Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №496/1820/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3766/26

Справа № 496/1820/24

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року у складі судді Пендюри Л.О.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якій просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № С-001-059813-19-980 від 11.06.2019 у розмірі 98232 грн 84 к. та понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 11.06.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № С-001-059813-19-980. Згідно умов кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Не зважаючи на це відповідачка не виконала свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором. 07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, у відповідності до умов якого, право грошової вимоги за кредитним договором № С-001-059813-19-980 від 11.06.2019, укладеним між АТ «Ідея Банк» та відповідачкою, перейшло до ТОВ «ФК «ЕАПБ». Відповідно до реєстру боржників № 2 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором в сумі 98232 грн 84 к., з яких: 39658 грн 02 к. – сума заборгованості за основним боргом та 58574 грн 82 к. – сума заборгованості за відсотками. Посилаючись на те, що відповідачка не виконує свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та нарахованих процентів, а тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року позовну заяву ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № С-001-059813-19-980 від 11.06.2019 року у розмірі 98232 грн 84 к., яка складається з заборгованості за основним боргом - 39658 грн 02 к. та заборгованості за відсотками - 58574 грн 82 к.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 3028 грн.

Рішення мотивовано тим, що враховуючи те, що відповідачка не виконує умови договору, не повертає кредитні кошти та не сплачує нараховані проценти, а тому з відповідачки слід стягнути вказану заборгованість.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити ТОВ «ФК «ЄАПБ» у задоволенні позову, стягнути з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на її користь 4542 грн. судових витрат зі сплати судового збору, понесених нею за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність у справі доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №07072023 від 07.07.2023, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ». Позивачем не наданий розрахунок заборгованості по процентам, відтак не можливо перевірити розрахунок нарахування відсотків на суму заборгованості за кредитом. Також позивачем не було надано докази підтвердження зарахування кредитних коштів на банківські рахунки відповідача, виписки по рахунку тощо. При цьому подані виписки по особовим рахункам відповідача не відповідають вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України N 75 від 04.07.2018, оскільки за ними не можливо спостерігати рух коштів по рахунку, а з урахуванням відсутності належних первинних документів про видачу кредитних коштів у розмірах, встановлених відповідними договорами, такі виписки не можуть встановлювати обставини передачі кредитних коштів позичальнику. Крім того, подані виписки по особових рахунках містять інформацію про погашення кредиту, про списання комісії за обслуговування рахунку, оплату пені за прострочений кредит, стягнення коштів на погашення простроченої кредитної заборгованості тощо.

Позиція позивача в апеляційній інстанції

ТОВ «ФК «ЄАПБ» у відзиві на апеляційну скаргу просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказував, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам по справі та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Твердження відповідача в цілому являються викладенням суб`єктивних міркувань відповідача щодо даної цивільної справи та намагання уникнути виконання взятих на себе зобов`язань.

Явка сторін в суді апеляційної інстанції

Учасники справи у судове засідання призначене на 01.10.2026 об 12:00 год. не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило розгляд справи здійснювати за відсутності їхнього представника.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що апеляційним судом було визнано явку ОСОБА_1 та представника ТОВ «ФК «ЄАПБ» до суду обов`язковою.

Представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Чечельницька А.О. зверталась до суду з клопотанням про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка була задоволена ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2025.

Відповідно до протоколу судового засіданні в режимі відеоконференції №7171101 від 01.10.2026, представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Чечельницька А.О. на запрошення до відеоконференції судового засідання не вийшла на зв`язок, статус її облікового запису «офлайн».

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

11.06.2019 ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» уклали угоду № С-001059813-19-980 про відкриття відновлюваної кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферти), яка діє згідно з умовами договору комплексного банківського обслуговування, що затверджений розпорядженням банку із усіма змінами та доповненнями до нього, діюча редакція якого розміщена в загально доступному місці в банку та на інтернет-сторінці банку за електронною адресою www.ideabank.ua. Банк відкрив клієнту в рамках банківського продукту Card Blanche Blue ID INS OnLine поточний рахунок 26203003573982 у валюті гривні ( НОМЕР_1 ), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та випускає клієнту платіжну картку (кредитну картку) електронного платіжного засобу. На платіжну картку встановлений кредитний ліміт, доступний відповідачці на момент підписання угоди в розмірі 40000 грн. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24,00%.

Підписанням угоди відповідачка підтвердила, що вона отримала та ознайомлена з орієнтовною вартістю кредиту, що надана виходячи з обраних нею умов кредитування та з іншою інформацією про умови кредитування та інформація їй зрозуміла та прийнята нею. (а.с. 6, 12-14).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № С-001-059813-19-980 від 11.06.2023, станом на 07.07.2023 складає 98232 грн 84 к., з яких: заборгованість за основним боргом – 39658,02 грн.; заборгованість за нарахованими та не сплаченими відсотками – 58574,82 грн. (а.с. 79).

З матеріалів справи вбачається, що банком на підтвердження обґрунтування позову, крім розрахунку заборгованості, надано виписку за договором по рахункам, відкритим на ім`я відповідачки, за період з 11.06.2019 по 07.07.2023.

07.07.2023 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (Фактор) та АТ «Ідея Банк» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 07072023 (а.с. 16-17, 80-83).

Відповідно до умов договору:

- п. 2.1 Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором;

- п. 2.2 Права вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед Клієнтом та визначені в Реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладання цього договору та надсилається Клієнтом Фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі в день укладання цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід`ємною частиною цього договору.

- п. 4.1 Фактор зобов`язується сплатити Клієнту суму фінансування у розмірі 15300000,00 (п`ятнадцять мільйонів триста тисяч) гривень шляхом перерахування 100% вказаної суми на рахунки клієнта протягом 3 банківських днів після отримання Реєстру боржників.

- п. 5.1 Права вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру боржників, за умови виконання Фактором зобов`язань, передбачених п. 4.1 цього договору.

Згідно Витягу з Реєстру боржників № 2 та Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № С-001-059813-19-980 від 11.06.2019. Розмір заборгованості складає 98232, 84 грн., в тому числі 39658, 02 грн. – сума заборгованості за основним боргом; 58574, 82 грн. – сума заборгованості за відсотками (а.с. 18, 84-87).

Виконання умов договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023 та перехід права вимоги за кредитними договорами підтверджується платіжною інструкцією № 19913 від 11.07.2023, згідно якої ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило грошові кошти АТ «Ідея Банк» у сумі 15300000,00 грн в якості оплати за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023 (а.с. 19, 88).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття доводів відзиву на апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів оплати за договором факторингу №07072023 від 07.07.2023, спростовуються матеріалами справи.

Так як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2023 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (Фактор) та АТ «Ідея Банк» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 07072023 (а.с. 16-17, 80-83).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно Витягу з Реєстру боржників № 2 та Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № С-001-059813-19-980 від 11.06.2019. Розмір заборгованості складає 98232, 84 грн., в тому числі 39658, 02 грн. – сума заборгованості за основним боргом; 58574, 82 грн. – сума заборгованості за відсотками (а.с. 18, 84-87).

Виконання умов договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023 та перехід права вимоги за кредитними договорами підтверджується платіжною інструкцією № 19913 від 11.07.2023, згідно якої ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило грошові кошти АТ «Ідея Банк» у сумі 15300000,00 грн в якості оплати за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023 (а.с. 19, 88).

Щодо укладеного кредитного договору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а ч. 1 ст. 1049 вказаного Кодексу встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитору кредит у строк та в порядку, встановлених договором.

Матеріалами справи встановлено, що 11.06.2019 ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» уклали угоду № С-001059813-19-980 про відкриття відновлюваної кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферти), яка діє згідно з умовами договору комплексного банківського обслуговування, що затверджений розпорядженням банку із усіма змінами та доповненнями до нього, діюча редакція якого розміщена в загально доступному місці в банку та на інтернет-сторінці банку за електронною адресою www.ideabank.ua. Банк відкрив клієнту в рамках банківського продукту Card Blanche Blue ID INS OnLine поточний рахунок НОМЕР_2 у валюті гривні ( НОМЕР_1 ), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та випускає клієнту платіжну картку (кредитну картку) електронного платіжного засобу. На платіжну картку встановлений кредитний ліміт, доступний відповідачці на момент підписання угоди в розмірі 40000 грн. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24,00%.

Підписанням угоди відповідачка підтвердила, що вона отримала та ознайомлена з орієнтовною вартістю кредиту, що надана виходячи з обраних нею умов кредитування та з іншою інформацією про умови кредитування та інформація їй зрозуміла та прийнята нею. (а.с. 6, 12-14).

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала належним чином зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість станом на 07.07.2023 у розмірі 98232,84 грн.

Однак, в повному обсязі з вказаними твердженнями не можливо погодитись, з огляду на наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Ідея Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, а також строк та порядок повернення кредиту у визначеному розмірі та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до положень статті 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на укладення між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 угоди про відкриття Кредитної лінії, обслуговування Кредитної карти та страхування №С-001-059813-19-980, згідно якого відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до п.2 Угоди, Банк надав позичальнику Кредит шляхом встановлення відновлювальної Кредитної лінії по рахунку на наступних умовах: Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт Кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 40 000 грн., та може змінюватись в межах встановленого угодою максимального ліміту Кредитної лінії за ініціативою Банку, про що буде повідомлено Клієнта додатково. Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24% річних.

Пунктом 3.4 Угоди встановлено, що розмір обов`язкового мінімального платежу (ОМП) встановлюється Тарифами та ДКБОФО. Дата сплати ОМП за Кредитною лінією за попередній Розрахунковий період (РП) – до останнього Операційного (банківського) дня Платіжного періоду, який починається з дня, наступного за останнім днем попереднього РП, при цьому Перший РП триває з дня відкриття Банком БПР до того ж числа наступного місяця, але при укладанні Угоди після 25 числа місяця, завжди переноситься на перше число наступного місяця. ОМП за попередній РП сплачується до останнього операційного дня Платіжного періоду.

Повернення заборгованості та сплати відсотків за користування Кредитною лінією та/або інших платежів за Угодою та ДКБОФО в т.ч. черговість погашення вимог Банку, здійснюватимуться згідно умов ДКБОФО, а також відповідно до Тарифів, які розміщені на сайті Банку за адресою www.ideabank.ua.

Підписанням угоди Клієнт підтвердив, що ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, реальною річною процентною ставкою та з загальною вартістю кредитної лінії, а саме – реальна річна процентна ставка складає 103,44%. Загальна вартість кредитної лінії складає 697,89 грн за кожні 1000 грн. з 10 000 грн. Кредитної лінії здійснивши безготівкову торгівельну операцію та якщо Клієнт погашає дану заборгованість щомісячно в розмірі обов`язкового мінімального платежу, а залишок заборгованості в кінці строку, вказані показники діють за умови своєчасного погашення Клієнтом грошових зобов`язань за Угодою, за дії процентної ставки, вказаної в п. 2.3 Угоди.

У вказаній угоді зазначено, що перед укладанням цієї Угоди клієнт ознайомлений з інформацією необхідною для отримання кредиту, викладеною в Паспорті споживчого кредиту із порівнянням різних пропозицій Банку, з метою прийняття обґрунтованого рішення щодо укладення Договору.

Умовами договору встановлено, що ця Угода є укладеною з дня її підписання Сторонами та діє протягом строку кредитування (кредитної лінії), який складає 1 рік з дати укладання та з можливістю автоматичної пролонгації, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Угодою. Після сплину строку кредитування, він може щоразу продовжуватися на такий самий строк (за ініціативою Банку). Датою початку нового строку дії Кредитної лінії вважається дата, наступна за датою закінчення попереднього строку дії Кредитної лінії. При цьому Клієнт доручає Банку переглядати/змінювати Тарифи (в тому числі розміри процентних ставок) при кожній пролонгації строку дії кредитної лінії та встановлювати їх у розмірах, що будуть чинними в Банку для відповідного Продукту на дату виконання Банком такої пролонгації, на весь новий строк дії кредитної лінії.

Всі зміни та доповнення до цієї Угоди оформляються додатковими угодами, що є невід`ємними частинами цієї Угоди, які набирають чинності з моменту їх підписання сторонами/ уповноваженими представниками Сторін.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказувала, що позивачем не було надано достатніх, достовірних та належних доказів на підтвердження наявної заборгованості у ОСОБА_1 за кредитним договорам, з якими частково погоджується апеляційний суд, з огляду на наступне.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) вказав, що відсутність у справі оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підтвердження своїх позовних вимог було надано: угоду №С-001-059813-19-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки від 11.06.2019, заяву №С-001-059813-19-980 від 11.06.2019 на приєднання до договору добровільного страхування життя №ПБ КК від 03.04.2017, довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, повідомлення про зміну реквізитів рахунків, заяву про відкриття поточного рахунку та приєднання до публічної пропозиції – Договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО), і приєднання до публічної пропозиції укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку АТ «Ідея Банк» (оферта), до угоди №С-001-059813-19-980, довідка-розрахунок заборгованості станом на 07.07.2023, виписку з карткового рахунку.

Належними доказами, які підтверджують перерахування Позивачем Відповідачеві певної суми можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини 2 ст.9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи зі змісту ст.22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій. Є такі види розрахункових документів, як: платіжне доручення, платіжна вимога доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер.

Згідно п.17.1 ст.17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку №22 від 21.01.2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

Колегія суддів враховує, що надані до позовної заяви документи не підтверджують погодження сторонами істотних умов договору кредиту, оскільки позивачем не було надано погоджені між сторонами Тарифи, Паспорт споживчого кредиту та ДКБОФО, на які міститься посилання в угоді.

Матеріали справи не містить вищевказаних доказів, та чи було ОСОБА_1 підписано вказані Тарифи, Паспорт споживчого кредиту та ДКБОФО.

Таким чином можна дійти висновку, що між сторонами не було погоджено всіх істотних умов споживчого кредиту.

Копія угоди про відкриття кредитної лінії не містить запису про вибір послуг, яку відповідач бажає отримати, не містить запису про видачу та отримання відповідачем кредитної картки та розмір кредитного ліміту, даних про умови кредитування щодо строків повернення кредиту, розміру процентної ставки та строків сплати процентів за користування кредитом.

Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, що узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 23.05.2022 року у справі № 393/126/20.

Отже, за відсутності достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутності в угоді домовленості сторін про підстави та порядок нарахування процентів, не надання банком витягу із Умов та правил надання банківських послугу АТ «Ідея Банк», Тарифи за користування кредитними коштами, умови Договору комплексного банківського обслуговування і паспорту споживчого кредиту, які саме були запропоновані відповідачеві, не можливо встановити дійсний розмір заборгованості за договором.

У зв`язку з цим до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини 1 статті 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.

Саме таку правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19).

Крім того, у вищевказаній позиція Велика Палата Верховного Суду вказувала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином звертаю увагу, що в матеріалах справи відсутні Тарифи та умови ДКБОФО, паспорт споживчого кредитування, які встановлюють розмір та порядок погашення кредитної заборгованості та порядок нарахування та сплати відсотків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

За таких обставин позивачем не було доведено належними та допустимими доказами дійсну заборгованість за угодою №С-001-059813-19-980, оскільки вказана угода не містить всіх істотних умов кредитного договору.

Щодо наданої банком виписки по особовому рахунку.

Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).

Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів.

Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-33138св18).

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

Відповідно до наданої позивачем виписки вбачається в колонці призначення «надання траншу згідно Додаткової угоди №С-001-059813-19-980 від 11.06.2019 до Кредитного договору №С-001-059813-19-980 від 11.06.2019.

Тобто з вказаної виписки слідує, що надання траншів встановлювалось Додатковою угодою №С-001-059813-19-980 від 11.06.2019 до Кредитного договору №С-001-059813-19-980 від 11.06.2019, яка відсутня в матеріалах справи.

З вказаної виписки також вбачається, що ОСОБА_1 було внесено на рахунок банківської установи 59748,40 грн., в тому числі на погашення заборгованості та погашення строкових процентів.

Колегія суддів звертає увагу, що надана позивачем довідка-розрахунок взагалі не містить всіх її складових. Таким чином, не зрозумілим є виникнення заборгованості у розмірі 98232,84 грн., з яких заборгованість за основним боргом – 39658,02 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 58574,82 грн.

Крім того, відповідно до даної виписки остання надана за період з 12.06.2019 по 26.08.2021, а відповідно до наданої довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 11.06.2019, розрахунок боргу надано станом на 07.07.2023. Тобто, позивачем не було надано відомостей щодо періоду з 26.08.2021 по 07.07.2023.

Апеляційний суд зауважує, що розрахунок заборгованості повинен включати в себе визначення загальної суми боргу та його складових частин. До основних складових заборгованості належать: основний борг, нараховані відсотки, штрафи, пеня, інфляційні втрати, відомості про внесення платежів.

Таким чином, надані банком докази до позовної заяви не підтверджують вказаний ним розмір заборгованості, оскільки неможливо встановити порядок нарахування та сплати платежів та відсотків за договором.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що з якими Умовами та Тарифами було ознайомлено відповідача ОСОБА_1 і остання погодилась з ними, підписуючи угоду та могла їх розуміти, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Колегія суддів також враховує, що з метою перевірки дійсного розміру заборгованості, явку представника позивача було визнано обов`язковою, однак представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» в судове засідання не з`явився, причин неявки належним чином не обґрунтував та не забезпечив надання пояснень щодо порядку формування заявленої до стягнення заборгованості.

При цьому матеріали справи не містять розрахунку заборгованості, який би дозволяв установити розмір фактично використаних відповідачкою кредитних коштів, здійснених нею платежів та залишок неповернутого основного боргу.

Незважаючи на те, що виписка за рахунком підтверджує факт користування відповідачкою кредитними коштами, вона за відсутності належного обґрунтування розміру заявлених вимог не дає можливості достовірно встановити суму заборгованості, яка підлягає стягненню.

За таких обставин колегія суддів виходить із того, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, покладається на позивача. Суд не наділений повноваженнями самостійно формувати замість позивача розрахунок заборгованості та визначати її розмір на підставі припущень.

Оскільки позивач не надав належних доказів, які б дозволяли встановити конкретний розмір неповернутого тіла кредиту та відсотків, які б були погодженні між сторонами, а його представник, явку якого було визнано обов`язковою, не з`явився та не надав відповідних пояснень, колегія суддів доходить висновку про недоведеність позовних вимог.

Сам факт користування відповідачкою кредитними коштами не може бути достатньою підставою для стягнення суми, розмір якої не встановлено належними та допустимими доказами.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в угоді домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, порядку погашення заборгованості, позовні вимоги достовірно не підтверджують вказаних обставин, на які посилається позивач.

Вищевказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, від яких не було відступлено у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 358/384/19.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням вищевказаного, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, конкретно запропоновані відповідачу умови та правила надання кредитних коштів та порядок їх погашення), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. (Постанова ВП ВС від 04.06.2019 № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)

Твердження ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про те, що позивач не володіє первинними документами бухгалтерського обліку за спірними кредитними договорами, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки укладаючи договір факторингу позивач не був позбавлений права вимагати такі документи у первісного кредитора.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

При цьому колегія суддів зауважує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, її розмір, дати та суми платежів і списань за кредитним договором, є документи первинної бухгалтерської документації, оформлені з додержанням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (квитанція про перерахунок коштів, меморіальний ордер).

Зважаючи на те, що позивачем, усупереч ст. 12, 81 ЦПК України, що є його обов`язком, за допомогою належних доказів не підтверджено розмір заборгованості, заявлений до стягнення, тому наведене унеможливлює перевірити обґрунтованість позовних вимог у цій частині на предмет їх достовірності, а відтак і встановити розмір цієї заборгованості.

З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості, оскільки останнім не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.ст.141 ЦПК України на користь відповідача підлягають стягненню з позивача витрати понесені позивачем зі сплати судового збору в розмірі 4542 гривень.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ - 35625014) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе