Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №619/5860/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/5860/26

провадження № 2/619/3305/26

Заочне рішення

Іменем України

09 жовтня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/5860/26,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості,

представник позивача: Плачинда К.О.

Стислий виклад позиції позивача.

ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» 01.09.2026 звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 44497,66 грн. У обґрунтування позову зазначено, що 29.11.2021 АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 уклали угоду №002/12801778-CK_SB, відповідно до якої банк надає позичальнику грошові кошти на таких умовах: сума кредиту – 28000,00 грн; тип кредиту – кредит на власні потреби; процентна ставка за користування кредитом – 37%; строк кредиту – 24 місяців; цільове призначення кредиту – на споживчі потреби. Взяті на себе зобов`язання банк виконав повністю, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, тоді як відповідач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка становить 44497,66 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту – 28000,00 грн; заборгованість по відсоткам – 16497,66 грн. Між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» 14.02.2025 укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, 02.09.2026 судом було направлено звернення до відповідного органу реєстрації щодо місця перебування (проживання) відповідача та 16.09.2026 отримано відповідь та відповідь №3332699 від 17.09.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу є Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

Ухвалою суду від 17.09.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 09.10.2026.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, направивши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення на зареєстроване місце проживання та на фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи, однак судові повістки повернуті до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 99-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, з урахуванням того, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, не з`явився у судове засідання, не подав відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 29 листопада 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено угоду № 002/12801778-CK_SB, відповідно до якої відповідачу надано кредит у розмірі 28000,00 грн строком на 24 місяці, зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 37,00 % річних, для задоволення споживчих потреб.

Водночас дослідженням матеріалів справи встановлено, що зазначена у позовній заяві угода № 002/12801778-CK_SB від 29 листопада 2021 року суду не надана.

Натомість матеріали справи містять заяву-договір на укладання Договору про банківське обслуговування від 27 листопада 2021 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 ознайомився з публічною пропозицією АТ «ТАСКОМБАНК» та тарифами банку, погодився з умовами комплексного банківського обслуговування, просив відкрити поточні рахунки й оформити платіжну картку MasterCard World, а також передбачив можливість встановлення кредитного ліміту на споживчі цілі строком на 12 місяців.

Крім того, у вказаній заяві-договорі зазначено про погодження заявником порядку погашення кредитної заборгованості та сплати процентів, ознайомлення з орієнтовною реальною річною процентною ставкою 43,96 % і загальною вартістю кредиту. Також заявник просив відкрити вкладний рахунок «zanachka» та підтвердив ознайомлення з умовами гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже, надана позивачем заява-договір від 27 листопада 2021 року за своїм змістом підтверджує оформлення банківського обслуговування та передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на визначених у ній умовах, однак сама по собі не підтверджує укладення сторонами саме тієї кредитної угоди від 29.11.2021, на яку позивач посилається у позовній заяві.

Суд звертає увагу на наявність істотних розбіжностей між обставинами, викладеними позивачем у позовній заяві, та змістом письмового доказу, наданого на їх підтвердження.

По-перше, позивач зазначає про укладення кредитної угоди 29 листопада 2021 року, тоді як надана до матеріалів справи заява-договір датована 27 листопада 2021 року.

Таким чином, дати документів, на які фактично посилається позивач та які надані ним на підтвердження виникнення кредитних правовідносин, не збігаються.

Сам по собі факт оформлення банківського документа за два дні до дати, зазначеної в позовній заяві як дата укладення кредитної угоди, не виключає можливості виникнення між сторонами кредитних правовідносин у подальшому. Однак за відсутності самої угоди від 29 листопада 2021 року, належних доказів її укладення або інших документів, які б достовірно підтверджували погодження відповідачем відповідних умов, суд позбавлений можливості встановити, чи була така угода дійсно укладена, який саме зміст вона мала та чи поширювалися її умови на правовідносини сторін.

Відтак, наданий документ від 27 листопада 2021 року не може автоматично ототожнюватися з кредитною угодою від 29 листопада 2021 року лише з огляду на те, що обидва документи стосуються банківського обслуговування та можливості кредитування відповідача.

По-друге, істотно відрізняються зазначені позивачем та відображені в наданій заяві-договорі умови щодо строку кредитування.

Так, у позовній заяві позивач посилається на строк кредиту 24 місяці, тоді як заява-договір від 27 листопада 2021 року передбачає можливість встановлення кредитного ліміту строком на 12 місяців.

Зазначена розбіжність має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки строк кредитування визначає часові межі користування кредитними коштами, впливає на порядок виконання зобов`язання, строки повернення заборгованості та, залежно від погоджених сторонами умов, на період нарахування процентів за користування кредитом.

Відтак, за відсутності належних доказів погодження сторонами строку кредитування саме у 24 місяці суд не має підстав вважати доведеним, що відповідач прийняв на себе зобов`язання щодо користування кредитними коштами протягом такого строку.

Сам факт зазначення позивачем строку кредитування у позовній заяві не є доказом погодження цього строку відповідачем, а надана заява-договір, навпаки, містить інший строк, який не узгоджується з викладеними позивачем обставинами.

По-третє, наявні розбіжності щодо характеру кредитного зобов`язання та способу його надання.

У позовній заяві позивач зазначає про надання відповідачу кредиту на власні потреби у фіксованій сумі 28000,00 грн.

Водночас заява-договір від 27 листопада 2021 року передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на споживчі цілі на суму 0 грн, що за своїм змістом не є тотожним підтвердженню факту надання позичальнику конкретної суми кредитних коштів у визначеному розмірі та погодження такої суми сторонами.

Саме по собі передбачення можливості встановлення кредитного ліміту не доводить ані факту встановлення такого ліміту в конкретному розмірі, ані фактичного надання відповідачу кредитних коштів у сумі 28000,00 грн, ані моменту виникнення відповідного грошового зобов`язання.

Для підтвердження зазначених обставин позивач мав надати докази, які б у сукупності давали змогу встановити факт погодження конкретного кредитного ліміту, його розмір, порядок використання коштів та фактичне надання відповідачу кредиту.

При цьому суд ураховує, що кредитний ліміт може використовуватися в межах погоджених сторонами умов, а тому сам по собі факт передбачення можливості кредитування не є достатнім доказом виникнення заборгованості в розмірі, заявленому до стягнення.

По-четверте, відмінності стосуються також умов щодо процентної ставки.

У позовній заяві позивач зазначає процентну ставку за користування кредитом у розмірі 37,00 % річних, тоді як у заяві-договорі від 27 листопада 2021 року наведено орієнтовну реальну річну процентну ставку в розмірі 43,96 %.

Суд ураховує, що номінальна процентна ставка та орієнтовна реальна річна процентна ставка є різними за своїм правовим та економічним змістом показниками, а тому сама по собі відмінність між ними не свідчить про суперечність умов кредитування.

Разом із тим наведені показники не можуть підміняти один одного, а їх зазначення у різних документах не звільняє позивача від обов`язку надати докази погодження сторонами саме тієї процентної ставки, на підставі якої здійснено розрахунок заборгованості.

За відсутності кредитної угоди, на яку посилається позивач, а також належних доказів її змісту суд не має можливості достовірно встановити, чи погодив відповідач процентну ставку 37,00 % річних, у якому порядку вона мала застосовуватися та чи відповідає заявлений позивачем розрахунок умовам правочину, на які відповідач надав свою згоду.

Отже, наведені розбіжності оцінюються судом не ізольовано, а в сукупності з відсутністю документа, який, за твердженням позивача, є безпосередньою підставою виникнення спірного кредитного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені положення процесуального закону покладають на позивача обов`язок довести обставини, з якими він пов`язує виникнення у відповідача обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними, зокрема факт укладення відповідного кредитного договору, його зміст, погоджені сторонами умови кредитування, розмір фактично наданих коштів, порядок та строки їх повернення, а також правові й фактичні підстави нарахування заявленої до стягнення заборгованості.

При цьому саме по собі звернення банку до суду з вимогою про стягнення заборгованості не звільняє його від обов`язку надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження кожної обставини, на якій ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, для виникнення обов`язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти необхідно встановити не лише факт наявності певних відносин між банком та фізичною особою, а й факт укладення кредитного договору в належній формі та зміст погоджених сторонами умов кредитування.

При цьому суд не виключає можливості оформлення кредитних правовідносин сукупністю документів, зокрема заявою позичальника, договором банківського обслуговування, тарифами, умовами кредитування та іншими документами, які у взаємозв`язку підтверджують досягнення сторонами згоди щодо відповідних умов.

Однак у такому випадку сукупність наданих доказів повинна давати змогу достовірно встановити, які саме документи становили зміст договору, у якій редакції діяли відповідні умови, коли вони були прийняті позичальником та які саме зобов`язання виникли внаслідок їх погодження.

Позивач посилається на конкретну кредитну угоду від 29 листопада 2021 року № 002/12801778-CK_SB, однак зазначений документ суду не наданий. Натомість надана заява-договір від 27 листопада 2021 року містить відмінності щодо строку кредитування та не підтверджує сама по собі факту надання відповідачу кредиту в сумі 28000,00 грн на умовах, викладених у позові.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, чи була досягнута між сторонами згода щодо умов, на яких позивач ґрунтує свої вимоги, а також чи виникли у відповідача саме ті грошові зобов`язання, виконання яких позивач вимагає в судовому порядку.

Крім того, відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Отже, умови щодо процентної ставки та порядку її застосування повинні встановлюватися на підставі відповідних договірних документів, а не визначатися виключно з пояснень позивача чи складеного ним розрахунку заборгованості.

Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Водночас застосування зазначених норм передбачає встановлення самого зобов`язання, його змісту та умов виконання. Відсутність належних доказів погодження сторонами умов кредитування не може бути усунута посиланням на загальні положення щодо належного виконання зобов`язань.

Надана суду заява-договір від 27 листопада 2021 року не може розглядатися як безумовне підтвердження погодження відповідачем усіх умов, викладених позивачем у позовній заяві, оскільки вона містить інший строк кредитування та не підтверджує укладення саме тієї угоди, на яку посилається банк.

Крім того, суд ураховує, що відповідно до статей 76–80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми - докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи надану заяву-договір від 27 листопада 2021 року, суд виходить із того, що цей документ підтверджує волевиявлення відповідача щодо оформлення банківського обслуговування та передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на споживчі цілі строком на 12 місяців. Водночас він не усуває розбіжностей між зазначеними в позові та документально підтвердженими умовами, не підтверджує укладення кредитної угоди від 29 листопада 2021 року № 002/12801778-CK_SB та не дає змоги встановити погодження відповідачем кредитування на умовах, викладених позивачем у позовній заяві.

Посилання позивача на наявність заборгованості та наведений ним розрахунок не можуть самостійно підтверджувати погодження відповідачем спірних умов кредитування, оскільки розрахунок заборгованості є похідним доказом, правильність якого залежить, зокрема, від встановлення змісту договірних зобов`язань, суми фактично наданих коштів, строку кредитування, погодженої процентної ставки та порядку нарахування процентів.

За відсутності належних доказів зазначених обставин неможливо перевірити правильність визначення позивачем розміру заборгованості та встановити, чи відповідають заявлені до стягнення суми умовам договору, погодженим сторонами.

Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За таких обставин суд не вправі самостійно припускати існування не наданої до матеріалів справи кредитної угоди, визначати її зміст на власний розсуд або замінювати відсутні докази припущеннями щодо можливого укладення сторонами відповідного правочину.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, саме позивач повинен був надати суду належні докази того, що відповідач прийняв на себе зобов`язання повернути кредит у заявленому розмірі, сплачувати проценти за погодженою ставкою та виконувати інші умови кредитування, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Проте надані матеріали справи не дають змоги дійти достовірного висновку про погодження сторонами кредитування на умовах, зазначених у позовній заяві, а наявні розбіжності щодо дат документів, строку кредитування та характеру кредитного зобов`язання залишаються належним чином не усунутими.

Суд наголошує, що відмова в задоволенні позову в цій справі зумовлена не формальною відсутністю документа з певною назвою, а недоведеністю позивачем обставин, які становлять підставу заявлених вимог, з огляду на відсутність безпосередньо зазначеної у позові кредитної угоди та недостатність наданих доказів для встановлення змісту погоджених сторонами кредитних зобов`язань.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами укладення між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 кредитної угоди № 002/12801778-CK_SB від 29 листопада 2021 року саме на умовах, викладених у позовній заяві, а також не підтверджено належними доказами виникнення у відповідача грошового зобов`язання в обсязі, заявленому до стягнення.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову сплачений судовий збір у розмірі 3328,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 7,12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Надіслати представнику позивача копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом, а відповідачу надіслати копію судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, відповідно до ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, буд. 2.

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Суддя І. М. Нечипоренко