Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №638/5251/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 638/5251/25

Провадження № 2/686/1657/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

у складі: головуючої судді – Хараджі Н.В.,

при секретарі судових засідань – Мельник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Хмельницькому цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач в обґрунтування вимог вказує, що 23.12.2019 року між АТ «Банк форвард» та відповідачем ОСОБА_1 було підписано заяву (оферту) №200241136 на укладення договору про надання та використання платіжної картки, відповідно до умов якої відповідачу було випущено на її ім`я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору.

АТ «Банк форвард» зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконала умов кредитного договору.

25.07.2024 р. між АТ «Банк форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги №GL1N426202/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які були боржниками АТ «Банк форвард», зокрема до відповідача.

Станом на дату відступлення права вимоги 25.07.2024 року, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед позивачем становить 145 675,39 грн, з яких: 93 890,81 грн — заборгованість за тілом кредиту та 51 784,58 грн — заборгованість за нарахованими відсотками.

11.09.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

У відзиві відповідач позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні. Зазначила, що 23.12.2019 року між нею та АТ «БАНК ФОРВАРД» було укладено кредитний договір № 200241136, за умовами якого строк кредитування становив 11 місяців, а кредитний ліміт — 50 000,00 грн. Вказала, що кредитом користувалася та здійснювала платежі на його погашення.

Відповідач заперечила правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, посилаючись на відсутність у ньому відомостей про порядок та підстави нарахування заборгованості, а також на те, що розрахунок не підписаний посадовою особою первісного кредитора. Зазначила, що проценти за користування кредитом нараховувалися після закінчення встановленого договором 11-місячного строку кредитування, що, на її думку, суперечить положенням цивільного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду.

Крім того, відповідач вказала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір основної заборгованості, порядок зарахування здійснених нею платежів та правомірність нарахування процентів. Також послалася на ненадання позивачем належних доказів переходу права вимоги, зокрема документів щодо передачі відповідних документів та повідомлення її про відступлення права вимоги.

Відповідач також просила витребувати у позивача оригінали доказів, долучених до позовної заяви, та докази вручення їй досудової вимоги.

За твердженням відповідача, з урахуванням здійснених нею платежів заборгованість за тілом кредиту відсутня, а заборгованість за процентами, нарахованими в межах строку кредитування, становить 580,66 грн.

З огляду на викладене відповідач просила суд відмовити ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» у задоволенні позову в повному обсязі.

19.09.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли письмові пояснення представника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на відзив відповідача.

Позивач заперечив доводи відповідача та зазначив, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з умовами кредитного договору, погодилася з ними шляхом підписання заяви та отримала кредитні кошти. Вказав, що відповідач неналежно виконувала зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 145 675,39 грн., з яких 93 890,81 грн. — заборгованість за тілом кредиту та 51 784,58 грн. — заборгованість за процентами.

Позивач зазначив, що розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості та виписками за рахунком відповідача, які у сукупності підтверджують рух коштів, надання кредиту, нарахування процентів та здійснення відповідачем часткових платежів. Посилання відповідача на неналежність розрахунку позивач вважає безпідставними.

Щодо доводів про неналежне повідомлення про відступлення права вимоги позивач зазначив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не звільняє його від виконання зобов`язання та не є підставою для відмови у позові.

Позивач просив долучити письмові пояснення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу за відсутності його представника.

19.10.2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли додаткові пояснення відповідача ОСОБА_1 .

У додаткових поясненнях відповідач заперечила доводи позивача, викладені у письмових поясненнях від 19.09.2025 року, та зазначила, що позивач не спростував її доводів щодо встановлення їй кредитного ліміту у розмірі 50 000,00 грн. та строку кредитування 11 місяців. Вказала, що кредитні кошти нею були погашені, а нарахування процентів після закінчення строку кредитування є неправомірним.

Відповідач зазначила, що посилання позивача на можливість встановлення кредитного ліміту до 100 000,00 грн. та його збільшення до 200 000,00 грн. не підтверджують, який саме кредитний ліміт фактично був встановлений їй, а тому не можуть бути підставою для визначення розміру заборгованості.

Також відповідач заперечила належність наданих позивачем розрахунків та виписок як доказів розміру заборгованості, посилаючись на відсутність у них відомостей про осіб, які їх склали, та неможливість встановити порядок нарахування процентів і визначення суми боргу. Наголосила, що позивач не довів первісну суму кредиту, порядок формування заборгованості та правомірність нарахування процентів після спливу 11-місячного строку кредитування.

Крім того, відповідач зазначила, що на виконання ухвали суду від 27.08.2025 року позивач не надав оригіналів письмових доказів, копії яких були долучені до позовної заяви, та не подав заперечень на її клопотання про витребування таких доказів.

З огляду на викладене відповідач просила врахувати її додаткові пояснення, задовольнити клопотання про витребування оригіналів доказів та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

16.12.2025 року до суду надійшла заява представника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на виконання ухвали суду від 21.10.2025 року про витребування доказів.

У заяві позивач зазначив, що на виконання ухвали суду надає оригінали заяви (Оферти) №200241136 від 23.12.2019 року; опитувальника клієнта-фізичної особи; паспорту споживчого кредиту; заяви про відкриття поточного рахунку; договору про використання електронного підпису №200241136 від 23.12.2019 року; заяви-приєднання (акцепту) до оферти щодо укладення договору; добровільного страхування фінансових ризиків, пов ’язаних з використанням банківської платіжної картки; розрахунку заборгованості за договором кредиту № 200241136 від 23.12.2019 року; виписки по особовим рахункам угоди №200241136 від 23.12.2019 року; договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25.07.2024 року; витягу з Реєстру договорів, права вимоги, за якими відступаються.та боржників за такими договорами до Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25.07.2024 року; платіжної інструкції до Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25.07.2024 року; списку поштових відправлень рекомендованих про відправку.

Щодо витягу з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, позивач повідомив, що 09.12.2025 року звернувся до АТ «БАНК ФОРВАРД» щодо його підписання та на дату подання заяви очікує на отримання підписаного витягу, який зобов`язався надати суду після його отримання.

Позивач просив долучити подані документи до матеріалів справи, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та розглянути справу за відсутності його представника.

20.09.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, у яких остання заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем факту надання кредитних коштів, їх розміру та використання кредитного ліміту. Відповідач зазначила, що надані позивачем заява-оферта, паспорт споживчого кредиту та розрахунок заборгованості не підтверджують належним чином розмір отриманого кредиту, погоджену процентну ставку та правомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування. Також вказала на відсутність у матеріалах справи виписок за кредитним рахунком та інших первинних документів, які б підтверджували рух коштів і розмір заборгованості. Посилаючись на положення статей 12, 13, 76–81, 84 ЦПК України та статей 509, 526, 638, 1048, 1054 ЦК України, відповідач наголосила, що саме позивач має довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Просила врахувати наведені пояснення та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак подав клопотання, в якому просив розглянути справу за його відсутності та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності та просила відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки представник позивача та відповідач не з`явилися до зали судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.12.2019 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладено договір №200241136 на підставі заяви оферти та Заяви про відкриття поточного рахунку.

За умовами Договору, банк зобов`язався випустити на ім`я клієнта платіжну карту та відкрити поточний рахунок, що буде використовуватись в рамках Договору про картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням карти, та встановити ліміт, в межах якого клієнт має право здійснювати операції з використанням карти на рахунок наданого банком кредиту.

У паспорті споживчого кредиту, відображені істотні умови договору, зокрема, сума кредиту від 100 000,00 грн до 200 000,00 грн, процентна ставка - фіксована, 48% річних, реальна річна процентна ставка 57,22 % річних.

Заява про відкриття поточного рахунку, опитувальник клієнта фізичної особи, паспорт споживчого кредиту та заява (оферта) №200241136 підписані ОСОБА_1 власноручно.

Виписками по особовим рахункам з 24.12.2010 по 10.06.2023 підтверджується рух кредитних коштів та наявність заборгованості.

25.07.2024 року АТ «Банк Форд» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал», уклали Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги (договір додається). Згідно вищевказаного Договору, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Форвард», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №200241136 від 23.12.2019.

Згідно з Витягом з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог №GL1N426202/1, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, на загальну суму заборгованості 145 675,39 грн, яка складається з 93 890,81 грн - залишок заборгованості по тілу кредиту, 51 784,58 грн - залишок по відсотках.

Відповідно до розрахунку заборгованості, який представлений позивачем. загальний розмір заборгованості становить 145 675,39 грн: 93 890,81 грн - тіло кредиту, 51 784,58 грн - заборгованість за відсотками.

Отже, судом встановлено, що спірні правовідносини, які виникли на даний час між позивачем та відповідачкою є відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на її виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з частина 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частина 1 статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини 2 статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачем у передбаченому законом порядку належними та допустимими доказами доведено факт укладення 23 грудня 2019 року між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 Договору № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 погодила зазначений договір із банком та власноручно його підписала.

Сторонами визначено та погоджено розмір кредитного ліміту, розмір відсоткової ставки.

Указані встановлені обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що відповідачкою грошові кошти були отримані на виконання умов договору. Однак, після закінчення строку кредитування відповідачка не повернула грошові кошти та не сплатила проценти за користування ними.

В подальшому право вимоги за вказаними кредитним договором передано позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі договору факторингу.

Надані первісним кредитодавцем виписки по особовим рахункам відповідача та розрахунок позивача підтверджує розмір заборгованості відповідача за кредитним договором.

З письмових доказів, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог вбачається, що між сторонами виникли саме кредитні відносини, а тому до стягнення підлягає як сума отриманого кредиту так і відсотки, які підлягають сплаті за його користування. Розрахунок розміру відсотків, які підлягають до стягнення, у повній мірі відповідає умовам договору кредитування, що були у встановленому порядку погоджені із позичальником.

Посилання відповідача на те, що кредитний ліміт за договором становив 50 000,00 грн, а строк кредитування — 11 місяців, суд оцінює критично, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються письмовими доказами, наданими позивачем на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Так, із паспорта споживчого кредиту, заяви-оферти № 200241136 від 23.12.2019 року, заяви про відкриття поточного рахунку та інших документів, підписаних відповідачкою, вбачається погодження сторонами умов кредитування. Зокрема, паспорт споживчого кредиту містить відомості щодо істотних умов кредитування, у тому числі процентної ставки, реальної річної процентної ставки та інших параметрів кредитного продукту. Вказані документи були підписані відповідачкою власноручно, доказів їх недійсності, неукладеності, підроблення або непогодження з їх умовами відповідачкою не надано.

При цьому саме по собі посилання відповідачки на зазначений нею розмір кредитного ліміту не спростовує факту виникнення та виконання кредитного зобов`язання. Розмір фактично використаних кредитних коштів та залишок заборгованості визначаються не лише умовами щодо максимального кредитного ліміту, а й фактичним рухом коштів за рахунком позичальника. Надані позивачем виписки по особових рахунках відображають операції за рахунком відповідачки, рух коштів та формування заборгованості, а тому у сукупності із договором, заявою-офертою, паспортом споживчого кредиту та розрахунком заборгованості є належними доказами виконання банком своїх зобов`язань та виникнення у відповідачки обов`язку з повернення отриманих коштів.

Доводи відповідачки про те, що нею повністю погашено тіло кредиту, суд також відхиляє як такі, що не підтверджені належними доказами. Відповідно до статті 81 ЦПК України саме сторона, яка посилається на певну обставину, повинна її довести. Відповідачкою не надано власного обґрунтованого розрахунку, банківських документів чи інших належних доказів, які б свідчили про повне погашення основної суми кредиту та спростовували дані виписки по рахунку і розрахунок заборгованості, надані позивачем.

Твердження відповідачки про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом через відсутність у ньому відомостей про особу, яка його склала, а також через відсутність підпису посадової особи первісного кредитора, суд вважає необґрунтованими.

Розрахунок заборгованості не є самостійною та єдиною підставою для визначення розміру боргу, а підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. У цій справі розрахунок узгоджується з даними виписок по особових рахунках відповідачки, умовами укладеного договору, паспортом споживчого кредиту та документами, що підтверджують перехід права вимоги. Отже, доводи відповідачки щодо неналежності розрахунку лише з формальних підстав не спростовують достовірності відображених у ньому відомостей.

При цьому відповідачка, заперечуючи проти розміру заборгованості, не навела конкретних арифметичних помилок у розрахунку позивача, не зазначила, які саме платежі не були враховані позивачем, не надала доказів здійснення платежів у розмірі, який би призводив до іншого залишку заборгованості, а також не надала альтернативного розрахунку, який би достовірно спростовував розрахунок позивача.

Щодо доводів відповідачки про неправомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Разом з тим відповідачка, посилаючись на припинення права кредитодавця нараховувати проценти після спливу визначеного договором строку кредитування, не враховує зміст погоджених сторонами умов кредитування та правову природу заявлених до стягнення сум.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку вбачається порядок формування заборгованості, рух коштів за рахунком, здійснення відповідачкою платежів та нарахування передбачених договором платежів. Водночас відповідачкою не доведено, що позивач здійснив нарахування процентів за ставкою, яка не була погоджена сторонами, або в іншому порядку, ніж передбачено умовами укладеного договору.

Посилання відповідачки на судову практику Верховного Суду щодо припинення нарахування договірних процентів після спливу строку кредитування саме по собі не є достатнім для задоволення заперечень, оскільки правова оцінка таких правовідносин залежить від конкретних умов укладеного сторонами договору, фактичних обставин користування кредитом та змісту заявлених до стягнення платежів. У цій справі відповідачкою не доведено, що умови укладеного нею договору виключали можливість нарахування заявлених позивачем процентів у відповідний період або що розрахунок позивача суперечить конкретним умовам договору.

Суд також відхиляє доводи відповідачки про те, що позивач не довів первісну суму кредиту, фактичний розмір використаних коштів та порядок зарахування платежів.

Із наданих позивачем документів у їх сукупності можливо встановити виникнення кредитного зобов`язання, здійснення операцій за рахунком відповідачки, рух коштів та формування залишку заборгованості. Відповідачка, будучи стороною договору та користуючись кредитними коштами, не позбавлена була можливості надати суду власні докази щодо здійснених нею платежів та фактичного стану розрахунків. Проте таких доказів, які б спростовували дані виписок та розрахунок позивача, відповідачкою не надано.

Доводи відповідачки про відсутність у матеріалах справи первинних документів, які підтверджують рух коштів, також не знайшли свого підтвердження. На виконання ухвали суду позивачем було подано, зокрема, виписки по особових рахунках за відповідним кредитним договором, які містять відомості про рух коштів за рахунком відповідачки. Суд дослідив зазначені документи у сукупності з іншими письмовими доказами та не встановив обставин, які б давали підстави вважати їх неналежними чи недопустимими доказами.

Посилання відповідачки на те, що у виписках нібито неможливо встановити осіб, які їх склали, саме по собі не спростовує інформації, що міститься у таких документах, та не свідчить про їх недопустимість. Відповідачкою не наведено конкретних відомостей про недостовірність виписок, не заявлено про їх підроблення та не надано доказів, які б спростовували відображені в них операції.

Щодо доводів відповідачки про неналежне підтвердження переходу права вимоги до позивача суд зазначає, що 25.07.2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано відповідний договір, витяг з Реєстру боржників та інші документи, з яких вбачається передача позивачу права вимоги за кредитним договором № 200241136.

З наданого витягу з Реєстру боржників вбачається, що до переліку вимог, право на які набув позивач, включено вимогу до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200241136 із зазначенням суми заборгованості 145 675,39 грн. Отже, позивачем доведено належність йому права вимоги до відповідачки.

При цьому відсутність окремого документа про фактичне передання кожного документа, що стосується кредитного договору, не свідчить про відсутність переходу права вимоги, якщо такий перехід підтверджується договором про відступлення права вимоги та документами, що є його невід`ємною частиною. Відповідачкою не надано доказів припинення, зміни чи недійсності договору про відступлення права вимоги.

Посилання відповідачки на те, що її не було повідомлено про відступлення права вимоги, також не є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не припиняє права нового кредитора вимагати виконання зобов`язання та не позбавляє його права звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Так само суд відхиляє доводи відповідачки щодо ненадання доказів вручення їй досудової вимоги. Дотримання досудового порядку врегулювання спору може мати правове значення лише у випадках, коли такий порядок є обов`язковим відповідно до закону або договору. Відповідачкою не доведено встановлення законом чи договором обов`язкового досудового порядку, недотримання якого позбавляло б позивача права на звернення до суду з відповідним позовом.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідачки про те, що позивач не надав оригіналів документів. Як убачається з матеріалів справи, на виконання ухвали суду позивачем 16.12.2025 року подано оригінали основних письмових доказів, у тому числі заяви-оферти № 200241136 від 23.12.2019 року, опитувальника клієнта, паспорта споживчого кредиту, заяви про відкриття поточного рахунку, договору про використання електронного підпису, заяви-приєднання, розрахунку заборгованості, виписки по особових рахунках, договору про відступлення прав вимоги та інших документів. Таким чином, твердження відповідачки про невиконання позивачем ухвали суду в цій частині спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи доводи відповідачки, викладені у додаткових поясненнях від 20.09.2026 року, суд зазначає, що останні фактично повторюють заперечення, які вже були предметом оцінки суду, та не містять нових належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини.

Зокрема, твердження відповідачки про недоведеність факту надання кредитних коштів, їх розміру та використання кредитного ліміту спростовуються сукупністю наданих позивачем доказів: укладеним та підписаним сторонами кредитним договором, заявою-офертою, паспортом споживчого кредиту, заявою про відкриття поточного рахунку, виписками по особових рахунках та розрахунком заборгованості. У сукупності зазначені документи дають можливість встановити як факт виникнення кредитних правовідносин, так і фактичний рух коштів за рахунком та залишок заборгованості.

Доводи відповідачки про те, що заява-оферта та паспорт споживчого кредиту не підтверджують фактичного розміру отриманого кредиту, не спростовують даних виписок по особових рахунках. Саме виписки відображають фактичний рух коштів за рахунком, тоді як договірні документи визначають правові підстави та умови користування кредитними коштами. Тому суд оцінює ці докази не ізольовано, а в їх сукупності, як того вимагають положення ЦПК України.

Посилання відповідачки на статті 12, 13, 76–81, 84 ЦПК України також не свідчить про недоведеність позовних вимог. Позивач виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, надавши суду документи, які підтверджують укладення договору, виникнення кредитного зобов`язання, його виконання первісним кредитором, рух коштів, розмір заборгованості та перехід права вимоги до позивача.

Натомість відповідачка, заперечуючи проти позову, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження повного погашення кредиту, іншого розміру заборгованості або неправильності нарахування процентів. Саме лише заперечення правильності розрахунку без наведення конкретних помилок у ньому та без надання доказів на підтвердження іншого стану розрахунків не може бути підставою для відмови у позові.

Щодо зазначеної відповідачкою суми заборгованості за процентами у розмірі 580,66 грн, суд зазначає, що такий розрахунок фактично ґрунтується на припущенні відповідачки про припинення нарахування процентів після спливу 11-місячного строку кредитування. Однак доказів, які б підтверджували саме такий зміст погоджених сторонами умов договору та спростовували розрахунок позивача, відповідачкою не надано.

При цьому відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд не може ґрунтувати висновки про розмір заборгованості виключно на припущеннях сторони, якщо такі припущення не підтверджені належними доказами.

Таким чином, наведені відповідачкою у відзиві від 11.09.2025 року, додаткових поясненнях від 19.10.2025 року та 20.09.2026 року доводи були судом перевірені та оцінені у сукупності з іншими доказами у справі. Вказані доводи не спростовують факту укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів, неналежного виконання нею зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів, а також переходу права вимоги до позивача.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За результатами такої оцінки суд дійшов висновку, що надані позивачем докази є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою та у своїй сукупності підтверджують заявлені позовні вимоги.

Отже, суд не встановив підстав для висновку про недоведеність позивачем факту виникнення кредитної заборгованості або неправильність визначеного ним її розміру. Розрахунок заборгованості на суму 145 675,39 грн відповідачкою належними доказами не спростований, а тому суд вважає доведеним наявність у відповідачки заборгованості за кредитним договором № 200241136 від 23.12.2019 року у зазначеному розмірі, з яких 93 890,81 грн становить заборгованість за тілом кредиту та 51 784,58 грн — заборгованість за процентами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачкою не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягають задоволенню в повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, підлягають стягненню з відповідачки.

При зверненні до суду в електронній формі позивачем сплачено судовий збір із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. З урахуванням повного задоволення позовних вимог та відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Крім того, у позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому частиною п`ятою статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У цій справі відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві від 11.09.2025 року, додаткових поясненнях від 19.10.2025 року та 20.09.2026 року, наводила доводи щодо недоведеності позовних вимог, розміру заборгованості, належності та допустимості доказів, правомірності нарахування процентів та інших обставин, однак клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн з підстав їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим адвокатом часом або ціною позову суду не подавала.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, відповідно до якої суд не має права з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за відсутності відповідного клопотання іншої сторони та доведеності нею неспівмірності таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Заявлений розмір витрат є визначеним, пов`язаним із розглядом цієї цивільної справи та відповідає обсягу заявлених позовних вимог.

Відповідачка не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надала суду доказів на підтвердження їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, чи ціною позову.

Враховуючи наведене, повне задоволення позовних вимог, характер та обсяг розглянутої справи, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, а також відсутність з боку відповідачки клопотання про їх зменшення та доказів їх неспівмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Таким чином, відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 7 422,40 грн, з яких: 2 422,40 грн — судовий збір та 5 000,00 грн — витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №200241136 від 23.12.2019 року в розмірі 145675,39 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 08.10.2026 року.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа