Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №686/17314/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Чернівці

Справа №686/17324/25

Провадження №22-ц/822/1859/26

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа – орган опіки та піклування Хмельницької міської ради,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Свіжий Олександр Володимирович, на ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Байцар Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

В подальшому ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2026 року провадження у справі зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних сил України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач проходить військову у складі Збройних сил України, справа стосується інтересів дитини, а тому суд повинен ураховувати й її інтереси.

На вказану ухвалу суду представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та небунтованою.

Вказує на те, що спір безпосередньо стосується прав та найкращих інтересів малолітньої дитини, а зупинення розгляду справи створює тривалий стан правової невизначеності щодо місця проживання дитини.

Наголошує на необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини та недопустимості зупинення судового розгляду

Звертає увагу, що ОСОБА_2 має адвоката, який подає заяви, клопотання, процесуальні документи та бере участь у справі, а тому проходження ним військової служби саме по собі не перешкоджає продовженню розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки у даній справі оскаржується ухвала про зупинення провадження у справі, справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

До вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22.

Тому факт залучення чи незалучення відповідача до виконання бойових завдань не впливає на вирішення цього питання.

Апеляційний суд враховує, що ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Матеріалами, поданими на обґрунтування клопотання про зупинення провадження, підтверджено перебування ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України. Сам факт проходження ним військової служби доводами апеляційної скарги не спростований.

Клопотання про зупинення провадження подане саме представником ОСОБА_2 у його інтересах. Сама наявність у відповідача адвоката не може бути ототожнена з волевиявленням на розгляд справи без його особистої участі.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 є не лише відповідачем за первісним позовом, а й позивачем за зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини. Отже, предмет судового розгляду безпосередньо стосується його особистих немайнових прав та обов`язків у межах його батьківських прав щодо виховання та розвитку дитини, які суд має оцінити при вирішенні спору.

Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі про те, що наявність у ОСОБА_2 адвоката виключає необхідність зупинення, оскільки сторона сама визначає, чи брати участь особисто, чи через представника, а подання представником від імені військовослужбовця клопотання про зупинення свідчить про волю скористатися гарантією, передбаченою статтею 251 ЦПК України, крім того стосується випадків факультативного (не обов`язкового) зупинення, передбачених саме статтею 252 ЦПК України. Вона не змінює змісту та не скасовує обов`язкової підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Посилання апелянта на частину другу статті 252 ЦПК України також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Зазначена норма встановлює, що не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини чи спілкуванні з нею.

Отже, законодавча заборона стосується зупинення саме справ про стягнення аліментів через існування іншого сімейного спору. У цій справі предметом первісного позову є розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, а предметом зустрічного позову є визначення місця проживання.

У цій справі підставою зупинення є проходження стороною військової служби, тобто пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з тим, що в усіх справах щодо дітей першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів, що випливає зі статті 3 Конвенції ООН про права дитини та національного сімейного законодавства.

Разом з тим сам по собі предмет спору про визначення місця проживання дитини не створює підстав відмови в зупиненні відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 359/7297/22 вказано, що «посилання у касаційній скарзі на те, що провадження у справі не підлягало зупиненню з огляду на предмет спору, зокрема, у зв`язку з невизначеністю місця проживання спільної дитини сторін, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на імперативність приписів частини першої статті 251 ЦПК України.

У цьому контексті колегія суддів також ураховує, що спільна дитина сторін проживала та продовжує проживати з позивачкою, а тому тимчасове зупинення провадження у справі на стадії апеляційного перегляду справи не зумовить порушення ні прав та інтересів дитини, ні прав та інтересів позивачки. При цьому забезпечення права батька на представлення своїх інтересів у суді при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини є важливою гарантією здійснення справедливого розгляду справи, спрямованою на забезпечення і якнайкращих інтересів дитини.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини, які є підставою для обов`язкового зупинення провадження у справі, та керуючись імперативною нормою цивільного процесуального законодавства дійшов законного та обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України».

З огляду на викладене, колегія суддів враховує, що тривалість судового розгляду у спорах щодо дітей має особливе значення. Водночас доводи цієї апеляційної скарги не містять конкретних даних про те, що тимчасове зупинення справи саме по собі позбавило дитину необхідного утримання, догляду, житла чи інших не сприятливих для неї обставин. Зупинення провадження у справі є тимчасовим, а за наявності підстав для поновлення провадження учасники справи вправі ініціювати його поновлення у порядку статті 254 ЦПК України.

Заявник безпідставно посилається на постанову Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25 в обґрунтування незаконності ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження в справі, оскільки правовідносини у справі, яка була предметом розгляду Верховного Суду і в цій справі є відмінними.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена ухвала відповідає вимогам закону і не підлягає скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Свіжий Олександр Володимирович, залишити без задоволення.

Ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

О. О. Одинак