Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №727/2546/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа № 727/2546/26

Провадження № 22-ц/822/1835/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,

за участю секретаря судового засідання: Бортніка А. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі - Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 25 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Бойко М. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у приватизації житла шляхом визнання згоди на приватизацію наданою та зобов`язання розглянути заяву про приватизацію з урахуванням встановленої судом згоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона не використала право на безоплатну приватизацію житла в повному обсязі, а тому має право на приватизацію вказаної квартири. Відмова ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надати відповідну згоду є недобросовісною, свідчить про зловживання ними своїми правами та порушує її право на приватизацію державного житлового фонду, а тому саме такий спосіб захисту, як визнання цієї згоди наданою на підставі рішення суду, є ефективним та відповідає принципу верховенства права.

Просила усунути їй перешкоди у здійсненні приватизації житла шляхом визнання згоди ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , наданою згідно з рішенням суду; зобов`язати Управління комунальної власності Чернівецької міської ради розглянути її заяву про приватизацію від 15.10.2025 з урахуванням встановленої судом згоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої виходив з того, що передача спірної квартири (частки) у власність позивачки за відсутності письмової згоди на її приватизацію відповідачки ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3 на підставі судового рішення про усунення перешкод у здійсненні приватизації житла шляхом визнання такої згоди наданою (що, вочевидь, є метою даного позову), порушуватиме вимоги статті 8 Закону України № 2482-ХІІ та норми Положення № 396, наслідком чого може бути визнання приватизації недійсною.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вказує на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У мотивувальний частині рішення суд першої інстанції встановив фактичну обставину: «як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 та рідною сестрою ОСОБА_3 ... Відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ... тривалий час не проживають у спірній квартирі... ухиляються від надання письмової згоди».

Попри це, суд робить протилежний та необґрунтований висновок про «відсутність умисного блокування прав позивачки». Суд залишив поза увагою, що бездіяльність та безпідставна відмова співмешканців підписати заяву є фізичною та юридичною перешкодою, яка повністю позбавляє позивачку можливості реалізувати право на приватизацію у позасудовому порядку.

Суд помилково ототожнив «приватизацію без згоди» та «усунення судом формальної бездіяльності (зловживання) шляхом визнання згоди наданою». Захист порушеного права у судовому порядку відповідно до ст. 5, 13 ЦПК України здійснюється шляхом ухвалення рішення, яке замінює собою відповідний юридичний факт (волевиявлення), що безпідставно блокувався відповідачем. Відтак, за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, вимоги ст. 8 Закону № 2482-XII та Положення № 396 щодо наявності згоди вважаються повністю виконаними, а не порушеними.

Судове рішення про визнання згоди наданою не позбавляє відповідача ОСОБА_2 її прав. Процедура приватизації є тривалим адміністративним процесом. Якщо відповідач дійсно має заперечення проти приватизації, а не просто чинить деструктивну перешкоду, вона має право у будь-який момент надати офіційну нотаріально посвідчену відмову від участі у приватизації на користь позивача. У такому разі питання буде вирішено у позасудовому порядку, що виключає будь-яке примушування.

У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Вказує на те, що матеріалами справи не підтверджено, що до звернення в суд ОСОБА_1 отримала від неї неправомірну відмову від спільної приватизації. Її первинна заява від 15.10.2025 та доповнення від 21.10.2025 містять іншу фактичну конструкцію ніж та, на якій побудовано подальший позов та апеляційну скаргу. Крім того, ОСОБА_1 з листопада 2018 року вибула зі спірного житла на інше постійне місце проживання, має власну квартиру, подаровану їй, та протягом тривалого часу сама пов`язувала своє місце проживання саме з цією квартирою. Натомість ОСОБА_2 постійно проживає у квартирі по АДРЕСА_2 , є її основним наймачем і не надавала згоди на набуття ОСОБА_1 частки у праві власності на це житло. Доводи апеляційної скарги у значній частині зводяться до іншого тлумачення встановлених обставин, приписування суду висновків, яких рішення не містить, а також посилання на судову практику, яка не підтверджує заявленого ОСОБА_1 способу захисту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Кожен має право на житло (речення перше частини першої статті 47 Конституції України).

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (абзац перший частини першої статті 345 ЦК України).

Об`єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом (абзац шостий частини першої статті 2 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»).

Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону (частини четвертої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частини перша, десята, одинадцята статті 8 вказаного Закону).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 та рідною сестрою ОСОБА_3 .

Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради № 742897 від 15.09.2025, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 з 27.10.2000 по теперішній час, ОСОБА_3 – 27.10.2000 по теперішній час, ОСОБА_1 – з 13.06.2003 по теперішній час. Основним наймачем цієї квартири є ОСОБА_2 .

15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради із заявою-запитом про намір приватизації (викуп) державного житла, проведення розрахунку вартості та фіксацію перешкод, в якій повідомила зокрема про мету приватизувати (викупити) займану нею та членами її сім`ї квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95 кв. м, житловою площею 59 кв. м, а також, у тому числі, зазначила, що ця заява не може бути підписана всіма повнолітніми учасниками, які мають право на приватизацію цієї квартири, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , оскільки вони мешкають за іншою адресою. Просила прийняти вказану заяву як фіксування її наміру, провести розрахунок вартості викупу та надати офіційну письмову відмову (з чітким зазначенням причини – відсутність підписів), а також надати їй офіційну відповідь на це звернення, включаючи повний розрахунок вартості викупу квартири у вигляді електронного документа, а паперовий оригінал оформлених документів, належним чином засвідчений - підготувати для особистого отримання нею з обов`язковим повідомленням про дату, час та місце його видачі, з метою уникнення будь-яких перешкод та затримок у процедурі приватизації.

У доповненнях до вищезазначеної заяви-запиту від 21.10.2026 ОСОБА_1 просила взяти до уваги, що її сестра – ОСОБА_5 знята з реєстрації в спірній квартирі та близько 15 років у ній не проживає, її мати – ОСОБА_2 та сестра ОСОБА_3 тривалий час відсутні, що підтверджує втрату ними права користування цим жилим приміщенням.

Розглянувши наведені звернення, листом заступника начальника управління комунальної власності Чернівецької міської ради О. Білоус повідомлено ОСОБА_1 про вимоги ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з якими передача займаних квартир здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі, з обов`язковим визначенням її уповноваженого власника, а також наведено перелік необхідних для приватизації квартири документів.

Також судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 липня 2026 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.

Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі на приватизацію житла, гарантується державою. Це право суд має захистити у разі порушення. Визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту порушених прав. Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21).

Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі на приватизацію житла, гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення. Визнання права на приватизацію є належним способом захисту. Коли відповідач протиправно надавав формальні відмови з підстав, непередбачених чинним законодавством, створював штучні перешкоди у реалізації права на приватизацію квартири, визнання права на приватизацію є належним способом захисту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 686/3527/24).

Приватноправові норми визначили обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права й інтересу. Такими підставами є: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

Судова практика Верховного Суду свідчить, що існують схожі способи захисту у цій категорії справ.

Так, у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі 483/731/19 застосовано такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. При цьому у цій справі було зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру. Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.

У справі 202/3820/19 Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту – зобов`язати провести приватизацію квартири (постанова ВС від 08 червня 2022 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року (справа 200/18858/16-ц) було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири. Схожий спосіб захисту було застосовано у справі 754/6918/18, в якій було використано такий спосіб захисту, як зобов`язання відділу приватизації управління житлово-комунального господарства ради здійснити приватизацію кімнати.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

У цій справі позивачка ОСОБА_1 заявила вимогу до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання згоди на приватизацію квартири наданою згідно з рішенням суду; до Управління комунальної власності - зобов`язати розглянути заяву про приватизацію від 15 жовтня 2025 року з урахуванням встановленої судом згоди. Тобто вирішення вимоги щодо зобов`язання розглянути заяву про приватизацію залежить від наданої згоди інших наймачів на приватизацію та з урахуванням такої згоди.

У позовній заяві вказувала на те, що відмова відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у наданні згоди на приватизацію спрямована на створення їй перешкод у здійсненні приватизації і такий спосіб захисту як визнання згоди наданою на підставі рішення суду є ефективним та відповідає принципу верховенства права. Оскільки її право порушується саме через недобросовісну відмову надати згоду та чиненням перешкод у набутті права власності, просила зобов`язати Управління комунальної власності Чернівецької міської ради розглянути заяву про приватизацію від 15 жовтня 2025 року з урахуванням встановленої судом згоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18) вказано про те, що з системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири.

Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Як вбачається з матеріалів справи, на звернення із заявою про намір реалізувати своє право на приватизацію житла, позивачка ОСОБА_1 отримала від Управління комунальної власності Чернівецької міської ради лист-відповідь, згідно з яким їй роз`яснено, що передача квартир у спільну сумісну власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у квартирі, з обов`язковим визначенням її уповноваженого власника, а також наведено перелік необхідних для приватизації квартири документів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю, не звернув увагу на те, що у контексті цієї справи належним та ефективним способом захисту є визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність.

Отже, за встановлених обставин, заявлені позивачкою вимоги не є належним способом захисту порушеного права, що є самосійною підставою для відмови в задоволенні позову. Оцінка доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 370/1339/19.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, що є підставою для зміни оскарженого рішення.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 25 червня 2026 року частково ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її у редакції цієї постанови.

З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін висновків суду по суті спору, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

В силу частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч.10 ст.158 ЦПК України).

Відповідно до вказаних норм скасування заходів забезпечення позову передбачає зняття застосованих судом обмежень, покликаних забезпечити можливість виконання судового рішення, у випадку зміни ситуації в порівнянні з тією, що існувала при застосуванні таких обмежень, коли в результаті такої зміни потреба в застосованих обмеженнях відпала.

Оскільки заходи забезпечення позову вживаються з метою забезпечення реального захисту прав або інтересів позивача у разі задоволення позову в конкретній справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі, а також відмова у задоволенні позову є підставою для скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, заходи забезпечення позову у справі № 727/2546/26, вжиті ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року, підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 25 червня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Скасувати заходи забезпечення позову у справі № 727/2546/26, вжиті ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року, якою заборонено Управлінню комунальної власності Чернівецької міської ради (ЄДРПОУ 44388619, вул. Петровича Якоба, 18) здійснювати дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

О. О. Одинак