Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №585/416/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №585/416/25

Номер провадження 22-ц/816/431/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Черних О. М.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року в складі судді Євтюшенкової В.І., ухвалене в м. Ромни,

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Штець І.І. звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 25 листопада 2024 року близько 01 години 30 хвилин уповноваженою посадовою особою відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_2 прикордонного загону, під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в районі села Ракошино Мукачівського району Закарпатської області, під час перевірки документів, ОСОБА_1 здійснив спільно зі ОСОБА_2 злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов`язків щодо перевірки документів, що посвідчують особу, а саме, вдався до втечі та на неодноразову законну вимогу зупинитися відмовився виконувати, після чого був затриманий, тобто, вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 185-10 КУпАП. Із зазначеним в протоколі, позивач категорично не погоджувався, оскільки такий складений з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, про що відповідно подав клопотання до суду про закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2024 року у справі № 305/9803/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення на підставі ч. 1 п. 1 ст .247 КУпАП. Постанова суду набрала законної сили 20 грудня 2024 року.

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішення, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2019 року по справі № 922/643/19). Отже, в постанові, яка набрала законної сили визнано, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення на підставі ч. 1 п. 1 ст. 247 КУпАП. Таким чином, внаслідок незаконного складання протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду. Дана ситуація вплинула на його емоційний стан, він хвилювався, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого звичного життя, яке змінилося через необхідність доводити свою невинуватість в суді, залучення до участі в справі захисника. Також позивач у результаті неправомірних дій відповідача відчув душевні страждання, приниження його честі та гідності, пов`язаних із фактом притягнення його до адміністративної відповідальності, відбулися неприємні зміни у його житті. У даному випадку таким тривалим порушенням його конституційних прав і свобод, йому завдано суттєвої моральної шкоди, оскільки відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення, якого він не вчиняв. Ці всі факти спричинили ОСОБА_1 моральну шкоду - як будь-якій нормальній, адекватній людині у подібній ситуації, оскільки останній зазнав душевних страждань у зв`язку з такою протиправною поведінкою щодо нього, поніс втрати немайнового характеру внаслідок зазначених моральних, фізичних страждань та негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями працівників прикордонної служби. Внаслідок описаних подій позивач був схвильованим, стривоженим, приниженим, зазнав моральних страждань, які полягали у зміні організації способу життя; тривалості часу протягом якого був змушений приймати заспокійливі препарати, дія яких викликає сонливість, докладати значні зусилля щоб довести незаконність дій працівників посадових осіб органів державної влади, звертатись за допомогою до адвоката та суду. Все це потребувало часу, коштів та спричинило перебування позивача в стані постійного стресу, що в свою чергу сильно відобразилось на особистому житті. Крім того, ОСОБА_1 був незаконно затриманий працівниками НОМЕР_2 прикордонного загону та утримувався в обласному ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також до останнього працівники РТЦК не допускали захисника, що підтверджується заявами про прийняття та реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення № 24661, № 24665, № 8790, № 8791, № 8774.

Посилаючись на відповідні норми законодавства та практику Верховного Суду вважав, що має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої оцінює у 50 000,00 грн, яку просив стягнути з держави на свою користь.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судовий збір у розмірі 121 грн 12 коп.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), не погоджуючись з рішенням суду, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що місцевим судом не враховано, що позивач не навів у позовній заяві конкретні факти в чому саме полягає завдана моральна шкода, жодним чином не обґрунтовано грошовий еквівалент.

Підсумовуючи вищевикладене, приходить до висновку, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників Державної прикордонної служби України, а тому відсутні підстави, визначені ст. 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, відповідно у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди.

Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2026 року: 3328 * 30 = 99840 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що 25 листопада 2024 року старшим офіцером (старшим оперуповноваженим) відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне затримання, в якому вказано, що 25 листопада 2024 року близько 01 години 30 хвилин уповноваженою посадовою особою Державної прикордонної служби старшим офіцером відділу активних заходів Головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 в районі н.п. Ракошино Мукачівського району було виявлено та в подальшому затримано громадянина України ОСОБА_1 , який під час дії воєнного стану здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив ст. ст. 9, 12 ЗУ «Про державний кордон України», тобто вчинив правопорушення за ч.1 ст. 204-1 КУпАП. Під час затримання ОСОБА_1 спільно зі ОСОБА_2 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов`язків, а саме вдався до втечі, та неодноразову законну вимогу старшого офіцера відділу активних заходів ГОРВ НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_4 зупинити протиправні дії відмовився виконувати. У протоколі ОСОБА_1 вказав, що потребує захисника. Затримання тривало з 25 листопада 2024 року 01 год. 30 хв. до 27 листопада 2024 року 17 год. 30 хв. (а.с. 8).

З талону-повідомлення єдиного обліку № 24661 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що 27 листопада 2024 року о 21:58 зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що 27 листопада 2024 року о 21:58 за адресою: АДРЕСА_1 адвокат просить направити СОГ, оскільки з 18:30 год. його клієнтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно утримують в ТЦК. Заявник ОСОБА_5 (а.с. 14).

З талону-повідомлення єдиного обліку № 24665 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що 27 листопада 2024 року о 23:08 зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що 27 листопада 2024 року о 23:07 за адресою: АДРЕСА_1 заявник адвокат повідомив, що в обласному ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконно утримують клієнтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Потребує направити СОГ (а.с. 14 на звороті).

Згідно талону повідомлення єдиного обліку № 8790 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, 28 листопада 2024 року о 19:13 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 28 листопада 2024 року о 19:13 за адресою: район м. Берегове, площа Героїв, 8 адвокат просить СОГ до РТЦК, так як на протязі доби ОСОБА_2 (відібрали мобільний телефон) та ОСОБА_1 (відібрали мобільний телефон) утримуються в будівлі РТЦК без пояснень і не відпускають (а.с. 15).

Згідно талону повідомлення єдиного обліку № 8791 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію 28 листопада 2024 року о 19:40 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 28 листопада 2024 року о 19: 40 за адресою: район м. Берегове, площа Героїв, 8 адвокат повторним дзвінком повідомив, що в телефонному режимі працівники поліції повідомили, що працівники РТЦК не допускають їх до підзахисних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Адвокат просить додаткову СОГ на місце події (а.с.15 на звороті).

Аналогічне повідомлення містить талон повідомлення єдиного обліку № 8774 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с. 16).

Матеріали справи містять копії заяв від 28 листопада 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до начальника Берегівського РВП про необхідність прийняття мір стосовно їх незаконного утримання в ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке мало місце 27 листопада 2024 року щодо позбавлення їх права на захист та незаконне позбавлення волі. Указані заяви не містять відомостей про їх прийняття в Берегівському РВП ГУНП в Закарпатській області (а.с. 17, 18).

З Постанови судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2024 року у справі № 303/9803/24, яка набрала законної сили 20 грудня 2024 року, вбачається, що на розгляді в указаному суді перебувала справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 25 листопада 2024 року близько 01 години 30 хвилин уповноваженою посадовою особою відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_2 прикордонного загону під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в районі села Ракошино Мукачівського району Закарпатської області під час перевірки документів ОСОБА_1 здійснив спільно з ОСОБА_6 злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов`язків, на неодноразову законну вимогу зупинитися відмовився виконувати, після чого був затриманий. З матеріалів справи неможливо встановити факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, оскільки матеріали справи не містять належних доказів злісної непокори ОСОБА_1 законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, зокрема, пояснень свідків або очевидців події, відеофіксацією події, тощо. Провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП (а.с. 10).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу. Зважаючи на доведеність факту, відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, справедливості, а також встановлення розміру моральної шкоди, суд вважав необхідним стягнути на користь позивача 5000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням останнього до адміністративної відповідальності. Також місцевий суд вважав, що зазначений розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача та є обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам закону.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій посадовими особами органу державної влади (відповідача) під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях посадової особи в особі державного органу ІНФОРМАЦІЯ_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Колегія суддів вважає, що письмові докази у справі підтверджують завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.

Колегією суддів відхилюється доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки її спричинення доводиться зібраними по справі доказами та ґрунтується на вірно застосованих судом нормах матеріального прав, зокрема положеннях ст. 23 ЦК України та ст. 1174 ЦК України.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди дійшов висновку, що засадам розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань ОСОБА_1 та їх тривалості, відповідатиме відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.

Колегія суддів не може погодитися з визначеним судом розміром, враховуючи наступне.

Практика ЄСПЛ з питань відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.

Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом, не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності та може призвести до безпідставного збагачення позивача, а тому вважає, що вказаним критеріям буде відповідати відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн, що буде достатньо для відновлення порушеного права позивача та для розумного задоволення його потреб, як потерпілого у деліктних правовідносинах особи. Заподіяння моральної шкоди в більшому розмірі позивачем не доведено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду щодо вирішення вимог про стягнення моральної шкоди підлягає зміні згідно ст. 376 ЦПК України.

Колегія суддів не може погодитись із рішенням суду в частині розподілу судових витрат. Враховуючи, що відповідач в даній справі представляє інтереси держави, остання звільнила позивача від сплати судового збору, тому колегія судддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача, як представника держави, на користь держави судового збору в розмірі, що є пропорційним задоволеним вимогам. У зв`язку з цим рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат підлягає скаусванню із залишенням даних витрат за державою згідно вимог ст. 376 ЦПК України.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, сплачений відповідачем судовий збір підлягає компенсації за разхунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в сумі 1162 грн 75 коп. (1453 грн 44 коп. х 0,80 %) згідно вимог ст. 141 ЦПК України.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2025 року змінити, виклавши другий і третій абзаци резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині вирішених вимог рішення суду залишити без змін».

Рішення суду в частині розподілу судових витрат скасувати.

Компенсувати Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1162 грн 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

О. М. Черних