Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №638/17336/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 638/17336/24

провадження № 22-ц/818/4399/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року в складі судді Яковлевої В.М.

в с т а н о в и в:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовна заява мотивована тим, що 29.07.2024 ним з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була отримана інформаційна довідка № 388664592, згідно якої, ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21.11.2023, реєстраційний номер 1997, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П., двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , подарувала своїй доньці ОСОБА_3 .

Зазначив, що станом на час укладення оспорюваного правочину, в місцевих судах загальної юрисдикції міста Харкова перебували і продовжують насьогодні перебувати справи у майнових спорах, в яких ОСОБА_2 є відповідачем, а він – позивачем.

Так, рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2023 року у справі № 638/4290/23, зміненим постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 1462400,00 грн та судовий збір в сумі 12697,00 грн.

05.06.2024 Шевченківським ВДВС у місті Харкові відкрито виконавче провадження № 75225664 з примусового виконання вказаного судового рішення, а 18.06.2024 винесено постанову про опис і накладення арешту на нежитлові приміщення підвальної частини № НОМЕР_1 , 2-:-20, 10а, 106, На, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв. метрів, розташованих у будинку АДРЕСА_2 , які на праві власності належать боржнику ОСОБА_2 .

У межах виконавчого провадження проведена оцінка ринкової вартості майна і вказані нежитлові приміщення передані для реалізації на електронних торгах.

Також Шевченківським районним судом міста Харкова розглядається цивільна справа № 638/3939/21 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутого майна внаслідок проведення ним капітального ремонту нежитлових приміщень підвальної частини № 16, 2-:-20, 10а, 106, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227, 0 кв. метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в сумі 1207053,77 грн.

В подальшому 15.05.2024 ОСОБА_3 спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний номер 646, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., відчужено на користь ОСОБА_5 .

Посилався на те, що завчасно сплановані та попередньо узгоджені з ОСОБА_5 недобросовісні дії відповідачок щодо подвійного відчуження нерухомого майна потягли за собою порушення його майнових прав, оскільки такі дії не тільки суттєво ускладнюють реальне виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 значних коштів, але й фактично унеможливлюють реальне і повне виконання судового рішення у справі № 638/4290/23 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 1462400,00 грн та судового збору в сумі 12697,00 грн, яке набрало законної сили і примусово виконується територіальними органами ДВС; судового рішення у справі № 638/3939/21 у разі задоволення його позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 1207053,00 грн (без урахування суттєвого збільшення розміру позовних вимог після проведення судової будівельної експертизи).

Просив визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір від 21.11.2023, реєстраційний номер 1997, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошніченко Т.П., дарування двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2834168163120; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_2 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2834168163120, що є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру; вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково, визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , договір від 21 листопада 2023 року, реєстраційний номер 1997, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П., дарування двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2834168163120; в іншій частині – відмовлено; відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_2 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,2 кв. м; стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн, по 1211,20 грн з кожної відповідачки.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дійсно, рішення по цій справі певний час знаходилось на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального міністерства юстиції. У рамках цього виконавчого провадження з неї на користь ОСОБА_1 стягувалась грошова сума у розмірі 1462400,00 грн на підставі рішення по справі № 638/4290/23. Втім станом на день ухвалення оскаржуваного судового рішення виконавче провадження закрито у зв`язку із повним виконанням нею своїх боргових зобов`язань. Таким чином, рішення по справі № 638/4290/23 не може слугувати підставою фраудаторності, оскільки воно станом на день ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі, було виконано і ОСОБА_1 не був вже кредитором за ним. Таким чином ОСОБА_1 не може вказувати, що відчуження квартири на підставі дарування якимось чином завдасть йому шкоди як кредитору по справі № 638/4290/23.

Зазначила, що дійсно, в провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова знаходиться справа № 638/3939/21 із позовними вимогами у тому числі ОСОБА_1 до неї. Проте вказану справу жодним чином не можна розглядати як підставу для визнання фраудаторним договору дарування. Справа № 638/3939/21 виникла не з договірних зобов`язань як то, наприклад, договір позики чи договір-купівлі-продажу. Позовні вимоги у тій справі базуються виключно на твердженні позивача щодо начебто безпідставності набуття нею майна на протязі 2015-2016 років. Тобто, як станом на день укладання оспорюваного договору дарування так і станом на сьогодні позивача не можна вважати кредитором відповідача опираючись лише на факт розгляду справи № 638/3939/21. Позовні вимоги у тій справі вона не визнає, тому справа у кінцевому етапі може закінчитися як задоволенням позову, так і відмовою у його задоволенні. Таким чином Позивачем передчасно зазначено, що відчуження квартири на підставі договору дарування в подальшому ускладнить йому виконання рішення по справі № 638/3939/21, оскільки рішення по справі не прийняте і не набуло законної сили. До того ж треба звернути увагу, що до оформлення договору дарування позивач у справі № 638/3939/21 жодним чином не намагався забезпечити позов шляхом, наприклад, заборони відповідачу розпорядження належним їй майном.

Вказала, що судом першої інстанції проігноровано, що на момент укладання договору дарування і станом на сьогодні у неї було й інше майно, за рахунок якого можливо погасити будь-яку грошову заборгованість, якщо вона виникне. Так у позивача у власності 1/2 квартири у м. Дніпро загальною площею 74 кв. м., вартість якої приблизно й дорівнює сумі вимог ОСОБА_1 по справі № 638/3939/21. Це також вказує на відсутність ознак фраудаторності правочину дарування і спростовує твердження позивача про відсутність будь-якого майна у неї.

Посилалась на те, що у задоволенні позову також мало бути відмовлено через неефективність обраного позивачем у цій справі способу захисту. Так визнання недійсним договору дарування саме по собі без будь-яких майнових вимог до власника квартири на момент розгляду спору ОСОБА_6 не призведе до жодного відновлення прав позивача, навіть у разі констатації їх порушення. Суд першої інстанції у резолютивній частині рішення зазначив про необхідність відновлення положення, що існувало раніше, хоча за змістом мотивувальної частини рішення та початку резолютивною позивачу у цій частині позову було відмовлено.

19.08.2026 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, рішення суду – скасувати.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2004 ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.19-23 том 1).

Відповідно до договору дарування квартири від 21.11.2023, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П., зареєстрований в реєстрі за № 1997, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 (а.с.200 том 2).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 388664592 від 29.07.2024, квартира АДРЕСА_1 , з 15.05.2024 зареєстрована за ОСОБА_5 , документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер 646, виданий 15.05.2024, видавник ПНХМНО Погрібна Т.П. (а.с.30-32 том 1)

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі № 638/3939/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про повернення безпідставно набутого майна в натурі, відшкодування його вартості і всіх доходів, які одержані від безпідставно набутого майна, в якому просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна внаслідок проведення ОСОБА_1 капітального ремонту нежитлових приміщень підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. А-5, загальною площею 227 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в сумі 1207053,77 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 вартість безпідставно набутого майна внаслідок проведення ОСОБА_7 капітального ремонту нежитлових приміщень підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. А-5, загальною площею 227 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в сумі 842877,37 грн (а.с.35-39,40 том 1).

У лютому 2025 року ОСОБА_1 в рамках справи № 638/3939/21 подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь вартість безпідставно набутого майна внаслідок проведення ОСОБА_7 капітального ремонту нежитлових приміщень підвальної частини № 1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. А-5, загальною площею 227 кв м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в сумі 3574215,05 грн (а.с.88-91 том 1).

У червні 2025 року ОСОБА_1 в рамках справи № 638/3939/21 подав доповнення до заяви про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь вартість безпідставно набутого майна в сумі 3793842,86 грн (а.с.92-96 том 1).

З відкритої інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що на даний час у справі № 638/3939/21 судом першої інстанції рішення не ухвалено.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року у справі № 638/4290/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1545673,00 грн та судовий збір в сумі 13420,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 638/4290/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року – змінено, позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1462400,00 грн, у задоволенні позову в іншій частині – відмовлено; здійснено перерозподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 12697,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги 1087,02 грн (а.с.47-51 том 1).

На виконання вказаного судового рішення 30.05.2024 Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 638/4290/23 (а.с.52 том 1).

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05.06.2024 відкрито виконавче провадження № 75225664 з примусового виконання виконавчого листа № 638/4290/23 виданого 30.05.2024 Дзержинським районним судом м. Харкова (а.с.54 том 1).

18.06.2024 державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 75225664 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с.55-56 том 1).

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.01.2025 ВП № 75225664 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 638/4290/23 виданий 30.05.2024 Дзержинським районним судом м. Харкова, закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», з боржника ОСОБА_2 суму боргу за виконавчим документом, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнено у повному обсязі (а.с.135 том 1).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 травня 2025 року відкрито провадження у справі № 638/5613/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми залишку невиконаного зобов`язання за договором позики грошей, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 828052,17 грн (а.с.98,99-103 том 1).

З відкритої інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 травня 2026 року у справі № 638/5613/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотка річних за період з 16.05.2023 по 16.01.2025 у розмірі 78049,19 грн, судовий збір в розмірі 780,49 грн та витрати на проведення судової-економічної експертизи у розмірі 5655,38 грн, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 19 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі № 638/5613/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 травня 2026 року.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення, вважав, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторного правочину та спрямований на недобросовісне приховування боржницею свого майна від можливості звернення на нього стягнення в разі задоволення позовних вимог у справах № 638/3939/21 та № 638/4290/23.

В свою чергу метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився у тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див.: постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

В свою чергу ОСОБА_1 в позовній заяві відповідачами зазначив лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

При цьому, з 15.05.2024 ОСОБА_5 є новим власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, про що також і зазначав ОСОБА_1 у своєму позові, однак в якості відповідача ОСОБА_5 не зазначав.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, провадження № 12-280 гс 18). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21) зазначено, що: «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)). Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові».

Пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Так, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.05.2024 власником спірної квартири є ОСОБА_5 (а.с.30 том 1), який не був залучений до участі у справі як співвідповідач.

Таким чином позовні вимоги мають бути також заявлені і до ОСОБА_5 , оскільки заявленими позивачем вимогами зачіпаються його права.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні належних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення, з підстав неналежного суб`єктного складу учасників справи.

Водночас ОСОБА_1 не позбавлений права на пред`явлення позову до суду до належного кола відповідачів.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено, тому судовий збір в розмірі 2907,00 грн за її подачу підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 , – задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного боржником з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань та відновлення становища, яке існувало до порушення – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2907,00 грн за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина