Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №642/1503/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

08 жовтня 2026 року

Справа № 642/1503/26

Провадження № 2/642/1054/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

28 вересня 2026 року Холодногірський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Степанової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка», 3-тя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки,, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки.

В позові просить суд визнати недійсним Договір про відступлення прав за договором іпотеки, укладений кредитною спілкою «Східноевропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 , 24 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Галиною Іванівною 24 січня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . 26 липня 2013 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №КСНП- 51. Відповідно до умов якого кредитор зобов`язується надати позичальникові кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 100 000 грн. на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язується згідно із цим договором повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом. 26 липня 2013 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки. Дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №КСНП- 51 від 26.07.2013 року. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Зазначена квартира передається в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за кредитним договором, укладеного між сторонами цього договору в сумі на умовах строковості, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, з цільовим призначенням зі строком повернення не пізніше 26 липня 2016 року. 24 січня 2019 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права за договором іпотеки. Відповідно до умов якого первісний іпотекодержатель здійснює відступлення прав іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О. 26.07.2013 року за №1084, укладеним між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 .. Відступлення прав за вищевказаним іпотечним договором здійснюється у зв`язку з виконанням новим іпотекодержателем, як поручителем згідно договору поруки 17-02/14П-КСП -51Ю укладений у простій письмовій формі від 17.02.2014 року, зобов`язання забезпеченого порукою, а саме: кредитного договору №КСНП – 51 від 26.07.2013, укладеного між первісним іпотекодержателем та іпотекодавцем. В силу закону права первісного іпотекодержателя переходять до поручителя. 19.03.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 19.03.2015 року та зареєстрований за № 297. ОСОБА_4 06 травня 2016 року уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лучніковою Ю.В. за реєстровим № 1677.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року в справі № 642/1269/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , КС «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна. Вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 19 березня 2015 року та зареєстрований за № 297. Витребувано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від добросовісних набувачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . Постановою Верховного суду від 22.12.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін. У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці ОСОБА_2 , накладений Ленінським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Харківської області (далі – Ленінський ВДВС Харківського МУЮ Харківської області) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 вересня 2014 року у виконавчому провадженні № 38243725.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І., кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка» (далі – КС «Східноєвропейська кредитна спілка»), у якому просила суд припинити дію договору відступлення прав за договором іпотеки, укладеного між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 24 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 24 січня 2019 року, та скасувати інформацію, внесену на його підставі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. про припинення дії договору відступлення скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині. Постановою Верховного суду від 12.11.2025 року Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття арешту з майна змінено, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в частині вирішення задоволених вимог зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка» про припинення дії договору відступлення.

У вказаній Постанові Верховний суд вказав: «Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 просила припинити дію договору відступлення прав за договором іпотеки, а також скасувати інформацію, внесену на його підставі про реєстрацію іпотеки. Позовної вимоги про визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки позивач за зустрічним позовом не заявляла. Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки не підлягає задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Поряд з цим вимога про скасування інформації, внесеної на підставі вказаного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, є похідною від вимоги про припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки, тому вона також не підлягає задоволенню. Вважає, що правочин відступлення права вимоги за Договором про відступлення прав за договором іпотеки, укладеним кредитною спілкою «Східноевропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Галиною Іванівною 24 січня 2019 рокує недійсним.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 06 березня 2026 року позовна заява залишена без руху.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 17 березня 2026 року відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 30.06.2026 року підготовче засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки- закрито. Призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи

Представник позивача надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача, відповідач та 3-тя особа в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі, заяви про розгляд справи за їх відсутністю та відзив на позов суду не надавали.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом і підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

26 липня 2013 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №КСНП- 51. Відповідно до умов якого кредитор зобов`язується надати позичальникові кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 100 000 грн. на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язується згідно із цим договором повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом.

26 липня 2013 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки. Дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №КСНП- 51 від 26.07.2013 року. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Зазначена квартира передається в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за кредитним договором, укладеного між сторонами цього договору в сумі на умовах строковості, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, з цільовим призначенням зі строком повернення не пізніше 26 липня 2016 року.

24 січня 2019 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права за договором іпотеки. Відповідно до умов якого первісний іпотекодержатель здійснює відступлення прав іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О. 26.07.2013 року за №1084, укладеним між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 .. Відступлення прав за вищевказаним іпотечним договором здійснюється у зв`язку з виконанням новим іпотекодержателем, як поручителем згідно договору поруки 17-02/14П-КСП -51Ю укладений у простій письмовій формі від 17.02.2014 року, зобов`язання забезпеченого порукою, а саме: кредитного договору №КСНП – 51 від 26.07.2013, укладеного між первісним іпотекодержателем та іпотекодавцем. В силу закону права первісного іпотекодержателя переходять до поручителя.

19.03.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 19.03.2015 року та зареєстрований за № 297.

ОСОБА_4 06 травня 2016 року уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лучніковою Ю.В. за реєстровим № 1677.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року в справі № 642/1269/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , КС «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна.

Вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 19 березня 2015 року та зареєстрований за № 297. Витребувано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від добросовісних набувачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .

Постановою Верховного суду від 22.12.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці ОСОБА_2 , накладений Ленінським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Харківської області (далі – Ленінський ВДВС Харківського МУЮ Харківської області) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 вересня 2014 року у виконавчому провадженні № 38243725.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І., кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка» (далі – КС «Східноєвропейська кредитна спілка»), у якому просила суд припинити дію договору відступлення прав за договором іпотеки, укладеного між КС «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 24 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 24 січня 2019 року, та скасувати інформацію, внесену на його підставі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І. про припинення дії договору відступлення скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині.

Постановою Верховного суду від 12.11.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття арешту з майна змінено, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в частині вирішення задоволених вимог зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка» про припинення дії договору відступлення.

У вказаній Постанові Верховний суд вказав: «Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 просила припинити дію договору відступлення прав за договором іпотеки, а також скасувати інформацію, внесену на його підставі про реєстрацію іпотеки. Позовної вимоги про визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки позивач за зустрічним позовом не заявляла. Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки не підлягає задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. Поряд з цим вимога про скасування інформації, внесеної на підставі вказаного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, є похідною від вимоги про припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки, тому вона також не підлягає задоволенню.»

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 та ст.514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах, до яких відносяться банк або інша фінансова установа, і такий перелік є вичерпним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки.

Згідно п. 11 ч.1 вказаної статті передбачено, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом не має права відступати право вимоги за кредитним договором, так як такі повноваження цим законом не передбачені.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц.

У постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) не знайшла підстав для відступу від зазначених висновків, а також сформулювала висновок, згідно якого, зокрема, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 2664-III факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання – для фізичної особи, найменування та місцезнаходження – для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт – фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор – банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник – набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

Водночас, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

У постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, в тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

Однак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) виснувала про відсутність підстав для відступу від своїх висновків у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває в процедурі ліквідації.

У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й на користь фізичних осіб лише за умови, що попередній кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки (частина 1 статті 12 Закону № 898-IV).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов`язанням не допускається у разі видачі заставної. Після видачі заставної перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов`язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної у встановленому цим Законом порядку.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, про що зазначено у статті 3 Закону України «Про іпотеку».

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16 (провадження № 61-18037св18) зроблено правовий висновок щодо тлумачення абзацу дев`ятого статті 1, статті 24 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення. Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто, законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем – інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання.

Отже, правові наслідки щодо незаконності набуття права вимоги за кредитним договором поширюються і на договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним в забезпечення виконання цього кредитного договору.

У постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 міститься висновок про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені.

Зазначені висновки обумовлені наступним:

– заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України);

– за статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом;

– статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, та зокрема врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до статті ст. 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених вище положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Таким чином, правочин відступлення права вимоги за Договором про відступлення прав за договором іпотеки, укладеним кредитною спілкою «Східноевропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Галиною Іванівною 24 січня 2019 рокує недійсним.

Обраний позивачем спосіб захисту є належним, ефективним та таким, що безпосередньо спрямований на відновлення порушеного права власності, відповідає характеру спірних правовідносин і узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду щодо застосування віндикаційних вимог у випадках вибуття майна з володіння власника не з його волі.

Тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 КПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., який підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в рівних частках з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст.4,6,7,12,13,19,80,81 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-284 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка», 3-тя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки – задовольнити.

Визнати недійсним Договір про відступлення прав за договором іпотеки, укладений кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Галиною Іванівною 24 січня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 та Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн., по 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок з кожного.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 08.10.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка», код ЄДРПОУ 37877047, 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 5/2, офіс 53.

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, м. Харків, вул. Євгенія Єніна, б. 4-А.

Головуючий Суддя: Вячеслав ПАШНЄВ