Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №725/12156/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/12156/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Дубець О.С., дата виготовлення повного тексту рішення 24 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 36602,50 грн, з яких: 10000 грн заборгованість за тілом кредиту, 25272,50 грн заборгованість за процентами, 1330 грн заборгованість за комісією, та понесених судових витрат.

Позовні вимоги позивач обґрунтовувало тим, що 24 листопада 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №5991394, який підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором (електронним підписом) і був надісланий на номер мобільного телефону позичальника. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу грошові кошти в розмірі 10000 грн.

26 березня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги №104-МЛ, за яким останнє отримало належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги, зокрема, до відповідачки за кредитним договором №5991394 від 24 листопада 2023 року.

Станом на день звернення до суду відповідачка свої зобов`язання перед кредитором не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Провадження №22-ц/822/1638/26

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором №5991394 від 24.11.2023 року в розмірі 36602,50 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту - 10000 грн; заборгованість за процентами 25272,50 грн; заборгованість за комісією - 1330 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням сторона відповідача оскаржила його, подавши апеляційну скаргу.

Апелянт вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Не погоджується з твердженням позивача про те, що 24.11.2023 року відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору про споживчий кредит № 5991394 на умовах, визначених офертою, підписавши договір електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) 255085, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу цифрового одноразового ідентифікатора.

Роздруківки кредитного договору та анкети-заяви з відображенням у них ідентифікатора 255085 складені первісним кредитором в односторонньому порядку та самі по собі не підтверджують факту надіслання відповідачу на належний їй номер телефону одноразового ідентифікатора (коду) засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі, та його використання саме відповідачем для підписання кредитного договору.

Матеріали справи не містять ані журналу (лог-файлів) надсилання смс-повідомлень, ані довідки оператора мобільного зв`язку, ані інших доказів фактичного надіслання та доставки такого ідентифікатора.

Вважає, що витребуваний судом лист АТ «А-Банк» від 12.06.2026 року підтверджує виключно факт зарахування коштів на картковий рахунок 24.11.2023 року, проте жодним чином не підтверджує заявленого позивачем розміру нарахованих процентів (25 272,50 грн) та комісії (1 330,00 грн), який ґрунтується виключно на односторонніх документах кредитора.

Стверджує, що стягнутий розмір процентів становить близько 252% від суми основного боргу, тобто у понад 2,5 рази перевищує саме тіло кредиту та у понад 5 разів перевищує граничну межу 50% вартості продукції (5000 грн), встановлену п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Вказує й на те, що проценти нараховані за ставками 1,75 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду (що у річному вимірі становить 638,75 % річних) та 3,50 % за кожен день протягом поточного періоду (що у річному вимірі становить 1 277,5 % річних), які є явно несправедливими, спотворюють дійсне правове призначення процентів та перетворюють їх на несправедливо непомірний тягар для споживача і джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Звертає увагу суду й на те, що з матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням та комісії за надання кредиту на умовах програм з розстрочки. Банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та комісії за надання кредиту на умовах програм з розстрочки.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та комісії за надання кредиту на умовах програм з розстрочки є нікчемними.

Наголошує й на порушення норм процесуального права при розподілі судових витрат, а саме на правничу допомогу у розмірі 4000 грн, оскільки заява не відповідає вимогам обґрунтованості та співмірності заявленій сумі витрат.

На підставі наведеного просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.

В силу ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних відносин між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , та порушення відповідачкою зобов`язань за кредитним договором щодо сплати тіла кредиту, відсотків та комісії за надання кредиту.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції наведеним вище вимогам закону відповідає, виходячи з наступного.

24 листопада 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5991394, шляхом підписання кредитного договору відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 255085 (а.с.5-10).

Кредитний договір був укладено в електронному вигляді відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Пунктом 1.2. договору визначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 грн.

Відповідно до п.1.3. договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 24.11.2023 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 19.12.2023 (рекомендована дата платежу) (п.п.1.3.1.). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 08.03.2024 (дата остаточного погашення заборгованості) (п.п.1.3.2.).

Пунктом 1.4. договору встановлено, що позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 09.12.2023 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 08.03.2024 (останнього дня строку кредитування).

Пунктом 1.5. договору визначено, що загальні витрати позичальника за пільговий період складають 3955 грн в грошовому виразі та 332375% річних у процентному значенні за пільговий період, загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 35455 грн в грошовому виразі та 19214% річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за ввесь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 13955 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 45455 грн. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини як за пільговий період, так і за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до п.п.1.5.1, 1.5.2, 1.5.3 пункту 1.5. договору комісія за надання кредиту: 1330 грн, яка нараховується за ставкою 13,30 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2625 грн, які нараховуються за ставкою 1,75 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 31500 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,50 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Згідно п. 2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Пунктом 2.3.1 договору сторони погодили, що позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені цим п.2.3 договору та розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (якщо передбачено).

Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати: сума кредиту, проценти за користування кредитом, комісія за надання кредиту (а.с.11).

Згідно із довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію ОСОБА_1 ідентифікована як позичальниця за укладеним договором, оскільки акцептувала, підписавши 24.11.2023 року із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором направленого на її номер телефону, відповідний договір (255085) (а.с.12/зворот).

У відповідності до додатку №2 до Договору про споживчий кредит №5991394 ОСОБА_1 заповнила заяву на отримання кредиту, де зазначила суму кредиту, загальний строк кредитування, відсотки, комісію, тощо (а.с.11/зворот).

Анкета-заява на кредит №5991394 від 24.11.2023 року містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачкою ОСОБА_1 у ТОВ «Мілоан» (а.с.13).

Як вбачається з копії платіжного доручення №116029951 від 24.11.2023 року ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 згідно договору №5991394 перераховано грошові кошти в сумі 10000 грн (а.с.14/зворот).

Факт отримання кредитних коштів 24.11.2023 згідно умов кредитного договору №5991394 підтверджується також інформацією, що надана АТ «Акцент-Банк», як і факт належності карткового рахунку НОМЕР_2 відповідачу (а.с.90-128).

26.03.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №104-МЛ, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками (портфель заборгованості) (п.1.1. договору). (а.с.16/зворот-25).

Пунктом 6.2.3 договору відступлення визначено, що права вимоги переходять до нового кредитора у день здійснення фінансування (оплати) на користь кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній в п.7.1 цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Оформлення відступлення права вимоги здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі реєстру боржників відповідно до п.8.3.2 договору.

В якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги новий кредитор протягом 5 робочих днів від дати підписання цього договору сплачує кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 2 222 047,80 грн без ПДВ. При цьому, оплата прав вимоги, які підлягають відступленню згідно цього договору, щодо кожного окремого боржника, визначається згідно з додатком №1 до даного договору. (п.7.1 Договору відступлення).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 року, що датований 10 вересня 2025 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 36602,50 грн (а.с.26/зворот).

Кредитор ТОВ «Мілоан» передав, а новий кредитор ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняв реєстр боржників кредитора від 28 травня 2024 року, кількість боржників 3407, що підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 26.03.2024 року (а.с.25/зворот).

Відповідно до платіжної інструкції №406 від 26.03.2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» плату за відступлення прав вимоги за договором відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 року (а.с.26)

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість складається з: заборгованості за тілом кредиту 1000 грн; заборгованості за відсотками 25272,50 грн та заборгованості за комісією 1330 грн, а всього на загальну суму 36602,50 грн. (а.с.16)

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачкою.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Як установлено судом першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, договір №5991394 від 24.11.2023 року про надання споживчого кредиту укладено між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі. У договорі зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «255085», який попередньо був надісланий для підписання договору відповідачці у вигляді смс-повідомлення на номер 0954902028.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі №127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Крім того, не надано доказів, що останній не направлялося смс-повідомлення на її особистий номер телефону, який відповідач зазначала в заяві на отримання кредиту, договорі, анкеті-заяві, чи відповідний номер не належить їй.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 1054, 1055 ЦК України обумовлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У відповідності до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким позичальниця ознайомилася перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.

Отже, що письмовими доказами підтверджено факт перерахунку коштів на її рахунок, відповідно безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не підтверджено нараховання відсотків та комісії, оскільки спростовуються матеріалами справи, серед яких міститься договір.

Разом з тим, при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача суд першої інстанції припустився помилки.

Колегія суддів враховує, що позивач звертаючись до суду з позовом, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом та комісію.

Щодо заборгованості за процентами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24 грудня 2023 року згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір №5991394 укладений 24.11.2023 року, тобто, до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» поширюється на вказаний кредитний договір.

Відповідно, визначений договором розмір процентної ставки не в повній мірі відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування» з врахуванням п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», розрахунок заборгованості за відсотками за договором про споживчий кредит слід проводити з урахуванням максимальної денної процентної ставки з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року за ставкою розрахунку 2,5% в день, з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року за ставкою розрахунку 1,5% в день, з 20 серпня 2024 року за ставкою розрахунку 1%.

Як вбачається з умов договору: (п.1.5.2.) з 24 листопада 2023 року по 09 грудня 2023 року діяла пільгова процентна ставка 1,75% (10000 грн х 1,75% х 15 днів) = 2625 грн; (п.1.5.3.) з 10 грудня 2023 року діяла стандартна процентна ставка 3,50% (10000 грн х 3,50% х 14 днів) = 4900 грн; (п.17 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного вище Закону) з 24 грудня 2024 року по 08 березня 2024 року мала бути застосована ставка у 2,5%, однак колегія суддів відмічає, що 2,5% слід застосувати до періоду з 24 грудня 2024 року по 04 січня 2024 року (10000 грн х 2,5% х 12 днів) = 3000 грн, а з 05 січня 2024 року по 08 березня 2024 року залишити застосований застосовану кредитодавцем ставку у 2,3% (10000 грн х 2,3% х 64 днів) = 14 720 грн.

Отже, враховуючи наведене вище та те, що визначена судом першої інстанції до стягнення сума заборгованості у частині відсотків відповідає тій, яку просив стягнути відповідач, колегія суддів погоджується з таким розміром, стягнутим з відповідачки.

Щодо доводів апелянта з приводу одноразової комісії за надання кредиту, колегія суддів відзначає наступне.

Сторони Договору передбачили сплату позичальником комісії за надання кредиту в сумі 1330 грн – 13,30% (пункт 1.5.1 договору).

10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у ЗУ «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Положення ч.1, 2, 5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності ЗУ «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, вказаний Закон передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування», Правління НБУ постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

За таких обставин, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1330 грн, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу непогодження зі стягнутим розміром витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За правилами, встановленими у ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Приписами ч.8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, представником позивача надано до суду: Договір про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, Акт №Д/12033 від 11.12.2025 про надані послуги та детальний опис робіт, ордер на надання правничої допомоги.

Як вбачається з Акта наданих послуг та детального опису робіт, Адвокатським об`єднанням «Апологет» надано ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» такі послуги: усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта у справі, складення позовної заяви з урахування правової позиції клієнта, подання заяви до суду від імені клієнта, загалом на суму 8000 грн, на що адвокатом витрачено 6 годин 30 хвилин.

Отже, стороною позивача дотримано вимоги ч.8 ст.141 ЦПК України, оскільки докази понесення витрат на правничу допомогу подані до суду до початку розгляду справи по суті.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн не відповідають вимогам розумності та справедливості.

Критерії співмірності витрат на професійну правничу допомогу визначені ч.4 ст.137 ЦПК України.

Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Тобто, у положеннях частин 5 та шостої статті 137 ЦПК України знайшов своє втілення принцип змагальності, згідно з яким на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Вказаний правовий висновок був висловлений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 08.06.2022 року у справі №357/380/20.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи. Під критерієм реальності розуміється встановлення дійсності та необхідності таких витрат, а критерій розумності визначається, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін, що узгоджується із правовими висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі №367/4910/17-ц, від 02 березня 2020 року у справі №370/27/16-ц, від 07 квітня 2023 у справі №910/11002/21.

Колегія суддів звертає увагу на те, що надані позивачем докази належним чином підтверджують факт фактичного надання адвокатом правничої допомоги. Разом з тим, у цивільному судочинстві діє принцип пропорційності (ст.11 ЦПК України), який передбачає, що суд при його вирішенні в межах, встановлених цим Кодексом, враховує: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тому усі процесуальні дії та рішення суду мають відповідати цьому принципу, який суд застосовує самостійно відповідно до правової концепції «суд знає право».

Оскільки справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача участі в судових засіданнях не брав, а процесуальні документи, у тому числі позовну заяву, подавав через підсистему «Електронний суд», що не потребувало значного обсягу часу. Крім того, зазначені позивачем послуги з усного консультування клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи та погодження правової позиції фактично охоплюються послугою зі складення позовної заяви та є складовою підготовки позовних матеріалів.

З урахуванням категорії та складності справи, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, незначних витрат процесуального часу, доводів відповідача, а також того, що позовні вимоги були задоволені судом першої інстанції у повному обсязі, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн будуть відповідати критерію реальності, розумності, справедливості та співмірності.

Таке зменшення відповідає принципу пропорційності цивільного судочинства, закріпленому у ст.11 ЦПК України, та забезпечує справедливий баланс між понесеними позивачем витратами і результатом розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення положень Закону України «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів» та наведених висновків суду не спростовують.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2026 року залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: Н.К. Височанська

М.І. Кулянда