Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №№ 562/1212/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Суд: Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 08 жовтня 2026 р.

Справа: №№ 562/1212/26

Суддя: Рибка Л. Я.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №№ 562/1212/26

Провадження №2/338/874/26

09 жовтня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Рибки Л.Я.

секретаря судових засідань Мороз Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ярмольчук Віталій Сергійович, до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

Сторони у справі:

Представник позивача адвокат Ярмольчук В.С.

в с т а н о в и в:

15 квітня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ярмольчук В.С. звернувся до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини і стягнення аліментів.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що він, ОСОБА_1 , перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 серпня 2025 року у справі №562/2161/25 шлюб між ним та відповідачкою розірвано. Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини підтверджуються довідкою, виданою виконавчим комітетом Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області від 14 січня 2026 року №6/18-03-09, відповідно до якої ОСОБА_1 самостійно доглядає та виховує свого сина, починаючи з листопада 2019 року. У довідці також зазначено, що мати дитини ОСОБА_2 догляду та виховання малолітнього сина не здійснює. Фактично з листопада 2019 року дитина перебуває на утриманні позивача, оскільки він повністю забезпечує її матеріальні потреби, зокрема харчування, одяг, навчання, організовує медичне обслуговування, забезпечує необхідні умови для проживання, розвитку та виховання. Згідно з характеристикою Ступнівського ліцею Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 є учнем другого класу зазначеного закладу освіти.

Таким чином, обов`язок щодо утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично виконується позивачем, батьком дитини. Мати малолітнього ОСОБА_3 постійно проживає за межами України, не бере участі у вихованні та утриманні дитини.

Факт перебування на його утриманні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має для нього юридичне значення, оскільки підтверджує обставини фактичного утримання дитини батьком та необхідний для реалізації передбачених законом прав та обов`язків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

З наведених підстав позивач просить установити факт самостійного виховання та утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком ОСОБА_1

21 квітня 2026 року Здолбунівським районним судом Рівненської області постановлено ухвалу про роз`єднання позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини та стягнення аліментів. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

22 квітня 2026 року Здолбунівським районним судом Рівненської області постановлено ухвалу про направлення матеріалів цивільної справи №562/1212/26 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ярмольчук Віталій Сергійович, до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за підсудністю до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області. Справа надійшла до канцелярії суду 21 травня 2026 року.

Ухвалою від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі як третіх осіб службу у справах дітей виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області та ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ярмольчука В.С. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

19 червня 2026 року через канцелярію суду надійшла заява від представника третьої особи - Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області про розгляд справи без участі її представника, в якій позовні вимоги підтримано.

24 червня 2026 року через систему "Електронний суд" представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) Ревко А.Ю., який діє на підставі довіреності від 14 травня 2025 року, направив письмові пояснення.

У поясненнях ІНФОРМАЦІЯ_4 зазначив, що позивач ОСОБА_1 07 січня 2026 року призваний на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 і є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, на момент призову не мав права на відстрочку та був порушником військового обліку . Посилаючись на абзац 6 пункту 3 частини12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та статтю 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" вказав, що в разі задоволення позову позивач набуде права на звільнення з військової служби під час мобілізації та в подальшому права на відстрочку. Також звернув увагу, що за довідкою виконавчого комітету Мізоцької селищної ради від 14 січня 2026 року №6/18-03-09 відповідачка проживає в Івано-Франківській області, тоді як позивач стверджує, що вона понад півтора року проживає за межами України, а вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав у справі відсутні. Просив врахувати пояснення під час ухвалення рішення у справі.

07 липня 2026 року через канцелярію суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову, у якій просила розглянути справу без її участі. У заяві вказала, що син з 2019 року проживає разом із батьком, вона там ніколи не проживала, участі у вихованні та утриманні сина не бере і має постійне місце проживання за межами України.

13 липня 2026 року на електронну адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ярмольчука В.С. надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

13 липня 2026 року через канцелярію суду надійшла заява від представника третьої особи - служби у справах дітей виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про розгляд справи без їхньої участі. У заяві зазначено, що працівниками служби у справах дітей Солотвинської селищної ради в телефонному режимі проведено бесіду з ОСОБА_2 , за результатами встановлено, що остання зареєстрована в АДРЕСА_2 , тривалий час не проживає за місцем реєстрації, на даний час перебуває за межами України в Республіці Польща. Малолітній ОСОБА_3 , зареєстрований за тією ж адресою, з двохрічного віку проживає з батьком ОСОБА_1 на території Мізоцької селищної територіальної громади Рівненського району Рівненської області.

09 вересня 2026 року в підготовчому судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції за участі представника позивача, у зв`язку з невиконанням Мізоцькою селищною радою ухвали суду від 25 травня 2026 року постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого судового засідання для повторного направлення зазначеної ухвали Мізоцькій селищній раді для виконання.

17 вересня 2026 року на електронну адресу суду надійшли пояснення від представника третьої особи - Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області із додатками. У поясненнях зазначено, що рішення виконавчого комітету від 12 лютого 2026 року №41 прийнято на підставі заяви позивача, дитина з 2019 року виховується батьком та його рідними, мати разом із дитиною не проживала, значної участі у вихованні не брала та на даний час проживає за кордоном, а також що, наскільки відомо, до вересня 2026 року вона зв`язку з дитиною не налагодила та до неї не приїжджала.

24 вересня 2026 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ярмольчук В.С. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив позов задовольнити. Пояснив, що позивач звернувся до суду з метою реалізації права на відстрочку від мобілізації.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце його проведення повідомлена у встановленому законом порядку, шляхом надсилання судових повісток за зареєстрованим місцем проживання та розміщення інформації про стан розгляду справи на офіційній сторінці Богородчанського районного суду Івано-Франківської області в мережі Інтернет на веб-сайті судової влади, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала, просила позов задовольнити.

Представник третьої особи Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце його проведення повідомлений у встановленому законом порядку, на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Представник третьої особи служби у справах дітей виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце його проведення повідомлена у встановленому законом порядку, на адресу суду направила клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце його проведення повідомлений у встановленому законом порядку, крім письмових пояснень від 24 червня 2026 року, інших заяв чи клопотань від нього не надходило.

Фактичні обставини, які встановив суд, зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Богородчанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області 24 березня 2018 року, актовий запис №38 (а.с. 6).

25 серпня 2025 року Здолбунівським районним судом Рівненської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 8).

Згідно з випискою з погосподарської книги від 14 січня 2026 року №5/18-03-09, яка видана Мізоцькою селищною радою, за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який проживає без реєстрації за вказаною адресою (а.с. 4).

Відповідно до довідки від 14 січня 2026 року №6/18-03-09, яка видана виконавчим комітетом Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1 сам доглядає та виховує сина ОСОБА_3 , 2018 року народження, з листопада 2019 року. Мати ОСОБА_2 проживає в Івано-Франківській області та не здійснює догляду та виховання малолітнього сина (а.с. 5).

З наданої копії виписного епікризу №1491/324, виданого КП "Рівненський обласний шкірно-венерологічний диспансер" вбачається, що позивачу ОСОБА_1 встановлено діагноз - псоріаз звичайний (а.с. 12).

Згідно з копією тимчасового посвідчення, виданого рядовому ОСОБА_1 , він взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_6 за ВОС 999000-А (а.с. 17-18).

Відповідно до копії акту обстеження умов проживання, від 27 січня 2026 року за підписом в.о. начальника служби у справах дітей Мізоцької селищної ради, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , де створені належні житлово-побутові умови для проживання, всебічного розвитку та виховання дитини, відносини у сім`ї добрі. З дитиною проведено бесіду, під час якої він розповів, що мати з ним не спілкується, до нього не телефонує, не цікавиться його життям та не займається вихованням (а.с. 20-21).

12 лютого 2026 року виконавчим комітетом Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області прийнято рішення №41 про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 95).

Згідно з наданим висновком, який затверджений рішенням виконавчого комітету Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області від 12 лютого 2026 року №41, встановлено, що 27 січня 2026 року службою у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області проведено обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за місцем проживання батька з дитиною.

Питання про визначення місця проживання дитини було розглянуто комісією з питань захисту прав дитини Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (рішення №41 від 12 лютого 2026 року), яка вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (а.с.95-97).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що унаслідок настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Законом не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Крім того, визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23) зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Зроблено висновок про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання сина разом із батьком. Однак судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що матір не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Суд враховує заяву відповідачки про визнання позову, у якій вона зазначила, що участі у вихованні та утриманні сина не бере та має постійне місце проживання за межами України, а також викладені в пояснювальній записці Мізоцької селищної ради від 17 вересня 2026 року відомості про те, що мати значної участі у вихованні дитини не брала.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Разом з тим, відомості про місце проживання відповідачки суперечливі: за довідкою від 14 січня 2026 року №6/18-03-09 ( а.с. 5) вона проживає в Івано-Франківській області, тоді як у заяві від 07 липня 2026 року (а.с. 66-67) та пояснювальній записці від 17 вересня 2026 року (а.с. 94) зазначено, що вона проживає за кордоном. Доказів проживання відповідачки за межами України та перетинання кордону України позивачем не надано.

Відомості органу місцевого самоврядування носять загальний характер, ґрунтуються на довідках виконавчого комітету та формулюванні "наскільки відомо" і не підтверджені первинними документами (зверненнями чи листуванням матері, даними про її участь у забезпеченні дитини, про перешкоди у спілкуванні тощо).

Встановлення обставини щодо невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків безпосередньо впливає на права та охоронювані законом інтереси дитини. Тому, цей факт не може ґрунтуватися виключно на визнанні чи згоді сторін, а потребує повного, всебічного та об`єктивного підтвердження належними й допустимими доказами.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання і продовжує розгляд справи. Установлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків зачіпає права й інтереси самої дитини, яка має право на виховання обома батьками (статті 141, 150 СК України, статті 3, 18 Конвенції ООН про права дитини), а також права відповідачки як матері, і породжує публічно-правові наслідки (відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, звільнення з військової служби), що виходять за межі приватного спору між батьками. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, факт одноосібного виховання дитини не може встановлюватися за домовленістю батьків дитини, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. З огляду на це суд відмовляє у прийнятті визнання позову відповідачкою і розглядає справу за загальними правилами доказування.

Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача впливатиме на права та законні інтереси відповідачки як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких, як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав тощо. Зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24 (провадження № 61-14408св25), від 15 січня 2026 року у справі № 442/5036/24 (провадження № 61-7255св25), від 16 березня 2026 року у справі № 487/11354/24 (провадження № 61-13118св25).

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених вище норм права, враховуючи, закріплений в сімейному законодавстві принцип невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, суд вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду для цілей, визначених ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", можливо, коли особа самостійно виховує дитину з інших підстав, які прямо не визначені в ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за умови, що такі підстави пов`язані із об`єктивною неможливістю виконання іншим із батьків своїх батьківських обов`язків, наприклад, тривала хвороба, зникнення безвісти до визнання судом безвісно відсутніми, перебування на тимчасово окупованій території тощо.

В ході розгляду справи судом не встановлено, що мати ОСОБА_2 позбавлена можливості виконувати свої батьківські обов`язки, в тому числі не надано доказів її тривалого перебування за межами України, ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина не позбавлена.

При цьому навіть перебування матері малолітньої дитини за кордоном не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері, зокрема за допомогою засобів дистанційного зв`язку, спілкуватися та брати участь у житті малолітнього сина.

Відомості про те, що ОСОБА_2 зникла, фактично перебуває на окупованій території, має захворювання або про інші обставини, що об`єктивно перешкоджають їй виховувати та утримувати дитину, в матеріалах справи, зокрема у висновку органу опіки та піклування, відсутні.

Висновок органу опіки та піклування, який подається суду відповідно до статті 19 СК України, оцінюється за правилами статті 89 ЦПК України в сукупності з іншими доказами і не має для суду наперед встановленої сили. Затверджений рішенням виконавчого комітету Мізоцької селищної ради від 12 лютого 2026 року за №41, висновок стосується доцільності визначення місця проживання дитини з батьком за результатами обстеження умов проживання від 27 січня 2026 року, однак не вирішує питання про те, чи самоусунулася мати від виконання батьківських обов`язків, і не підтверджує об`єктивної неможливості їх виконання нею. Проживання дитини з батьком саме по собі не є підставою для встановлення факту самостійного виховання, оскільки визначає лише місце проживання дитини, а не обсяг батьківських прав та обов`язків матері, які відповідно до статей 141, 157 СК України не залежать від того, з ким із батьків проживає дитина.

За таких обставин, суд вважає, що висновок органу опіки та піклування, яким підтверджено факт спільного проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 , не може бути підставою для визнання судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

Таким чином, докази на підтвердження обставин, за яких мати дитини була б позбавлена можливості спілкування, виховання та утримання малолітнього сина, суду не надано, мати дитини не позбавлена обов`язку щодо виховання та піклування про дитину, а тому суд вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати у справі відповідно до статті 141 ЦПК України в разі відмови в позові слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 206, 258-260, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ярмольчук Віталій Сергійович, до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Мізоцької селищної ради, юридична адреса: Рівненська область, Рівненський район с-ще Мізоч, вул. Тараса Якимчука, буд. 12, ЄДРПОУ 43955908.

Третя особа: Виконавчий комітет Солотвинської селищної ради, юридична адреса: Івано-Франківська область Івано-Франківський район с-ще Солотвин, вул. Чорновола, буд. 7а, ЄДРПОУ 43970732.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , юридична адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Суддя Л.Я. Рибка

Оригінал: reyestr.court.gov.ua