Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №461/5633/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5633/26

Провадження №2/461/3487/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

28 вересня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кротової О.Б.,

секретар судового засідання Петрушка І.С.,

за участі:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки Литвиненко І.Л. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, безпідставно набутих на виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28.07.2026 адвокат Литвиненко І.Л., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти, безпідставно набуті на виконання нікчемного попереднього договору №0311/25-029 купівлі-продажу нерухомого майна від 05.01.2026, у розмірі 490000грн, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 4900грн.

В обгрунтування поданого позову зазначила, що 05.01.2026 між позивачкою та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна №0311/25-029 (далі - Попередній договір), на виконання якого позивачка передала в рахунок майбутніх платежів відповідачу грошові кошти в розмірі 490000,00грн. Залишок вартості об`єкта продажу, який підлягав сплаті позивачкою, становив - 980000,00грн. Відповідно до п.1.1 Попереднього договору, сторони домовилися, що продавець має намір продати, а покупець - придбати об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Водночас 16.02.2026, у визначений у п.2.2 Попереднього договору строк, основний договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладено не було у зв`язку з ухиленням відповідача від його укладення, який не виходив із позивачкою на зв`язок, не вчинив необхідних дій для нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу, а надалі заблокував засоби зв`язку з позивачкою. Нерухоме майно у власність позивачки не передано, а сплачені нею кошти відповідач не повернув. Окрім цього, такий договір не був нотаріально посвідчений, що тягне за собою його нікчемність. З огляду на наведене, на її думку, правова підстава для набуття та подальшого утримання відповідачем належних позивачці грошових коштів у розмірі 490000,00 грн відсутня. Відповідач зберігає зазначені кошти за рахунок позивачки без достатньої правової підстави та, не зважаючи на не укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, добровільно їх не повертає. У зв`язку із наведеним, позивачка просить стягнути з відповідача на користь позивачки безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 490000,00грн.

Процесуальні дії у судовій справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у Галицькому районному суді м.Львова від 28.07.2026 визначено склад суду: головуючий суддя Кротова О.Б.

Ухвалою від 03.08.2026 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У зазначений відповідачу строк в ухвалі від 03.08.2026 про відкриття провадження у справі, останній не надав суду відзив на позовну заяву, у судове засідання не з`явився повторно.

Зі згоди позивачки та її представника, які не заперечили щодо розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення по справі, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Литвиненко І.Л. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задоволити із мотивів, наведених у такому.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився повторно, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.01.2026 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , в особі директора ОСОБА_3 , який діє на підставі державної реєстрації, використовуючи комерційне найменування - «Агенція нерухомості «FERENC agency», діючи на умовах Договору №1407/25-08, - продавцем, та ОСОБА_1 - покупцем укладено Попередній договір №0311/25-029 купівлі-продажу нерухомого майна. (том 1 а.с.15-18).

Згідно п.1.1. Попереднього договору сторони домовилися, що продавець має намір продати, а покупець має намір купити об`єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт продажу).

Згідно п.1.2-1.3 Попереднього договору об`єкт належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу серія та номер: 431, виданий 23.04.2025, №59587435, посвідчен. Баб`як Г.Я . Квартира в цілому складається з 2 кімнат житловою площею 33,5 кв.м. та кухні, загальна площа об`єкта продажу становить 60,3 кв.м., комора у підвалі 2,2 кв.м.

Розділом 2 Попереднього договору визначено ціну договору.

За домовленістю сторін купівля об`єкта продажу покупцем буде вчинена у розмірі 1 470 000,00 (один мільйон чотириста сімдесят тисяч) гривень, що становить в еквіваленті 35000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США, по курсу на день підписання даного Договору (п.2.1).

Сторони зобов`язуються у термін до 16 лютого 2026 року укласти основний Договір купівлі-продажу вищезазначеного об`єкта продажу на умовах, викладених у цьому Договорі (п.2.2).

Сторони дійшли згоди, що в підтвердження факту наміру укладання Договору купівлі-продажу об`єкта продажу та з метою забезпечення його виконання покупець передає грошову суму в рахунок майбутніх платежів у розмірі 490 000,00 (чотириста дев`яносто тисяч) гривень. (п.2.3).

На момент укладання основного Договору купівлі-продажу залишкова вартість по оплаті складає 980 000 (дев`ятсот вісімдесят тисяч) гривень (п.2.4).

Встановлено, що основний договір купівлі-продажу між сторонами укладений не був, предмет попереднього договору на момент розгляду справи не проданий продавцем покупцю.

Слідчим відділом Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.02.2026 про вчинене кримінальне правопорушення, 19.05.2026 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026141360000622, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КПК України, що підтверджується витягом з ЄРДР (том 1 а.с.21).

2.Мотивувальна частина

Позиція суду

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України правочином визнано дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У ч. 3 ст. 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 6 ЦПК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

У відповідності до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У силу вимог ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Частина 4 ст. 263 ЦПК України вказує, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним «не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Належним способом захисту у подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт і частини другої статті 16 ЦК України) або застосування наслідків недійсності правочину.

Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 щодо застосування наслідків недійсності правочину визначила наступне: 8.35. Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Статтею1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Висновки суду

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що між сторонами 05.01.2026 укладено Попередній договір №0311/25-029 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири. Такий договір підписаний сторонами, втім відомості про нотаріальне посвідчення такого - відсутні.

А відтак, в силу положень ст.657 та ч.1 ст.220 ЦК України, такий правочин є нікчемним.

Позивачка стверджує, що на виконання пункту 2.3 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна №0311/25-029, вона передала грошові кошти в рахунок майбутніх платежів в розмірі 490 000,00грн, для підтвердження зобов`язання з укладення основного договору, а саме, кошти передавались в підтвердження факту наміру укладання Договору купівлі-продажу об`єкта продажу та з метою забезпечення його виконання.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, за умовами п.2.3 попереднього договору сторони дійшли згоди, що в підтвердження факту наміру укладання Договору купівлі-продажу об`єкта продажу та з метою забезпечення його виконання покупець передає грошову суму в рахунок майбутніх платежів у розмірі 490 000,00 (чотириста дев`яносто тисяч) гривень..

Пунктом 2.4. попереднього договору передбачено, що на момент укладання основного Договору купівлі-продажу залишкова вартість по оплаті складає 980 000 (дев`ятсот вісімдесят тисяч) гривень.

Таким чином суд вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про передачу позивачкою грошей та суму цих грошових коштів, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в ч.1 ст. 76 ЦПК України, а тому вони є письмовим доказом.

Суд звертає увагу, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.

При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому.

Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

Уключення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові ВП ВС, викладеною у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18.

Статтею 570 ЦК України визначено завдатком грошову сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, завдаток, на відміну від авансу, забезпечує зобов`язання, що виникає з основного договору та є додатковою гарантією виконання такого. Відсутність основного договору виключає можливість видачі завдатку.

Водночас, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц.

Оскільки сторони не уклали основного договору купівлі-продажу, всі сплачені позивачкою кошти за попереднім договором фактично є авансом і незалежно від причин, з яких основний договір між сторонами не був укладений, такий повинен бути повернутий.

Разом з тим, судом встановлено нікчемність попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна № 0311/25-029. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання такого правочину.

Таким чином, з огляду на нікчемність попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна № 0311/25-029, правова підстава для утримання відповідачем отриманих від позивачки грошових коштів у розмірі 490 000,00 грн відсутня. Відповідач зобов`язаний повернути позивачці зазначені грошові кошти, сплачені нею на виконання нікчемного правочину.

Отже, сплачені позивачкою ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 490 000,00 грн підлягають поверненню позивачці. За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 490 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача в користь позивачки підлягають стягненню понесені нею судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 4900,00 грн.

Керуючись ст. 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 274-279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, безпідставно набутих на виконання нікчемного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - задоволити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 490 000 грн (чотириста дев`яносто тисяч гривень).

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4900 грн (чотири тисячі дев`ятсот гривень) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 08.10.2026.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 , номер телефону: НОМЕР_2 ;

представник позивача: Литвиненко Ірина Леонідівна , адреса: АДРЕСА_3 , номер телефону: НОМЕР_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , паспорт номер: НОМЕР_4 , номер телефону: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суддя Ольга КРОТОВА