Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №725/3114/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №725/3114/25

провадження №22-ц/822/1596/26

провадження №22-ц/822/1847/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

Суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.,

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Служба у справах дітей Чернівецької міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 червня 2026 року та на додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 липня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Галичанський О.І.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні.

Посилався на те, що 07 лютого 2011 року сторони зареєстрували шлюб, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 грудня 2014 року у справі № 727/9659/14 шлюб розірвано.

25 лютого 2022 року відповідачка разом із дітьми виїхала за межі України, згодом - до Сполучених Штатів Америки.

Позивач стверджував, що відповідачка перешкоджає його спілкуванню з дітьми, не надає можливості спілкуватися з ними засобами відеозв`язку та в Україні, відмовляється повертатися з дітьми в Україну. Він має зареєстроване місце проживання у Федеративній Республіці Німеччина (місто Реклінгхаузен), де може проводити з дітьми літні канікули.

Звернення до Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від 05 вересня 2022 року та від 27 лютого 2025 року щодо визначення графіка спілкування не дали результату через перебування дітей за кордоном.

Позивач також звертався до Міністерства юстиції України із заявою про сприяння поверненню дітей відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та до Посольства Сполучених Штатів Америки у Польщі з метою отримання неімміграційної візи, у видачі якої йому відмовлено.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову від 04 липня 2025 року позивач просив: усунути йому перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей; зобов`язати відповідачку не перешкоджати перебуванню дітей з ним за місцем його проживання з 10:00 суботи до 20:00 неділі безперервно кожного першого та третього тижня місяця; зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди виїзду дітей з ним під час канікул щорічно з 15 липня по 15 серпня, у тому числі для відпочинку у Федеративній Республіці Німеччина за місцем його проживання ( АДРЕСА_1 ); зобов`язати відповідачку не перешкоджати спілкуванню дітей з ним під час новорічних свят з 31 грудня до 03 січня (один раз на два роки) за місцем його проживання в Україні, у тому числі у Федеративній Республіці Німеччина; зобов`язати відповідачку організувати та не чинити перешкод його спілкуванню з дітьми засобами мобільного зв`язку (відеозв`язку) щоденно з 19:00 до 21:00 години; стягнути з відповідачки судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 червня 2026 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 організувати та не чинити перешкоди у спілкуванні позивача ОСОБА_1 з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засобами мобільного зв`язку (відеозв`язку) щоденно з 19:00 години до 21:00 години (у зручний для дітей та батька час).

В задоволенні решти позовних вимог- відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 605,60 гривень.

Додатковим рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 липня 2026 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 гривень.

В задоволенні решти – відмовлено.

Клопотання представника позивача про витребування доказів - залишено без розгляду.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись із вказаним рішення суду в частині відмовлених позовних вимог, позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Новіков О.П. сформувала в системі «Електронний Суд» 08 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

В апеляційній скарзі на рішення суду від 26 червня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новіков О.П., просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо особистих зустрічей і спільного відпочинку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, залишивши без змін рішення в частині відеозв`язку, судові витрати покласти на відповідачку.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд не врахував, що нотаріальна згода позивача від 13 серпня 2021 року стосувалася тимчасового виїзду дітей лише до визначених країн Європи (Сполучені Штати Америки серед них відсутні) та діяла до 13 серпня 2022 року, позивач ініціював процедуру за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, отримав відмову у видачі візи до Сполучених Штатів Америки, а тому пропозиції відповідачки про зустрічі у цій державі є нездійсненними. Суд не дослідив поданих 24 жовтня 2025 року доказів наявності у позивача житла в Німеччині, медичного страхування, громадянства Румунії та довідки психіатричного закладу, не навів мотивів відхилення вимог щодо зустрічей в Україні, порушив статті 141, 153, 157 Сімейного кодексу України, статтю 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 9, 10 Конвенції про права дитини, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23 та від 24 квітня 2024 року у справі № 696/299/23, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терещенко проти України».

У письмових поясненнях від 02 серпня 2026 року представник позивача додатково просив встановити зустрічі в Україні у разі приїзду дітей в Україну або їх повернення та, у разі встановлення перешкод для зустрічей в Україні, відстрочити виконання рішення в цій частині до припинення воєнного стану.

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішення суду, позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Новіков О.П. сформував в системі «Електронний Суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 27 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новіков О.П., просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, посилаючись на те, що суд безпідставно залишив без розгляду його клопотання про витребування доказів та призначення експертизи; звіт (акт) про надані послуги від 09 липня 2026 року є недопустимим і недостовірним доказом, оскільки відповідачка з 25 лютого 2022 року перебуває у Сполучених Штатах Америки та не могла власноруч підписати його в місті Чернівці, а кваліфікованого електронного підпису на документі немає; відсутні докази фактичної оплати послуг; суд неправильно застосував принцип пропорційності до немайнового спору та не врахував частину дев`яту статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки спір виник через неправомірні дії відповідачки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду представник відповідачки адвокат Янчук Л.І. просить залишити скаргу без задоволення, зазначаючи, що згода на виїзд дітей надавалася позивачем добровільно, предметом спору не є законність перебування дітей за кордоном, звернення до Міністерства юстиції України само по собі не встановлює незаконності переміщення дітей, відповідачка не перешкоджає дистанційному спілкуванню, а встановлення графіка регулярних поїздок дітей між Сполученими Штатами Америки та Україною чи Німеччиною суперечить їх найкращим інтересам і є нездійсненним.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник відповідачки просить залишити скаргу без задоволення, зазначаючи, що акт підписано відповідачкою дистанційно в електронній формі, доводи про підробку ґрунтуються на припущеннях, законодавство допускає відшкодування витрат, які підлягають сплаті, а суд зменшив заявлені витрати з 26 000,00 гривень до 5 000,00 гривень.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судових рішень у межах доводів та вимог апеляційних скарг (частина перша статті 367 Цивільного процесуального кодексу України), колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо можливості розгляду справи за відсутності учасників справи

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (том 2 а.с.50-53, 92-95).

До початку розгляду справи від представника позивача адвоката Новікова О.П. та від представника відповідачки адвоката Янчук Л.І. надійшли заяви з проханням розглядати справу у їх відсутність (том 2 а.с.109-111).

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності представника позивача. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що справу можливо розглянути за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 07 лютого 2011 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 24 грудня 2014 року у справі № 727/9659/14. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на час апеляційного розгляду виповнилося 17 років і яка досягне повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому виповнилося 8 років.

13 серпня 2021 року ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. (зареєстровано в реєстрі за №1529) згоду на тимчасовий виїзд дітей за кордон у супроводі матері до Румунії, Республіки Болгарія, Турецької Республіки, Республіки Польща, Угорської Республіки, Словацької Республіки та Федеративної Республіки Німеччина на період з 13 серпня 2021 року до 13 серпня 2022 року.

Відповідачка разом із дітьми виїхала за межі України на початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

У заяві до Міністерства юстиції України про сприяння поверненню дітей відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей позивач сам зазначив, що на той момент не заперечував проти виїзду дітей, оскільки в місті Чернівці було небезпечно. Згодом діти разом з матір`ю переїхали до Сполучених Штатів Америки (штат Міссурі), де з серпня - вересня 2022 року навчаються в закладах освіти округу Вебстер Гроувс; у 2025/2026 навчальному році Анастасія навчається у старшій школі Вебстер Гроувс, Віктор - у початковій школі Брістоль, що підтверджується довідками та розкладами занять з перекладом, поданими відповідачкою.

Позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди житла, має паспорт громадянина Румунії, медичну страховку в Німеччині та довідку КНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» № 2220 від 14 жовтня 2025 року. Його зареєстроване місце проживання в Україні - село Зозулинці Заліщицького району Тернопільської області. У письмових поясненнях позивач сам стверджує, що діти не бачили його особисто протягом кількох років.

З листування 2023 року між позивачем та особою, яка спонсорувала перебування відповідачки з дітьми у Сполучених Штатах Америки, вбачається, що позивачу пропонувалося відвідати дітей у Сполучених Штатах Америки, підготувати лист-запрошення для отримання візи та надавати інформацію про шкільний розклад дітей. Позивач у відповідях зазначав про бажання, щоб діти жили в Україні. За твердженням позивача, у видачі йому неімміграційної візи до Сполучених Штатів Америки відмовлено (документ про відмову у видачі візи в наданих для аналізу матеріалах відсутній).

З електронного листування сторін вбачається, що у березні 2025 року позивач переказав 1000 доларів США на рахунок доньки (за поясненнями позивача - на придбання засобу зв`язку для сина, за поясненнями відповідачки - на придбання планшета доньці), між сторонами обговорювалося питання забезпечення сина засобом зв`язку.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення суду по суті розглянутих позовних вимогах

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції виходив з того, що діти разом з матір`ю проживають та навчаються у Сполучених Штатах Америки, позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина, виїзд дітей за кордон відбувся за письмовою нотаріально посвідченою згодою батька, доказів того, що відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, матеріали справи не містять, а вимоги щодо перебування дітей з батьком у Німеччині та в Україні з огляду на значну віддаленість місць проживання не можуть бути реально виконані з дотриманням прав та інтересів дітей.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, а тому колегія суддів керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України (далі – СК України), Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частини другої статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї; суд має вислухати дитину, яка може висловити свою думку, при вирішенні спору щодо її виховання.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про права дитини дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. Пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, колегія суддів вказує про наступне.

Верховний Суд у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23 (провадження № 61-8756св24), на яку посилається апелянт, виснував, що тимчасовий виїзд дитини за кордон у зв`язку з військовою агресією не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, та погодився з визначенням побачень з відстроченням виконання в цій частині на час дії воєнного стану та перебування дитини за кордоном із одночасним встановленням спілкування в режимі відеозв`язку. У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 696/299/23 Верховний Суд залишив без змін судові рішення, якими для дитини, що перебувала в Республіці Польща, визначено зустрічі з батьком під час перебування дитини в Україні та спілкування засобами телефонного та інтернет-зв`язку. Аналогічний підхід застосовано і в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 569/14585/21.

Разом з тим, обставини цієї справи не є подібними до наведених. У справі № 696/299/23 батько проживав в Україні і побачення визначено на території України; у справі № 487/2960/23 дитина тимчасово перебувала у Словацькій Республіці, а особисті побачення відстрочено до припинення воєнного стану. Натомість у цій справі сам позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина, діти понад чотири роки проживають і навчаються у Сполучених Штатах Америки, а позивач у суді першої інстанції просив не визначити побачення на випадок повернення дітей, а зобов`язати відповідачку забезпечити регулярне перебування дітей за місцем його проживання. Така вимога щодо кожного першого та третього тижня місяця означає дворазові щомісячні міжконтинентальні переїзди дітей шкільного віку, що об`єктивно несумісно з їх навчанням, режимом відпочинку та розвитком, а отже не відповідає їх найкращим інтересам. Правильно відмовивши в задоволенні цієї вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спосіб участі у вихованні дитини повинен бути реальним до виконання.

Вимоги щодо щорічного перебування дітей з батьком з 15 липня по 15 серпня, зокрема у Федеративній Республіці Німеччина, та щодо новорічних свят з 31 грудня по 03 січня один раз на два роки за місцем проживання позивача в Україні чи в Німеччині також передбачають щоразовий міжконтинентальний переїзд дітей без матері. Позивач не надав доказів того, яким чином буде забезпечено супровід 8-річного сина під час перельотів, наявність у дітей документів для виїзду та повернення до місця їх постійного проживання, а також того, що такі поїздки не вплинуть на правовий статус перебування дітей у Сполучених Штатах Америки. Подані позивачем договір оренди житла, медична страховка, паспорт громадянина Румунії та довідка психіатричного закладу підтверджують його житлові умови та стан здоров`я, однак не доводять реальної можливості та безпечності організації таких поїздок і того, що місячне перебування дітей в іншій державі з батьком, якого вони, за поясненнями самого позивача, тривалий час не бачили особисто, відповідає їх інтересам без попереднього відновлення контакту.

Крім того, доньці сторін на час апеляційного розгляду виповнилося 17 років, ІНФОРМАЦІЯ_5 вона досягне повноліття. Її думка щодо запропонованих батьком способів спілкування судом не з`ясовувалася з огляду на перебування за кордоном, а позивач доказів того, що встановлення графіка побачень у визначених ним місцях відповідає бажанню доньки, не надав. Вимога щодо літнього відпочинку з 15 липня по 15 серпня стосовно неї з 2027 року взагалі втрачає зміст.

Доводи апелянта про незаконність перебування дітей у Сполучених Штатах Америки колегія суддів відхиляє.

Предметом цього спору є визначення способів участі батька у вихованні дітей, а не законність їх перебування в іноземній державі. Позивач визнав, що виїзд дітей за кордон на початку повномасштабної збройної агресії відбувся за його згодою, а рішення компетентного органу про незаконність переміщення чи утримання дітей у розумінні Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей у матеріалах справи відсутнє. Факт звернення позивача до Міністерства юстиції України такого рішення не підміняє.

Доводи про те, що відповідачка чинить перешкоди в особистому спілкуванні, матеріалами справи не підтверджуються. Відповідачка та особа, яка спонсорувала перебування дітей у Сполучених Штатах Америки, пропонували позивачу зустрічі з дітьми за місцем їх проживання та сприяння в отриманні візи, а неможливість в`їзду позивача до Сполучених Штатів Америки, на яку він посилається, зумовлена рішенням іноземного державного органу, а не діями відповідачки. Доказів того, що позивач пропонував відповідачці конкретні дати та порядок поїздок дітей, організував їх і відповідачка відмовила, матеріали справи не містять. Питання дистанційного спілкування з дітьми, у тому числі із сином, вирішене оскаржуваним рішенням, яке в цій частині сторонами не оскаржується.

Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терещенко проти України» (заява № 35481/20) висновків суду не спростовують, оскільки у цій справі позивача не обмежено у частоті побачень з дітьми за їх місцем проживання; відмова зумовлена недоведеністю реальної можливості та відповідності інтересам дітей саме запропонованих ним способів, що пов`язані з регулярними міжнародними переїздами дітей.

Позивач не позбавлений права на особисте спілкування з дітьми за місцем їх проживання, а у разі зміни обставин (повернення дітей в Україну, зміни їх місця проживання, досягнення сторонами домовленості щодо організації поїздок) - права звернутися до органу опіки та піклування або до суду з вимогою про визначення способів участі у вихованні сина з урахуванням нових обставин.

Водночас колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення помилково вказав «відповідач теж перебуває за межами України», маючи на увазі позивача, не навів окремих мотивів відхилення вимог щодо зустрічей в Україні та не надав оцінки поданим позивачем 24 жовтня 2025 року доказам. Ці недоліки усунуто апеляційним судом у цій постанові, вони не призвели до неправильного вирішення спору, а відповідно до частини другої статті 375 Цивільного процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Неправильне написання прізвища позивача (« ОСОБА_6 ») та його дати народження ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), тоді як вірною датою народження є ІНФОРМАЦІЯ_7 , можуть бути виправлені судом першої інстанції в порядку статті 269 Цивільного процесуального кодексу України.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи додаткове рішення суду

Суд першої інстанції, керуючись статтями 133, 137, 141, 270 Цивільного процесуального кодексу України та критеріями реальності, розумності і співмірності витрат, дійшов висновку про часткове відшкодування заявлених відповідачкою витрат та зменшив їх розмір з 26 000,00 гривень до 5000,00 гривень, а клопотання позивача про витребування доказів та призначення експертизи залишив без розгляду з мотивів ухвалення рішення у справі.

Апелянт просить скасувати додаткове рішення в повному обсязі.

Перевіряючи його законність у межах цієї вимоги, апеляційний суд насамперед перевіряє, чи були процесуальні підстави для розгляду заяви відповідачки по суті, оскільки від цього залежить правильність вирішення питання про судові витрати.

Питання дотримання строку подання доказів витрат було предметом заяви самої відповідачки від 09 липня 2026 року, у якій вона обґрунтовувала його дотримання.

Відповідно до частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналогічний порядок встановлено частинами першою, другою статті 246 Цивільного процесуального кодексу України, а пунктом 3 частини першої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України передбачено ухвалення додаткового рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 259 Цивільного процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення негайно після закінчення судового розгляду. Відкладення складення повного тексту рішення не змінює дати його ухвалення. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 Цивільного процесуального кодексу України). Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 Цивільного процесуального кодексу України); пропущений строк може бути поновлено лише за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними (частина перша статті 127 Цивільного процесуального кодексу України).

Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2024 року у справі №161/629/23 (провадження № 61-17343св23) зазначив, що п`ятиденний строк, визначений частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, обчислюється з дня ухвалення рішення, а у разі його пропуску заява залишається без розгляду, якщо строк не поновлено судом за заявою сторони з поважних причин. Подібний підхід застосовано в додатковій постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 362/4430/17 (провадження № 61-6337св24), де строк поновлено саме за клопотанням сторони.

Рішення у справі ухвалене 26 червня 2026 року; згідно зі звітом (актом) від 09 липня 2026 року представник відповідачки адвокат Янчук Л.І. брала участь у судовому засіданні 26 червня 2026 року. Отже, п`ятиденний строк для подання доказів розміру витрат почався 27 червня 2026 року і закінчився 01 липня 2026 року.

Заява про ухвалення додаткового рішення разом зі звітом (актом) подана 09 липня 2026 року, тобто з пропуском строку на вісім днів.

Посилання відповідачки на те, що строк слід обчислювати з дня отримання повного тексту рішення в підсистемі «Електронний суд» (04 липня 2026 року), суперечить частині восьмій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, яка пов`язує початок строку з ухваленням рішення. Клопотання про поновлення пропущеного строку відповідачка не заявляла, причин, які б перешкоджали поданню акта про надані послуги до 01 липня 2026 року, не навела, а зміст звіту (акта) від повного тексту рішення не залежав.

Суд першої інстанції, навівши у додатковому рішенні зміст частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, дотримання строку не перевірив і розглянув заяву по суті. Це є порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення питання про судові витрати (пункт 4 частини першої, частина третя статті 376 Цивільного процесуального кодексу України). За таких обставин додаткове рішення підлягає скасуванню, а заява представника відповідачки про ухвалення додаткового рішення - залишенню без розгляду.

Оскільки заява підлягає залишенню без розгляду, інші доводи апеляційної скарги (щодо допустимості звіту (акта) від 09 липня 2026 року, відсутності доказів оплати, пропорційності та частини дев`ятої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України) оцінці по суті не підлягають. Клопотання апелянта про витребування доказів і призначення експертизи вирішені ухвалою апеляційного суду від 04 вересня 2026 року.

Щодо судових витрат понесених у суді апеляційної інстанції

16 вересня 2026 року адвокат Новіков О.П., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду в підсистемі «Електронний Суд» з клопотанням про долучення доказів понесених судових витрат, в якому просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000,00 гривень, сплачені 24 лютого 2025 року як фіксований гонорар за договором про надання правничої допомоги від 24 лютого 2025 року, що охоплює ведення справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

На підтвердження надано договір, довідку адвоката Новікова О.П. від 24 лютого 2025 року про отримання 41 000,00 гривень готівкою та акт приймання-передачі наданої правничої допомоги.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням результату розгляду кожної апеляційної скарги.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору залишається без змін, підстав для розподілу цих витрат апеляційним судом за частиною тринадцятою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України немає.

Апеляційна скарга позивача на рішення суду від 26 червня 2026 року залишається без задоволення, тому витрати позивача, пов`язані з її розглядом, покладаються на нього самого і відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що гонорар у розмірі 41 000,00 гривень сплачено 24 лютого 2025 року як фіксовану суму за ведення всієї справи і стосується виключно надання правової допомоги щодо суті розгляду позовних вимог, судових витрат які б стосувались оскарження додаткового рішення в наданих документах відсутні.

Апеляційний суд також звертає увагу, що апеляційну скаргу на додаткове рішення задоволено з підстави пропуску відповідачкою строку, визначеного частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, на яку апелянт не посилався, тоді як його доводи про недопустимість звіту (акта) та відсутність доказів оплати апеляційним судом не оцінювалися як підстава для скасування (частина третя статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі статтями 374, 376 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і залишити заяву без розгляду, якщо порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає залишенню без змін. Додаткове рішення ухвалене з порушенням частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, тому підлягає скасуванню із залишенням заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду. Оскільки апелянт просив ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви, а заява залишається без розгляду, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 126, 134, 137, 141, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новіков Олександр Павлович, на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 червня 2026 року залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 червня 2026 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новіков Олександр Павлович, на додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 липня 2026 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 липня 2026 року скасувати.

Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Янчук Людмили Іллівни від 09 липня 2026 року про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000,00 гривень відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повна постанова складена судом 08 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак