Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №610/3750/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 610/3750/25

провадження № 22-ц/818/2873/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Тичкової О.Ю.

Суддів колегії - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року в складі судді Тімонової В.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 631712574 від 05.07.2021 року у розмірі 131354,12 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та 10 911,30 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що 05.07.2021 ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною), укладеного між ним та Банком. Банк прийняв пропозицію Відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано Відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис. Позичальник також підписав довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту шляхом використання електронного цифрового підпису у вигляді одноразового ідентифікатора «6804», направленого йому 05/07.2021 року на номер телефону: НОМЕР_1 . Електронним цифровим підписом у вигляді одноразового ідентифікатора Позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування, а також всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб позичальника та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для позичальника, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за таким договором. АТ «Альфа Банк» взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, випустивши кредитну картку та надавши Відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Відповідач кредитну картку активував та активно користувався кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку. ОСОБА_1 своїх зобов`язань належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 131354,12 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 82958,48 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом - 48395,64 грн.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором від 05.07.2021 у розмірі 131354,12 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено факт укладення між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору та отримання останньою кредитних коштів. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором №631712574 від 05.07.2021 року та виписки вбачається, що відповідач отримала кредитні кошти, користувалась ними та частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, однак належним чином взяті на себе зобов`язання не виконала, отримані та використані позичальником кошти, в добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернула, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальному розмірі 131354,12 грн, яка підлягає стягненню.

Не погодившись з рішенням суд ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення в частині визначення суми заборгованості що підлягає стягненню змінити, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором б/н від 05.07.2021 року до 54834,17 грн з яких тіло кредиту - 53837,95 грн, проценти 996,22 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно дослідив матеріали справи, зробив висновки що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Зазначає що позивач відповідач дійсно підписав кредитний договір №631712574 від 05.07.2021 року та отримав кредитні кошти у користування. Водночас згідно довідки про систему гарантування вкладів та паспорту споживчого кредиту від 05.07.2021 року між сторонами погоджено строк кредитування 12 місяців тобто до 05.07.2022 з можливістю пролонгації за умови дотримання позичальником умов договору. Оскільки станом а 05.07.2022 року у відповідача вже існувала заборгованість за вказаним кредитом, автоматична пролонгація договору була неможлива. Крім того матеріали справи не містять добровільної згоди позичальника на пролонгацію строку кредитного договору. Тому позивачем зроблено невірний розрахунок заборгованості, а саме до нього безпідставно включені відсотки що були нараховані за межами погодженого строку кредитування. Таким чином, апелянт вважає що заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню виключно в межах строку кредитування, тобто нараховані до 05.07.2022 року, а саме у сумі 53837,95 грн що становить прострочене тіло кредиту та 996,22 грн простроченої заборгованості за відсотками.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 05.07.2021 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» уклали договір на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

За змістом наявної в матеріалах справи копії акцепту пропозиції на укладення угоди про надання про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної ліні вбачається що сторони погодили наступні умови: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлюваної кредитної лінії (Кредитна лінія), найменування продукту - «Red», ліміт кредитної лінії (максимальна сума кредиту) - 200 000,00 грн; процентна ставка - 35,99% річних для торгових операцій та/або операцій зняття готівки; тип процентної ставки - фіксована; тип картки - MasterCard Debit World, порядок повернення кредиту - щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50,00 грн.

Умовами договору передбачено що Банк щомісячно в останній день розрахункового періоду здійснюватиме договірне списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_2 . (а.с.19)

Згідно з умовами Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, Публічна пропозиція разом із додатками до неї, Анкетою-Заявою на акцепт Публічної пропозиції, Тарифами Банку, Правилами користування банківською платіжною карткою та відповідними Угодами про використання банківських продуктів складають Договір про банківське обслуговування фізичних осіб, укладений між Банком та клієнтом.

Крім того позивачем також долучено паспорт споживчого кредиту в викладені усі істотні умови кредитного договору, зокрема сума кредитного ліміту на день укладення договору - 26000,00 грн, строк кредитування - 12 місяців з можливістю пролонгації за умови дотримання умов договору, процентна ставка 35,99%, тип ставки - фіксований. (а.с. 16-18)

Зазначені документи а саме акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631712574 від 05.07.2021 року та паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора 6804 відправленого 05.07.2021 року на номер фінансового телефону відповідача 380500512324.

Зазначені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою про ідентифікацію та не заперечуються відповідачем. (а.с. 21)

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається що за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за кредитним договором №631712574 від 05.07.2021 року у загальному розмірі 131354,12 грн з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту - 82 958,48 грн, за відсотками - 48 395,64 грн. (а.с.13)

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем також долучено виписку по рахунку відповідача за період з 05.07.2021 року по 12.05.2025 року зі змісту якого вбачається що відповідач отримав кредитні кошти, користувався ними, вбачається рух грошових коштів. (а.с.22-28)

12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Сенс Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія акцепту пропозиції на укладення угоди про надання про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної ліні №631712574 від 05.07.2021 року, паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора 6804, отриманого від позивача, здійснила дії на укладення кредитного договору 631712574 від 05.07.2021 року, тобто договір вважається укладеними у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Факт надання та використання кредитних коштів відповідачем підтверджується випискою по рахунку, з якої вбачається здійснення операцій за кредитною лінією, у тому числі зняття та погашення кредитних коштів, нарахування та списання процентів, а також проведення інших операцій за кредитним рахунком. Отже, між сторонами виникли кредитні правовідносини, за якими відповідач зобов`язаний повернути використані кредитні кошти та сплатити проценти у порядку та розмірі, визначених договором.

Зазначене узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) відповідно до якої зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Так відповідно до умов акцепту пропозиції на укладення угоди про надання про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної ліні передбачено що сторони погодили випуск міжнародної платіжної картки MasterCard Debit World строком дії 5 років з моменту випуску картки.

Відповідно до пунктів 4-9 розділу II Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надання користувачу електронного платіжного засобу здійснювалося на підставі договору, умови якого визначали, зокрема, порядок надання такого засобу у користування або передачі у власність, види операцій, які користувач мав право здійснювати з його використанням, а також порядок обслуговування рахунку за кредитною схемою та порядок кредитування користувача.

Отже, використання електронного платіжного засобу для отримання кредитних коштів було безпосередньо пов`язане з договірними правовідносинами між банком та користувачем. Сам по собі факт наявності у користувача електронного платіжного засобу не створював безстрокового права на отримання кредитних коштів, а можливість здійснення операцій за кредитною схемою визначалася умовами відповідного договору.

При цьому кредитна картка є платіжним інструментом, за допомогою якого реалізується передбачена договором можливість здійснення операцій за рахунок кредитних коштів. Тому припинення строку дії такого платіжного інструменту, за відсутності доказів погодження сторонами іншого строку кредитування, свідчить про припинення можливості здійснення нових кредитних операцій у межах відповідної кредитної лінії.

Аналогічний правовий підхід був сформований Верховним Судом при застосуванні Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30 квітня 2010 року № 223, відповідно до якого строк дії кредитної лінії, відкритої під спеціальний платіжний засіб, визначався договором, а після закінчення строку дії кредитної лінії продовження кредитних відносин вимагало належного волевиявлення сторін та оформлення відповідних договірних відносин.

Зазначений підхід підлягає врахуванню і при застосуванні Положення № 705, оскільки останнє так само пов`язувало надання та використання електронного платіжного засобу з договором та передбачало обов`язкове визначення в договорі порядку кредитування користувача.

Після введення в дію Закону України «Про платіжні послуги» та Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164, зазначений принцип був збережений.

Так, відповідно до пункту 20 Положення № 164 емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється емітентом на підставі договору, укладеного між емітентом та користувачем. Згідно з пунктом 25 цього Положення емітент має право надати платіжний інструмент користувачу у власність або в користування на умовах та в порядку, визначених договором.

Водночас підпунктом 5 пункту 28 Положення № 164 передбачено обов`язкове визначення в договорі порядку кредитування користувача під час здійснення операцій з використанням платіжного інструменту, якщо передбачається надання кредиту для здійснення таких операцій, а підпунктом 19 пункту 28 - інформації про строк дії договору, порядок внесення до нього змін та умови його припинення.

Таким чином, право користувача здійснювати кредитні операції за допомогою платіжного інструменту виникає та реалізується виключно в межах договірних відносин та на визначених договором умовах.

За відсутності в договорі положення про продовження строку кредитування після закінчення строку дії виданої позичальнику кредитної картки, а також за відсутності доказів укладення сторонами додаткової угоди, видачі нової картки в межах продовженого кредитування або вчинення інших дій, які б свідчили про погодження сторонами нового строку кредитування, немає правових підстав вважати, що кредитні відносини щодо надання нових кредитних коштів продовжувалися після закінчення строку дії картки. Відповідні висновки викладені у постанові від 03 червня 2020 року по справі 569/13606/17-ц.

Отже, за відсутності погодження сторонами іншого строку кредитування, кінцевим строком надання кредиту за кредитною карткою слід вважати строк, до якого діяла відповідна кредитна картка, оскільки саме до цього строку позичальник мав погоджене договором право здійснювати кредитні операції з її використанням.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає доведеним факт укладення сторонами кредитного договору строком на 5 років а саме до 05.07.2026 року

Колегія судів також відхиляє доводи відповідача щодо погодженого сторонами строку кредитного договору саме на 12 місяців.

Так відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит зобов`язаний надати споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця та прийняття ним обґрунтованого рішення щодо укладення відповідного договору.

Згідно з частиною другою статті 9 цього Закону така інформація надається споживачу за спеціальною формою - паспортом споживчого кредиту.

Отже, паспорт споживчого кредиту за своєю правовою природою є документом, спрямованим на виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо інформування споживача про основні умови кредитування, а не документом, яким безпосередньо укладається договір про споживчий кредит.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), у якій зазначено, що необхідно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо надання споживачу інформації.

Верховний Суд дійшов висновку, що способом підтвердження виконання такого переддоговірного обов`язку є паспорт споживчого кредиту, а ознайомлення з ним та його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит і дотримання його форми, оскільки у паспорті споживчого кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначений правовий висновок надалі застосовувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 червня 2022 року у справі № 313/181/21 та від 9 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

За таких обставин саме по собі зазначення у паспорті споживчого кредиту строку кредитування тривалістю 12 місяців не є достатнім доказом того, що саме такий строк був погоджений сторонами як строк дії кредитного договору, якщо відповідна умова не була належним чином включена до договору про споживчий кредит або іншого документа, який відповідно до закону становить його невід`ємну частину.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. При цьому згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки відповідно до договору.

З огляду на те, що кредитування здійснювалося шляхом встановлення кредитного ліміту та використання платіжної картки, саме строк дії виданої відповідачу картки має істотне значення для визначення періоду, протягом якого позичальник мав можливість здійснювати кредитні операції за рахунок наданого кредитного ліміту.

При цьому доказів того, що сторонами було погоджено припинення права відповідача користуватися кредитним лімітом через 12 місяців після укладення договору, попри встановлений судом строк дії картки у п`ять років, матеріали справи не містять.

Тому посилання відповідача на зазначений у паспорті споживчого кредиту строк 12 місяців як на погоджений сторонами строк дії кредитного договору є необґрунтованим, оскільки саме по собі зазначення такої інформації у паспорті споживчого кредиту не свідчить про досягнення сторонами відповідної домовленості та не замінює собою договір, у якому має бути зафіксовано волевиявлення сторін щодо строку кредитування.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №631712574 від 05.07.2021 року повністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано. Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Водночас колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором №631712574 від 05.07.2021 року обліковується заборгованість за період 05.07.2021 по 12.05.2025 року у розмірі 131354,12 грн з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту - 82 958,48 грн, за відсотками - 48 395,64 грн.

Зі змісту даного розрахунку та наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку відповідача вбачається що останнім вчинялись дії щодо часткового погашення кредитної заборгованості, проте вказані кошти розподілялись Банком на погашення заборгованості за комісією. Загальна сума таких коштів становить 3672,10 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що АТ «Сенс Банк» на регулярній основі здійснював нарахування заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості та на її погашення списував грошові кошти, сума яких становить 3672,10 грн.

При цьому в кредитному договорі не зазначено ані умов щодо нарахування такої комісії ані переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає не позивачем не надано доказів правомірності щомісячного нарахування нарахування позивачем комісії за обслуговування кредиту.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас частиною четвертою статті 367 ЦПК України прямо передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

Отже, встановлення апеляційним судом неправомірності включення до складу заборгованості комісії, яка не підлягає стягненню з відповідача, не може розглядатися як обставина, що перебуває поза межами апеляційного перегляду. Навпаки, така обставина безпосередньо впливає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і на визначення остаточного розміру грошового зобов`язання відповідача.

При цьому колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду щодо необхідності встановлення судами саме дійсного розміру кредитної заборгованості.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16-ц зазначено, що посилання апеляційного суду на відсутність у нього повноважень визначати розмір заборгованості є безпідставним. Верховний Суд наголосив, що належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування та навести у рішенні власний розрахунок є процесуальним обов`язком суду.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 308/5000/15-ц, у якій наголошено, що суд має встановити фактичний розмір простроченої заборгованості з урахуванням усіх платежів та неправомірно зарахованих сум, а розмір кредитної заборгованості встановлюється саме судом на підставі умов договору, вимог закону та доказів сплати (переплати), а не за розрахунком кредитора.

Відсутність заперечень відповідача щодо певної складової розрахунку не звільняє суд від обов`язку застосувати імперативні приписи закону.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що встановлення неправомірності нарахування комісії є самостійною підставою для перевірки апеляційним судом правильності визначення загального розміру заборгованості, незалежно від того, чи містила апеляційна скарга відповідача окремі доводи щодо всіх інших складових боргу.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне зарахувати суми сплачені відповідачем на погашення заборгованості за комісією, в рахунок погашення заборгованості за відсотками зменшивши їх до 44 723,54 грн.

Враховуючи викладене, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №631712574 від 05.07.2021 року в загальному розмірі 127 682,02 грн з яких заборгованість за тілом кредиту - 82 958,48 грн, за відсотками - 44 723,54 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення процентів за користування кредитом на вище викладене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог, відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги частково спростовують висновку суду першої інстанції, оскаржуване рішення належить в частині визначення розміру заборгованості належить змінити.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн., сума судового збору сплачена відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3633,60 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 97,20% а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме 04,79% отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2354,57 грн за подачу до суду позовної заяви та з АТ «Сенс Банк» належить стягнути 174,04 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (2354,57 - 174,04 = 2180,53) з ОСОБА_1 належить стягнути 2180,53 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року - змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості.

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №631712574 від 05.07.2021 року в загальному розмірі 127682 (сто двадцять сім тисяч шістсот вісімдесят дів) гривні 02 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судовий збір в розмірі 2180 (дві тисячі сто вісімдесят) гривень 53 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина