Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №344/1356/22 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1356/22

Провадження № 2/344/145/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря судового засідання Бурянна Н.,

позивача та її представника ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позов ОСОБА_3 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано: «…з серпня місяця цього року я офіційно працевлаштована у Фізичної Особи Підприємця ОСОБА_4 на посаду адміністратора в салоні краси «Oh My Gіrl» зa адресою АДРЕСА_1 . З того часу я постійно виконувала свої обов`язки, жодних дисциплінарних стягнень до мене не застосовувалося за увесь період моєї роботи. Коли, мій роботодавець довідався, що я перебуваю у стані вагітності, то повідомив мені, що він більше мене не бажає бачити на роботі, оскільки він не хоче оплачувати мої лікарняні. Так, 09.12.2021 року ОСОБА_4 надіслав мені мобільне повідомлення наступного змісту: «Добрий вечір. На рахунок роботи ми вирішили припинити співпрацю з тобою. Надалі залишаються два інших адміни. За ці дні, що ти виходила ми повністю тобі виплатимо з.п., заповнену трудову книжку можна буде забрати 16 числа, або якщо тобі буде потрібно швидше, можемо це зробити в понеділок. Ми раді були працювати з тобою, але надалі ми міняємо роботу адмін., умови праці та форму, що тобі буде недоцільно і фінансово невигідно робити, тому не ображайся.». На дане повідомлення, я відповіла, що погано себе почуваю, і буду йти до лікаря 10.12.2021 року, який мабуть мені відкриє лікарняний. 17 грудня 2021 року в мене закінчився лікарняний, і з 18.12.2021 року я вийшла на роботу. Коли я прийшла за місцем своєї праці о 08 год. 45 хв. 18.12.2021 року, то невідома мені особа жіночої статі повідомила, що вона є працівником, яку взяли на моє робоче місце і хоча вона не оформлена, проте проходить стажування. Також дана невідома особа наказала, щоб я покинула салон. Також вона повідомила, що я звільнена з даної роботи. 3 27.12.2021 року по 30.12.2021 року я перебувала на лікарняному. 31.12.2021 року я вийшла на роботу по телефонному зв`язку, де мені одразу після мого приходу було вручено трудову книжку із записом про звільнення та наказ про звільнення. Ознайомившись iз змістом наказу №21 від 31.12.2021 року Про звільнення з роботи, мені стало відомо, що мене звільнили з роботи 31.12.2021 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підстава звільнення - невиконання обов`язків, відсутність на роботі без поважних причин. Вважаю, що звільнення мене з роботи відбулося з порушенням норм чинного законодавства, а тому наказ про звільнення підлягає скасуванню, з подальшим поновленням мене на роботі…».

Тому позивач просила суд скасувати наказ Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 № 21 від 31.12.2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 ; поновити ОСОБА_3 , на посаду адміністратора Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з 31.12.2021 року; стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по день ухвалення рішення суду в розмірі 280 384, 72 грн.; стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заподіяну моральну шкоду в розмірі 15000 гривень.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов, надала перед судом пояснення про те, що діагноз вказаний в лікарняному листку, а в наступному надала пояснення про те, що діагноз в ньому не вказаний, але вказана назва закладу; доказів, що подали відповідачу інформацію про вагітність немає, але були виплачені лікарняні; відповідач подав відомість про те, що позивач відпрацювала 7 днів в останньому місці, а не 23.

В судовому засіданні представник відповідача надав перед судом пояснення про те, що позивачка працювала неповний робочий час на підставі графіку – пів дня; в останній місяць відпрацювала 22 або 23 робочих дні; 6000 гривень була зарплата позивача; відповідач не знав, що позивач вагітна; будь-якого доказу того, що позивач повідомила відповідача про те, що вона вагітна немає; в лікарняному немає діагнозу; назва закладу видання листка непрацездатності не є повідомленням про те, що позивач вагітна; позивач подала листок непрацездатності, про стан вагітності не повідомляла, доказів не надавала; первинний позов був поданий і взагалі не стосувався обставин звільнення з підстави вагітності; лише в наступному позивачем змінено і підставу і предмет позову за вигаданими обставинами її вагітності; 18/12 позивач не була звільнена; дата, час і особи на відеозаписі невідомі, а тому він недопустимий; з 19 числа по 31/12 позивач не була на роботі не заперечує цього та визнає безпосередньо; було складено акт відсутності працівника на роботі; листок непрацездатності подав саме відповідач, а не позивач; звільнена 31/12; позивача звільнено після кількох прогулів; позивачку просили дати дані банківської карти, щоб здійснити розрахунок, але вона перешкоджала цьому розрахунку; зарплата позивача і сума, яку їй виплатили в останньому місяці роботи – грудні – це абсолютно різні речі; зарплата за грудень була за 22-23 робочі дні, а не за 7 днів; підстави обчислення 455,17 гривень за один робочий день не доведено позивачем, а це є припущенням за останнім платежем, а не на підставі наказу про заробітну плату.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав показання про те, що був на чергуванні і треба було відібрати пояснення у позивача; відібрав заяву; до роботи не допустили позивачку.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до трудової книжки позивача прийнято на роботу до відповідача на посаду адміністратора з 28/07/2021.

В трудовій книжці не вказано на прийняття позивача на роботу по сумісництву чи на неповний робочий день.

Отже пояснення представника відповідача в частині зайнятості позивача частково не доведені доказом, що встановлений законом.

20/12/2021 відповідач склав акт відсутності позивача на роботі з 09.00 до 13.00 години.

21/12/2021 відповідач склав акт відсутності позивача на роботі з 09.00 до 13.00 години.

22/12/2021 відповідач склав акт відсутності позивача на роботі з 09.00 до 13.00 години.

23/12/2021 відповідач склав акт відсутності позивача на роботі з 09.00 до 13.00 години.

24/12/2021 відповідач склав акт відсутності позивача на роботі з 09.00 до 13.00 години.

Наказом від 31/12/2021 позивача звільнено за п. 4 ст. 30 КЗпП України з підстави невиконання трудових обов?язків відсутності на роботі без поважних причин.

Відповідно до пояснення свідка позивача не допустили до виконання трудових обов?язків у відповідача.

Отже позивачем спростовано пояснення відповідача про те, що вона вчинила прогул і без поважних причин не перебувала на роботі, в той час як її не допустили до виконання трудових обов?язків, які вона прибула виконувати.

В наказі про звільнення позивача не вказано за який саме прогул позивача звільнено з роботи.

Отже наказ про звільнення позивача у відповідній частині не відповідає вимогам, що встановлені законом із зазначення безпосереднього порушення працівником його трудових обов?язків.

При цьому позивач подав суду кілька актів про відсутність працівника на роботі, але не подав доказів накладення на працівника стягнень на кожним із порушень трудових обов?язків.

Отже відповідач не вважав, що інші акти про відсутність працівника є підставою для застосування відповідальності працівника.

В практиці Верховного Суду (КЦС ВС від 22.08.2018 по справі № 596/2472/16-ц) широко використовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже відповідачу не належить право на порушення доктрини у формі взаємно суперечливої поведінки щодо одних і тих же дій.

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 у позивача народився син 21/05/2022.

Відповідно до таблиці спілкування сторін 27/12/2021 позивач повідомила позивача про те, що перебуває на лікарняному.

Відповідно до свідоцтва ІФ 001681 адвокат позивача отримала право на здійснення відповідної діяльності.

Відповідно до розрахунку позивача послуги правового характеру складуть 12000 гривень.

28/07/2022 позивач та адвокат склали договір про надання правової допомоги.

Відповідно до довідки від 13/07/2022 з 27/12/2011 по 30/12/2021 позивач перебувала на лікуванні КНП «МКПЦ ІФМР".

Відповідно до наказу від 03/08/2020 у відповідача затверджено режим роботи і правила внутрішнього трудового розпорядку.

Позивач подав письмовий виступ у дебатах.

Свого розрахунку на спростування розрахунку позивача відповідач суду не подав.

В ч. 4 ст. 40 КЗпП України вказано, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином відповідачу належало право на звільнення позивача за один і прогулів.

Однак в наказі про звільнення позивача не вказано за який безпосередньо прогул було звільнено позивача.

По-перше, не вказуючи прогул, за який позивача звільнено відповідач позбавив позивача можливості довести наявність у неї поважних причин для відсутності на роботі, що унеможливлює правову кваліфікацію такої дій саме в якості прогулу.

По-друге, відповідачем не надано суду підписаного позивачем графіку роботи, для встановлення тієї обставини, що позивач повинна була перебувати саме у відповідний період часу на робочому місці.

Таким чином звільнення позивача здійснено за обставин не доведення відповідачем, що його правовою підставою є прогул, вчинений позивачем.

Обчислення середнього заробітку здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 р. № 100.

В п. 2 вказаної постанови зазначено: «…У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата…».

Відповідно до розрахунку позивача її середньодення заробітна плата складає 455,17 гривень.

Власного розрахунку середньоденної заробітної плати позивача відповідач суду не подав.

Позивач подала позов 28/1/2022. Через його недоліки позову і залишення його без руху провадження не було відкрито.

Однак негативні наслідки дій позивача не можуть бути перекладені на відповідача.

В наступному сторони не сприяли судовому розгляду спору: позивач уточнював позов, провадження в частині стягнення залишалось без руху через невиконання позивачем обов?язку із подання суду розрахунку вимог щодо стягнення; позивач подавала клопотання про витребування доказів, виклик свідка; відповідач подавав клопотання про відкладення судових засідань за якого підставами, але в тому числі у зв?язку з відповідною процесуальною поведінкою позивача.

Так в ч. 1 ст. 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже позивачу не гарантувалось право на затягування судового розгляду.

Негативні наслідки затягування судового розгляду позивачем не можуть бути перекладені на відповідача в частині штучного збільшення розміру випрати середнього заробітку.

В ч. 1 ст. 2 ЦПК України вказано, що завдання судочинства є справедливий розгляд спору, а не штучне збільшення періоду для нарахування середнього заробітку.

З огляду на принцип справедливості суду належить врахувати динамічність правових відносин між позивачем та відповідачем, а також статусу фізичної особи підприємця відповідача, який не був позбавлений можливості визначати кількість працівників за організованим ним місцем праці його працівників.

Так само в ст. 236 КЗпП України вказано: «… у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки...».

У свою чергу в ст.117 КЗпП України вказано, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином позивачем без належної правової підстави висунуто до відповідача вимогу сплати середнього заробітку за час від звільнення до ухвалення судового рішення.

В 2022 році були: в січні – 19, лютому - 20 , березні -22 , квітні -20, травні -20, червні -19 днів. Всього 120 днів.

120 днів по 455,17 гривень складає 54620,4 гривень заборгованості за 6 місяців 2022 року.

В ст. 237-1 КЗпП України вказано, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В позові вказано, що порушення трудових прав позивача призвело до вжиття додаткових зусиль для налагодження свого життя, відшукання інших джерел для свого існування, до моральних страждань, які є у причинному зв`язку з її звільненням та оцінюється в розмірі 15 000 гривень.

В ст. 235 КЗпП України вказано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином позивачем доведено правові підстави скасування наказу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 №21 від 31.12.2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 та поновлення ОСОБА_3 , на посаду адміністратора Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з 31.12.2021 року.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

В ч. 4 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже саме на сторону позивача покладено правовий наслідок не здійснення доказування виду і форми неправомірної поведінки відповідача.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

скасувати наказ Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 N 21 від 31.12.2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 ;

поновити ОСОБА_3 на посаді адміністратора у Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з 31.12.2021 року;

стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_2 ) 54620,4 гривень середнього заробітку, 15000 гривень моральної шкоди, 12000 витрат на правничу допомогу;

в іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Бородовський С.О.