Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №344/17408/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17408/25

Провадження № 2/344/1272/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря судового засідання Бурянна Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано: «…19.06.2021р. за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» (далі – ТОВ «МІЛОАН», Товариство, Кредитодавець), ОСОБА_1 (далі Відповідач) подано Заявку на отримання кредиту № 101831359. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Договору про споживчий кредит № 101831359 від 19.06.2021р. (далі- Кредитний договір), який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами , що розміщені на веб сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору. ПРАВИЛА надання фінансових кредитів ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі – Правила) розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Кредитодавця. Відповідно до ч.1-2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором (далі – «ЕПОІ») по суті є видом вдосконаленого цифрового підпису, хоча в Законі України «Про електронну комерцію» так і не називається. Його суть полягає у використанні одноразових повідомлень (паролів, кодів, підтверджень) шляхом телекомунікаційних засобів. Найчастіше використовуються СМС, повідомлення в месенджерах в якості підтвердження волі підписанта. ЕПОІ широко використовується, наприклад, в сфері мікрокредитування. Дійсність укладення договорів таким чином вже неодноразово підтверджувалася в судовій практиці України: Постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №524 /5556/19. У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами ».

Тому позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 101831359 від 19.06.2021р. у розмірі 17080 грн.; судовий збір у розмірі 2422,40 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень.

Представник відповідача подала заяву, в якій просила суд відмовити в позові.

Відповідно до відзиву на позов відповідач просив суд відмовити в позові в тому числі з наступних підстав: «…відповідач уклав Договір про споживчий кредит №101831359 від 19.06.2021 року із ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного документа відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7000 грн. Відповідно до пункту 1.3., 1.4 Договору №101831359 кредит надається строком на 30 днів з 19.06.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 19.07.2021. Згідно пункту 1.5.2. Договору №101831359 Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Отже, у відповідності до кредитного договору №101831359, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише до 19.07.2021, тобто строку, на який були надані кредитні кошти, та становлять 2100.00 грн. Проценти за користування кредитом, як плата по кредиту, після закінчення цього строку не могли нараховуватися. Проте, як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення за даним кредитним договором, розмір заборгованості ОСОБА_1 по відсоткам нарахований до 17.09.2021 року та становить 9380 грн, крім того у період з 20.07.2021 по 30.07.2021 року проценти за кредитом нараховано за більшим відсотком (5.00%). Водночас, даних про застосування процедури пролонгації кредитного договору, матеріали справи не містять, що свідчить про те, що проценти за користування кредитом не могли нараховуватись після строку кредитування, оскільки його не було пролонговано. Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за споживчим кредитом №101831359 від 19.06.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів (з 19.06.2021 року по 19.07.2021 року), тобто строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом (пункт 1.7 Договору) та відповідно до пункту 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом становлять 2100,00 грн, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки. ТОВ «Діджи-Фінанс» просить стягнути з відповідачки проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку, а також в розмірі збільшеної процентної ставки за кредитом. При цьому позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки, договором встановлена фіксована процентна ставка, умови договору його сторонами не змінювалися, тому до правовідносин застосовуються положення частини 3 статті 1056-1 ЦК України щодо незмінності фіксованої процентної ставки і неможливості її зміни в односторонньому порядку. Отже, до стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 можливе виключно у сумі 9800 грн, що включає в себе 7000 грн заборгованість за тілом кредиту; 2100 заборгованість за процентами; 700 грн заборгованості за комісією…».

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 101831359 від 19.06.2021р. із ТОВ «МІЛОАН» (ЄДРПОУ: 40484607) та на підставі платіжного документа відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7000 гривень.

Отже відповідачем визнано укладення договору на умова, що в казані в позові.

Відповідно до пункту 1.3., 1.4 Договору №101831359 кредит надається строком на 30 днів з 19.06.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 19.07.2021. Згідно пункту 1.5.2. Договору №101831359 Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Отже, у відповідності до кредитного договору №101831359, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише до 19.07.2021, тобто строку, на який були надані кредитні кошти, та становлять 2100.00 грн. Проценти за користування кредитом, як плата по кредиту, після закінчення цього строку не могли нараховуватися.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за споживчим кредитом №101831359 від 19.06.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів (з 19.06.2021 року по 19.07.2021 року), тобто строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом (пункт 1.7 Договору) та відповідно до пункту 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом становлять 2100,00 грн, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.

У відзиві на позов адвокатом відповідача визнано позов в частині : «…Отже, до стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 можливе виключно у сумі 9800 грн, що включає в себе 7000 грн заборгованість за тілом кредиту; 2100 заборгованість за процентами; 700 грн заборгованості за комісією…».

Одночасно з цим відповідач просив суд відмовити в позові з підстави пропуску позовної давності.

Однак правових підстав застосування позовної давності відповідачем не доведено.

В ч. 4 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 137 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

З огляду на часткове обґрунтування позову та невиконання обов?язку позивачем та його адвокатом із використання правових позицій Верховного Суду при складенні позову витрати на правничу допомогу обґрунтовані лише в частині 2000 гривень.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Отже саме на сторону позивача покладено правовий наслідок не здійснення доказування виду і форми неправомірної поведінки відповідача щодо користування позивачем майном відповідача.

Враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача підлягає стягнення на користь позивача судовий збір у розмірі 1400 грн. (9800 грн./ 17080 грн.=0,5738*3028 грн.= 1400 грн.).

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 101831359 від 19.06.2021р. у розмірі 7000 гривень основного боргу, 2100 гривень процентів, 700 гривень заборгованості за комісією;

стягнути із Відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») судовий збір у розмірі 1400 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень;

в іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Бородовський С.О.