Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №583/438/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №583/438/26

Номер провадження 22-ц/816/2479/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Сидоренко А. П. , Нестеренка М. В.

за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

представника позивача Мухи А.І.,

представника відповідача Мірошніченка В.В.,

представника третьої особи Грищенко В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІСОВОЗИ» на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2026 року, ухваленого у складі судді Яценко Н.Г. у місті Охтирка,

у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІСОВОЗИ» до ОСОБА_1 , Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області,

треті особи: Головне управління Національної поліції в Сумській області, Охтирська міська рада Охтирського району Сумської області

про відшкодування майнової шкоди

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У січні 2026 року представник позивача адвокат Муха А.І. звернувся до суду з позовом, який мотивований тим, що відповідача ОСОБА_2 прийнято на роботу ТОВ «ЛІСОВОЗИ» на посаду водія автотранспортних засобів та укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 24.11.2023 о 17 год 20 хв на автодорозі Харків-Охтирка, 108 км, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «МAN 18.460 F», що належить ТОВ «ЛІСОВОЗИ», з напівпричепом марки «Titan», допустив наїзд на бетонні плити, які знаходилися на лівій частині по ходу руху. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

Такі дії ОСОБА_2 кваліфіковані посадовими особами ГУНП України в Сумській області за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 , оскільки під час розгляду справи не було здобуто доказів порушення останнім пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, як це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 124 КУпАП.

Позивач вважає, що оскільки стосовно ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, він є матеріально відповідальною особою відповідно до укладеного договору, тому несе відповідальність за завдану майнову шкоду.

Крім того, на переконання позивача через незадовільний стан дорожнього покриття, який виражений у розміщенні будівельних матеріалів у формі бетонних плит на дорожньому полотні, тобто наявність сторонніх предметів, які не передбачені для розміщення на дорожньому полотні, їх неосвітленість у темний час доби, відсутність дорожніх знаків, які обмежують швидкість або попереджають водіїв про незадовільний стан дорожнього покриття, ОСОБА_2 здійснив наїзд на вказані залишки бетонних плит, розміщених на дорожньому полотні, у результаті чого транспортний засіб позивача зазнав значних пошкоджень. Автомобільна дорога, на якій сталося дорожньо-транспортна пригода, перебуває на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, а тому з огляду на положення Закону України «Про автомобільні дороги» саме указана служба має нести відповідальність за шкоду спричинену позивачу, оскільки на неї державою покладено обов`язок утримувати у належному стані та ремонтувати автомобільні дороги.

За результатами автотоварознавчого дослідження судовим експертом було установлено, що розмір матеріального збитку, завданого позивачу, становить 251 379,81 грн, а вартість відновлювального ремонту – 1 412 633 грн 23 коп.

Посилаючись на указані обставини, ТОВ «ЛІСОВОЗИ» просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу у розмірі 1 412 633 грн 23 коп.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дізнався про завдану йому шкоду 25.11.2023 року. Тому річний строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду з питання відшкодування завданої працівником шкоди закінчився 25.11.2024. У цій справі позовна заява подана до суду 28.01.2026, тобто із пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України річного строку, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .

При вирішенні позовних вимог пред`явлених до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, суд першої інстанції установив, що бетонні плити, на які допустив наїзд водій ОСОБА_2 , були частиною блокпосту. Нормами частини другої статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» установлено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Особливий режим установлюється шляхом видання наказу військовим командуванням разом з військовою адміністрацією (у разі її утворення), яким призначається комендант, а також визначаються, серед іншого, територіальні межі, де встановлюється особливий режим, та місця розміщення блокпостів. Місцевий суд вважав, що позивачем не доведено наявність причинного зв`язку між діями/бездіяльністю Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області та заподіяною позивачеві шкодою.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Представник ТОВ «ЛІСОВОЗИ» Муха А.І. 16 червня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2026 року та ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів виконання Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області обов`язку забезпечення належного експлуатаційного стану автомобільної дороги та безпеки дорожнього руху у місці вчинення дорожньої пригоди за участі ОСОБА_2 . Зокрема, на місці ДТП залишалися бетонні конструкції, які були частиною блокпосту, що на час події вже не функціонував, при цьому належних дорожніх знаків чи інших засобів позначення перешкоди для руху не було.

Посилається на те, що відповідач як орган, що здійснює управління автомобільною дорогою, зобов`язаний постійно контролювати її експлуатаційний стан, своєчасно усувати перешкоди дорожньому руху, а за неможливості їх усунення — належним чином позначати такі перешкоди або обмежувати рух. На думку апелянта, залишення бетонних плит після припинення функціонування блокпосту свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Відсутність у відповідача документів щодо законності та безпечності розміщення бетонних плит на автомобільній дорозі, а також відомостей про їх належність не звільняє його від відповідальності за неналежне утримання дороги. Вважає безпідставним посилання на воєнний стан як на обставину, що виправдовує бездіяльність відповідача, оскільки на момент дорожньої пригоди блокпост припинив функціонування, а його конструктивні елементи залишалися на дорозі без належного позначення. За приписами статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги» ?озміщення інших об`єктів у межах смуги відведення без дозволу власників доріг, органів, що здійснюють управління автомобільними дорогами, забороняється.

Посилаючись на положення статей 22, 1166 ЦК України, Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про автомобільні дороги» та Правил ремонту і утримання автомобільних доріг, апелянт стверджує, що наявні необхідні умови для покладення на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області обов`язку з відшкодування завданої позивачу майнової шкоди.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

16 липня 2026 року адвокат Мірошніченко В.В. в інтересах Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області подав відзив на апеляційну скаргу, який ухвалою Сумського апеляційного суду повернутий без розгляду.

Відповідач ОСОБА_2 та треті особи відзив на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Наказом (розпорядженням) керівника ТОВ «ЛІСОВОЗИ» від 29.05.2023 №8 ОСОБА_2 з 29.05.2023 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів (а.с. 28).

29.05.2023 між ТОВ «ЛІСОВОЗИ» та ОСОБА_2 укладено договір №29/05/23 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до якого працівник, який виконує роботу механіка, слюсаря приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. У разі незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, і його відшкодування проводяться відповідно до чинного законодавства. (а.с. 27).

Стосовно відповідача ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 316640 від 24.11.2023 про те, що о 17 год. 20 хв. 24.11.2023 року на автодорозі Харків-Охтирка, 108 км, водій ОСОБА_2 керував автомобілем «MAN 18.460F», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «ЛІСОВОЗИ», з напівпричепом «Titan», державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості та не був уважний, допустив наїзд на бетонні плити, які знаходилися на лівій частині по ходу руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень ніхто не отримав, автомобіль зазнав механічних пошкоджень, а власники понесли матеріальні збитки

Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15.12.2023 у справі №583/6013/23 (№3/583/2266/23) закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 КУпАП (а.с. 17-18).

Відповідно до листів Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області від 10.01.2025 №М-2аз, та від 22.05.2025 №53/М-34аз, кримінальне провадження за фактом дорожньої пригоди, що сталося 24.11.2023 о 17.20 год. на автодорозі Р-46 Харків-Охтирка за участю транспортного засобу «MAN 18.460F» з державним номером НОМЕР_1 , з напівпричепом «Titan» не порушувалося. Власником автомобільної дороги Харків-Охтирка, 108 км станом на 24.11.2023 була Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області. Надати копії записів камер нагрудної відеофіксації місця пригоди не видається за можливе, оскільки строк зберігання відеозаписів на стаціонарній системі становить не менше 30 діб. Бетонні плити, на які вказував у поясненні громадянин ОСОБА_3 , були частиною блокпосту, який знаходився на даній ділянці дороги (а.с. 24, 87, 101).

Позивач є власником автомобіля «MAN 18.460F», державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом «Titan», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким 24.11.2023 керував відповідач ОСОБА_2 (а.с.53, 54).

Відповідно до висновку експерта від 30.04.2024 №3737 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «MAN TGA 18.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, що сталося 24.11.2023, станом на момент пошкодження складала 251 379 грн 81 коп. Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «MAN TGA 18.460», прирівнюється вартості КТЗ до ДТП, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість автомобіля

Вартість відновлювального ремонту автомобіля «MAN TGA 18.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, що сталося 24.11.2023, станом на момент пошкодження складала 1 412 633 грн 23 коп. (а.с. 29-45).

Перебування ділянки автомобільної дороги загального користування державного значення - регіональна автомобільна дорога Р-46 Харків-Охтирка від км 80+813 до км 102+847 на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області також підтверджується листами Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України №128/1/07-01/01.1/11-10/10-25 та листом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області від 07.01.2025 №08/74 (а.с. 25, 50).

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.03.2026 №1618/2/ВихЗПІ, за наявною у відділі інформацією на автомобільній дорозі Р-46 (Харків-Охтирка), на виїзді із м. Охтирки в напрямку м. Харкова у 2022-2023 роках знаходився блокпост. Інформація про те, ким та коли було встановлено огородження (бетонні блоки, що були частиною блокпосту) на автомобільній дорозі Р-46 (Харків-Охтирка) на виїзді із м. Охтирки в напрямку м. Харкова в ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня. Найбільш вірогідно, що згадані огородження знаходяться на вказаному блокпосту з початку повномасштабного вторгнення рф, коли ІНФОРМАЦІЯ_3 ще не було створено, що і зумовлює відсутність інформації з цього питання. Інформація щодо приналежності огороджень (бетонних блоків) в ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня. За наявною інформацією, у 2022-2023 роках на вказаному блокпосту несли службу військовослужбовці військової частини НОМЕР_4 спільно з працівниками Національної поліції. Інформація щодо обмежень у русі на вказаному місці у період з 01.10.2023 по 31.12.2023 в ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутня (а.с. 150).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом позивач просив заподіяну внаслідок дорожньої пригоди майнову шкоду у розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля стягнути солідарно із працівника Товариства водія ОСОБА_2 та із іншого відповідача Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області.

Позиція апеляційного суду щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 .

Позивач мотивує указані вимоги до працівника тим, що стосовно ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, він є матеріально відповідальною особою відповідно до укладеного договору, тому несе відповідальність за завдану майнову шкоду.

Місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , оскільки дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду із пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України річного строку звернення із вимогами про стягнення з працівника матеріальної шкоди.

Суд обмежився лише констатацією того, що позивач дізнався про завдану йому шкоду 25.11.2023 року. Тому річний строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду з питання відшкодування завданої працівником шкоди закінчився 25.11.2024, а позов подано у січні 2026 року.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).

Натомість місцевим судом не надано оцінки підставам позовних вимог до ОСОБА_2 , тобто не надано відповіді на питання чи повинен останній відповідати за завдану позивачу шкоду самостійно чи солідарно з іншим відповідачем у справі.

В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Для вирішення указаних вимог апеляційної скарги перш ніж оцінювати обґрунтованість відмови місцевим судом у задоволенні вимог до відповідача ОСОБА_2 з підстав пропуску строку позовної давності, апеляційному суду належить вирішити питання чи підлягає захисту право позивача шляхом стягнення із ОСОБА_2 шкоди у заявленому розмірі, чого не зробив у порушення вимог статей 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (стаття 132 КЗпП України).

Статтею 134 КЗпП України визначено випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема коли:

- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (пункт 1);

- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (пункт 2);

- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків (пункт 6).

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водія не входить до цього Переліку.

Ураховуючи зазначені норми, посада водія, яку займав відповідач ОСОБА_2 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 947/39286/23.

Отже, ОСОБА_2 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Таким чином, до працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.

У справі, яка переглядається, позивач у позовній заяві не зазначав та не надав доказів про те, що в момент дорожньо-транспортної пригоди 24 листопада 2023 року ОСОБА_2 не виконував свої трудові обов`язки.

Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент ДТП відповідач ОСОБА_2 використовував належний позивачу автомобіль у своїх цілях або не в інтересах Товариства, чим не довів, що шкода була завдана не при виконанні ним своїх трудових обов`язків.

Зважаючи на те, що постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15.12.2023 у справі №583/6013/23 закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, позивачем не надано доказів того, що позивачу завдано шкоду внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків, а також з огляду на те, що посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно із статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, ТОВ «Лісовози» не довело підстави покладання на ОСОБА_2 повної матеріальної відповідальності, а тому підстав для задоволення позовних вимог до нього немає.

Вимог про відшкодування шкоди відповідачем у розмірі середнього заробітку відповідно до статті 132 КЗпП України позивач не заявляв і не довів підстав покладення на ОСОБА_2 такого обов`язку у вказаному розмірі.

Зважаючи на викладене, місцевий суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 з підстав пропуску строку позовної давності, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 .

Позиція апеляційного суду щодо позовних вимог до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведено у статті 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність усіх зазначених умов є обов`язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільні дороги» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.

Відповідно до частини третьої статті 14, частини першої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) учасники дорожнього руху мають право на: безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; вивчення норм і правил дорожнього руху; своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про дорожній рух» власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Відповідно до частин першої-третьої статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.

Розміщення інших об`єктів у межах смуги відведення без дозволу власників доріг, органів, що здійснюють управління автомобільними дорогами, забороняється.

Відповідно пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно з Порядком встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455 (далі Порядок №1455) (тут і далі - в редакції, чинній на момент настання ДТП) блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом 5 Порядку №1455 визначено, що особливий режим встановлюється шляхом видання наказу військовим командуванням разом з військовою адміністрацією (у разі її утворення), яким призначається комендант, а також визначаються, серед іншого, територіальні межі, де встановлюється особливий режим, та місця розміщення блокпостів.

У справі, яка переглядається установлено, що у Сумській області органом державного керування автомобільними дорогами загального користування є Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, на балансі якої перебуває, серед іншого, ділянка автомобільної дороги загального користування державного значення, де 24.11.2023 сталася ДТП за участі керованого ОСОБА_2 транспортного засобу «MAN 18.460F» з державним номером НОМЕР_1 , з напівпричепом «Titan».

З листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05.12.2023 №21665/29/10-22 вбачається, що блокпости не є складовими автомобільних доріг, питання врегулювання особливостей обладнання блокпостів та їх розміщення не належать до повноважень Мінінфраструктури, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері дорожнього господарства (а.с. 102-103).

Відповідно до інформації Департаменту розвитку громад, територій та інфраструктури Сумської обласної державної адміністрації від 22.05.2025 №05.1-06/1263 розміщення блокпостів на території, де введено воєнний стан і встановлення особливого режиму здійснюється на підставі, у спосіб та в межах повноважень військового командування із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) шляхом спеціального наказу, який є інформацією з обмеженим доступом. У зазначеному наказі зазначено розташування блокпостів з прив`язкою до місцевості. Відповідно до листа від 21.05.2025 №03-07/523 Департаменту оборонної роботи, забезпечення законності та правопорядку Сумської обласної державної адміністрації блокпости (контрольно-пропускні пункти), розташовані на території Сумської області, на їх балансі не перебувають. Відповідно до спільного розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації та командування ОТУ «Сіверськ» від 26.03.2024 №3 відповідальність за облаштування блокпостів та контрольно-пропускних пунктів на автомобільних дорогах загального користування державного та місцевого значення, на вулично-дорожній мережі, покладено на комендантів відповідних територій (а.с. 104).

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про протиправну бездіяльність Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, яка, на думку апелянта, полягала у незабезпеченні належного експлуатаційного стану автомобільної дороги, неусуненні перешкоди для руху та відсутності належного позначення бетонних конструкцій дорожніми знаками.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.03.2026 №1618/2/ВихЗПІ, листами Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області від 10.01.2025 №М-2аз та від 22.05.2025 №53/М-34аз підтверджується, що бетонні блоки, на які було здійснено наїзд, були частиною блокпосту, розташованого на відповідній ділянці автомобільної дороги (регіональна автомобільна дорога Р-46 Харків-Охтирка, 108 км). Водночас блокпости не є складовими автомобільної дороги, тому сама лише фізична наявність бетонних блоків як частини блокпосту у межах дороги не дає підстав вважати їх елементами дорожньої інфраструктури, за належний стан яких відповідає Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області.

Крім того, з інформації Департаменту розвитку громад, територій та інфраструктури Сумської обласної державної адміністрації від 22 травня 2025 року № 05.1-06/1263 слідує, що розміщення блокпостів на територіях, де введено воєнний стан та встановлено особливий режим, здійснюється військовим командуванням спільно з військовими адміністраціями у разі їх утворення. Відповідно до спільного розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації — обласної військової адміністрації та командування ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 26 березня 2024 року № 3 відповідальність за облаштування блокпостів і контрольно-пропускних пунктів на автомобільних дорогах покладено на комендантів відповідних територій.

Таким чином, відсутні підстави для висновку про те, що на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області було покладено обов`язок щодо встановлення, облаштування чи демонтажу бетонних блоків, які становили частину блокпосту. Покладення на відповідача відповідальності за їх розміщення лише з огляду на його повноваження щодо утримання автомобільної дороги означало б ототожнення різних за правовою природою об`єктів та сфер відповідальності.

Не заслуговує на увагу й довід апеляційної скарги про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди блокпост уже не функціонував, а бетонні блоки залишилися на дорозі без належного позначення. Такий довід ґрунтується на припущенні, яке не підтверджене належними та допустимими доказами.

Натомість листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 березня 2026 року № 1618/2/ВихЗПІ підтверджується, що у 2022–2023 роках на відповідній ділянці автомобільної дороги знаходився блокпост, на якому несли службу військовослужбовці військової частини НОМЕР_4 спільно з працівниками Національної поліції. Зазначений період охоплює дату ДТП — 24 листопада 2023 року.

Відсутність у військової служби правопорядку відомостей про те, ким і коли було встановлено бетонні блоки, не є доказом того, що їх розміщення або подальше перебування на місці стало наслідком протиправної бездіяльності саме Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області.

Посилання апелянта на положення статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги» також не змінює наведених висновків, оскільки саме по собі перебування бетонних блоків у межах автомобільної дороги не доводить, що їх розміщення було здійснене відповідачем або що він був уповноважений самостійно вирішувати питання про їх демонтаж в умовах воєнного стану. За встановлених обставин питання розміщення та облаштування блокпосту належало до компетенції військового командування, а доказів покладення на Службу відповідного обов`язку щодо демонтажу блоків чи забезпечення їх позначення апелянт не надав.

Отже, хоча автомобільна дорога, на якій сталася ДТП, перебувала на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області, позивач не довів, що пошкодження транспортного засобу стало наслідком протиправних дій або бездіяльності саме цього відповідача. За відсутності доказів порушення ним конкретного обов`язку та причинного зв`язку між таким порушенням і заподіяною шкодою правових підстав для покладення на Службу обов`язку з відшкодування шкоди немає. Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області є правильним по суті, а доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для його скасування.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 , в іншій частині залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Враховуючи висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини судового рішення і залишення без змін резолютивної частини, яким в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІСОВОЗИ» задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2026 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІСОВОЗИ» до ОСОБА_1 , виклавши їх у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 жовтня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді А. П. Сидоренко

М. В. Нестеренко