Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №522/14596/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1840/26

Номер справи місцевого суду: 522/14596/26

Головуючий у першій інстанції Русєва А. С.

Доповідач Федоренко Т. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Федоренко Т.І., при секретарі Чеботар А.Г., за участі захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - адвоката Кравчук М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Кравчук М.М. на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 27.08.2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Оскарженою постановою судді місцевого суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, а також стягнутий судовий збір в сумі 665,60 грн.

Відповідно до оскарженої постанови ОСОБА_1 18.07.2026 року о 01:14 год. у м.Одеса, вул.Європейська (Катериненська), 65, керував транспортним засобом, а саме електросамокатом «Jet 200424», б/н з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя, від проходження огляду у встановленому порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовився, чим ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись із постановою місцевого суду, захисник Кравчук М.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, винести нову постанову та закрити провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення права на захист, неправильне визначення електросамоката як транспортного засобу, а також на порушення працівниками поліції порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння щодо військовослужбовця.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності та за відсутності захисників, незважаючи на подане 21 серпня 2026 року адвокатом Шох К.А. клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи. Також, апелянт посилається на те, що 27 серпня 2026 року на території Одеської області було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мав можливості прибути до суду.

Крім того, сторона захисту зазначає, що електросамокат «Jet 200424» з номінальною потужністю 350 Вт та піковою потужністю 700 Вт не є механічним транспортним засобом, а тому ОСОБА_1 не може вважатися суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Крім того, апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , а тому огляд на стан алкогольного сп`яніння мав проводитися з дотриманням спеціального порядку, передбаченого ст. 266-1 КУпАП.

В судовому засіданні захисник Кравчук М.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила постанову суду скасувати та закрити провадження по справі.

Заслухавши особу, що брала участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

У відповідності до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

За положеннями ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне право-порушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному до-слідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з вимогами п.2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735.

Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

За п.3 Розділу І Інструкції № 1452/735 ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Згідно з п.6 Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч.1 ст.130 КУпАП.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи: протоколом серії ЕПР1 № 722332 від 18.07.2026 р; витягом з ІПНП; довідкою про отримання (неотримання) особою посвідчення водія, згідно з якої ОСОБА_1 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_2 ; довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, згідно з якої ОСОБА_1 протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст.130 КУпАП; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 18.07.2026 року; відеозаписом з нагрудних реєстраторів працівників поліції.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнього інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи:протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 722332 від 18.07.2026 р., відповідно до якого ОСОБА_1 , 18.07.2026 року о 01:14 год. у м.Одеса, вул.Європейська (Катериненська), 65, керував транспортним засобом, а саме електросамокатом «Jet 200424», б/н з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя, від проходження огляду у встановленому порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовився; направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП «ООМЦПЗ» ООР від 18.07.2026 р., відповідно до якого, у результаті огляду ОСОБА_1 , проведеного поліцейськими, виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя; відеозаписом.

З досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_1 , який керував електросамокатом, після його зупинення працівниками поліції під час патрулювання та перевірки документів на питання про вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв, оскільки від останнього був чутний запах алкоголю з порожнини рота, та пропозиції на місці зупинки пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу Драгер, ОСОБА_1 чіткої відповіді не надав. Після цього поліцейськими ще декілька разів було запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд за допомогою приладу Драгер або проїхати до медичного закладу. На що ОСОБА_1 відповідав, що він не може та зараз продується, просив почекати декілька хвилин та в цей час намагався зателефонувати комусь та спілкувався по телефону, протягом тривалого часу відповіді про згоду на проходження огляду на стан сп`яніння на місці або у медичному закладі ОСОБА_1 працівникам поліції не надав. Після чого поліцейськими було роз`яснено ОСОБА_1 , що це буде розцінено, як відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та буде складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП.

З огляду на послідовність подій, зафіксованих на відеозаписі, поведінка ОСОБА_1 свідчить про його фактичне ухилення від проходження запропонованого огляду, оскільки після неодноразових пропозицій працівника поліції він так і не надав чіткої згоди на його проходження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися юридичною допомогою захисника.

Водночас ч.2 ст.268 КУпАП не відносить справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130 КУпАП, до категорії справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. Такий підхід застосовується і судами апеляційної інстанції.

Сам по собі факт неявки особи та її захисника не свідчить про порушення права на захист, якщо судом забезпечено належне повідомлення про час та місце розгляду, а стороні захисту була надана реальна можливість реалізувати передбачені законом процесуальні права.

Відповідно до вимог ст.277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та його захисники були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що стороні захисту була надана можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Таким чином, доводи апелянта про те, що сторона захисту була фактично позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи, спростовуються матеріалами провадження.

Подане захисником клопотання про відкладення розгляду справи саме по собі не зумовлює безумовного обов`язку суду переносити розгляд справи на іншу дату. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності особи та її захисника, суд має оцінити конкретні обставини справи, забезпеченість стороні можливості реалізувати процесуальні права, причини неявки та необхідність подальшого відкладення.

У даному випадку сторона захисту отримала доступ до матеріалів справи та мала можливість ознайомитися з ними, подати відповідні докази, пояснення та заперечення.

При цьому апеляційний суд враховує, що предметом розгляду суду першої інстанції були обставини, які підтверджувалися матеріалами, наявними у справі, а сторона захисту у поданій апеляційній скарзі мала можливість викласти всі свої заперечення щодо них.

Отже, сама по собі відсутність ОСОБА_1 та його захисника у судовому засіданні не свідчить про те, що суд першої інстанції позбавив сторону захисту можливості реалізувати свої процесуальні права.

При цьому посилання апелянта на повітряну тривогу, яка була оголошена 27 серпня 2026 року, також не є достатньою підставою для висновку про незаконність постанови суду.

Сам факт оголошення повітряної тривоги не свідчить про неможливість судового розгляду у кожному конкретному випадку та не звільняє сторону від необхідності повідомити суд про причини неможливості участі у судовому засіданні, якщо така можливість існувала.

Крім того, із матеріалів справи не вбачається, що безпосередньо на час розгляду справи сторона захисту повідомила суд про неможливість участі саме у зв`язку з повітряною тривогою або просила відкласти розгляд з цієї підстави.

Таким чином, апеляційний суд не вбачає такого порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що електросамокат не є транспортним засобом, апеляційним судом не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №18 від 19.12.2008, при розгляді адміністративних справ, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №13-06 (далі - ПДР України).

Статтею 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами, зокрема у частинах першій - четвертій статті 130 КУпАП, слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Відповідно до положень ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Згідно пункту 1.10 ПДР України, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином, як вбачається з вищенаведених термінів, поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати як два різні поняття: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому - механічний транспортний засіб.

У постанові Верховного Суду по справі №127/5920/22 від 15.03.2023 року, касаційний суд зазначив, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху, є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» (далі Закон) містить визначення електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Також, у вказаному Законі наведено визначення легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Як вбачається із долучених стороною захисту в суді першої інстанції технічних параметрів електросамокату «Jet 200424», потужність мотору останнього складає 350 Вт, швидкість вказаного електросамокату обмежена до 20 км/год., вага складає 23 кг.

Таким чином, слід констатувати, що вказаний електросамокат «Jet 200424», відповідно до Закону, є легким персональним електричним транспортним засобом.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єктами правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, зокрема є водії транспортних засобів, а тому слід зазначити, що вказана норма закону передбачає відповідальність водіїв транспортних засобів, а не лише механічних транспортних засобів.

За наведених обставин, у відповідності до діючого законодавства електросамокат, яким керував ОСОБА_1 , відноситься до транспортних засобів, тому він є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України.

Доводи апеляційної скарги про статус ОСОБА_1 як військовослужбовця та недотримання працівниками поліції вимог ст.266-1 КУпАП, апеляційний суд також не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення, зокрема, правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Статтею 266-1 КУпАП передбачено, що військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст.266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП.

Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом, застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст.266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції.

Відповідно до п.3 Порядку направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №32 12.01.2024, огляду підлягають військовослужбовці/ військовозобов`язані, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин (установ, закладів) у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (далі - стан сп`яніння).

Відтак, обов`язковою умовою для проведення огляду військовослужбовця на стан алкогольного сп`яніння саме посадовою особою, уповноваженою на його проведення начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу) Збройних Сил, а не поліцейським, є виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або перебування на території військових частин (установ, закладів).

Згідно із ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Матеріали справи не містять та стороною захисту не надано суду доказів того, що під час зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , як військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , виконував обов`язки військової служби.

Отже, у даному випадку ОСОБА_1 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому факт перебування його у статусі військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідність проведення огляду в особливому порядку.

Сама ж по собі наявність у водія статусу військовослужбовця, за умови не виконання ним у цей час вказаних вище обов`язків, не є підставою для проведення його огляду спеціальними суб`єктами.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 1070512) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Кравчук М.М. залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 27.08.2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови проголошено 09.10.2026 року о 09:30 год. в залі судових засідань №9 Одеського апеляційного суду.

Суддя

Одеського апеляційного суду Т.І.Федоренко