Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №610/3079/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 610/3079/25

провадження № 22-ц/818/3252/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» та ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 19 лютого 2026 року у складі судді Феленка Р.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю батька у розмірі 1 211 200,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.12.2015 приблизно о 15:30 год на 303 км путі Південної залізниці АТ "Укрзалізниця", пункт зп "Андріївка" вантажним поїздом, який належить АТ "Укрзалізниця", під керуванням машиніста ОСОБА_3 під час руху було травмовано рідного батька позивача – ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер на місці. Представник позивача пов`язує вказану подію з тим, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі родича позивача на залізничному перегоні внаслідок збиття складом залізничного транспорту, що рухався. У зв`язку зі смертю батька внаслідок наїзду нa нього рухомого складу, позивач зазнав сильних душевних та моральних страждань, які полягали у порушенні його нормальної життєдіяльності, оскільки він перебував у близьких стосунках із батьком, дуже його любив, а тому відчував та відчуває сильний душевний біль від втрати близької йому людини. У зв`язку з цим, у позивача було порушено нормальний сон, йому часто сняться жахи, він перебуває у стані постійного стресу. Втрата близької людини є для позивача незворотною втратою, що спричиняла, спричиняє і буде спричиняти йому довготривалі сильні душевні страждання, отже діями та бездіяльністю відповідача йому була спричинена суттєва моральна шкода, яка потребує відшкодуванню у грошовій формі. Представник позивача вважає, що при такій спричиненій моральній шкоді позивачу, а також враховуючи розмір прибутків відповідача та при фактично свавільному ставленні останнього до вжиття заходів безпеки на залізничному транспорті, що могло б призвести до зменшення кількості нещасних випадків, заявлений позивачем розмір моральної шкоди є належним розміром для відшкодування.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 19 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 400 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у сумі 4 000,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів факт завдання йому моральної шкоди внаслідок загибелі батька, проте оскільки причиною його смерті крім наїзду потягу була і груба необережність потерпілого, яка була виражена порушенням Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54 суд застосував вимоги статті 1193 ЦК України та зменшив розмір відшкодування до 400 000,00 грн. Щодо посилання позивача на те, що моральна шкода підлягає виплаті без відрахування податків та обов`язкових платежів, то вказане твердження не ґрунтується на законі, оскільки на встановлений податковим законодавством порядок оподаткування доходу платника податку, існує, зокрема, встановлений підпунктом "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України припис щодо не включення до оподатковуваного доходу платника податку сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Не погодившись з рішенням суду Прядко В.О. який діє в інтересах АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оспорюваного рішення, судом порушені норми матеріального права так як, за відсутності однієї з обов`язкових підстав деліктної відповідальності, а саме, «протиправності діяння» помилково задоволені позовні вимоги та як наслідок, покладено на відповідача обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Так само, як і не надано доказів, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну способу життя позивача, зокрема, висновків психолога, виписки з лікарні, проходження курсів реабілітації тощо. З огляду на зазначене, позивачем не доведено, що ним понесені суттєві зміни у життєвих та виробничих стосунках саме у зв`язку зі смертю загиблого. З урахуванням судової практики, суди, як правило, зменшують розмір заявленого відшкодування моральної шкоди та стягують суму, що становить близько 10 відсотків від розміру, визначеного у позовній заяві.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови та не зазначені у резолютивній частині рішення суду про те, що сума моральної шкоди завданої смертю родича, підлягає виплаті без стягнення податків та обов`язкових платежів, ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просить рішення суду у зазначеній частині змінити, доповнивши його посиланнями на те що сума морального відшкодування повинна стягуватись без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у судовій практиці вже неодноразово траплялась ситуація у аналогічних справах, де вирішувалось питання чи підлягає оподаткуванню сума моральної шкоди завдана смертю родича внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Апелянт зазначає що в подібних справах судами вищої інстанції скасовувались рішення місцевих судів і вказані рішення змінювались у частині доповнення посилання на те що сума морального відшкодування повинна стягуватись без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 11)

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 09 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Балаклійського районну управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 554 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12).

Відповідно до витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається що кримінальне провадження №12015220190001894 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 276 КК України. Було встановлено що 06 грудня 2015 року близько 15 години 30 хвилин на Південній залізниці 303 км пункт зп «Андріївка» вантажним електропотягом, під керуванням машиніста ОСОБА_3 під час руху травмовано ОСОБА_4 , який знаходився на залізничних коліях. Внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження не сумісні з життям та помер на місці.

Відповідно до копії висновку судово-медичної експертизи №246-БЛт/15 від 07 грудня 2015 року, смерть ОСОБА_4 стоїть в прямому причинному зв`язку між сполученою травмою тіла у вигляді зазначених ушкоджень, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Згідно цього ж висновку в крові трупа етиловий та інші спирти не знайдено.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Таким чином, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Близькі за змістом викладеним судом вище правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 148/2109/17, від 04 березня 2020 року у справі № 641/3547/17, від 22 липня 2020 року № 520/11029/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 199/6848/16-ц.

Доказів, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблої, відповідачем не надано, а тому за правилами частини ч.4 чт.12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

Згідно з пунктами 2.1-2.4 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом міністра транспорту України № 1059 від 22 листопада 2007 року (далі – Правила), пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід. При відсутності шлагбаума (коли переїзд не охороняється) перед переходом колії необхідно впевнитись, що до переїзду не наближається поїзд (або локомотив, вагон, дрезина тощо).

Згідно з пунктами 2.5, 2.20 Правил пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів, знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Судом встановлено, що смерть ОСОБА_5 стоїть в прямому причинному зв`язку між сполученою травмою тіла у вигляді зазначених ушкоджень, що має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Згідно цього ж висновку в крові трупа етиловий та інші спирти не знайдено.

Отже, установивши, що причиною загибелі ОСОБА_5 є потрапляння під електропотяг, у зв`язку з порушенням Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом міністра транспорту України № 1059 від 22 листопада 2007 року, суд обґрунтовано зробив висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є сином загиблого ОСОБА_4 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок травмування вантажним електропотягом, що належав АТ «Українська залізниця».

Враховуючи положення статей 23, 1167, 1168, 1187 ЦК України, смерть батька позивача внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки є достатньою правовою підставою для виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд першої інстанції правильно виходив із того, що відсутність вини володільця джерела підвищеної небезпеки не звільняє його від обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, оскільки відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України така шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що встановлена у справі груба необережність загиблого сама по собі не усуває обов`язку відповідача щодо відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим зазначена обставина відповідно до статті 1193 ЦК України підлягає врахуванню при визначенні розміру відшкодування.

Суд першої інстанції, установивши факт грубої необережності потерпілого та врахувавши її при визначенні розміру компенсації, зменшив заявлений позивачем розмір моральної шкоди з 1 211 200,00 грн до 400 000,00 грн.

Проте колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір компенсації є завищеним та не повною мірою відповідає встановленим у справі фактичним обставинам.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України повинен враховувати не лише сам факт смерті близької особи, а й характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань, характер взаємовідносин між позивачем та загиблим, інші істотні обставини справи, а також засади розумності, справедливості та співмірності.

Сам по собі факт смерті батька безумовно свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди, однак не означає, що розмір такої компенсації має визначатися без урахування конкретних особливостей взаємовідносин між позивачем та загиблим.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, батьки позивача розлучилися, коли він навчався у початковій школі, після чого позивач разом із батьком не проживав. Їх спілкування носило періодичний характер. Останній раз позивач бачив батька приблизно за шість місяців до його загибелі. На час смерті позивач досяг повноліття і на утриманні у загиблого батька не перебував

Таким чином, хоча між позивачем та загиблим існував безумовний родинний зв`язок матеріали справи не дають підстав для висновку про постійне спільне проживання, щоденне спілкування або інтенсивний характер особистих взаємовідносин між ними протягом тривалого періоду, які могли б свідчити про максимально можливий ступінь залежності позивача від загиблого в особистому та повсякденному житті.

Зазначені обставини не заперечують факту моральних страждань позивача та не позбавляють його права на компенсацію, однак мають значення для визначення їх глибини та конкретного розміру грошового відшкодування.

Також колегія суддів враховує значний проміжок часу між смертю батька та зверненням позивача за судовим захистом.

Загибель ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як із позовом про відшкодування моральної шкоди позивач звернувся лише у 2025 році, тобто через тривалий час після настання відповідної події.

При цьому протягом зазначеного періоду позивач не звертався до АТ «Українська залізниця» з вимогою про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з тим, що саме по собі тривале незвернення до суду не може свідчити про відсутність моральних страждань та не припиняє права особи на їх компенсацію.

Разом з тим зазначена обставина може бути врахована судом у сукупності з іншими обставинами справи при оцінці заявленого позивачем розміру компенсації та визначенні її співмірності характеру і глибині встановлених душевних страждань.

З огляду на значний проміжок часу між смертю батька та зверненням до суду, відсутність протягом цього періоду звернень позивача до відповідача з вимогою про компенсацію, а також характер встановлених судом взаємовідносин між позивачем та загиблим, колегія суддів вважає, що визначення компенсації у розмірі 400 000,00 грн не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.

При цьому колегія суддів враховує й обставини самої події та поведінку потерпілого, які вже були встановлені судом першої інстанції.

Як установлено судом, загиблий перебував на залізничних коліях з порушенням Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що було визнано судом проявом грубої необережності потерпілого та враховано при визначенні розміру моральної шкоди.

Відповідно до статті 1193 ЦК України груба необережність потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, є обставиною, що має значення для визначення розміру відшкодування.

Отже, при визначенні остаточного розміру компенсації підлягають оцінці у сукупності як обставини, що свідчать про наявність та значний характер моральної шкоди позивача, так і обставини, що свідчать про необхідність її співмірного зменшення.

Колегія суддів також враховує сформований Верховним Судом підхід, відповідно до якого визначення розміру моральної шкоди є судовою дискрецією та здійснюється з урахуванням конкретних обставин кожної справи, а розмір компенсації має відповідати засадам розумності, справедливості та співмірності.

При цьому судова практика у справах про компенсацію моральної шкоди у зв`язку зі смертю особи не передбачає фіксованого розміру такого відшкодування, оскільки кожна справа має оцінюватися з урахуванням характеру конкретних правовідносин, обставин смерті, ступеня родинного та особистого зв`язку між позивачем і загиблим, поведінки потерпілого та інших істотних обставин.

Саме тому посилання відповідача на необхідність автоматичного визначення компенсації у розмірі певного відсотка від заявленої суми позову не може бути прийняте судом як самостійний правовий критерій.

Водночас наведені АТ «Українська залізниця» рішення судів у справах № 630/554/23, № 626/1730/23, № 635/7163/23, № 635/7160/23, № 635/7161/23 підлягають оцінці не як такі, що встановлюють обов`язковий розмір компенсації, а як такі, що можуть бути враховані при оцінці принципів розумності, справедливості та співмірності визначеної компенсації за умови належного врахування відмінностей у фактичних обставинах кожної справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» щодо завищеного розміру компенсації моральної шкоди знайшли своє часткове підтвердження.

Разом з тим доводи апелянта про повну відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач є сином загиблого, смерть якого настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а відповідачем не доведено наявності передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України обставин, які звільняли б його від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Так само відсутність медичних документів, висновку психолога або судово-психологічної експертизи не є безумовною підставою для висновку про відсутність моральної шкоди, оскільки закон не встановлює обов`язкової форми доказування душевних страждань у справах цієї категорії.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, обставин загибелі батька позивача, встановленої судом грубої необережності потерпілого, характеру взаємовідносин між позивачем та загиблим, відсутності спільного проживання протягом тривалого часу, періодичності їх спілкування, значного проміжку часу між смертю батька та зверненням позивача до суду, а також засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів вважає достатнім та справедливим розмір компенсації моральної шкоди у сумі 121 120,00 грн.

Визначений у такий спосіб розмір компенсації, на переконання колегії суддів, забезпечує належну компенсацію завданих позивачу душевних страждань, з одного боку, та не створює надмірного, неспівмірного з конкретними обставинами справи майнового тягаря для відповідача з іншого.

За таких обставин апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 19 лютого 2026 року – зміні в частині визначеного розміру моральної шкоди, із зменшенням суми, яка підлягає стягненню з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , з 400 000,00 грн до 121 120,00 грн.

Одночасно суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що сума відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька, підлягає виплаті йому без стягнення податків та обов`язкових платежів, виходячи з наступного.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Так, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

У справі, що переглядається, встановлено, що смерть ОСОБА_1 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а позивач є сином загиблого. Предметом позову є відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок смерті його батька.

Таким чином, присуджена позивачу сума моральної шкоди безпосередньо пов`язана із заподіянням шкоди життю та здоров`ю іншої фізичної особи - батька позивача, наслідком чого стала його смерть, та має компенсаційний характер.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що на спірні правовідносини поширюється встановлений підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України виняток щодо сум, які спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю, а тому присуджена позивачу сума моральної шкоди не включається до його загального оподатковуваного доходу та не підлягає оподаткуванню.

При цьому доводи апеляційної скарги позивача щодо необхідності визначення порядку виконання рішення суду з урахуванням податкового законодавства самі по собі не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки у даному випадку податковий обов`язок щодо утримання податку з присудженої суми моральної шкоди не виникає.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що з резолютивної частини рішення суду першої інстанції не вбачається, що присуджена позивачу сума моральної шкоди визначена як сума, що підлягає виплаті без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим порядок виконання рішення в цій частині є недостатньо визначеним.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині змінити шляхом зазначення присуджена на користь позивача сума моральної шкоди не підлягає оподаткуванню та підлягає виплаті без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. При цьому таке доповнення не змінює розміру присудженої позивачу суми, а лише конкретизує порядок її виконання відповідно до вимог податкового законодавства України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що доводи апеляційних скарг позивача та відповідача знайшли своє часткове підтвердження, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення кожної з апеляційних скарг та необхідність зміни рішення суду першої інстанції у відповідній частині з викладенням його мотивувальної та резолютивної частин у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 19 лютого 2026 року – змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та порядку виконання рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень 00 копійок без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина