Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №953/6978/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 953/6978/25

провадження № 22-ц/818/4232/26

провадження № 22-ц/818/4747/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 травня 2026 року в складі судді Зуба Г.А.

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2021 року між ним та ОСОБА_2 досягнута усна домовленість про надання останньому грошових коштів у сумі 12 000,00 євро в позику на придбання будинку у Словаччині, з умовою повернення цих коштів до кінця 2024 року.

16.06.2021 на виконання усної домовленості він, зі своєї банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» здійснив безготівковий SWIFT-переказ грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 у сумі 12 000,00 євро, що в еквіваленті до національної валюти на момент здійснення переказу становило 397 017,07 грн. SWIFT переказ проведений банком 17.06.2021 за протоколом номер SW24L616O65442.

Зазначив, що оскільки він знав ОСОБА_2 давно, письмовий договір позики щодо надання вищевказаних грошових коштів між ними не укладався, надання розписки про отримання позики у сумі 12 000,00 євро не вимагав від ОСОБА_2 і така розписка відсутня. За рахунок, у тому числі позичених ним коштів, цивільна дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 за 250 тисяч євро придбала собі будинок у Словаччині за адресою: Mlynska ulica 509/5, 930 21 Jahodna, Словаччина.

Вказав, що за період з 16.06.2021 по теперішній час відповідач жодної суми в повернення наданих коштів не заплатив, розписку про отримання грошових коштів у позику не написав, від укладання письмового договору позики ухиляється.

Таким чином зазначені кошти є безпідставно набутим та збереженим майном. Еквівалент 12000,00 євро становить 590160,00 грн.

Зазначив, що розмір 3% річних від суми безпідставно набутих коштів за період з 17.06.2021 по 04.07.2025 становить 1515,95 євро, що еквівалентно 74554,42 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті 17.06.2021 та збережені грошові кошти в сумі 12000,00 євро, що еквівалентно 590160,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних від суми безпідставно набутих та неповернених грошових коштів, за період з 18.06.2021 до моменту подання позову у розмірі 1515,95 євро, що еквівалентно 74554,42 грн; вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційні скарги, в яких просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат, а також скасувати додаткове рішення в частині задоволених вимог та відмовити у цих витратах або зменшити до 2000,00 грн.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд не встановлював жодної правової підстави для здійснення ним банківського переказу відповідачу, не досліджував чи скасована вона, чи визнана недійсною, змінена, припинена чи була відсутня взагалі. Навпаки за свідченнями обох сторін договірні відносини між ними зараз відсутні. Суд не встановив будь-яких договірних підстав отримання ОСОБА_2 коштів за грошовим переказом від ОСОБА_1 , однак передчасно відмовив у стягненні коштів як безпідставно набутих. Окрім того, ОСОБА_2 не заперечував отримання банківського свіфт-переказу з його рахунку грошових коштів у сумі 12000,00 євро. Таким чином, ним доведено факт збільшення грошових коштів на банківському рахунку відповідача за рахунок грошового переказу на 12000,00 євро з його банківського рахунку. Відповідач зазначені кошти не повернув. Вважав, що у даних обставинах призначення платежу, зазначене в свіфт-переказі, за яким він переказав грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 , не має жодного доказового значення, оскільки не містить конкретної інформації, яка б свідчила про наявність конкретної правової підстави чи доводила інші важливі обставини. Суд послався на те, що грошові кошти на його рахунку нібито належать ОСОБА_2 . Однак відповідачем не надано жодних доказів того, що грошові кошти на його рахунку є грошовими коштами, які належать ОСОБА_2 та не надав жодних об`єктивних беззаперечних доказів того, що взагалі надавав йому будь-які грошові кошти.

Зазначив, що свідок ОСОБА_3 – громадянська дружина ОСОБА_2 , а свідок ОСОБА_4 – її син. Саме на ім`я ОСОБА_3 був придбаний будинок у Словаччині. Тобто ці особи є прямо зацікавлені у розгляді справи на користь ОСОБА_2 . Вказані свідки не були свідками передачі грошових коштів. У судових засіданнях свідки вказували, що отримували перекази від інших осіб та те, що їм відомо зі слів інших осіб, фактично ОСОБА_2 , нібито про те, що це він надав свої кошти для того, щоб їх переказали на інші рахунки. Але самі свідки безпосередньо передачу ОСОБА_2 коштів йому не спостерігали, фактично їм про все це відомо зі слів інших осіб, а отже вони не можуть свідчити про те, що їм не відомо. Наявність довідок про отримання переказів на рахунок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодним чином не пояснює причини та обставини таких переказів від інших осіб, їх юридичну підставу та природу, не дає можливості дізнатися про правові відносини цих осіб та їх подібність/тотожність/схожість/відмінність від відносин сторін у цій справі. Правовідносини ОСОБА_2 з іншими особами щодо інших переказів не можуть свідчити та доводити юридичну природу та зміст відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Вказав, що суд ухвалив додаткове рішення на підставі підроблених документів – договору про надання правничої допомоги та додатку №1, які нібито складені 22 червня 2025 щодо представництва ОСОБА_2 у справі №953/6978/25, у той час як він звернувся до суду з позовом пізніше - у липні 2025 року, а провадження у ній було відкрито за ухвалою від 24.07.2025. Тобто на момент нібито укладення договору про надання правничої допомоги та додатку №1 до нього, за яким з нього стягнуто кошти за оскаржуваним рішенням, номеру справи, за якою нібито укладено договір та додаток до нього, – не існувало. До заяви та матеріалів справи не додано договір про надання правової допомоги чи його копію, подання якого є обов`язковим для цілей розподілу витрат на правничу допомогу. Надана відповідачем копія з копії витягу з договору не містить умов договору, не дозволяє встановити та дослідити умови договору, якість копії з копії витягу є неякісною та не дає можливості ознайомитися з самим текстом витягу, теж саме стосується копій з копій додатку №1 до договору і акту приймання-передачі виконаних робіт. Представництво адвокатом інтересів відповідача у цій справі здійснювалося на підставі Ордеру серії АХ №1284713 від 26 серпня 2025 року, що був виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 22 серпня 2025 року, у той час як до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено витяг з іншого договору та додатків до нього – договору про надання правничої допомоги від 22.06.2025 року, тобто 22 червня 2025 року. Платіжні документи про оплату гонорару не надані. Враховуючи неподання договору про надання правничої допомоги, нечитабельність наданих до заяви документів, зазначення різних договорів у наданих документах, не співпадіння дат укладення документів з їх змістом, відповідачем не надано документів, на підставі яких може бути здійснено розподіл судових витрат. Тому заяву про ухвалення додаткового судового рішення необхідно було залишити без задоволення.

23.06.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_2 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

30.06.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав додаткові пояснення щодо відзиву відповідача на апеляційну скаргу, в яких виклав доводи позову та апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду необхідно задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до виписки по картці/рахунку НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 , 16.06.2021 здійснено переказ в сумі 397017,07 грн, відправка swift-переказу. Призначення платежу (SW24L616O65442)Chg:69.91EUR Amt:12000.00 From UA1/MUSIIENKO ANDRII SERHIIOVYCH For 1/BAVYKIN VIKTOR2/NEJEDLEHO,5, APP. 73/SK/BRATISLAVA НОМЕР_2 for privat transfer for frlend BAVYKIN V (а.с.19 том 1).

Відповідно до протоколу swift переказу ПриватБанку, виклад відомостей якого здійснений на англійській мові, 16.06.2021 ОСОБА_1 переказав 12000,00 євро Бавикіну Віктору (а.с.20 том 1).

Також матеріали справи містять переклад вказаного протоколу (а.с.210-211 том 1).

З виписки ОСОБА_1 за договором № б/н за період 01.05.2021-18.06.2021 вбачається, що 16.06.2021 на рахунок здійснено зарахування грошових коштів на загальну суму 400000,00 грн (а.с.183-184 том 1).

26.06.2025 ОСОБА_1 на адреси ОСОБА_2 направив засобами поштового зв`язку вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів, відповідно до якої ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 до 03.07.2025 повернути грошові кошти в розмірі 12000,00 євро та 3% річних (а.с.22 том 1).

За розрахунком ОСОБА_1 розмір 3% річних за період з 17.06.2021 по 04.07.2025 становить 1515,95 євро, еквівалент 74554,42 грн.

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_3 повідомила, що ОСОБА_1 був співробітником її чоловіка ОСОБА_2 . У 2021 році вони з чоловіком вирішили придбати будинок у Словаччині. Для цього потрібно було перевести гроші в Словаччину для купівлі будинку. Вони шукали можливість перевести власні кошти на рахунки в Татра банку в Словаччині. З метою переказу частки особистих коштів з України до Словаччини її чоловік звернувся до ОСОБА_1 , з проханням надати дружню послугу, а саме: отримати від нього готівкові кошти та внести їх на свій рахунок, конвертувати у євро та здійснити переказ на його ім`я.

Свідок ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_1 це працівник на фірмі ОСОБА_2 . Необхідність переказу грошей виникла через купівлю будинку в Словаччині, оскільки були обмеження для відправки коштів, звертались до працівників фірми для переказу коштів. Кошти, які переказували належали ОСОБА_2 , а до ОСОБА_1 звертались за допомогою переказу. Перекази здійснювались на його, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рахунки. Зобов?язальних відносин щодо повернення коштів не було.

Також в якості свідка допитано ОСОБА_2 , який повідомив, що ОСОБА_1 довго працював в його компанії, на час звільнення був виконавчим директором, та він багато чого йому довіряв. Коли вирішили, що потрібно купити будинок в Словаччині, потрібно було вирішувати яким способом переказувати гроші. Багато його співробітників погодились переказати його гроші на рахунок Татра банку в Словаччині. Він також звернувся до ОСОБА_1 , з проханням надати дружню послугу, а саме: отримати від нього готівкові кошти у гривні та внести їх на свій рахунок, конвертувати у євро та здійснити переказ на його ім`я. В подальшому ОСОБА_1 здійснив відповідний переказ.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 590160,00 грн, що відповідно до курсу Національного банку України євро до гривні на день складання позову становить 12000,00 євро, як безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначав, що між ним та відповідачем в усній формі був укладений договір позики, однак, докази на підтвердження цього у нього відсутні.

В свою чергу, ОСОБА_2 підтвердив факт отримання коштів та пояснив, що він зі своєю дружиною ОСОБА_3 мали намір придбати нерухомість на території Словацької Республіки, тому вони з ОСОБА_1 та з кількома іншими особами домовились про те, що вони надають їм грошові кошти, які в подальшому здійснюють переказ цих коштів на рахунки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкритті у Словаччині. Також звертав увагу на призначення таких переказів, а саме як дружній переказ.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано до суду доказів того, що кошти перераховані ним на рахунок відповідача були позичені останнім, а не перераховані з іншою метою. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти відповідачу внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо надання грошових коштів у позику, проте він здійснив цей платіж, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що відповідач набув грошові кошти за його рахунок, тобто збагатився. Суд першої інстанції прийняв до уваги посилання відповідача, що грошові кошти належали саме йому, та він надав ОСОБА_1 свої особисті кошти, повідомивши реквізити відповідного банківського рахунку і попросивши здійснити на нього переказ, що підтверджується також показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Особливості кондикційних правовідносин (зобов`язань) неодноразово були предметом дослідження суду касаційної інстанції (Верховного Суду України, касаційних судів у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду).

Так, ще у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 було зазначено, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

У постанові від 25 вересня 2024 року в справі № 201/9127/21 постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду зазначив, що характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Натомість договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Крім того, в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для стягнення безпідставно набутих коштів прийнято враховувати засади справедливості, добросовісності та розумності.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України зокрема свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно з усталеною судовою практикою стягнення безпідставно набутих коштів можливе за умови, коли правова підстава для передачі таких коштів або взагалі не існувала, або з часом відпала. Крім того, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Традиційно для доктрини цивільного права прийнято розглядати договір у чотирьох різних аспектах: договір як правочин; договір як документ; договір як правовідносини; договір як регулятор відносин між його сторонами.

В питанні виникнення договірних зобов`язань найбільш важливим є оцінка договору як правочину. За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Договір як двосторонній правочин передбачає, що такі дії вчиняють обидві сторони договору й такі дії мають бути спрямовані на досягнення спільної правової мети. Підґрунтям договору як правочину є певна домовленість, оскільки за змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Саме домовленість є внутрішньою сутністю договору.

Якщо йдеться про домовленість, то передусім на виникнення таких прав і обов`язків має бути спрямована внутрішня воля обох сторін. Цій внутрішній волі, для того щоб не виник дефект волі правочину, має відповідати волевиявлення кожного учасника правочину.

Отже, договір як правочин характеризується свободою волі сторін. У договорі через здійснене волевиявлення виражається воля його сторін. Виникненню договору передує процес проходження його через свідомість та волю контрагентів.

Натомість договір як документ є лише зовнішньою формою, способом об`єктивізації, оформлення досягнутої домовленості.

Вимоги щодо зовнішньої, зокрема, письмової форми договору як документа закріплені у статті 207 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Позивач наполягає на тому, що в усній формі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодили отримання останнім коштів саме у позику, тобто позивач вказує, що між вказаними особами в усній формі укладено договір позики.

Колегія суддів уважає, що визначальним у цій ситуації є не питання наявності між сторонами письмового договору (документа), а характер дій (волевиявлення) сторін спору та результат, на який це волевиявлення було спрямоване.

Суд касаційної інстанції неодноразово зауважував, що укладення договору може виражатися й у діях сторін, які своєю поведінкою визнали чи схвалили договірні відносини.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вразі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Позивач зазначає, що між сторонами у справі досягнута усна домовленість про надання ним на користь відповідача грошових коштів у сумі 1200,00 євро в позику на придбання будинку у Словаччині.

Відповідач не заперечує, що позивач на його прохання перерахував грошові кошти на його рахунок для придбання будинку у Словаччині. Зазначає, що ці грошові кошти належали йому, та були надані ОСОБА_1 , а також іншим особам для здійснення переказу цих же коштів на рахунки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкритті у Словаччині.

Отже, в даній справі волевиявлення сторін було спрямоване на виникнення договірних правовідносин.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

За таких обставин, установивши, що ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 на підставі укладеного в усній формі договору, тобто між сторонами встановлено фактично договірні правовідносини, що виключає кваліфікацію переданого позивачем відповідачу майна як безпідставно отриманих, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних є похідними вимогами, тому задоволенню також не підлягають.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 372/4830/23 (провадження № 61-7764св24).

Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_2 представляла адвокатка Розумна О.О. на підставі договору про надання правової допомоги № 21 від 22.06.2025, ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1285392 від 28.08.2025 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 1190 від 23.03.2012 та адвокаткою підготовлено та подано до суду відзив на позовну заяву, заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, заперечення на відповідь на відзив, дві заяви про ознайомлення з матеріалами справи, клопотання про долучення доказів, клопотання про допит свідка в режимі відеоконференції,

У суді першої інстанції адвокатка Розумна О.О. приймала участь у судових засіданнях 02.09.2025, 29.10.2025, 30.01.2026, 07.04.2026.

Відповідно до витягу з договору №21 про надання правової допомоги від 22.06.2025 укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Розумною О.О., адвокат надає необхідну правову допомогу клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів у судах загальної юрисдикції всіх інстанцій, в органах державної влади та управління, установах, організаціях, правоохоронних органах, з питань що пов`язані із захистом прав та інтересів клієнта під час розгляду справи №953/6978/25 та № 953/3901/25(п.1).

Відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги №21 від 22.06.2025, за надання правової допомоги з приводу представництва та захисту інтересів Клієнта в Київському районному суді м. Харкова під час розгляду справи №953/6978/25, клієнт має сплатити адвокату гонорар, який встановлюється в розмірі фіксованої суми, а саме: ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді або фактично в суді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції, збирання доказів на підтвердження правової позиції, складання відзиву на позовну заяву та подання його до суду, складання заперечень та подання їх до суду, участь в судових засіданнях по справі в суді першої інстанції, складання заяв, клопотань, додаткових пояснень – 80000,00 грн.

Актом приймання-передачі виконаних робіт №1 від 09.04.2026 до договору про надання правової допомоги №21 від 22.06.2025 визначено, що сторони погодили, що адвокатом станом на 09.04.2025 виконаний комплекс юридичних послуг (професійної правничої допомоги), пов`язаних з розглядом справи, а саме: ознайомлення з матеріалами справи, консультування з приводу можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді першої інстанції, збирання доказів на підтвердження правової позиції, складання відзиву на позовну заяву та подання його до суду, складання заперечень та подання їх до суду, участь у судових засіданнях по справі в суді першої інстанції, складання клопотань про виклик свідків, про витребування доказів, на загальну суму 80000,00 грн.

28.04.2026 ОСОБА_1 через свого представника подав до суду заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а також враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Твердження Мусієнка А.С. про те, що відповідачем до заяви та матеріалів справи не додано договір про надання правової допомоги чи його копію, спростовуються матеріалами справи, зокрема витягом з договору № 21 про надання правової допомоги від 22.06.2025 та додатку № 1 від 22.06.2025 до договору про надання правової допомоги № 21 від 22.06.2025.

Посилання Мусієнка А.С. на те, що дати ордеру на надання правничої допомоги та договору про надання правничої допомоги не співпадають, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем підтверджено надання адвокатом правової допомоги. Крім того, за поясненнями представника відповідача це є технічною опискою.

Доводи апелянта на те, що відповідачем не надані платіжні документи про оплату гонорару, є безпідставними, оскільки розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина