Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №683/3973/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/3973/25

Провадження № 22-ц/820/1836/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

розглянув в порядку ч 1 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 683/3973/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 лютого 2026 року у складі судді Кутасевич О.Г. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ТзОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 482556-КС-002 про надання кредиту від 30.12.2023 року в розмірі 17 714,40 грн. та судові витрати у виді судового збору 2422,40 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що 30.12.2023 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 482556-КС-002 про надання кредиту, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». 30.12.2023 року ТзОВ «Бізнес Позика» направлено відповідачці пропозицію (оферту) укласти договір № 482556-КС-002 про надання кредиту. Того ж дня, відповідачка прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 482556-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. ТзОВ «Бізнес Позика» направлено через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA 6200, який був відправлений на номер телефону НОМЕР_1 зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті. Відповідно до п. 1 договору кредиту ТзОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 8 000 грн, на умовах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить згідно зниженої відсоткової ставки 1,15957313 % за кожен день користування кредитом, стандартна процентна ставка - 2% за кожен день користування кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 8 000 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 . Однак, відповідачка належним чином не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого, станом на 01.12.2025 року утворилася заборгованість за вищевказаним договором у розмірі 17 714,40 грн, що складається з суми прострочених платежів за тілом кредиту - 6 762,63 грн; суми прострочених платежів за відсотками - 10 951,77 грн, з посилання на вказані обставини позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 лютого 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 482556-КС-002 в розмірі 17714,40 грн, з яких: 6762,63 грн заборгованість за тілом кредиту; 10951,77 грн заборгованість по процентах, та 2422,40 грн судового збору.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянтка посилається на недоведеність позовних вимог, оскільки кредитодавцем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, крім тоговона не визнає та заперечує факт отримання грошових коштів за кредитним договором № 482556-КС-002 від 30.12.2023 року. Позивач посилається на те, що договір було укладено шляхом використання одноразового ідентифікатора, направленого на номер телефону відповідача. Разом із тим до позовної заяви не додано належних доказів того, що: номер мобільного телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, належав саме відповідачу; відповідач фактично отримала відповідне SMS-повідомлення; саме відповідач вводила одноразовий ідентифікатор; саме відповідач здійснювала реєстрацію в особистому кабінеті кредитодавця; саме відповідач здійснювала дії щодо акцепту оферти та укладення договору. Надані позивачем анкета-заява, довідка про ідентифікацію та інші документи сформовані безпосередньо кредитодавцем та фактично є його внутрішніми документами, які не можуть безумовно підтверджувати факт волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору. До матеріалів справи не надано технічної інформації про авторизацію користувача чи інших технічних даних, які б дозволяли достовірно встановити особу, що здійснювала відповідні дії в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Сам по собі факт внесення персональних даних особи до анкети не підтверджує, що такі дії були вчинені саме цією особою. Суд першої інстанції послався на інформацію про перерахування коштів на банківську картку. Водночас наявність факту перерахування коштів на певний картковий рахунок саме по собі не свідчить про фактичне отримання та використання цих коштів відповідачем. У матеріалах справи відсутні виписка з рахунку відповідача, підтвердження зарахування коштів саме на рахунок відповідача, первинні банківські документи, а також документи, які б безспірно підтверджували належність карткового рахунку позичальника на момент здійснення переказу.

Апелянтка зазначає, що посилання позивача на платіжне доручення не може вважатися належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки зазначений документ лише підтверджує ініціювання переказу, але не підтверджує факту зарахування коштів на рахунок конкретної особи, вказує на відсутність доказів того, що банківська картка, реквізити якої використовувалися при оформленні кредиту, належала саме відповідачу, так як до матеріалів справи не додано жодних документів банківської установи щодо власника відповідного рахунку, виписки про рух коштів або підтвердження зарахування кредитних коштів.

ТзОВ «Бізнес Позика» подало відзив на апеляційну скаргу, вважає її такою, що не підлягає задоволенню. Представник товариство зазначає, при подачі позовної заяви, було долучено достатню кількість належних доказів, доведено суду факт укладання кредитного договору між сторонами та факт видачі кредитних коштів боржнику.

Згідно графіку платежів було погоджено, що якщо позичальник сплачує заборгованість згідно графіка платежів (без порушень), то треба сплатити по Договору 16 800 грн. з яких по процентах - 7 600 грн., оскільки з кожним платежем сума загального боргу на яку нараховується кожного дня проценти зменшується. Боржником було сплачено лише частково кошти на погашення кредиту за Договором № 482556-КС-002, через порушення зобов`язань, встановлених договором, відбулося збільшення процентної ставки- що чітко і заздалегіть було погоджено сторонами кредитного договору у пункті 3.2.2 Договору, а також до збільшення загальної суми нарахованих процентів за користування кредитом. Всі платежі відповідача за кредитним договором були враховані у розрахунку заборгованості за кредитним договором. При цьому всі платежі були зараховані та розподілені на погашення заборгованості у відповідності до погодженого в кредитному договорі сторонами обов`язкового графіку погашення кредиту. Отже, сума заборгованості відповідача за кредитним договором відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором підрахована з урахуванням всіх платежів відповідача, наданий розрахунок є належним доказом і відповідачкою не спростований.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 30.12.2023 року ТзОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 482556-КС-002 про надання кредиту. В цей же день, ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 482556-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Таким чином, 30.12.2023 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 482556-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Зі своєї сторони ТзОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-6200, на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, за допомогою вказаного ідентифікатора відповідачем було підписано Договір про надання кредиту.

Відповідно до п. 2.1 Договору кредиту, ТзОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 8 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить згідно стандартної процентної ставки -2%, знижена процентна ставка 1,15957313 процентів за кожен день користування кредитом.

Строк на який надається кредит 16 тижнів.

Строк дії договору до 20.04.2024 року.

ТзОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 8000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яку вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується відповідною довідкою про перерахування коштів.

ОСОБА_1 , належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, тому утворилась заборгованість за Договором № 482556-КС-002 в розмірі 17714,40 грн, з яких: 6762,63 грн заборгованість за тілом кредиту; 10951,77 грн заборгованість по процентах.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Закон України «Про електронну комерцію», визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 цього Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 цього Закону, моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Зібрані у справі докази вказують на те, що між сторонами було укладено Договір № 482556-КС-002 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», підтверджується Пропозицією (офертою) укласти договір про надання кредиту, прийняттям (акцент) пропозиції (оферти) укласти договір про надання кредиту; договором № 482556-КС-002, паспортом споживчого кредиту та анкетою - клієнта, вказані документи підписані сторонами, в тому числі відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, накладення якого відображено на кожному примірнику поданих документів.

Таким чином вказаний кредитний договір, підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про доведеність товариством за допомогою належних доказів обставин, які підтверджують укладення з відповідачем договору-приєднання з погодженням усіх суттєвих умов, які надані позивачем до матеріалів справи, що спростовує доводи апелянта про неукладеність між сторонами кредитного договору та виконання кредитного договору

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Крім того, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

ТзОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало 30.12.2023 року позичальнику грошові кошти в сумі 8 000грн, шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід» про проведення платежу від 30.12.2023 в сумі 8000 гривень на картку PRIVAT BANK номер № НОМЕР_2 .

Зазначена картка № НОМЕР_2 , вказана у анкеті клієнта - ОСОБА_1 для перерахунку кредитних коштів, крім того листом АТ КБ «ПриватБанк», підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_2 , ( НОМЕР_5 ) та 30.12.2023 року на дану картку проведено зарахування в розмірі 8000 грн.

Відповідно до умов кредитного договору сторонами погоджено строк кредитування, а саме 16 тижні (113 днів), тобто до 20.04.2024 року, протягом якого товариство має право нараховувати проценти за користування кредитом

При цьому, сторонами погоджено розмір стандартної процентної ставки за кредитом 2% в день, знижена відсоткова ставка 1,1,15957313 % за кожен день користування кредитом ( пункт 2.4).

Пунктом 3.2.4 Договору, передбачено, що у випадку неповернення будь якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язання позичальника в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за Зниженою відсотковою ставкою.

Таким чином, розмір нарахованих відсотків підтверджується наданим розрахунком, з якого видно, що відсотки за користування кредитними коштами здійснювалося відповідно до погоджених умов кредитування і після 20.04.2024 року, термін дії кредитного договору - строк кредитування, розмір заборгованості по відсоткам не збільшувався, тобто позивачем не здійснювалося нарахування відсотків після спливу строку кредитування.

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом є належним доказом користування відповідачкою кредитними коштами.

Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідач не надавала, отже визначений позивачем розмір заборгованості за кредитом відповідає вимогам закону та положенням договору, позичальником не спростовано.

Встановивши вказані обставини та враховуючи, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідачка отримала кредитні кошти, які в порядку та на умовах договору не повернула в повному обсязі, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідачки на користь ТзОВ «Бізнес Позика» заборгованості в розмірі в розмірі 17714,40 грн, з яких: 6762,63 грн заборгованість за тілом кредиту; 10951,77 грн заборгованість по процентах, з такими висновками погоджується і суд апеляційної інстанції.

Доводи апелянта, про відсутність доказів укладення кредитного договору із визначенням процентної ставки, на яку посилається позивач, не погодження між сторонами всіх істотних умов кредитування та відсутність належних доказів про перерахування коштів, слід відхилити, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які детально та ретельно були досліджені як судом першої так і апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з рішенням суду першої інстанції та переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано правильної правової оцінки.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

Т.О. Янчук