Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №465/4454/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/4454/26

1-кп/465/1028/26

Вирок

Іменем України

08.10.2026 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в режмі відеоконференції кримінальне провадження №12026142370000138 від 03.05.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вільнюс (Литва), громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, працюючого різноробочим у готелі «Рудольфо» (м. Львів), раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Франківського районного суду м. Львова від 06.08.2026 року за ст.390-1 КК України із застосуванням ч.1 ст.71 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 4 (чотири) місяці, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.390-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.04.2026 року у справі № 465/3979/26 (провадження №2-о/465/226/26) видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 строком на 6 місяців, яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав, а саме заборонено:

-перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 ;

-наближатися на відстань меншу, ніж 300 м., до місця проживання (перебування) постраждалої особи - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 ;

-вести телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_5 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Однак, ОСОБА_4 02.05.2026 року близько 20:50 год., будучи ознайомленим із рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.04.2026 року про видачу обмежувального припису, яким відносно нього встановлено вищенаведені тимчасові обмеження його прав, діючи умисно, порушив даний обмежувальний припис, а саме прийшов у місце спільного проживання із ОСОБА_5 , а саме у квартиру АДРЕСА_3 .

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив умисне невиконання обмежувального припису, що застосований до нього судом, тобто кримінальний проступок, передбачений ст.390-1 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст.390-1 КК України, визнав повністю. При цьому, вказав, що 02.05.2026 року він прийшов до квартири АДРЕСА_3 , щоб поспілкуватися із дружиною, яка йому попередньо телефонувала. В цій же квартирі перебувала його донька – ОСОБА_5 , з якою у нього неприязні стосунки. Остання після його прибуття до помешкання викликала працівників поліції. У скоєному кається, адже був обізнаний із судовою забороною йому відвідувати вищевказану квартиру і наближатися до доньки, просив суворо не карати за скоєне.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу та на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, дослідженням характеризуючих даних на особу обвинуваченого та матеріалів щодо речових доказів у справі, доля яких підлягає вирішенню у кінцевому рішенні за наслідками розгляду кримінального провадження.

Отже, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_4 умисного невиконання обмежувального припису, що застосований до нього судом, тобто вчинення кримінального проступку, передбаченого ст.390-1 КК України.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії кримінальних проступків, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, мету і мотив його вчинення, зокрема нівелювання рішення суду про встановлення обмежувального припису і небажання виконувати покладені судом на обвинуваченого обов`язки, наявність обтяжуючої обставини, якою суд визнає вчинення кримінального правопорушення відносно особи, з якою обвинувачений перебуває у сімейних відносинах (батьком стосовно доньки), наявність пом`якшуючої покарання обставини, якою суд визнає щире каяття обвинуваченого, особу ОСОБА_4 , який працевлаштований, раніше судимий, нейтрально характеризується за місцем проживання, на даний час відбуває покарання за попереднім вироком в ДУ «Городоцький виправний центр (№131)», на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру і ступеня його суспільної небезпеки, наявності обтяжуючої покарання обставини, а також даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який є схильним до вчинення правопорушень, останньому слід призначити покарання у виді обмеження волі. Водночас, з урахуванням даних, які позитивно характеризують обвинуваченого, та з огляду на повне визнання останнім своєї винуватості, наявності на стороні останнього пом`якшуючої обставини – щирого каяття, суд вважає за доцільне визначити таке покарання на рівні мінімальної межі, визначеної для даного виду покарання санкцією ст.390-1 КК України.

При призначенні остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд також приймає до уваги те, що останній вироком Франківського районного суду м. Львова від 06.08.2026 року у справі №465/7316/26 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.390-1 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України до покарання у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі. З урахуванням того, що нове кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_4 засуджується у даному кримінальному провадженні, вчинено до постановлення вироку Франківського районного суду м. Львова від 06.08.2026 року, остаточне покарання обвинуваченому підлягає визначенню із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України. При цьому, суд вважає за доцільне у даному випадку застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, що за вищенаведених обставин є релевантним вчиненому кримінальному правопорушенню та особі обвинуваченого.

З огляду на вимоги ч.2 ст.65 КК України визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних проступків та злочинів.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 під час досудового розслідування та протягом судового розгляду даного кримінального провадження не обирався і підстав для його застосування немає.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

У справі відсутні процесуальні витрати.

Долю речових доказів слід визначити у порядку, передбаченому ст.100 КПК України.

Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.390-1 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Відповідно до ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком, більш суворим, визначеним вироком Франківського районного суду м. Львова від 06.08.2026 року, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі.

Строк відбуття покарання рахувати ОСОБА_4 з часу приведення вироку до виконання.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття остаточного покарання відбуту частину покарання за вироком Франківського районного суду м. Львова від 06.08.2026 року.

Речові докази: DVD-R диск (серійний номер МАР683ЕС2400392) із відеозаписом факту порушення ОСОБА_4 02.05.2026 року обмежувального припису – залишити при матеріалах кримінального провадження (в матеріалах досудового розслідування).

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1