброї та боєприпасів, без відповідного дозволу, діючи умисно, не маючи відповідного дозволу, вчинив кримінальне правопорушення проти громадської безпеки за наступних обставин. Так, військовослужбовець ОСОБА_4 у період проходження військової служби та виконання бойових завдань на території України, у тому числі в м. Торецьк, м. Курськ, м. Бахмут, м. Херсон, м. Суми та в інших місцях виконання бойових завдань, у невстановлений досудовим розслідуванням час та за невстановлених обставин, виявив та заволодів вісьмома вибухонебезпечними предметами, а саме: трьома ручними осколковими гранатами РГД-5, однією ручною осколковою гранатою М67, однією ручною осколковою гранатою OD/82-SE та трьома ручними кумулятивними гранатами РКГ-ЗЕМ, які, за його показами, були ним взяті як трофеї під час виконання бойових завдань.

Після чого, будучи обізнаним в призначенні вказаних предметів, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи незаконно, умисно та протиправно, не маючи передбаченого законом дозволу, обвинувачений ОСОБА_4 взяв вищевказані вісім гранат, тим самим придбав без передбаченого законом дозволу, після чого переніс вказане за місцем свого мешкання за адресою АДРЕСА_2 , де продовжив зберігати без передбаченого законом дозволу та без мети збуту вибухові пристрої, а саме: три ручні осколкові гранати РГД-5, одна ручна осколкова граната М67, одна ручна осколкова граната OD/82-SE та три ручні кумулятивні гранати РКГ-ЗЕМ, які належить до категорії вибухових пристроїв.

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_4 , які виразились у придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

2. Крім цього, обвинувачений ОСОБА_4 16 червня 2026 року близько 04:00 годин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем тимчасового проживання за адресою АДРЕСА_2 , з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, незважаючи на загальноприйняті в суспільстві норми моралі та поведінки, проявляючи особливу зухвалість, ігноруючи існуючі в суспільстві правила поведінки та моральності, виражаючи явну неповагу до суспільства, діючи нахабно та з особливою зухвалістю, супроводжуючи ці дії нецензурною лайкою та агресивною поведінкою, порушуючи ст.3 Конституції України щодо визнання в Україні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю, взяв три бойові гранати невстановленого типу, тобто предмети, заздалегідь заготовлені, які зберігав за місцем свого тимчасового проживання, вийняв запобіжні кільця з бойових гранат невстановлених типу та кинув їх з вікна у бік відкритої місцевості, в ґрунт, внаслідок чого вибухи не сталися.

Продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи у вказаному місці у вказаний час, прагнучи самоутвердитися, грубо порушуючи громадський порядок в частині громадського спокою мешканців АДРЕСА_2 , знову взяв інші бойові гранати невстановленого типу в кількості п`яти штук, тобто предмети заздалегідь заготовлені та умисно кинув до раніше кинутих бойових гранат у кількості трьох штук, які в подальшому вибухнули у подвір`я квартирного вказаного домоволодіння, від яких утворилися п`ять воронок у ґрунті та після чого, сусідка з квартири АДРЕСА_3 вказаного квартирного будинку ОСОБА_7 повідомила про вказаний факт до поліції. Крім того, в результаті вибуху, який характеризувався своєю небезпечністю і гучністю, було на тривалий час порушено спокій громадян, які мешкають у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_4 .

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_4 , які виразились у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України, визнав у повному обсязі, заявив про те, що він вчинив зазначені кримінальні правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, щиросердно кається у вчиненому.

У судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєні кримінальні правопорушення, тому суд, за згодою всіх учасників судового провадження, вважав не доцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України судом було з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.

Крім того, учасникам судового провадження судом роз`яснені вимоги ч.3 ст.349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.

За таких обставин суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України, знайшла своє повне підтвердження в процесі судового розгляду.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ст.65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви №43759/10 та №43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Застосовуючи покарання до обвинуваченого, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, які є умисними, закінченими, тяжкими злочинами, обставини їх вчинення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків, а також відомості про особу обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 є громадянином України, одружений, має на утримані двох малолітніх дітей ОСОБА_5 , 2023 р.н., ОСОБА_6 , 2016 р.н., має реєстрацію та місце проживання, на обліку психіатра або нарколога не перебуває, раніше не судимий відповідно до ст.89 КК України, є військовослужбовцем військової служби за призовом на посаді майстер 4 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 , нагороджений Указом Президента України від 12 листопада 2025 року №870 державною нагородою – орденом за мужність ІІІ ступеня, за місцем проживання характеризується задовільно, за місцем служби характеризується посередньо.

Обставинами, які відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, є визнання своєї вини, щире каяття, відсутність непогашених судимостей, наявність державної нагороди України, якою відзначено обвинуваченого, як військовослужбовця, за особисту мужність і героїзм під час захисту державного суверенітету.

До обставини, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого, належить вчинення останнім кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання:

- за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, у виді трьох років позбавлення волі;

- за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, у виді чотирьох років позбавлення волі.

Також суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст.70 КК України, призначивши обвинуваченому остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді чотирьох років позбавлення волі.

Така міра покарання, на переконання суду, відповідатиме таким принципам призначення покарання, про які йшлося вище, як справедливість, як основна засада права, індивідуалізація покарання – призначення покарання конкретній особі за конкретний злочин із урахуванням особливостей обставин справи та індивідуальних характеристик особи, її поведінки до, під час та після вчинення кримінальних правопорушень, мети, намірів, мотивів, у конкретному випадку є достатньою та необхідною для виправлення та перевиховання обвинуваченого, для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Разом із тим, оскільки обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи відсутність будь-якої тяжкої шкоди внаслідок злочинних дій обвинуваченого, в тому числі для інших осіб, щире каяття обвинуваченого, підтвердженням чого стала його поведінка протягом всіх стадій кримінального провадження та його готовність нести покарання за свої протиправні дії, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації, брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, за що отримав державну нагороду, перебування на утриманні у нього двох малолітніх дітей, сумнів у об`єктивності виданої йому за місцем служби характеристики його безпосереднім командиром негайно після вчинення ним кримінального правопорушення, наявність декількох пом`якшуючих його відповідальність обставин, сукупність яких, на думку суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а також ту обставину, що направлення обвинуваченого, з урахуванням його військового досвіду та навичок, в умовах воєнного стану до установи з виконання кримінальних покарань зменшить кількісний склад Збройних Сил України та її обороноздатність, суд вважає можливим виправлення останнього без реального відбування покарання, встановивши йому на підставі ст.75 КК України іспитовий строк тривалістю два роки з покладанням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі ч.2 ст.122, ч.2 ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта та складання ним висновку, на загальну суму 14440,80 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.100, 122, 124, 368-374, 376, 615 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч.1 ст.263 КК України у виді трьох років позбавлення волі;

- за ч.4 ст.296 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі ст.75, п.1 та 2 ч.1 ст.76 КК України встановити ОСОБА_4 іспитовий строк два роки, та звільнити останнього від відбуття покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини, в якій він проходить військову службу; повідомляти командира військової частини, в якій він проходить військову службу, про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили, залишити без змін – особисте зобов`язання.

На підставі ч.2 ст.122, ч.2 ст.124 КПК України стягнути із ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта та складання ним висновку на загальну суму 14440,80 гривень (чотирнадцять тисяч чотириста сорок гривень 80 копійок).

Речові докази: дві порожні пляшки Wіlliam Lawson's об`ємом 0,5 л та 0,7 л, які запаковано до спец.пакету №PSP8105743; залишки після вибуху трьох гранат РГД-5, однієї гранати М67, однієї гранати ОD-82-SE, які поміщено до спец.пакету №6435112, які зберігаються у камері зберігання речових доказів ВП №1 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, – знищити.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку, до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1